Янукович готується одягти криваві шати диктатора?

Події, які відбуваються впродовж травня, свідчать, що в донбаському баронаті наростають протиріччя, які набувають антагоністичного характеру. Особливо це кинулось в око під час святкування Великодня.

По-перше, в цей період ми побачили, що правляча донбаська група розділилась. Дуже рельєфно це виглядало під час ритуалів богослужінь, коли раптом Янукович, який настільки стомився, що вже поїхав відпочивати до своєї резиденції в Криму, пішов на службу не до Сабодана, а вирішив відвідати храм Святого Володимира в Севастополі. Важливо, хто стояв поряд з ним на цьому ритуалі – це Пшонка, Лавринович, Клюєв, молодший син Януковича, Каськів і Могильов. В той же час на богослужінні в Печерській лаврі ми побачили стару гвардію – Азарова, Табачника, Рибака з дружиною. Отже, була порушена давня комуністична радянська традиція, коли керівник держави під час таких ритуальних подій завжди знаходиться поряд з іншими очі влади – прем’єр-міністром і головою Верховної Ради.

По-друге, на телеканалах демонструвалися окремі вітання на Великдень з боку прем’єр-міністра і президента, які ішли як рекламні ролики. Президент стояв на другому поверсі Софії, а Азаров себе позиціонував як прибічник Сабодана, і за ним знаходилась Печерська лавра.

По-третє, останнім часом посилились нападки на Азарова. Іноді навіть не зрозуміло, хто є їх ініціатором. Особливо символічно, що 7 травня народні депутати, лідер фракції «УДАР» Кличко та його колега Каплін, раптом звернулись до міністра внутрішніх справ Захарченка, щоб він почав слідство з приводу інциденту, який відбувся ще 27 березня 2013 року, коли Азаров застосував силу і вигнав народного депутата Капліна із засідання Кабміну. Однак, подія відбулась в березні, чому ж тоді Кличко і Каплін чекали до травня, щоб раптом згадати про цей випадок? Адже ми радили їм це зробити ще більше місяця тому. Для чого знадобилося стільки часу чекати, щоб звернутися до Захарченка?

По-четверте, невідомо, чи розрахувався уряд Азарова із МВФ та «Газпромом». Зокрема, до 7 травня треба було віддати «Газпрому» та структурам Фірташа за спожитий у квітні газ 300 млн. доларів, і до 8 травня сплатити МВФ 1,4 млрд. доларів. Невідомо, чи розрахувався уряд з цими боргами, чи ні. Чи він повинен проголосити суверенний дефолт української держави?

По-п’яте, 7 травня Мінфіну не вдалося розмістити облігації внутрішньої державної позики. Отже, ми бачимо, що відбувається погіршення всіх фінансово-економічних показників, але складається таке враження, що Азаров вже навіть не звертає на це уваги. Зрозуміло, що для Януковича зараз наступають дуже складні часи, йому потрібно вирішити фінансово-економічні питання. І виглядає так, що Азаров не може вирішити ці питання, наповнити бюджет, і головне, що Азаров не здатен сформувати більшість, яка б голосувала за всі потрібні для Сім’ї законодавчі акти. А експеримент із проведенням так званого паралельного засідання Верховної Ради виявився дуже невдалим. І головне, що не може забезпечити Азаров, а можливо, і не хоче, розуміючи всі негативні наслідки – дозволити приватизувати газотранспортну систему України разом із газосховищами. Схоже, що Азаров не погоджується піти на цей крок, усвідомлюючи, що це державний злочин і зрада національних інтересів України. Також Азаров вже не є дуже зацікавленим в тому, щоб Тимошенко продовжувала перебувати за ґратами.

