Уряд Ю.Тимошенко неспроможний впливати на ціну пального в Україні

Тема цін на пальне постійно знаходиться у центрі уваги уряду, секретаріату Президента, енерготрейдерів, фінансистів, експертів та пересічних громадян. З одного боку, така увага обумовлена тим, що ціни на пальне впливають на цінові матриці всіх інших товарів, оскільки вона є їх органічною складовою і від її динаміки залежить ціна на всі товари, які виробляються і реалізуються в Україні. З другого боку – це політична тема, оскільки ті, хто сьогодні при владі в уряді, хочуть продемонструвати, що вони стабілізували ціни на пальне, а ті, хто в опозиції, хочуть показати, що уряд не досяг жодних результатів у стабілізації цін, тим паче, їх зменшення. Хотілося б висловити і свою експертну позицію стосовно нинішньої цінової ситуації на пальне в Україні.

По-перше, на сьогоднішній день ціна на бензин марок А-95 та А-98, а також на дизельне паливо фактично досягла своєї реальної ринкової межі. Ціна на ці види пального в Україні коливається в межах 1 євро. Важливо зазначити, що такий параметр ціни на пальне в Україні органічно корелюється з їх рівнем у посткомуністичних країнах.

По-друге, в рамках існуючої світової ціни на нафту ціна на бензин в Україні не може бути вищою. Це означає, що вона сформована на базі об’єктивно діючого закону вартості. Правильним буде твердження, що ціна досягла свого реального рівня.

По-третє, певне зменшення ціни на пальне наприкінці серпня обумовлено завершенням основних сільськогосподарських робіт, зменшенням потоку туристів і відпочиваючих, поверненням людей до роботи, стабілізацією курсу гривні до вільноконвертованих валют, суттєвим уповільненням темпів інфляції в липні-серпні 2008 року.

Важливими міжнародними факторами, які вплинули на ціну палива в Україні, є:

• послаблення євро до долара, що призвело до зменшення ціни на нафту в американських доларах;
• тенденції, що проявились у світовій економічній кон’юнктурі до Кавказької війни (серпень ц.р.).

У цьому полягають об’єктивні причини стабілізації ціни на пальне в Україні у 2008 році. Тому неправильним є висновок про те, що здешевлення пального є заслугою уряду Тимошенко.

Водночас, потрібно відзначити, що уряд Тимошенко досі не має реально розробленої стратегічної економічної політики, тому не слід очікувати подальшого зменшення ціни на пальне. Особливо з огляду на те, що частка імпортних нафтопродуктів в Україні буде збільшуватись, оскільки на українських заводах зменшуються обсяги переробки нафти. Останнє обумовлено зменшенням поставок нафти в лютому-липні 2008 року на 30% порівняно з аналогічним періодом 2007 року. Уряд до цього часу не створив стратегічних резервів нафти і нафтопродуктів, а тому він буде неспроможний впливати на кон’юнктурні коливання ціни на пальне.

До того ж треба враховувати, що агресія проти Грузії дала можливість Росії взяти під контроль поставки каспійської нафти на світові ринки. Як відомо, компанія Shell, яка видобуває нафту на Каспійському морі, припинила її транспортування залізничним транспортом через територію Грузії. Росія довела, що може контролювати нафтогони Баку – Джейхан та Баку – Супса (Поті). Одним із наслідків Кавказької війни стало подорожчання нафти на світових ринках. Сьогодні ф’ючерсні контракти укладаються за ціною від 116 до 119 дол. за барель. Таке підвищення цін на нафту відповідно призведе до подорожчання пального як у світі, так і в Україні.

Таким чином, можемо говорити про те, що нинішня стабілізація цін на пальне в Україні і навіть його невелике здешевлення обумовлено не діями Ю. Тимошенко та очолюваного нею уряду, а кон’юнктурними внутрішніми та зовнішніми причинами, на які Тимошенко не має жодного впливу.

Чи стримає В. Ющенко президентську нетерплячку Ю. Тимошенко?

Ю. Тимошенко добре усвідомлює, що їй дуже важко буде одночасно перебувати на гребені електоральної підтримки і очолювати Кабінет міністрів, щоб дочекатися на посаді Прем’єра початку офіційної президентської кампанії. Вона зараз має пройти між Сциллою і Харибдою: з одного боку, якнайдовше зберігати посаду Прем’єра, щоб члени її фінансово-корпоративної групи (ФКГ) мали доступ до всіх ресурсів, включно з держбюджетом і такими „ласими” шматками, як митниця, податкова, Комітет з державних ресурсів, міністерства фінансів, транспорту та ін., однак з другого боку вона розуміє, що чимдалі їй усе складніше буде обіймати свою посаду, оскільки економічна політика Уряду є надзвичайно нефаховою, він не має ані своєї більшості, ані програми діяльності, і не зміг сформувати навіть функціональний Державний бюджет. Таким чином, мета Ю. Тимошенко – змусити Президента відправити її у відставку, виступити в ролі ображеної і, наче з трампліна, увійти в фазу президентської гонки і перемогти, усунувши ФКГ Ющенка.

