„Єдиний Центр” – старий казан для нових галушок.

У суботу, 12 липня відбувся перший з’їзд партії Єдиний Центр. Спробуємо оцінити значення цієї події з точки зору можливої трансформації політичного поля України:

1. В Україні створена ще одна бюрократично-адміністративна структура, яка буде функціонувати під назвою політична партія Єдиний Центр.
2. Ця структура сформована в найгірших традиціях посткомуністичного періоду України. Вона є продовжувачем справи таких провладних бюрократичних проектів, якими були „Громада” Павла Лазаренка, СДПУ(о) Віктора Медведчука, Народно-демократична партія Валерія Пустовойтенка, Партія промисловців і підприємців Анатолія Кінаха. Апофеозом подібної комуно-бюрократичної діяльності, як відомо, був блок Леоніда Кучми „За Єдину Україну”, що в народі дістав назву „За Єду”.

Єдиний Центр – того ж поля ягода. Який може бути результат від його діяльності? Апріорі, такий самий, як і в попередників, нульовий.

3. На наш погляд, ЄЦ не має чітко визначеної ідеології. Загальновідомо, що існує три класичні ідеології: соціал-демократична, ліберальна та консервативна. Єдиний Центр не підпадає під жодну з них. Настільки розмитої політичної платформи і програми, яку затвердили на з’їзді, напевно, не мала жодна провладна українська партія.
4. Дуже слабким є і кадровий потенціал ЄЦ. Ми не бачимо там жодного відомого політика, який мав би широку підтримку населення чи принаймні користувався б повагою серед інших політичних гравців. Аналіз списків делегатів та гостей з’їзду свідчить про те, що переважна більшість з них − новачки в публічній політиці, які, з упевненістю можна сказати, не володіють високим рівнем знань у політико-економічній царині та достатньою інтелектуальною базою, щоб сформувати конкретні механізми дій, мету та план її досягнення політичними засобами для Єдиного Центру.
5. Новостворена політична сила має відкрито бюрократичну природу. Адже всі її головні керівники − члени Президії і Політради – здебільшого є заступниками голів державних обласних адміністрацій або представляють інші ланки владного апарату. Це люди, діяльність яких де факто не стосується публічної політики, і навіть понад те − які за складом своєї роботи не мають права займатись нею. Тож створення такої партії порушує поділ функцій між політичною персоною і бюрократом-адміністратором. Кадрове підґрунтя Єдиного Центру може перетворити його на виключно корпоративно-кланову структуру.
6. Не викликає сумнівів, що ЄЦ як політичний проект створений під наступні президентські вибори для підтримки Віктора Ющенка. Сьогодні він як Президент України має лише 5 відсотків підтримки населення і відповідно його шанси взяти реальну участь у виборах 2010 року є завідомо програшними. І навіть партія, створена Віктором Балогою, має дуже незначні можливості підсилити В. Ющенка як майбутнього кандидата в президенти політичним ресурсом.
7. Цілком очевидно і те, що Єдиний Центр не діятиме відкритими політичними методами. Скоріш за все, він буде використовувати фінансовий ресурс своїх засновників, представників кланово-олігархічних груп Віктора Ющенка та його родичів. У переважній більшості це люди, що зараз знаходяться при владі волею Президента чи глави його секретаріату Віктора Балоги.
8. На наш погляд, у ЄЦ закладено протиріччя між самим Ющенком та партійцями, які ввійшли в цей проект. Наприклад, в програмі партії чітко не сказано, що вона підтримує вступ України до НАТО чи приєднання до Плану дій щодо членства в цій організації. Єдиний Центр не має чіткої позиції й стосовно визнання Голодомору актом геноциду українського народу, ОУН-УПА – воюючою стороною у Другій Світовій війні. Віктор Андрійович послідовно виступає за підтримку даних кроків. Тому розмитість позиції пропрезидентської партії щодо зазначених питань не може позитивно позначитись як на рейтингу Віктора Андрійовича, так і на рейтингу ЄЦ.

Жванія – нова жертва в політичній катівні Ющенка? Коли у патріотів урветься терпець?