Таким чином, розкол у владному кланово-корпоративному консорціумі виходить на поверхню. Вже виглядає так, що наближаються зіткнення, які будуть спровоковані Сім’єю в особі Януковича, його дітей і тих, хто став на його бік, відданих йому керівників, наприклад, Пшонки, який, схоже, виконує при ньому функцію Малюти Скуратова, Лавриновича, що, як виглядає, претендує на роль Гіммлера, і Клюєва, який, мабуть, готовий очолити Кабінет міністрів замість Азарова. Ця група вже вирішила іти на пролом. Схоже, вже визріли всі умови, щоб усунути Льовочкіна, як центральну фігуру у групі Хорошовського, Фірташа, Бойка, до яких, можливо, також тяжіють і Кличко та Яценюк, і підтримують з ними певні стосунки. Адже компромат на Януковича, який ймовірно міг дістатися Льовочкіну у спадок від батька, голови Державного департаменту України з питань виконання покарань в 2001–2005 роках, вже не є вирішальним фактором. Після рішення Європейського суду з прав людини у справі Тимошенко, після того, як вже майже зірвані переговори Януковича з Європейською комісією щодо підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, після зриву переговорів із США, та несприйняття Януковича з боку Путіна, наближається момент, коли Янукович потрапить у повну ізоляцію на світовій і європейській арені, коли до Януковича і його оточення можуть застосувати міжнародні санкції, внести його та членів правлячої Сім’ї в список невиїзних осіб, на зразок списку Магнітського, арештувати їхнє майно нерухомість, рахунки в офшорах. Тому, можна припустити, що Янукович, після провалу спроби якимось чином отримати підтримку від Сполучених Штатів, після того, як провалився візит Кожари до США, якому в брутальній формі було відмовлено у зустрічі з держсекретарем США Керрі, визрів дожорстких дій. Можна висунути версію, що Янукович та його Сім’я готуються до спроби здійснити встановлення відкритої диктатури в Україні.

Увертюрою до цього можуть стати драматичні події, які, ймовірно, розгортатимуться 9 травня по всій Україні. Стає очевидно, яку роль тут відіграють комуністи, здійснюючи провокації і посилюючи напругу в суспільстві, а також така особа, як Колесніченко, в біографії якого дуже багато темних періодів, невідомо де він знаходився впродовж цілих років. І його активізація завжди відбувається в періоди, коли готуються великі провокацій. Виглядає так, що Янукович вже готовий до переходу в радикальну фазу, що він визрів для того, щоб змінити Азарова, розпускати Верховну Раду, призначати Клюєва прем’єр-міністром, або ж виконуючим обов’язки глави уряду буде поки що Арбузов , і до того, щоб переходити до прямого президентського правління. Таким чином, Сім’я, як виглядає, готова до заколоту і до встановлення диктаторського режиму.

Але чи готова до спротиву цьому опозиція, чи готовий український народ жити так, як в диктаторській Білорусії, Казахстані чи Сирії, коли почнуться прямі зіткнення? Чи до поглинання України з боку Московії?

Якщо вірні наші припущення, і Янукович визрів до того, щоб встановити диктатуру, то питання полягає в тому, яким чином він цей план реалізовуватиме? Хто допомагатиме йому здійснювати силове захоплення влади? Чи можна припустити, що в колоніях по Україні створені відповідні групи, загони, які здійснюватимуть напади на активних представників опозиції, засоби масової інформації, на мерів міст, які не захочуть коритися Януковичу? Як відомо, в Україні 182 установи Державної пенітенціарної служби, в яких утримується 142 тисячі осіб. То ж чи не сформовані на «зонах» загони смерті, на зразок тих, які діяли в Аргентині та інших країнах Латинської і Центральної Америки? Але тоді цих бандитів треба годувати, задовольняти їхні фізіологічні потреби, в тому числі і в жінках, для чого потрібно дуже багато грошей. Де їх взяти? Як виглядає, найкращим джерелом отримання легких грошей могла б слугувати українська ГТС, яка може давати мільярди доларів прибутку. Тоді, для Януковича найважливішим завданням буде знайти такого прем’єр-міністра, який буде здатен забезпечити приватизацію газотранспортної системи в інтересах Сім’ї. А для цього потрібно, що новий прем’єр-міністр був в змозі створити для правлячої Сім’ї стабільну більшість у Верховній Раді. Скидається на те, що Клюєв міг переконати Януковича, що саме він міг би створити для нього більшість у парламенті. Відтак, українська ГТС може стати для Януковича тим інструментом, за допомогою якого він фінансуватиме групи кримінальних елементів, загони смерті.

