Цього тижня знову втішила Юлія Тимошенко, яка привселюдно проголосила, що в Україні у липні 2008 року розпочалася дефляція. Більшої нісенітниці годі й вигадати! Всі громадяни України протягом липня, до речі, як і у попередні місці 2008 року, дуже добре відчули на своїх гаманцях, що ніякого зниження цін не відбулося. Не кажучи вже про розрекламовану Юлією Володимирівною дефляцію. Навпаки, відбувається подальше подорожчання товарів.
Що ж до заяв Тимошенко, то вони дуже схожі на твердження ватажків комуністичної доби Ульянова (бандитське прізвисько Ленін), Джугашвілі (бандитське прізвисько Сталін), Хрущова та Брежнєва про те, що жити стає все краще та веселіше і вже найближчим часом ми побудуємо комунізм. А більшість „хомосоветікусів” вірили цьому й чекали „комуністичної манни” з неба. Фактично в Україні розпочалася нова редакція комуністичної доби. А Юлія Володимирівна схожа на комуністичних лідерів, коли розповідає про дефляцію й роздає вказівки головам обласних державних адміністрацій щодо зниження цін. Ще й закликає всіх повторювати як мантру, що ціни постійно падатимуть.
Однак, об’єктивні економічні закони неможливо відмінити. Ніякого здешевлення, а тим паче дефляції в Україні не відбувається. До речі, дефляція – таке саме негативне явище, як й інфляція. Як відомо, під час інфляції страждають гаманці пересічних споживачів, а під час дефляції уповільнюється процес розширеного відтворення і фактично застигає функція капіталотворення. Провідні українські економісти неодноразово попереджали, а події липня вкотре довели, що уповільнення росту цін не є наслідком якихось реформаторських, а тим паче трансформаційних, дій Уряду в економічній політиці. Це наслідок стагнації цілої низки галузей економіки України, а також фінансових негараздів, зокрема дефіциту зовнішньоторговельного та платіжного балансів.
Отже, які висновки можна зробити?
По-перше, у липні 2008 року не відбулося зниження цін.
По-друге, вислови Ю.Тимошенко свідчать про ревіталізацію в Україні ватажка комуністичного типу, такого собі симбіозу Сталіна, Хрущова та Брежнєва.
По-третє, замість переможних реляцій і гучних заяв про свої тотальні перемоги Юлії Володимирівні варто звернути увагу на повсякденні потреби пересічних українських громадян. Пані Тимошенко та її команді необхідно розпродати їх маєтки, престижні іноземні автомобілі, коштовності та модний дорогий гардероб, повернути українському народові привласненні за безцінь підприємства та інші багатства, які йому належали. А натомість пересісти до громадського транспорту й купувати продукти та одяг на ринках, з яких харчуються та одягаються десятки мільйонів українців. Ось тоді у Ю.Тимошенко є шанс наблизитися до розуміння реальної дійсності, якою живе понад 90% українських громадян. Сутність цієї дійсності – повсякденна нужденність, жебрацтво, ницість і безправ’я. Одними з тих, хто довів переважну більшість українців до такого стану, є зокрема і Ю.Тимошенко та її команда.
11 авг. 2008 г.
Підсумки липня: економічні фантазії Ю.Тимошенко
8 авг. 2008 г.
Чому Ю. Тимошенко зірвала план запуску нафтогону Одеса-Броди?
Однак у найбільш відповідальний момент виконання міждержавної угоди було зірване Юлією Тимошенко. Прем’єр-міністр відмовилась підписувати розпорядження про закачування технологічної нафти в нафтогон, висловивши невдоволення участю у проекті офшорних компаній та назвавши заздалегідь узгоджену схему незрозумілою і непрозорою. Таким чином система нафтогону Одеса-Броди знову паралізована.
Потрібно сказати, що де-факто Ю. Тимошенко своїми діями продовжила лінію Леоніда Кучми. Саме колишній Президент свого часу не дав можливості запустити нафтогон Одеса-Броди в аверсному напрямку, передавши через тодішнього голову НАК Нафтогаз України Юрія Бойка право користування нафтогоном Тюменській нафтовій компанії.