Сьогодні ще більше розгортається конфлікт між Давидом Жванією та Віктором Ющенком, у який втягуються нові персони. Одні говорять про те, що оприлюднені Жванією факти відповідають дійсності, інші – що Ющенко насправді був отруєний. Спробуємо сформулювати власну версію.
По-перше, Віктор Ющенко не мав права розпочинати політично-моральну війну проти Давида Жванії та позбавляти його громадянства. Адже він був серед осіб, найближчих до Ющенка, в найбільш складні для нинішнього Президента часи. Фактично Жванія формував для Ющенка первинну фінансову базу й витягував його на верхівку правлячої піраміди. Отже, дії президента України щодо Жванії є абсолютно аморальними і не відповідають християнським принципам поведінки. А Віктор Ющенко, як відомо, позиціонує себе послідовним православним християнином. Його неадекватна реакція на заяву Жванії свідчить про те, що він не вміє володіти своїми почуттями і пам’ятає всі образи. Так може себе поводити лише манірна панночка, що схильна до істерик та екзальтації.

По-друге, що стосується Давида Жванії, то його можна зрозуміти. Адже його зрадив не просто колишній бос, а товариш і навіть друг, з яким він був у найважчі часи. Жванію знищують не тільки фінансово та політично, а й морально-психологічно. З огляду на грузинську національність Давида Жванії, йому завдають одного з найболючіших ударів – по гідності. Для людини з Кавказу – це одна з найбільших образ. Тому Жванія, що зараз загнаний Ющенком та його найближчим оточенням у глухий кут, буде битися до кінця.

По-третє, щодо суті питання – було чи не було отруєння В.Ющенка, – то жодних переконливих доказів того, що отруєння справді було, суспільству не відомо. Абсолютно дикунською виглядає версія про отруєння Віктора Андрійовича керівником спецслужб на дачі. Таких дилетантських дій не дозволив би собі навіть лейтенант (ні КГБ, ні СБУ). Причини того, що сталося з Ющенком, потрібно шукати в іншому.

Існують різні версії ушкодження організму Ющенка, які висувають як лікарі, так і політики. Це й загострення хронічних хвороб під впливом стресів, і невдале омолодження у клініці „Рудольфіннерхаус”, яке негативно вплинуло на його організм. Було б добре, якби зараз Д.Жванія розповів, на чому спеціалізується ця клініка, чи відвідував її Ющенко до свого „отруєння”, і чому саме „Рудольфіннерхаус” була обрана для його лікування після „отруєння”. Адже ця інформація є дуже важливою для наших громадян.

Висновок

За будь-яких обставин, було „отруєння” чи ні, або просто сталося щось з ряду причин, названих Жванією, спровокований Ющенком конфлікт є свідченням не гідної для людини поведінки. Пішовши на брутальне зіткнення зі Жванією, Ющенко сплюндрував себе морально і продемонстрував суспільству, що він вичерпав свій потенціал як демократ. Нинішньому Президенту України потрібно знайти собі нове місце в політиці. Взагалі, практика, коли президент розправляється із найближчим оточенням і людьми, що вирощували його як професіонала та політика, є абсолютно аморальною й неприйнятною для суспільства. Думаю, що скандал із Д.Жванією вбив останній цвях у мрію В.Ющенка про другий президентський термін.

Чи існує змова між Тимошенко і Яценюком, щоб залишитися при владі?

Події 7-8 липня 2008 року свідчать про явну змову Арсенія Яценюка і Юлії Тимошенко, щоб зберегти свої високі посади. Ми бачимо, що А.Яценюк фактично зриває засідання Верховної Ради України і не дає можливості фракціям поставити на голосування питання щодо обрання заступників Голови ВРУ. Це яскраве свідчення того, що Яценюк фактично перетворюється на парламентського диктатора, що діє поза Конституцією України. Якщо він і надалі поводитиме себе таким чином, то незабаром може позбутися посади Голови Верховної Ради. Така поведінка А.Яценюка була спрогнозована нами раніше, адже ця людина переймається одним – отриманням посад і влади. Нинішнє молоде покоління „ерзац-політиків” дуже небезпечне для України. Посаду Голови Верховної Ради України має обіймати людина виважена і толерантна. На мою думку, в критичній ситуації, що склалася в українському парламенті й політикумі загалом, найкраще посаді спікера відповідає Іван Плющ.