Але в такому випадку, для Януковича приклад аргентинського диктатора-президента Хорхе Відели, який вів проти аргентинців так звану «брудну війну», здійснюючи масові вбивства, катування, ґвалтування та викрадення опозиціонерів й інакодумців, має бути дуже показовим, адже той був за свої злочини перед аргентинським народом засуджений до довічного ув’язнення.

Якщо наш сценарій вірний, то всім українцям треба об’єднатися для того, щоб дати відсіч узурпаторам. Потрібно негайно розробити систему заходів з боку всіх опозиційних парламентських та позапарламентських сил, щоб знешкодити імовірний сценарій Януковича та його Сім’ї. І тут потрібні не плач, стогін і ридання, як це роблять пенсіонери з так званої групи «першого грудня», а необхідні рішучі, звитяжні, жорсткі дії щодо недопущення встановлення диктатури в Україні і відправлення Януковича та його Сім’ї на смітник історії. Але ж сам Янукович і його Сім’я добровільно з політичної та економічної сцени України в небуття не підуть вони будуть зубами триматися за свою владу, щоб і надалі пити кров з української нації.

Українська Національна Консервативна партія попереджає, що часу залишилось обмаль. Тому зараз потрібно всім лідерам опозиції виходити на поле бою, досить розважатись і займатися самопіаром та відпочинком за кордоном. Час вирішальної битви наближається. І вона чітко розставить все на свої місця і покаже, хто є хто в Україні, хто зрадник української нації, а хто її захисник.

Сталін і Гітлер – кати українців

Війна, яка велась комуністичною чекістською диктатурою на чолі з Джугашвілі та іншими бандитами у 1939-1945 роках, яку вони назвали «великой отечественной войной», це не наша війна, це – здійснення комуністичного геноциду проти України. А тому ніякої перемоги для українського народу в цій війні не може бути, ту криваву бійню варто розглядати лише як страшну трагедію для всіх нас, яка забрала життя десятків мільйонів українців.

Для того, щоб розставити всі крапки над «і» й показати, що для українців про жодну перемогу у так званій «великой отечественной войне» не може іти мова, наведемо ряд аргументів.

1. Потрібно чітко розуміти, що більшість населення поневолених більшовиками національних держав, які захопила комуністична Росія на чолі з Ульяновим-Бланком (Леніним), Бронштейном (Троцьким) і Джугашвілі (Сталіним), ненавиділа більшовицький комуністичний радянський режим.

Це проявилося в тому, що з початком Другої Світової війни мільйони солдат і офіцерів Червоної Армії масово почали здаватися в полон німцям. Тільки згідно із офіційною статистикою Червоної Армії, у 1941 році потрапили у полон і зникли без вісті 2,34 млн. бійців Червоної Армії. А згідно із німецькою статистикою, у 1941 році в полон потрапили 3,81 млн. радянських солдатів. Ще від 1 до 1,5 млн. солдатів та офіцерів дезертирували. Ці дані свідчать про те, що люди, які проживали на території комуністичної Росії та окупованих нею національних державах під назвою Радянський Союз, вважали, що ця імперія є для них в’язницею, і як тільки з’явилась можливість, вони почали масово здаватися німцям, оскільки вірили, що з ними прийшла свобода.

2. Відомо, що Ульянов-Бланк і Джугашвілі ненавиділи українців-арійців, а наполовину єврей Шикльгрубер ненавидів слов’ян. Гітлер ошукав українців, яким обіцяв дати можливість створити державу, він не стримав свого слова перед Бандерою, Стецьком, хоча у них були домовленості. Українці були впевнені, що вони зможуть відновити свою державу. Це не була мрія і бажання лише ОУН, це відповідало бажанням більшості українців – відновити свою державу, адже ми завжди її мали, починаючи з Русі і до Богдана Хмельницького, УНР. Українська нація завжди мала або боролась за свою державою. Але так сталось, що різні імперії, особливо хазарсько-тюркська Московія під псевдоназвою Росія, Російська Федерація, постійно нас гнобили. Гітлер та його режим згідно із нацистською доктриною вважали слов’ян нижчою расою, тому він дав наказ вбивати слов’ян, особливо українців, вважаючи нас недолюдьми.

