ЯК НЕ ЗАБЛУДИТИСЯ У ПАРТІЯХ?

Треба засвоїти простий урок: політичні партії — це ідеологічні організації. «Партія» перекладається як «частина», тобто частина суспільства. Певна частина людей, яка сповідує ту чи іншу систему поглядів.

Кожна партія повинна мати якусь певну ідеологічну матрицю. І таких ідеологічних матриць не так уже й багато.

На «лівому фланзі» — це ті, що на перше місце ставлять соціальний елемент. Перерозподіл доходів через державу на користь слабких верств населення. Це, так звані, соціал-демократи та соціал-ліберали. Вони можуть бути «лівими» та «лівоцентристами».

На «правому фланзі» є правоцентристи та праві. Правоцентристи — це ліберал-демократи. Далі йдуть ліберальні консерватори і націонал-консерватори. Це партії, які сповідують підприємницьку свободу, відкриту конкуренцію.

Ліберальні демократи — для них свобода набуває всеоб’ємного характеру, вони вважають, що на першому місці повинно стояти особисте его людини. А націонал-консерватори — права складова — вони виступають за те, що будь-яка спільнота, зокрема, українська, повинна будувати свою систему розвитку на базі традиційних цінностей. Це віра в Бога, це сім’я, це — не завдавати шкоду іншим, це — збереження довкілля, спорідненість між людиною і оточуючим середовищем, побудова сильної, потужної держави як об’єднання громадян.

Разом з тим держава не втручається у приватне життя громадян та в їхні підприємницькі зусилля. Це мінімальне втручання держави в перерозподіл додаткової вартості, створеного прибутку і орієнтація на передачу влади на місцях громадам. Громада стоїть первинним осередком розвитку суспільства. Гроші, влада і повноваження передаються громадам на місцях і здійснюється адміністративно-територіальна реформа.

Основна мета націонал-консерваторів — це побудова держави на основі потужного середнього класу, дрібної та середньої національної буржуазії, яка є стрижнем розвитку країни.

Таким чином, є лівоцентристська соціал-демократична ідеологія, лівоцентристська та правоцентристська ліберально-демократична ідеологія та права — націонал-консервативна.

Інших ідеологій немає.

В країні повинно бути п’ять, максимум шість партій, які базуються або на суміші цих ідеологій, або є виразниками тих чи інших ідеологічних напрямів.

Є ще дві тупикові дві гілки. Це комуністична ідеологія, з домішками соціалістичної, особливо у формі державного військового соціалізму. І є – соціал-нацистскої ідеологія, яку в народі прозвали «фашистська».

Це дві шкідливі ідеології. В основі однієї — комуністичної — лежить орієнтація на надклас, на диктатуру люмпенів. А в основі соціал-нацистської — парадигма надлюдини, що визначається національною приналежністю людини.

Приклад комуністичної ідеологія — це Комуністична партія СРСР, Росії чи України, а соціал-нацистської — Націонал-соціалістична німецька робітнича партія нацистської Німеччини.