Ю. Тимошенко чи В. Ющенко? Хто залишиться?

Питання щодо відставки Уряду з кожним днем загострюється. Конфлікт вийшов у відкриту площину. Зараз вже не викликає сумнівів що все-таки відставка Тимошенко та її коаліційного Уряду станеться. Наразі стоять лише питання «коли» та «яким чином» це відбудеться.

Спробуємо дати свій проноз та оцінку цих подій. Проаналізуємо різні сценарії розвитку подій, які передбачають відставку Уряду або його збереження.

В попередньому матеріалі (http://soskin.info/material.php?pokaz=2416) ми вже казали, що основа для загострення ситуації є об’єктивною. На суб’єктивному рівні воно виокремлюється в антагоністичному протистоянні двох лідерів коаліції та їх команд а, саме – Юлії Тимошенко та Віктора Ющенка.

Отже розглянемо варіанти яким чином остаточно припиниться функціонування коаліції де-юре і це призведе до автоматичної відставки Уряду. Для того, щоб це сталося, потрібно виконати важливу норму Конституції. Як відомо, Кабінет Міністрів України (КМУ) повинен обов’язково прийняти Програму своєї діяльності. І ця Програма діяльності КМУ повинна бути прийнята конституційною більшістю Верховної Ради України (ВРУ). Згідно статті 85 п.11 Конституції України розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України належить до повноважень Верховної Ради України. КМУ також повинен діяти згідно Конституції України та в рамках затвердженої Програми. Як відомо, нинішній Уряд не надав до Верховної Ради такої Програми і вона не була схвалена. Отже, відсутність програми йде всупереч Конституції України. Зрозуміло, що ВРУ і Президент України повинні вимагати від Уряду надати таку Програму діяльності КМУ. Однак всім вже зрозуміло, після формування в рамках фракції Наша Україна – Народна Самооборона нової партійно структури під назвою «Єдиний Центр», яку контролює керівник Секретаріату Президента України Віктор Балога, а також після виходу з правлячої коаліції двох депутатів, а саме Ігоря Рибакова (БЮТ) та Юрія Бута (НУ-НС) говорити про те що є коаліційна більшість не доводиться. Зрозуміло, що Тимошенко, яка власне кажучи не має Програми діяльності і керує країною у «ручному» режимі, її уряд і врешті-решт коаліція фактично не несуть ніякої відповідальності за результати своєї роботи. А вони, потрібно сказати, є негативними за I–ше півріччя 2008 року. Але навіть якби була подана програма, то на даний момент у Тимошенко вже нема більшості, для затвердження цієї програми. Зрозуміло що неухвалення Програми автоматично призведе до того, що Тимошенко і її Уряд повинні подати у відставку. Це один із можливих сценаріїв, який може спрацювати вже вкінці червня, на початку липня.

Другий сценарій – як це і передбачалося, Тимошенко повинна подати на затвердження зміни до Державного бюджету України на 2008 рік. Їх повинна затвердити, згідно статті 85 п.4 Конституції України, Верховна Рада України. Зрозуміло, що якщо навіть Тимошенко такі зміни подасть, то вони також не будуть ухваленні ВРУ. І таким чином, відсутність Державного бюджету де-факто вимагає, щоб Уряд на чолі з Прем’єр-міністром пішли у відставку. Зміни до Державного бюджету потрібно подати ще до «депутатських канікул», щоб країна мала реальний бюджет на друге півріччя 2008 року. Отже ці два сценарії можуть бути легко реалізовані.