З другого боку, на боці комуністів і Сталіна не хотіли воювати українці, як і інші поневолені більшовиками нації. Джугашвілі на початках війни розгубився і злякався, але потім у ньому перемогла його хижацька диявольська природа, і він та інші більшовицькі бандити стали на шлях звірства, примушування людей воювати проти фашистської Германії.

У 1942 році, коли Червона Армія зазнала нищівної поразки під час Харківської операції в районі Харкова і Ростова, в результаті якої було вбито, взято в полон і поранено 277 тисяч радянських солдат, а також було втрачено величезні території. Джугашвілі, зрозумівши, що ситуація остаточно виходить з-під контролю, що він зазнає поразки, пішов на нелюдський, сатанинський крок і 28 липня 1942 року видав наказ №227 «Ні кроку назад!», яким запроваджував у Червоній Армії штрафні батальйони, а також загороджувальні загони, які отримували наказ стріляти з кулеметів по всіх, хто намагався втекти з поля бою. А Георгій Жуков, начальник Генштабу Червоної Армії, 28 вересня 1941 року відправив командувачем арміями Ленінградського фронту і Балтійського флоту шифрограму № 4976: «Роз'яснити всьому особовому складу, що всі сім'ї тих, хто здався ворогові будуть розстріляні і після повернення з полону вони теж будуть розстріляні». Отже мільйони жінок і дітей Жуков письмовим наказом оголосив заручниками і погрожував їх розстріляти.

Таким чином терор проти українців здійснювався паралельно і Гітлером і Сталіним.

3. В часі збіглося два процеси. З одного боку серед українців почалось величезне розчарування, тому що Гітлер ошукав українців і посадив до концтабору верхівку ОУН на чолі з Бандерою і його братом і почав катувати, переслідувати і вбивати українців, у відповідь на що 14 жовтня 19242 року було створено УПА. З другого боку, більшовицький режим під страхом смерті змушував своїх громадян іти на криваву бійню. І людям вже просто не було куди діватися – що там смерть, що там загибель. Їм довелося рятувати себе і свої сім’ї. У зв’язку з цим українці почали битись за свою землю. Тому що українська земля опинилась під окупацією Гітлера, який почав чинити на ній масові розправи.

Але не було якогось патріотизму, героїзму, покликаного душею, українці ішли на криваву бійню в лавах Червоної Армії від безвиході. Адже і з одного, і з другого боку на них і на їхні сім’ї, дітей чекали вогонь і смерть. В цьому полягає весь трагізм Другої Світової війни для української нації. Тому більш свідома частина українців боролась за незалежність, а інша частина боролась за свої сім’ї, щоб не були вбиті їхні близькі і воювали під загрозою смерті, адже в протилежному випадку людей розстрілювали відповідно до наказу Сталіна.

4. Важливо, що Сталіна підтримали Сполучені Штати і Великобританія, коли вони зрозуміли, що їхній території загрожує гітлерівська Германія. Ці дві країни відіграли дуже важливу роль у перемозі над Гітлером. Вони відкрили другий фронт, а в рамках ленд-лізу надали СРСР військової техніки, зброї та інших товарів на суму 11,3 млрд. доларів (близько 140 млрд. доларів в нинішніх цінах).

5. Жуков і Сталін – це кати, які в часи Другої Світової війни пролили ціле море української крові. Загалом у війні загинуло щонайменше 10 млн. українців. Однак, ніякого звільнення і перемоги для нас не було, українці знищили одного хижака, але їх територію згарбав інший – комуністичний хижак. Знищили коричневого дракона, а прийшов червоний циклоп із зіркою-пентаграмою на чолі. І сил у нації для того, щоб скинути зі своєї шиї червону чуму не вистачило, оскільки страшні втрати і братовбивча війна знекровили націю.

6. Сталін під час наступу Гітлера вивіз з України всю худобу, найкращих фахівців, заводи, а те, що залишилось, було підірвано і спалено. Саме більшовики замінували Хрещатик, саме вони підірвали Успенський собор Києво-Печерської лаври, комуністи підірвали собор Архистратига Михаїла в 30-их роках. Такий самий терор пограбування здійснювали і гітлерівці, вони теж забрали все, що могли, все, що недограбував Сталін, вивозили наших людей на рабство в Германію. Потім, коли вже Сталін наступав на гітлерівців, Червона Армія без пощади бомбардувала Київ. Таким чином, Сталін і Гітлер просто влаштували на території України побоїще, це була їхня мета, тому що комуністи і нацисти генетично ненавиділи українців.

