Треба засвоїти простий
урок: політичні партії — це ідеологічні організації. «Партія» перекладається як
«частина», тобто частина суспільства. Певна частина людей, яка сповідує ту чи
іншу систему поглядів.
Кожна партія
повинна мати якусь певну ідеологічну матрицю. І таких ідеологічних матриць не
так уже й багато.
На «лівому фланзі» — це ті, що на перше місце ставлять соціальний елемент. Перерозподіл
доходів через державу на користь слабких верств населення. Це, так звані, соціал-демократи
та соціал-ліберали. Вони можуть бути «лівими» та «лівоцентристами».
На «правому фланзі» є правоцентристи та праві. Правоцентристи — це
ліберал-демократи. Далі йдуть ліберальні консерватори і націонал-консерватори.
Це партії, які сповідують підприємницьку свободу, відкриту конкуренцію.
Ліберальні демократи — для них свобода набуває всеоб’ємного характеру, вони
вважають, що на першому місці повинно стояти особисте его людини. А націонал-консерватори
— права складова — вони виступають за те, що будь-яка спільнота, зокрема,
українська, повинна будувати свою систему розвитку на базі традиційних
цінностей. Це віра в Бога, це сім’я, це — не завдавати шкоду іншим, це —
збереження довкілля, спорідненість між людиною і оточуючим середовищем,
побудова сильної, потужної держави як об’єднання громадян.
Разом з тим держава
не втручається у приватне життя громадян та в їхні підприємницькі зусилля. Це
мінімальне втручання держави в перерозподіл додаткової вартості, створеного
прибутку і орієнтація на передачу влади на місцях громадам. Громада стоїть
первинним осередком розвитку суспільства. Гроші, влада і повноваження
передаються громадам на місцях і здійснюється адміністративно-територіальна
реформа.
Основна мета
націонал-консерваторів — це побудова держави на основі потужного середнього
класу, дрібної та середньої національної буржуазії, яка є стрижнем розвитку
країни.
Таким чином, є лівоцентристська
соціал-демократична ідеологія, лівоцентристська та правоцентристська
ліберально-демократична ідеологія та права — націонал-консервативна.
Інших ідеологій
немає.
В країні повинно
бути п’ять, максимум шість партій, які базуються або на суміші цих ідеологій,
або є виразниками тих чи інших ідеологічних напрямів.
Є ще дві тупикові дві
гілки. Це комуністична ідеологія, з домішками соціалістичної, особливо у формі
державного військового соціалізму. І є – соціал-нацистскої ідеологія, яку в
народі прозвали «фашистська».
Це дві шкідливі
ідеології. В основі однієї — комуністичної — лежить орієнтація на надклас, на диктатуру
люмпенів. А в основі соціал-нацистської — парадигма надлюдини, що визначається
національною приналежністю людини.
Приклад
комуністичної ідеологія — це Комуністична партія СРСР, Росії чи України, а
соціал-нацистської — Націонал-соціалістична німецька робітнича партія
нацистської Німеччини.
Комментариев нет:
Отправить комментарий