Зрозуміло що відставка Тимошенко призведе до формування нової коаліції або розпуску ВРУ. Шанси практично однакові. Чи може Тимошенко убезпечити себе від відставки? Є тільки один можливий сценарій. Вона повинна домовитися з керівництвом Партії Регіонів про початок процедури імпічменту Президенту України, згідно статті 111 Конституції України. Але для цього, Віктору Ющенку потрібно інкримінувати вчинення ним державної зради або іншого злочину. Згідно статті 111 Конституції України питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Фракції БЮТ та Партії Регіонів мають можливість почати реалізовувати такий варіант, оскільки в них є більшість від конституційного складу ВРУ. Це є альтернативним варіантом розвитку подій, що дає можливість Тимошенко зберегти свої позиції і не бути усунутою з верховних щаблів влади в Україні.

На мою думку, саме в рамках цих трьох сценаріїв і будуть розвиватися в найближчий місяць події в Україні. Однак, якщо ці події не стануться до «літніх канікул», вони обов’язково будуть мати місце вже починаючи з вересня. Тому що антагонізм у відносинах двох грум – Ющенка і Тимошенко з кожним днем набирає такої гостроти, що не може бути вирішеним будь якими компромісними засобами. І досягнення консенсусу між ними вже неможливо.

Тимошенко – Ющенко: фаза відкритого конфлікту

Конфлікт усередині правлячої коаліції продовжує розвиватися і набувати антагоністичних форм. Питання про те, чи розколеться коаліція, буде залежати насамперед не від особистих стосунків керівників політичних сил, що входять у правлячу коаліцію, а від того, чи здатна «зв’язка» Ющенко-Тимошенко розв’язати основні стратегічні проблеми, які постали у 2008 році перед Україною.

Однією з головних проблем, яка стоїть перед нашою державою, яку потрібно не просто вирішувати, а й вирішувати успішно, є приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), це питання є дуже точно визначеним у часі. В грудні 2008 року рішення щодо приєднання України до ПДЧ буде прийматися міністрами закордонних справ країн-членів Північноатлантичного альянсу.

Як відомо, щоб рішення було позитивним, необхідна єдність між гілками влади відносно цього питання всередині країни-аспіранта. Тобто Секретаріат Президента, Кабінет Міністрів, Обласні державні адміністрації повинні зайняти однозначну і чітку позицію щодо вступу України в НАТО.

На сьогоднішній день ми бачимо, що Уряд Тимошенко та більшість міністрів фактично знаходяться в тіні й не займають активної позиції, щодо проведення широкої просвітницько-інформаційної діяльності стосовно інтеграції України в НАТО. Фактично Уряд не здійснює серйозних інформаційних заходів, ні в засобах масової інформації, ні на транспорті, ні в інших громадських місцях, з метою розширення знань пересічних українців з Євроатлантичної проблематики.

Для В. Ющенка отримання для України ПДЧ є життєво необхідною умовою збереження його авторитету як Президента України. На відміну від Ющенка, Юлія Тимошенко розглядає питання вступу України в НАТО лише з позиції сприяння цього кроку зростанню електоральних симпатиків.

Другим питанням, важливим для збереження єдності між двома частинами коаліції є питання приватизації. На сьогоднішній день дві фінансово-корпоративні групи, які представлені в правлячій коаліції, – це група, яка орієнтується на Ющенка, та група, яка орієнтується на Тимошенко, – мають різне бачення мети та засобів приватизації. Каменем спотикання стало питання навколо приватизації Одеського припортового заводу, а також навколо призначення нового Голови Фонду держмайна України. Головна розбіжність між Ющенком і Тимошенко полягає у тому, що Президент стоїть на позиціях неможливості «проїдання» коштів, отриманих від приватизації. Вони мають бути закумульовані у так званому Фонді майбутніх поколінь, за прикладом Скандинавських країн та країн Перської затоки.

На жаль, з боку групи Юлії Тимошенко і Кабінету Міністрів ми не бачимо такої позиції, про що, зокрема, свідчить несистемне і стратегічно неправильне використання коштів від приватизації «Криворіжсталі». Отже, без сумніву це те, що розколює коаліцію.

Третє питання – відносини з Росією. Тимошенко прагне домовитися з Північним сусідом та йде їм на всілякі поступки. Для цього достатньо згадати слова Прем’єра, яка обіцяла Росії сприяти пришвидшенню членства країни в СОТ. Така позиція не є далекоглядною, для нашої держави, особливо зараз, у період загострення україно-російських відносин. Поки ми не вирішимо всі «гострі» питання з Північним сусідом, не можна підписувати протокол-погодження щодо приєднання Росії до СОТ.