Очевидно, Ю. Тимошенко розуміє, на скільки складно буде пережити такий ще довгий період до президентської кампанії, і тому їй потрібна перемога вже сьогодні. Для цього вона має дискредитувати В. Ющенка і спровокувати потужну політичну кризу або морально-етичний конфлікт, який би призвів або до добровільної відставки Президента, або до такого загострення ситуації в державі, коли Ю. Тимошенко одержала б надзвичайні повноваження, і таким чином змогла би посунути Ющенка та його групу. Вона не може чекати, як і прокучмівські сили, що неявно підтримують її і хочуть повернутися на посади. Ці сили спільно з Росією згодні піти на стратегічний союз з Тимошенко, щоб усунути Ющенка, не чекаючи офіційних виборів.

Тому зникнення Ю. Тимошенко, її проведення, поза сумнівом, якихось таємних переговорів і з росіянами, і з кучмістами направлене лише на одне: відсторонення В. Ющенка від влади вже зараз, проведення дострокових виборів чи встановлення надзвичайного стану і прихід до влади. Така головна мета Тимошенко і її команди. Вважається, що її харизми буде достатньо.

Це і є головним лейтмотивом конфлікту, який нині набирає обертів між Ю. Тимошенко та В. Ющенком. Поза сумнівом, загострення відносин між цими двома стане ще сильнішим.

Юлія + Росія = загибель України?!

Наприкінці другої декади серпня 2008 року між В. Ющенком і Ю. Тимошенко та їх групами розпочався якісно новий етап психічно-інформаційної війни. Якщо раніше вони та члени їх команд звинувачували один одного в тому, що ті чи інші особи заважають комусь працювати (Президент говорив про неефективну роботу прем’єрки, а її представники про те, що це президент заважає Уряду), то тепер від Секретаріату Президента ми почули нову формулу, а саме: Прем’єр-міністр зрадила національні інтереси України, перейшла на бік Росії і, спираючись на РФ, почала готуватися до наступної президентської кампанії. Було заявлено, що з цією метою в Москві створено т.зв. „Комітет-2010”, роботу якого координує Віктор Медведчук, а учасниками є різні близькі до Л. Кучми та В. Медведчука люди. Звинувачення було ще більше поглиблене тим, що президентська група висловила думку про проведення Ю. Тимошенко переговорів із таємним штабом під час її відпустки на о. Сардинія, і буцім вона навіть викликала туди Л. Кучму. Зрозуміло, що Президент не міг цього терпіти і терміново відкликав Прем’єр-міністра з відпустки.

Ю. Тимошенко мала дати гідну відсіч таким атакам з боку президентського оточення, і вона, як завжди, зробила це дуже тонко та філігранно, сказавши, що взагалі не знає, про що йде мова. Вона не відпочивала в Сардинії або іншому місці, не вела переговорів і не створювала жодних штабів і комітетів для проведення передвиборчої президентської кампанії. Проте, незважаючи на всю цю завісу зі слів, треба спробувати здійснити реальний аналіз ситуації. На мою думку, він є наступним...

Не має значення, де відпочивала Ю. Тимошенко – на Сардинії, на Сицилії чи в Кацапетівці, а має значення те, що вона не сформулювала свою позицію стосовно імперіалістичної агресії Росії, її вторгнення і початку війни проти Грузії. Вона не засудила Росію і не підтримала Указ Президента про необхідність поставити під контроль дії Чорноморського флоту Росії та заборонити йому брати участь у військовій агресії проти Грузії. Тимошенко, навпаки, заявила про те, що необхідно дуже обережно ставитися до відносин з Росією і не розбалансовувати їх. Отже, Прем’єр-міністр або не розуміє, або свідомо не хоче взяти до уваги, що Росія, окупувавши Грузію, не зупиниться, а продовжить подібні дії стосовно України.