Чому Юлія Тимошенко блокує запуск нафтогону в аверсному напрямку? Зрозуміло, що вказані нею причини не відповідають реаліям і є лише прикриттям. Реальна причина, на нашу думку, полягає в тому, що Ю. Тимошенко має таємні домовленості й зобов’язання перед Володимиром Путіним. Саме Росія та її транснаціональні компанії найбільше зацікавлені, щоб нафтогін Одеса-Броди не працював як альтернативне джерело поставок південної нафти в Україну і через територію України в Європу.
Можна висловити версію, що однією з обіцянок Ю. Тимошенко, яку вона дала Володимиру Путіну під час візиту в Москву, є недопущення запуску нафтогону Одеса-Броди в аверсному режимі для того, щоб він не транспортував казахську, азербайджанську, а також нафту країн Перської затоки через Туреччину. Припускаємо, що Володимир Путін, у свою чергу, пообіцяв підтримку Ю. Тимошенко на президентських виборах 2010 року.
Такі дії Ю. Тимошенко є виключно популістськими та ідуть на шкоду національній безпеці України. Виходом із ситуації, яка склалася, має бути широка публічна дискусія на провідних телеканалах України щодо використання нафтогону Одеса-Броди за призначенням. Крім того, необхідно розглянути це питання на засіданні РНБО, щоб, врешті-решт, зрозуміти, чому Ю. Тимошенко зірвала план запуску нафтогону Одеса-Броди в аверсному напрямку і чиїм інтересам слугує її рішення.
Сьогодні для Україні дуже важливо припинити подібну практику, коли корпоративні інтереси політика чи його групи стають на заваді національним державним інтересам. Якщо цього не відбудеться, Україна ніколи не стане цивілізованою європейською державою.
29 июл. 2008 г.
Для України настав час зламати російську газову монополію
В 2009 році на Україну очікують нові випробування у сфері забезпечення енергоносіями і підтримання своєї енергетичної безпеки. Це стало зрозуміло після візиту в Україну голови російського Газпрому Олексія Міллера. Переговори прем’єр-міністра та інших українських посадовців із керівництвом Газпрому врешті, звелося до одного результату: Росія застосовуватиме нову формулу визначення ціни на газ для України з 2009 р. Ці розрахунки базуватимуться на ціні нафти протягом остатніх трьох місяців із певними елементами кореляції. Міллер назвав базову ціну газу для України на наступний рік: 315 дол. за 1000 кубометрів газу, який постачатиметься в Україну. Всі розрахунки пані Тимошенко і її запевнення про те, що майбутня ціна ще коригуватиметься, і ще не проведено переговори з постачальниками газу з Туркменії, Узбекистану та Казахстану не витримують жодної критики оскільки відомо, що ці азіатські країни цілком координують свою газову політику з Росією і де-факто передали право здійснювати газове ціноутворення в руки Росгазпрому. Тим паче, жодна з вищеназваних країн не буде відмовлятися від можливості одержати якомога вищі доходи від експорту свого газу. Тому можна впевнено стверджувати: газ, який Україна імпортуватиме з Росії, незалежно від його походження, не буде коштувати менше, ніж 315 дол. за 1000 кубометрів. Необхідно сказати, що такий розвиток подій передбачався фаховими українськими експертами, адже Росія відстоює свої національні інтереси і більше не йтиме на жодні поступки Україні. Власне кажучи, Україні і не потрібні ці поступки, тому що вони завжди надто дорого нам коштували, а результатами цих поступок (зокрема, нижчої ціни на газ) користувався не український народ, а правлячі фінансово-корпоративні групи. Так було за часів Л. Кучми і продовжується за президентства В. Ющенка.
Що ж Українська держава може протиставити високій ціні російського газу?
