Конференція
„Екологічні проблеми у
транскордонних польсько-українських регіонах та способи їх вирішення"
Ярослав (Польща), 11 жовтня 2013 року
Олег
Соскін,
PhD, професор, директор Інституту
трансформації суспільства, Київ, Україна
Надія
Матвійчук-Соскіна,
PhD, Національна академія
управління, Київ, Україна
ВПЛИВ ТРАДИЦІЙНИХ І АЛЬТЕРНАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ЕНЕРГІЇ НА ДОВКІЛЛЯ В КОНТЕКСТІ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ
Нині на світову економіку нахлинула друга хвиля фінансово-економічної кризи. Якщо перша хвиля, що почалась у 2007 році у США, де почав руйнуватися ринок іпотеки, була пов’язана із фінансово-банківською сферою, то друга хвиля характеризується падінням у галузях традиційного матеріального виробництва. І поки що говорити про завершення економічної кризи зарано, адже вона пов’язана із глибокими технологічними змінами світогосподарської системи у цілому, а не лише її фінансової архітектури.
Уже сьогодні можна зробити висновок про те, що економічна криза – це не спонтанне, а циклічне явище, що відповідає фазі падіння так званого світового К-циклу розвитку. Саме так досліджував економічні процеси відомий російський учений Микола Кондратьєв. Спираючись на його теорію, ми схильні стверджувати, що почався активний процес переходу до шостого технологічного укладу.
Світовими ученими доведено, що період домінування кожного з технологічних укладів (1–5-го) охоплював близько 50-60 років і складався із двох ключових фаз. Перша — його становлення в період економічної кризи попереднього технологічного укладу, а друга — зростання в результаті структурної переорієнтації економіки.
Кожен новий уклад ускладнює економічні взаємозв’язки та посилює їх нелінійний характер, спонукаючи трансформацію способу матеріального виробництва і сфери послуг. Перехід до нового укладу – це період, у якому змінюються капітальні цінності, засоби виробництва, функції самого капіталу, формуються нові потреби та вимоги до якості факторів виробництва, розширення їх переліку. Квінтесенцією 6-го технологічного укладу є перехід до альтернативної моделі розвитку економіки, яка базуватиметься не на екстенсивних методах виробництва, що передбачають використання таких традиційних видів і джерел енергії, як вугілля, нафта, природний чи сланцевий газ, атомна енергія (технології третього, четвертого і п’ятого укладів), а на інтенсивних методах, що потребують застосування альтернативних, поновлюваних джерел енергії, які не завдають шкоди довкіллю (шостий технологічний уклад).
Нові галузі шостого технологічного укладу – це сонячна, вітрова, водна, біологічна, хвильова енергетика; біотехнології, зокрема клітинна біологія; аерокосмічна промисловість; нанотехнології; нові матеріали; оптоелектроніка; системи штучного інтелекту; мікроелектроніка; фотоніка; мікросистемна механіка; інформаційні супермагістралі; програмне забезпечення і засоби імітації; молекулярна електроніка; нові системи управління персоналом; інформатизація сфери послуг та ін.
Розвиток шостого технологічного укладу пов’язаний із формуванням у розвинутих країнах нової парадигми способу життя і господарювання в суспільстві, встановлення екологічно-економічного балансу інтересів між національними урядами, громадянами, малим та середнім бізнесом і багатонаціональними компаніями. Процес міжнародної взаємодії для переходу на екологічно орієнтовану модель капіталізму відбувається в рамках організацій та робочих груп у структурі ООН, ОБСЄ, ЄС, ОЕСР, АТЕС і багатьох інших. У результаті взаємодії експертів та урядовців формуються національні й регіональні концепції переходу на відновлювальну економіку.
Людська цивілізація почала відходити від розбудови мегаполісів, системи господарювання яких негативно впливають на навколишнє середовище. Найбільша увага сьогодні приділяється розвитку регіонального потенціалу та невеликих систем господарства. Світовою практикою доведено, що етатизація суспільства досягла піку свого розвитку і перестає спрацьовувати, потрібно здійснювати деетатизацію, надати більше повноважень місцевим органам управління. Об’єднання можливостей місцевої влади, громад і нових технологічних механізмів – це потужний та ефективний симбіоз для вирішення питань розвитку, і насамперед упровадження нової енергетичної політики та регенерації довкілля.