Серйозні розбіжності між групами Ющенка і Тимошенко існують і навколо газового питання. Тут ці два керманича також не можуть знайти «спільного знаменника».

Серйозним протиріччям між двома частинами коаліції є здійснення в Україні реформи системи місцевого самоврядування., яка наразі перебуває у глибокій кризі. Ні Ющенко, ні Тимошенко і досі не змогли виробити реальну ґрунтовну модель цієї такої важливої для нашого суспільства реформи. Перелік системних протиріч усередині коаліції можна продовжувати. У сфері економіки це питання дефіциту бюджету, курсу гривні, здійснення зовнішніх запозичень, соціальні виплати. Якщо розглянути й інші площини, то ми побачимо дуже серйозні ідеологічні розбіжності між командами Прем’єра та Президента.

З великою ймовірністю можна прогнозувати, що подібне загострення протиріч і переростання багатьох із них в антагоністичну форму завершиться відставкою Уряду. В Секретаріаті Президента вже підготовлений план на випадок переформатування коаліції. І тоді БЮТ, на чолі з Тимошенко, перейде в опозицію

Може бути декілька варіантів реалізації цього плану. Перший – пропозицію про відставку Уряду внесе Партія регіонів. За підтримки комуністів, Литвина та Єдиного центру буде висловлена недовіра Уряду. Другим варіант – Тимошенко, усвідомивши неможливість впоратися з поставленими завданнями (дефіцит бюджету, невирішене питання ціни природного газу та ін.), особливо на тлі погіршення відносин з Росією, подасть у відставку.

Можемо говорити, що сьогодні вже створена нова неформальна коаліція, лідерами якої є Богатирьова, Балога, Ахметов та Колєсніков. Питання наразі полягає лише в тому, коли саме почнеться відкрита фаза конфлікту між двома частинами нинішньої коаліції –у червні, чи у вересні.

Деякі роздуми, щодо результатів виборів депутатів Київської міської ради

Чим далі, тим більше питань викликає післявиборча ситуація в місті Києві. М’яко кажучи, дуже дивно поводить себе Київська міська територіальна виборча комісія (КМТВК), яку очолює Білик Галина Іванівна (Народна партія України). Сьогодні вже 4 червня, КМТВК вже прийняла постанову № 37/3 «Про реєстрацію депутатів Київської міської ради» від 31 травня 2008 року. Але відсутня постанова про результати виборів. Взагалі, повним абсурдом є той факт, що КМТВК не має свого сайту, а відомості про її роботу розташовані на сайті Київської міської ради (http://kmr.gov.ua/). Це є порушенням всіх законодавчих норм, оскільки цей орган (ТВК) є незалежним від Київської міської ради. Для висвітлення своєї діяльності, ходу голосування, результатів виборів Київська ТВК повинна мати свій власний Інтернет-ресурс.

Відсутні результати виборів, щодо того, яка кількість виборців прийняла участь на кожній виборчій дільниці. Неоприлюднено офіційних результатів, щодо загальної явки виборців. Немає розгорнутого результату, щодо того, яку кількість голосів отримала кожна політична сила, яка кількість бюлетенів була визнана недійсними, скільки голосів було віддано «проти всіх» кандидатів. Хоча за попередніми даними відомо, що саме «проти всіх» було віддано більш як 3% голосів.

Отже можемо зробити такий висновок: Київська ТВК є дуже залежним органом від Київської міської адміністрації, вона не хоче надавати міській громаді міста всю правду про перебіг та результати виборів. Виникає риторичне запитання, на 21 годину в день голосування явка складала менше 48%, то звідки ж тоді остаточна явка була оприлюднена - понад 53%?

Можна припустити, що 5% голосів було «дописано», щоб «протягнути» до міської ради такі політичні структури як Партію Регіонів та Блок Катеринчука. Адже за даними екзитполів саме ці політичні сили, або не потрапляли до міськради, або були на межі (не забуваємо про похибку в 2%) .