1. Головним нашим важелем впливу в перемовинах як з Росією, так і з Західною Європою, має стати тверда позиція України щодо ціни на транзит газу, що видобувається на російській території і який купують західноєвропейські країни (Німеччина, Франція, Австрія, Італія та Іспанія). Щорічно територією України в Західну Європу транспортується від 120 до 130 млрд. кубометрів газу. Це 80% від усього газу, який Росія експортує в країни ЄС. Як відомо, існує загальноєвропейська ціна транзиту газу, і вона достатньо прозора: від 4 до 6 євро за 1000 кубів на 100 км. Україна сьогодні бере за транзит газу (і то не в грошовій формі) 1,65 долара. Коли російського газ коштував 40 доларів за 1000 кубометрів, ціна транзиту складала 1,06 долара. Оскільки ця ціна зросла до 400 (для Польщі) і навіть до 500 доларів за 1000 кубометрів для західноєвропейських держав, то, відповідно, у стільки ж разів має зрости і ціна транзиту за 1000 кубів на 100 км. Отже, Україна повинна брати мінімум 6 євро з власників газу (а ними є західноєвропейські країни, що купили газ у Росії) за його транзит українською територією. Це буде справедливо і відповідатиме всім вимогам Світової організації торгівлі та європейським стандартам. Також слід підняти до європейського рівня наші розцінки на закачування, збереження і викачування газу з наших газосховищ. На сьогоднішній день ми дозволяємо використовувати свою унікальну систему газосховищ за безцінь різним фірмам і „фірмочкам”, цілковито порушуючи інтереси української національної безпеки і живлячи корупційну систему.
2. Необхідно терміново встановити відповідні вимірювальні пристрої на наших західному і східному кордонах (з Росією. Словаччиною, Польщею, Угорщиною), а також на газоперекачувальних станціях, які б відповідали європейським стандартам і чітко показували, яка кількість газу заходить в Україну для транзиту, і скільки виходить за межі України.
3. Слід також навести лад у секторі внутрішнього видобутку газу – повернути в народну власність усі газові свердловини, які режим Л. Кучми та нинішня влада пороздавали різним структурам, за якими стоять народні депутати України та інші представники системи бандократії. Газові родовища є власністю і надбанням українського народу, і вони повинні служити українській громаді.
Висновки:
По-перше, в результаті підняття ціни транзиту й суміжних послуг Україна одержить додаткові мільярди доларів, що дозволить їй сплачувати нову ціну за російський газ і модернізувати свою газотранспортну систему.
По-друге, В результаті реалізації комплексу вищезапропонованих заходів Україна зможе, нарешті, вирішити ключові проблеми своєї газової безпеки. Це може зробити Юлія Тимошенко та її Уряд, якщо вона матиме для цього волю і захоче не лише на словах, а й на ділі боротися з корупцією та хабарництвом – спадком режиму Л. Кучми. Власне кажучи, діяльність прем’єрки у царині газової енергетики засвідчить щирість її слів намірів або їх неправдивість.
Київ має стати центром вселенського православ’я
По-перше, візит Варфоломія в Україну, який має посприяти єднанню українського православ’я, таки відбувся. «Ми прибули сюди, щоб помолитися разом з вами за об’єднання усіх православних християн України в єдину церкву – церкву вашого народу, церкву вашої країни», – сказав Варфоломій I, додавши, що члени його делегації є тими, “хто прагне єдності і свободи”. А отже, патріарх приїхав помолитися за нашу церкву. Це свідчення того, що всесвітнє православ’я (зрозуміло, окрім московського патріарха) налаштоване на те, що незалежна Україна повинна мати свою повноправну кафолічну єдину соборну православну церкву.
Створення такої єдиної церкви справді відповідає всім православним канонам і положенням усіх Вселенських православних соборів. Фактично Варфоломій проголосив початок об’єднання різних гілок православ’я в Україні, і він буде це вітати й підтримувати.
По-друге, важливим сигналом є те, що Варфоломій подякував Московському патріарху Олексію і сказав, що вони будуть зустрічатися і разом молитися на землі України як частини всесвітньої православної території („ВАРФОЛОМІЙ I подякував за запрошення відвідати Україну В. ЮЩЕНКУ, а також Патріарху Московському АЛЕКСІЮ II за можливість разом відсвяткувати 1020-річчя хрещення Київської Русі.”