Така позиція Тимошенко є продовженням її політики блокади діяльності нафтогону Одеса-Броди в аверсному напрямку. Як відомо, саме вона зірвала його наповнення каспійською технологічною нафтою. Тепер вже стає зрозумілим, що це була не випадкова дія, оскільки Росія якраз і мала на меті паралізувати два стратегічних нафтогони, які йдуть територією Грузії – Баку-Джейхан і Баку-Супса. Захоплення Росією грузинського морського порту Поті і просування територією Грузії з тим, щоб узяти під повний контроль нафтогін Баку-Джейхан, пояснює, в чиїх інтересах діяла Юлія Тимошенко, заблокувавши підготовку до використання нафтогону Одеса-Броди за прямим призначенням – для прокачування каспійської нафти і нафти країн Перської затоки (це означало б злам російської нафтової монополії). Якщо додати спроби Ю. Тимошенко продати стратегічно важливий для української національної безпеки Одеський припортовий завод, сировина на який надходить з російського міста Тольятті через продуктопровід, що тягнеться всією територією України, а також її дії щодо послаблення української національної валюти та розкручування інфляції, а також таємні переговори з В. Путіним, в результаті яких вона отримала надзвичайно високу позитивну оцінку від нього, і до того ж її пасивну позицію щодо підготовки України до отримання ПДЧ (Плану дій щодо членства в НАТО), то картина стає більш зрозумілою.

Можна припустити, що Ю. Тимошенко насправді тісно співпрацює з Кремльовським режимом, і однією із ключових осіб, яка там для неї працює, є В. Медведчук. Проте важливо все ж таки взнати, якою є ціна підтримки Юлії Тимошенко Росією. Яка страшна плата обіцяна за президентство?

Російський бліцкриг: чи спіткає Україну доля Грузії?

Нарешті Росія скинула з себе маску миротворця й показала свою істинну хижацьку природу імперської шовіністичної великодержавної країни. Весь світ побачив, що Росія за своєю суттю є імперією, яка в будь-який момент готова до експансії, агресії, військового нападу та захоплення чужих територій. Вторгнення в Грузію вкотре засвідчило:

По-перше, з Росією неможливо будувати взаємні відносини на рівноправних партнерських засадах.

По-друге, російський бліцкриг підтвердив, що метою Кремля є знищення незалежної, непідконтрольної йому влади в Грузії.

По-третє, в наслідок цієї військової операції Росії вдалося відрізати два ласих шматки від території Грузії – Абхазію та Південну Осетію, встановивши на їх територіях своє правління.

По-четверте, бліцкриг був не випадковістю, а завчасно підготовленою багатоплановою операцією. Зокрема про це свідчить той факт, що мешканці Південної Осетії, які виявили бажання, отримали громадянство РФ. Це дало змогу Росії обґрунтувати своє вторгнення в Грузію. Подібна ситуація спостерігається й в Абхазії, де Росія утворила з місцевого населення ядро збройних сил. Саме за допомогою абхазьких військових формувань Росія захопила Кодорську ущелину, завдавши таким чином суттєвого удару територіальній цілісності Грузії.

По-п’яте, в результаті військової операції Росія розгромила грузинську армію та її військові бази.

По-шосте, Росія завдала серйозного удару політичному авторитету президента Грузії М.Саакашвілі, який продемонстрував нефаховість та авантюризм.

По-сьоме, війна з Грузією показала, що Росія проводить політику подвійних стандартів. З одного боку вже понад 10 років Москва здійснює геноцид стосовно народу Ічкерії (Чечні), в наслідок якого загинули десятки тисяч людей. Як відомо, народ Ічкерії (Чечні) висловив бажання вийти зі складу Російської Федерації й будувати незалежну державу. Однак Росія не дозволила цього зробити і „вогнем та мечем” покарала Ічкерію (Чечню) за спробу відділитися від Метрополії. Варто зазначити, що сепаратистські тенденції також рельєфно виражені в таких російських автономіях, як Татарстан, Якутія та Тува. Росія дуже жорстко виступає проти будь-яких проявів сепаратизму на своїй території. З другого боку Російська Федерація не дозволяє Грузії обстоювати свою територіальну цілісність. Як відомо, ні Абхазія, ні Південна Осетія не мають правових підстав відокремлюватися від Грузії, оскільки нинішній територіальний устрій Європи та й цілого світу був закріплений після Другої Світової війни. Після розпаду Радянського Союзу була прийнята Біловезька угода, яка зафіксувала механізм роз’єднання та територіальні кордони кожної з колишніх радянських республік. Таким чином, розв’язання конфлікту в Абхазії та Південній Осетії – це внутрішня справа Грузії. Водночас зрозуміло, що й Грузія не має права використовувати військові методи проти народів Абхазії та Південної Осетії.