Найбільше цим питанням опікується нині Європейський Союз. Наприклад, у рамках інструменту технічної допомоги ELENA (заснована у 2009 р.) планується мобілізувати понад 1,3 млрд. євро інвестицій у сферу енергоефективності міст ЄС. Запроваджені спеціальні програми щодо зниження енергоспоживання на освітлення, утримання приватних і муніципальних будівель, зниження втрат при транспортуванні теплоенергії. У Латвії, Німеччині та Австрії здійснено перші успішні проекти із т.зв. зеленого будівництва. У цілому, вже понад 700 муніципалітетів ЄС беруть участь в ініціативі «зеленого будівництва». У травні 2010 р. мери 500 міст Європи підписали Конвенцію мерів (ініціатива Європейської Комісії, Комітету регіонів та Парламенту ЄС), якою добровільно зобов’язалися зменшити викиди вуглецю у своїх містах на 20% до 2020 року, пропагувати альтернативну енергетику та енергоефективний спосіб життя серед своїх мешканців. До цієї ініціативи вже приєдналися понад 2100 міст у 36 країнах Європи та 100 регіонів, що репрезентують понад 125 млн. осіб. [1] Окрім того, ЄС планує зменшення викидів вуглецю у країнах-членах у 2020 р. в середньому на 20% порівняно із 1990 р. і загальне скорочення енергоспоживання на 20% від прогнозованого рівня на 2020 рік.[2]
Нинішня криза довела, що засоби індустріального розвитку господарства вичерпали себе і не забезпечують конкурентоспроможного, безпечного поступу. Усвідомлюючи це, високорозвинені країни, а за їх прикладом й інші, почали масово шукати шляхи та механізми для впровадження нової, інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки і використання нетрадиційних джерел енергії (сонячна енергія, гідроенергія, енергія вітру, енергія біомаси). Тепер це стає пріоритетом розвитку для економіки кожної країни.
Уже у 2009 р. 19,9% виробленої електроенергії в ЄС надійшло з відновлювальних джерел. До 2020 р. планується збільшити зазначений показник до 23–25%. Для цього ЄС запроваджує ряд програм інвестиційної підтримки пріоритетних секторів, наприклад:
1) «Програма енергетичного відновлення» (з бюджетом 2 млрд. євро на рік, починаючи з 2009 р.);
2) найбільше у світі дослідження «Твентіс» щодо можливостей інтеграції вітрової електроенергії до спільної європейської електромережі, в якому беруть участь 26 енергетичних компаній із 11 країн-членів (ЄС виділив на нього 60 млн. євро); розробка плану реалізації проектних завдань «Твентіс» запланована на кінець 2013 р.;
3) фінансовий інструмент «NER300» для інвестицій у низько-вуглецеву економіку та альтернативну енергетику ЄС (планується акумулювати 4,5 млрд. євро).[3]
Водночас, у країнах ЄС функціонує 143 АЕС (що складає 13,5% енергоспоживання ЄС), і більшість держав поки що не планує відмовлятися від атомної енергетики. Однак після подій у Японії та ініціатив Німеччини можливість перегляду енергостратегії у цьому сегменті енергобезпеки стала очікуваною.
Головне гасло нової моделі економічного розвитку полягає в тому, що людина не повинна залишати після себе жодного кілограму відходів у будь-якій їх формі. Економіка мусить бути орієнтована на відновлення екологічного середовища, придатного для безпечної життєдіяльності суспільства. Така економічна модель є альтернативою існуючій, традиційній індустріальній моделі, за якої природні ресурси використовуються нераціонально. Сьогодні жодна країна не може собі дозволити такого, оскільки екосистема Землі перенавантажена і не здатна витримувати шаленого тиску з боку індустріального середовища. У Звіті, оприлюдненому у вересні 2013 р. на засіданні Міжурядової панелі з кліматичних змін ООН (Intergovernmental Panel on Climate Change, IPCC) підтверджено, що причиною незворотних екологічних змін із вірогідністю у 95% є техногенна діяльність людини у ХХ–ХХІ століттях.[4]
Для України також актуальним завданням є перехід до нової економічної інноваційно-технологічної моделі розвитку із використанням нетрадиційних джерел енергії. Але щоб стати реально незалежною державою і будувати модель народного капіталізму інноваційно-технологічного типу, наша країна мусить будь-що позбутися енергетичної залежності від Росії. Існує два варіанти вирішення цієї проблеми.
Перший варіант, запропонований правлячими фінансовими корпоративними групами в Україні, полягає в об’єднанні зусиль із транснаціональними корпораціями, такими як «Chevron», «Shell», «ExxonMobil», що пропонують добувати на нашій території сланцевий газ шляхом гідравлічного розриву пластів. Як відомо, це дуже небезпечна технологія із непередбачуваними наслідками. Особливо небезпечно те, що видобуток сланцевого газу здійснюватиметься в Карпатах, що межують із Польщею і є доволі тектонічно нестабільною територією, та на сході України. Цей традиційних шлях, хоч і дає можливість отримувати газ, але наслідки можуть бути доволі несприятливими для країни, тим паче, що вона вже неодноразово страждала від подібних інноваційних технологій. Ідеться зокрема про плюндрування Дніпра шляхом побудови електростанцій, які довели свою безперспективність та недоцільність. Як наслідок, під водою опинилися величезні територіальні масиви. Недалекоглядним рішенням було і будівництво атомних електростанцій, що шкодять природному середовищу. Аварія на Чорнобильській АЕС завдала величезної школи нашій країні, її довкіллю, здоров’ю українців, призвела до передчасної загибелі тисяч людей.