Дуже дивує поведінка Комітету виборців України (КВУ). Це недержавна громадська організація, основною функцією якої є подача саме об’єктивного аналізу цих процесів. Незрозумілою є поведінка Блоку Юлії Тимошенко, який проводив свій власний паралельний обрахунок голосів. Чому вони не оприлюднили свої результати? Можливо немає що оприлюднювати? Можливо були досягнуті якісь сепаратні домовленості в ході переговорів з Леонідом Черновецьким? Отже ми бачимо, що питань набагато більше, ніж відповідей.

Виникає багато запитань і до найбільш потужних засобів масової інформації, складається враження, що вони зайняли позицію «страуса, що ховає голову у пісок». Вони не бажають донести до киян реальну картину результатів волевиявлення. Особливо це стосується провідних телеканалів України. Це є дуже дивна і необ’єктивна позиція, яка абсолютно не відповідає принципам незалежних мас-медіа, коли мас-медіа вважаються четвертою гілкою влади. Отже українські провідні ЗМІ показують необ’єктивний підхід у висвітленні політичної ситуації у столиці.

Тепер проаналізуємо можливість розвитку подій у найближчий час у Київраді. Як ми і передбачали, Блок Черновецького не отримав більшості мандатів у міськраді від її чисельного складу. Сьогодні інші політичні сили, що потрапили до Київради, мають можливість створення більшості, яка буде протистояти міському голові. Таку більшість можуть утворити: БЮТ, Блок Кличка, Блок Катеринчука і Блок Литвина. Якщо зазначені блоки об’єднаються, то вони матимуть 63 голоси. Це дасть змогу обрати «свого» Секретаря міськради, а також сформувати та обрати керівний склад постійно діючих комісій Київської міської ради. Саме таким чином створена коаліція зможе стати дуже серйозним опонентом Черновецькому та його групі.

Задля формування такої коаліції необхідно, щоб блоки Тимошенко і Кличка пішли на поступки блоку Литвина, а саме його лідеру в Києві – Віктору Пилипишину. В такому випадку, задля створення вищезазначеної коаліції, необхідно, щоб БЮТ, Блок Кличка та Блок Катеринчука, запропонували Віктору Пилипишину посаду Секретаря Київради. Це було б компромісним кроком. Тільки таким чином вбачається можливість зупинки Черновецького і його сили. Якщо не буде сформована опозиційна більшість до Чорновецького це призведе до ще більшого хаосу і безладу у столиці, до розкрадання землі й ресурсів Києва.

Організатором і лідером переговорів, щодо створення такої більшості має виступити Юлія Тимошенко. Саме її авторитет має відіграти ключову роль. Якщо Тимошенко зможе створити таку більшість проти чинного мера, то це буде свідченням того, що вона вже стає зрілим політиком міжнародного рівня.

Отже нам залишається чекати, що все-таки здоровий глузд у Київраді переможе і таким чином Київ буде врятований від Черновецького і його політичних соратників.

Юля сдала Киев. Как Кутузов Москву?

Директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін дав інтерв’ю журналісту Володимиру Заманському щодо результатів позачергових виборів Київського міського голови та депутатів Київради для друку в українських ЗМІ та розміщення на сайті.

− Олег Игоревич, в одном из своих интервью бывший министр обороны Анатолий Гриценко привел отрывок из разговора с Юлией Тимошенко. Он сказал: «Юля, ты поставила две задачи. Первая – это снять Черновецкого. Вторая – это провести своего демократического кандидата. Попытайся выполнить хотя бы одну задачу».

− И что же ответила Юлия Владимировна?

− Ее ответ был изумителен: «Толя, ты даже не представляешь, какой блестящей будет наша победа».

− Ну что ж, это совершенно правильный ответ. Юля одержала блестящую, я бы сказал, стратегическую победу в битве, которая, правда, еще не завершена. Дело в том, что Тимошенко вовсе не стремилась победить в Киеве. Киев – это не ее цель. Ее цель – пост Президента Украины, и руководить столицей ей без надобности.