З огляду на вищевикладене ситуація, що склалася, для грузинської влади невтішна:
1) Грузія виявилась суттєво послабленою у військовому, політичному та економічному плані.
2) Грузинська держава втратила контроль над Абхазією та Південною Осетією.
3) Російська Федерація будь-якими засобами перешкоджатиме вступу Грузії до Північноатлантичного альянсу.
4) У Грузії розгорнеться гостра внутрішньополітична криза, в центрі якої опиниться М.Саакашвілі, оскільки саме на ньому лежатиме вся провина за поразку.

Що ж до України, то вона має засвоїти певні уроки.

По-перше, Росія є відкритим системним геополітичним та геоекономічним ворогом України. За будь-якої нагоди Москва може напасти на нашу державу, щоб перетворити її на свій неоколоніальний додаток.

По-друге, напад на Грузію – прелюдія агресії проти України. Нашими слабкими місцями є Севастополь, Кримський півострів та Закарпаття. Саме в цих українських регіонах Росія посилюватиме сепаратистські тенденції.

По-третє, Україна повинна всіляко підтримувати Грузію відповідно до підписаного між нашими державами Договору про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу між Україною та Республікою Грузія (ратифікований Постановою ВР N4021-12 від 24.02.94 р.).

По-четверте, необхідно будь-яким чином домагатися якомога швидшого виводу Чорноморського флоту РФ з території України.

По-п’яте, для України вкрай важливо створити повноцінний, добре оснащений технічно кордон з Російською Федерацією і запровадити візовий режим для перетину українсько-російського кордону.

По-шосте, потрібно виявити, яка кількість громадян України, що мешкають у Криму та Севастополі, мають російські паспорти. Можна висловити припущення, що це сотні тисяч людей.

По-сьоме, варто пам’ятати, що в нашій країні наявна дуже потужна проросійська п’ята колона, дії якої орієнтовані на те, щоб зробити Україну частиною Російської імперії.

Що ж до Росії, то цю державу необхідно позбавити статусу військового миротворця на території Абхазії та Південної Осетії. Важливо також, що Грузія прийняла рішення про вихід з СНД. Україна в свою чергу повинна вимагати проведення засідання Глав держав СНД та поставити дуже жорсткі умови, щоб Росія припинила будь-яке втручання у справи Грузії. Наша держава має заявити, що у випадку агресивних дій РФ на будь-якій частині пострадянського простору, Україна застосує проти Росії економічну блокаду, зокрема припинить пропуск всіх вантажів і транзит російського газу, що експортується в західні країни, через нашу територію.

Підсумки липня: економічні фантазії Ю.Тимошенко

Цього тижня знову втішила Юлія Тимошенко, яка привселюдно проголосила, що в Україні у липні 2008 року розпочалася дефляція. Більшої нісенітниці годі й вигадати! Всі громадяни України протягом липня, до речі, як і у попередні місці 2008 року, дуже добре відчули на своїх гаманцях, що ніякого зниження цін не відбулося. Не кажучи вже про розрекламовану Юлією Володимирівною дефляцію. Навпаки, відбувається подальше подорожчання товарів.

Що ж до заяв Тимошенко, то вони дуже схожі на твердження ватажків комуністичної доби Ульянова (бандитське прізвисько Ленін), Джугашвілі (бандитське прізвисько Сталін), Хрущова та Брежнєва про те, що жити стає все краще та веселіше і вже найближчим часом ми побудуємо комунізм. А більшість „хомосоветікусів” вірили цьому й чекали „комуністичної манни” з неба. Фактично в Україні розпочалася нова редакція комуністичної доби. А Юлія Володимирівна схожа на комуністичних лідерів, коли розповідає про дефляцію й роздає вказівки головам обласних державних адміністрацій щодо зниження цін. Ще й закликає всіх повторювати як мантру, що ціни постійно падатимуть.

Однак, об’єктивні економічні закони неможливо відмінити. Ніякого здешевлення, а тим паче дефляції в Україні не відбувається. До речі, дефляція – таке саме негативне явище, як й інфляція. Як відомо, під час інфляції страждають гаманці пересічних споживачів, а під час дефляції уповільнюється процес розширеного відтворення і фактично застигає функція капіталотворення. Провідні українські економісти неодноразово попереджали, а події липня вкотре довели, що уповільнення росту цін не є наслідком якихось реформаторських, а тим паче трансформаційних, дій Уряду в економічній політиці. Це наслідок стагнації цілої низки галузей економіки України, а також фінансових негараздів, зокрема дефіциту зовнішньоторговельного та платіжного балансів.