Слід
зазначити, що у країнах ЄС, на відміну від України, до організації робіт із
видобутку сланцевого газу підходять виважено, ретельно, послідовно, намагаючись
не зашкодити довкіллю. Першим документом, за яким видаються компаніям дозволи
на видобування та виробництво паливних ресурсів, і зокрема сланцевого газу, в
Європейському Союзі є Гідрокарбонова директива[5].
Другим документом є Рамкова водна директива[6],
спрямована на безпосередній захист водних ресурсів у процесі видобутку палива.
Третій документ – Директива щодо відходів, які виникають у ході розробки
родовища з енергетичними ресурсами[7].
Ще одним важливим документом є Директива щодо захисту тваринного світу[8],
основне завдання якої – зберігати безпечний рівень біологічного різноманіття,
що існує у природі, зокрема у тваринному світі. У цьому самому напрямі працює
Директива щодо захисту диких птахів. Не менш важливим є застосування Директиви
щодо оцінки впливу на навколишнє середовище, яку було імплементовано в
Європейському Союзі[9]. У ній зазначено, що вся
інформація, яка стосується видобутку енергетичних ресурсів та впливу цього
процесу на навколишнє середовище, повинна бути в публічному доступі. Ще один
важливий документ, на який орієнтуються компанії, що працюють у цій галузі, –
Директива щодо відповідальності за навколишнє середовище[10].
До неї звертаються здебільшого в разі завдання шкоди довкіллю.
Як
відомо, найбільші родовища сланцевого газу знаходяться на теренах Франції,
Польщі та Норвегії, де діє також національне законодавство та відповідні
інституції, які регулюють питання видобутку на території країни.
В
Україні немає відповідної законодавчої бази, не проведено ґрунтовних досліджень
щодо можливостей та наслідків видобутку сланцевого газу (натомість, наприклад,
у Франції започатковано на державному рівні відповідну програму), який може
завдати непоправної шкоди флорі, фауні, населенню та негативно вплинути на ряд
інших аспектів.
До того ж в Україні існує чимало проблем, пов’язаних із видобутком традиційних енергетичних ресурсів – вугілля та інших природних копалин. Через застарілі технології їх видобування над багатьма українськими містами, такими як Дніпродзержинськ, Калуш та ін., нависла загроза екологічного колапсу. Тому рішення про видобуток сланцевого газу в умовах, у яких нині розвивається Україна, не може бути реалізовано повною мірою.
Другий варіант – упровадження в Україні нової економічної моделі інноваційного типу, яка дає можливість ефективно користуватися альтернативними екологічними джерелами, отримувати з них енергію та переробляти величезні маси відходів, що мають біологічну природу. Це і відходи у сільському господарстві, і різні види сміття, що виробляються людьми. Тому на часі будівництво біостанцій, використання біотехнологій, перехід на біопальне. Це саме той шлях, який дозволяє зберегти екологічне середовище, зробити його реновацію, здійснювати масове використання новітніх технологій і джерел розвитку, зокрема альтернативних енергетичних ресурсів.
Зазначені вектори економічного розвою є складовими цивілізованої, європейської моделі народного капіталізму, розробленої нами для України з урахуванням особливостей її розвитку. Втілення у життя цієї моделі стане підґрунтям для перетворення нашої країни на потужну, конкурентоспроможну державу, здатну підняти людину до якісно нового рівня життя та вирішувати складні питання, які сьогодні постали перед людською цивілізацією.
[2] The EU’s 20-20-20 targets for the year 2020.
- [5] Директива 94/22/EC Європейської Ради та Парламенту від 30 травня 1994 року [Електронний ресурс] // Інформаційний сайт www.eur-lex.europa.eu. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:31994L0022:EN:HTML
[6] Директива 2000/60/EC Європейської
Ради та Парламенту від 23 жовтня 2000 року
[Електронний ресурс] // Інформаційний сайт www.ec.europa.eu. –
Режим доступу :
http://ec.europa.eu/environment/water/water-framework/index_en.html
[7] Директива 2006/21/EC Європейської
Ради та Парламенту від 15 березня 2006 року
[Електронний ресурс] // Інформаційний сайт
www.eur-lex.europa.eu. – Режим доступу :
http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:32006L0021:EN:NOT
[8] Директива 92/43/ЕEC Європейської
Ради та Парламенту від 21 травня 1992 року
[Електронний ресурс] // Інформаційний сайт
www.eur-lex.europa.eu. – Режим доступу :
http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CONSLEG:1992L0043:20070101:EN:PDF
[9] Директива 85/337/ЕEC Європейської
Ради та Парламенту від 1985 року, поправки від 1997 року, 2003 року, 2009 року [Електронний ресурс] // Інформаційний
сайт www.ec.europa.eu. – Режим доступу :
http://ec.europa.eu/environment/eia/eia-legalcontext.htm
[10] Директива 2004/35/EC Європейської
Ради та Парламенту від 21 квітня 2004 року [Електронний ресурс]
// Інформаційний сайт www.ec.europa.eu.
– Режим доступу :
http://ec.europa.eu/environment/legal/liability/index.htm
Комментариев нет:
Отправить комментарий