− Давайте разбираться. Снять Черновецкого не удалось. Завоевать большинство в Киевраде БЮТу будет непросто. Юлия Владимировна инициировала выборы, не проведя закон о втором туре, не выдвинув победоносного кандидата. Это дало повод говорить что результаты киевского голосования стали для Тимошенко холодным душем. Более того, сказано даже, что это не холодный душ, а ванна с формалином.

− Глупости! Неужели не понятно, что взять власть в Киеве значит взвалить на себя колоссальные проблемы, которые Черновецкому не решить. А ведь он пообещал много, и его обещания четко зафиксированы в печатном и электронном виде. А тем временем городу некуда девать горы мусора. Имеющиеся полигоны заполнены выше всякой меры, и как создавать новые, неизвестно. Метрополитен на грани коллапса, городской транспорт задыхается, и через несколько месяцев Киев может превратиться в громадную автостоянку. А развязки, обходные дороги, мосты через Днепр не строятся. В городе то и дело отключается электроэнергия. Киев переполнен бомжами, бездомным собаками и крысам. Вот почему Тимошенко не собирается возлагать на свою политическую силу чужие неисполнимые обещания и неразрешимые проблемы. Пусть их не выполняет Черновецкий и его команда.

− Еще до того, как выборы состоялись, эксперты заговорили о том, что в случае поражения Юли она будет снята с поста премьер-министра.

− А как ее снять? Допустим, НУНС проголосует «за», и демократическая коалиция окончательно развалится. Но у Блока Юлии Тимошенко будут развязаны руки, и он «ситуативно» вместе с нынешней оппозицией будет создавать для Ющенко такие проблемы, что мало не покажется. В таком случае, так же, как и в случае с киевскими выборами, Юлия Владимировна получает замечательную возможность наблюдать со стороны, как страна катится вниз, и говорить народу: смотрите, что происходит. А ведь я предупреждала. А ведь я обещала. Меня не послушали, и вот результат.

− Считается, однако, кто владеет столицей, тот владеет страной. Победа Черновецкого расценивается людьми, как поражение Тимошенко. После выборов ее рейтинг, конечно же, упал.

− Если за несколько недель рейтинг ее кандидата Турчинова, которого киевляне по сути и не знали, она сумела поднять практически с нуля до второго места, то неужели же Юлия Владимировна не сможет поднять свой рейтинг за несколько месяцев? Ведь она не просто подняла Турчинова, она сокрушила Кличко. Куда теперь ему с его третьим местом? Теперь Юля может говорить с Президентом с позиции силы. «За вас, Виктор Андреевич, сколько киевлян проголосовало? Нисколько. Ваша партия ни одного депутата в Киевраде не имеет. За регионалов сколько проголосовало? А сколько за меня?»

− Вы полагаете, что могут состояться досрочные выборы Президента?

− А вы полагаете, что Юля этого не хочет? Ей долго ждать не выгодно. Чем она дольше у власти, тем на ней больше ответственности. А к лету инфляция всегда уменьшается, ближе к осени может и вовсе остановиться. Туристы приезжают, село собирает урожай, не расходуются средства на отопление, много других факторов. И к осени можно будет рапортовать народу о коренных изменениях к лучшему. А вот сентябрь будет для Тимошенко уже трудным месяцем, в октябре-ноябре необходимо ждать серьезных событий.

− Если бы выборы киевского городского головы проходили в два тура, Черновецкий потерпел бы поражение. Ющенко это понимал, но, тем не менее, изменения в закон о выборах столичного мэра внесены не были. Ющенко фактически обеспечил победу Черновецкому. Зачем?

− Затем, чтобы нанести поражение Юле. Но она оказалась более расчетливой.

− То есть, эта женщина сдала Киев, как Кутузов Москву?

− Конечно. В 1812 году многие тоже решили, что, войдя в столицу, Наполеон победил. На самом деле это было его страшное поражение. Кутузов перехитрил французского императора. Правда при этом маршалу пришлось спалить Москву, а император ее разграбил. Не хотелось бы, чтобы подобное случилось в Киеве, все-таки живем мы все в этом городе.

Бесіду провів Володимир Заманський