Отже, які висновки можна зробити?

По-перше, у липні 2008 року не відбулося зниження цін.

По-друге, вислови Ю.Тимошенко свідчать про ревіталізацію в Україні ватажка комуністичного типу, такого собі симбіозу Сталіна, Хрущова та Брежнєва.

По-третє, замість переможних реляцій і гучних заяв про свої тотальні перемоги Юлії Володимирівні варто звернути увагу на повсякденні потреби пересічних українських громадян. Пані Тимошенко та її команді необхідно розпродати їх маєтки, престижні іноземні автомобілі, коштовності та модний дорогий гардероб, повернути українському народові привласненні за безцінь підприємства та інші багатства, які йому належали. А натомість пересісти до громадського транспорту й купувати продукти та одяг на ринках, з яких харчуються та одягаються десятки мільйонів українців. Ось тоді у Ю.Тимошенко є шанс наблизитися до розуміння реальної дійсності, якою живе понад 90% українських громадян. Сутність цієї дійсності – повсякденна нужденність, жебрацтво, ницість і безправ’я. Одними з тих, хто довів переважну більшість українців до такого стану, є зокрема і Ю.Тимошенко та її команда.

Чому Ю. Тимошенко зірвала план запуску нафтогону Одеса-Броди?

Набирає обертів конфлікт між Секретаріатом Президента України та Урядом України навколо використання нафтогону Одеса-Броди в аверсному режимі. Віктор Ющенко 22 травня 2008 року Указом Президента № 474 створив робочу групу, якій доручив виробити план заходів для запуску нафтогону в аверсі. Одним із результатів діяльності групи є нещодавно підписана домовленість між Україною й Азербайджаном про виділення азербайджанською стороною 0,5 мільйона тонн каспійської нафти для реалізації проекту. Позитивно цю новину зустріли як у самій Україні, так і в ЄС, адже прокачка технологічної нафти через Одеса-Броди дала б можливість уже в цьому році підготуватись до запуску нафтогону в промисловому режимі.

Однак у найбільш відповідальний момент виконання міждержавної угоди було зірване Юлією Тимошенко. Прем’єр-міністр відмовилась підписувати розпорядження про закачування технологічної нафти в нафтогон, висловивши невдоволення участю у проекті офшорних компаній та назвавши заздалегідь узгоджену схему незрозумілою і непрозорою. Таким чином система нафтогону Одеса-Броди знову паралізована.
Потрібно сказати, що де-факто Ю. Тимошенко своїми діями продовжила лінію Леоніда Кучми. Саме колишній Президент свого часу не дав можливості запустити нафтогон Одеса-Броди в аверсному напрямку, передавши через тодішнього голову НАК Нафтогаз України Юрія Бойка право користування нафтогоном Тюменській нафтовій компанії.

Чому Юлія Тимошенко блокує запуск нафтогону в аверсному напрямку? Зрозуміло, що вказані нею причини не відповідають реаліям і є лише прикриттям. Реальна причина, на нашу думку, полягає в тому, що Ю. Тимошенко має таємні домовленості й зобов’язання перед Володимиром Путіним. Саме Росія та її транснаціональні компанії найбільше зацікавлені, щоб нафтогін Одеса-Броди не працював як альтернативне джерело поставок південної нафти в Україну і через територію України в Європу.

Можна висловити версію, що однією з обіцянок Ю. Тимошенко, яку вона дала Володимиру Путіну під час візиту в Москву, є недопущення запуску нафтогону Одеса-Броди в аверсному режимі для того, щоб він не транспортував казахську, азербайджанську, а також нафту країн Перської затоки через Туреччину. Припускаємо, що Володимир Путін, у свою чергу, пообіцяв підтримку Ю. Тимошенко на президентських виборах 2010 року.

Такі дії Ю. Тимошенко є виключно популістськими та ідуть на шкоду національній безпеці України. Виходом із ситуації, яка склалася, має бути широка публічна дискусія на провідних телеканалах України щодо використання нафтогону Одеса-Броди за призначенням. Крім того, необхідно розглянути це питання на засіданні РНБО, щоб, врешті-решт, зрозуміти, чому Ю. Тимошенко зірвала план запуску нафтогону Одеса-Броди в аверсному напрямку і чиїм інтересам слугує її рішення.

Сьогодні для Україні дуже важливо припинити подібну практику, коли корпоративні інтереси політика чи його групи стають на заваді національним державним інтересам. Якщо цього не відбудеться, Україна ніколи не стане цивілізованою європейською державою.