Для фінансово-корпоративних груп дуже важливо взяти під контроль власність, ще залишилась атомна енергетика, порти, і головне – земля. Отже, ще не поділені системні, дуже потужні ресурси, навколо яких розгорілася відчайдушна боротьба між корпоративними структурами.
Зараз завершується процес реєстрації кандидатів в народні депутати, і ми вже поступово бачимо, як виглядатиме електоральна карта Львівщини, на якій буде відбуватися ця гра, чи швидше, баталії, битви, впродовж наступних двох з половиною місяців. І та ситуація, яка спостерігається на електоральній карті, буде відігравати велику роль не лише до 28 жовтня, але й після виборів. Адже зараз Україна підійшла до певного Рубікону, і від того, як національно-патріотичні, державницькі, цивілізовані сили консолідували свої зусилля, скільки вони зможуть провести людей до Верховної Ради, залежить, як розвиватиметься Україна після виборів, від цього залежить доля кожного з нас.
З точки зору політекономії в Україні сформована класична кланово-олігархічна модель державного монополістичного капіталізму, кланам вдалось нагромадити мільярдні статки. Мова йде про те, що кожна правляча сім’я на сьогодні має щонайменше по 10 мільярдів доларів. Сьогодні в Україні існує 4 потужних кланових угрупування: донбаська група, фінансово-корпоративна група, яка склалася навколо сім’ї Ющенка, група, яка сформувалася навколо Тимошенко і її середовища і четверта група, яка залишається на цій сцені, хоча і зазнає певних втрат – це група, яка базується навколо сім’ї Кучми і Пінчука. Вони мають дуже усталені ядра, три з них – групи Кучми, Ющенка і Тимошенко – достатньо консолідовані, концентровані, а щодо донбаської групи виникають дуже істотні протиріччя, оскільки вона є неоднорідною, тут спостерігаються різнорідні сегменти.
Ми бачимо, що протиріччя є всередині самого донбаського конгломерату, і сім’я Януковича хоче взяти інші сегменти під свій контроль, щоб встановити в цій групі повну монополію. Окрім цього, ще одне серйозне протиріччя полягає в тому, що відбувся розкол між Ахметовим і Януковичем, зокрема, Ахметов почав грати у власну гру, фактично, він та «Індустріальний союз Донбасу» фінансують проект Королевської «Україна – вперед!», це нова гра, новий надзвичайно потужний і дорогий проект. Це можна вважати зародком якогось нового формування. Всі ці групи борються між собою, вони хочуть мати власних відповідних політичних бійців, які будуть виконувати їх завдання, стануть їхніми депутатами у парламенті і отримають задачу – проводити у Верховній Раді їхню політику. Для цих груп дуже важливо взяти під контроль власність. Ми ж знаємо, що «Укртелеком», «Укрзалізницю» вже захоплено. Але ще залишилась атомна енергетика, порти, і головне – земля. Отже, ще не поділені системні, дуже потужні ресурси, навколо яких розгорілася відчайдушна боротьба між корпоративними структурами.
При цьому, централізовані фінансово-корпоративні групи небезпечні в першу чергу тому, що вони хочуть вибудувати вертикаль, взяти під контроль всі регіони, вони а пріорі виступають проти будь-якої децентралізації, плюралізму і багатоманітності. Вони не можуть стерпіти, щоби десь у регіонах були люди, які не є їхніми агентами впливу, їхніми клієнтами.
Після того, як було підписано «мовний» закон, коли Одеса, Донецьк, Запоріжжя визнали регіональною мовою російську, фактично, ці області пішли у вільне плавання, вони заявили, що будуть у себе використовувати мову іноземної, ворожої для нас, держави – Російської Федерації. Але тоді треба змінювати правила гри, треба відмовлятися від загального фінансового «корита», збору додаткового продукту в центр, тоді треба переходити до жорсткої децентралізації. Західна Україна виробляє свій додатковий продукт, але вона в цій ситуації вже не повинна передавати його в центр в такій кількості, як сьогодні – 90 %, щоб фінансувати ворожі сили на території України.
Я думаю, що всі незалежні регіони, які вважають, що вони антиолігархічні, антикланові, які стоять на державницьких, патріотичних, національних позиціях, які обстоюють модель децентралізації, розвитку місцевого самоврядування, народного капіталізму, повинні консолідувати свої зусилля проти кланово-олігархічного режиму. Оскільки ж головний ворог сьогодні – це донбаське кланове утворення, то потрібно вести переговори з іншими політичними силами, з «Батьківщиною», зі «Свободою», щоб знайти механізм взаємного непоборювання. Також в Західній Україні є певна кількість самовисуванців, які теж стоять на антиолігархічних позиціях, які в силу певних причин змушені діяти, як вільні гравці на цьому полі. Вони поки що діють як незалежні фігури, але я не думаю, що в ситуації, коли відбувається консолідація різних систем, незалежним гравцям вдасться довго знаходитися поза цим процесом. Адже настільки потужними стають фінансово-корпоративні утворення, і настільки жорстокою стає боротьба, що поодинці, на мій погляд, вистояти буде неможливо.
Комментариев нет:
Отправить комментарий