По-третє, Варфоломій спільно з Митрополитом України Володимиром (Сободаном) та Президентом В. Ющенком здійснив молебень в Києво-Печерській Лаврі. Це безпрецедентна подія, і вона означає, що Вселенський патріарх визнає Українську православну церкву на чолі з митрополитом Володимиром як повноправну і можливу базу для об’єднання всіх православних церков.
По-четверте, в візиті Варфоломія відсутнє спільне моління із Автокефальною церквою, Греко-католицькою, чи з Патріархом Української православної церкви Київського патріархату Філаретом. Це серйозний показник того, що патріархи Константинопольський, Олександрійський, Антиохійський, Єрусалимський – чотирьох перших православних церков – не хочуть іти на спільну молитву, а отже, на визнання інших гілок православ’я в Україні. Таким чином, необхідно шукати такий механізм формування єдиної української помісної православної соборної церкви, який би задовольнив усіх.
Висновки:
1. Поза сумнівом, процес становлення єдиної української помісної православної соборної церкви розпочався. Але не так, як передбачалося лідерами православних церков і держави в Україні. На мою думку, найбільш спокійним та еволюційним шляхом відновлення єдиної церкви може бути повернення до статусу Української православної церкви, який вона мала до 1686 року, коли н6аша метрополія шляхом продажу була перепідпорядкована від Константинопольської патріархії Московській. Як відомо, цей акт був засуджений, оголошений симонією та визнаний недійсним, тому Україна є канонічною територією Константинопольської патріархії. Отже, слід відновити статус України як канонічної території Константинопольської патріархії.
2. Необхідно організувати в Києві резиденцію Вселенського патріарха і створити для нього подвор’є.
3. Сьогодні є всі можливості для того, щоб саме Київ став новим центром вселенського православ’я і прийняв у себе Вселенський патріарший престол. Це буде найкращим виходом з ситуації. Отже, патріарх Варфоломій повинен отримати тут всі можливості для своєї церковної діяльності. І в цьому йому має допомогти Українська держава. Саме Софіївський собор (збудований по образу Константинопольського Софіївського собору) може стати резиденцією Вселенського патріарха і інших трьох патріархів – Константинопольського, Олександрійського, Антиохійського. На нашу думку, останній варіант є найбільш природним для України – спадкоємиці візантійської православної традиції, і Стамбула (Константинополя).
Підвищення пенсій: Юлія Тимошенко знову розкручує маховик інфляції
З нашої точки зору, така політика Уряду є недалекоглядною. Як відомо, у 2008 році чисті дотації з Держбюджету Пенсійному фонду складають понад 20 млрд. грн. із запланованих 33,6 млрд. грн. на виплату пенсій. Це означає, що Пенсійний фонд апріорі є банкрутом, який без державного фінансування не спроможний виконувати свої функціональні зобов’язання. Головне завдання Юлії Тимошенко стосовно діяльності Пенсійного фонду – зробити цю структуру хоча б не збитковою. Що натомість робить Тимошенко? Вона ще більше нарощує його фінансові зобов’язання. Але чи отримує сьогодні Пенсійний фонд такі суми коштів, щоб дозволити собі обслуговувати пенсіонерів України без дотацій? Цілком зрозуміло, що таких коштів він не має.
Виникає наступне запитання: чи відбувається в Україні зростання заробітної плати у таких масштабах, які дозволили б Уряду підвищити пенсії? Справді, певне зростання спостерігалось у першому кварталі 2008 року. За даними Держкомстату, в січні-квітні 2008 року темп приросту реальної заробітної плати становив 11,9 % . Але з травня ріст реальної заробітної плати фактично зупинився і склав лише 0,9% до показника квітня. При цьому номінальна зарплата зросла лише на 2,2%. Це дає підстави стверджувати, що, починаючи з травня, тенденція є негативна. За червень Держкомстат даних не ще опублікував, хоча вже завершується липень. На нашу думку, у ІІ півріччі 2008 року відбуватиметься подальше зниження темпів приросту заробітної плати, оскільки економіка України фактично знаходиться у фазі стагнації. Вже у жовтні цього року може розгорнутись відкрита фаза економічної кризи.
Можна наводити й інші аргументи не на користь рішення Уряду щодо підвищення пенсій. Так, за перші шість місяців 2008 року уповільнились темпи економічного зростання порівняно з 2007 роком; підвищився рівень споживчої інфляції, який за січень-червень поточного року склав 14,6%, що значно більше, ніж заплановано Урядом (9,6%), а зростання оптових цін за І півріччя наближається до 30%. Доходи від приватизації знаходяться фактично на нульовому рівні й на початок липня склали лише 306,2 млн. грн., що становить 3,4% річного плану. Дефіцит Державного бюджету за результатами року може перевищити 30 млрд. грн. Продуктивність праці не зростає. Є від’ємним сальдо зовнішнього торговельного балансу.
Отже, можна констатувати, що жодних економічних передумов для підвищення пенсій з 1 липня не існує, однак попри це з вересня 2008 року Урядом заплановано чергове підвищення пенсій та надбавок. Такий крок є ще однією серйозною помилкою Юлії Тимошенко та її Уряду, оскільки щомісячний викид додаткових коштів на споживчий ринок на суму півмільярда гривень (а з вересня – ще більше), під якими немає реальних бюджетних доходів, вочевидь, призведе лише до нового стрибка інфляції.
Такі дії Юлії Тимошенко та Уряду, що вона очолює, на наш погляд, можна розглядати виключно як популізм і соціальну демагогію. Не викликає сумнівів, що підвищення пенсій зроблене з метою покращення рейтингу Юлії Володимирівни перед президентськими виборами 2010 року. І це є єдиним логічним поясненням, чому Уряд прийняв постанову про підвищення пенсій. Будь-яких економічних причин, як зазначено, для цього не існує.
Варшавська Східноєвропейська Конференція
Подробицi читайте у понедiлок.
„Єдиний Центр” – старий казан для нових галушок. Пiдсумки.
Підіб’ємо деякі підсумки:
У нинішньому форматі проект „Єдиний Центр”, сформований Віктором Балогою та Віктором Ющенком, є провальним. Він не має шансів отримати відчутну підтримку в українських громадян та набрати на виборах принаймні прохідні 3 відсотки.
Єдиний варіант порятунку для ЄЦ – це спроба його оживити, схиливши на свій бік ліберально-опортуністичне крило Партії регіонів на чолі з Ахметовим, Колесніковим, Звягільським та Богатирьовою. Це дало б Єдиному Центру змогу долучити до кола своїх прихильників частку електорату Донбасу і Півдня України. Для цього керівники ЄЦ повинні поставити собі за мету розколоти Партію Регіонів. Якщо це їм вдасться, то Віктор Янукович буде відкинутий у маргінес, а олігархічне крило ПР приєднається до партії Віктора Балоги.
Крім того, Єдиному Центру потрібно будь-що поглинути регіональні осередки СПУ, СДПУ(о) а потім приступити до поглинання Народної партії України Володимира Литвина. Саме електорат трьох зазначених партій і становить потенційні голоси ЄЦ. Якщо Єдиний Центр успішно зробить вищеназвані кроки, тоді у нього з’явиться примарна електоральна перспектива, якої сьогодні немає.
Поза сумнівом, партія Єдиний Центр є на 100 відсотків штучною структурою, яку, висловлюючись медичною термінологією, „запліднили з пробірки”. І в цьому криється для неї величезна небезпека. Фінал таких недолугих структур відомий: партія Віктора Балоги може стати Франкенштейном української політики, що, напевно, відомо як керівництву партії, так і, власне, громадянам України.
Дуже важливо, щоб в українській практиці такого роду політичні партії більше не створювались, і Єдиний Центр став останньою спробою кланово-бюрократичних сил взяти під контроль розвиток проєвропейського громадянського суспільства в Україні. Вожді кланово-олігархічних груп повинні, врешті-решт, усвідомити, що єдиним способом утворення політичної партії повинен бути шлях знизу, шлях формування первинних клітин та ідеологічної програми конкретних дій для реалізації інтересів української громади через соціал-демократичну, ліберал-демократичну або націонал-консервативну складову. Іншого шляху для незалежної демократичної України не існує.