7. Джугашвілі і комуністичний режим по своїй суті були однаковими з Гітлером і нацистською Германією. Доказом цього може слугувати і той факт, що до війни СРСР разом з Германією готували кадри в спільних таборах Гестапо, СС і НКВС.

8. Опір Української Повстанської Армії, який тривав до 1954 року, вдалося придушити лише за допомогою двох операцій «Обмін населенням» та «Вісла». Внаслідок них частину українців, які проживали в Польщі, вивезли в СРСР, а далі – в Сибір. Зокрема, у 1944-1946 з Польщі до СРСР було переміщено 518 тисяч чоловік. А другу частину, близько 150 тисяч українців, поляки вивезли у західні і північні воєводства, колишні німецькі території, які їм дісталися в результаті Берлінської конференції.

9. Українців зрадила коаліція країн-переможниць, тому що сотні тисяч українців впродовж кількох років після війни видавалися Сталіну Черчілем і Рузвельтом. Це люди, які боролися проти більшовицького режиму і встигли виїхати на Захід, перебували в інфільтраційних таборах для переміщених осіб, і їх повертали в СРСР, після чого ешелонам гнали в Сибір, в концтабори на катування.

Ось яка страшна трагедія спіткала українську націю. Але хто ж нав’язує нам цей алгоритм святкування 9 травня? Це роблять чекісти-кадебісти та регенерована комуністична номенклатура і бандити, злодії в законі, які сьогодні правлять Україною. Зараз саме кадебістів найбільше залишилось живими з числа осіб, які мають статус учасника бойових дій. Адже всі, хто знищував ОУН-УПА до 1954 року, отримали статус учасників так званої «великой отечественной вони». І саме їх найбільше з числа ветеранів Другої Світової війни живе на території України. Тому в нас 9 травня відзначають кадебісти, які були головними організаторами і виконавцями знищення Української Повстанської армії.

Отже, що ми святкуємо 9 травня? Які пісня співаємо? Про яку взагалі перемогу може йти мова, якщо комуністи довели країну до руїни, а їхню чорну справу продовжили бандити-кадебісти, які сьогодні при владі, і нова комуністична номенклатура? Саме вони винні в Чорнобильській трагедії, саме Комуністична партія разом з Хрущовим споганила Дніпро, побудувавши електростанції, затопивши наші славетні сакральні території, місця, де розташовувалася Запорізька січ. Саме вони перетворили Донбас на депресивний, зруйнований регіон. А зараз їхні спадкоємці, комуністично-бандитський режим Януковича довів до банкрутства державу, перетворили українців на карнавальну біомасу, а самі стали мільярдерами, саме вони довели державу до стану, коли 80% громадян ведуть жебрацький спосіб життя, а 50% працюють лише на їжу.

Відтак, для українського народу немає ніякої перемоги, є лише трагедія. І від цієї трагедії ми до цього часу не можемо оговтатись. Тому святкування 9 травня – це справжня похабщина, наруга, в цей день треба плакати і молитись, по всій Україні слід влаштовувати молебні, а не сатанинські гульбища.

Особливо це стосується Києва, який зазнав найстрашнішого удару під час Другої Світової війни, місто було знищене комуністами та фашистами. Тому кияни ніколи не пробачать Попову та іншим посіпакам Януковича, які 9 травня влаштовують гульбища на кістках жертв фашистсько-комуністичної окупації. Чому мовчать предстоятелі українських церков – Шевчук, Філарет, Мефодій, Сабодан? Якщо вони не в змозі створити єдину українську помісну церкву, яка служитиме Богу і молитиметься за людей, а не задовольнятиме інтереси попів, то, можливо, їм варто вчинити як папа Бенедикт XVI і зректися престолу?

І де наша парламентська опозиція? Де її лідери – Яценюк, Кличко, Тягнибок? Де Катеринчук, Порошенко, Гриценко, Балога? Чому вони всі мовчать? Куди поділися?

Українська Національна Консервативна партія звертається до українців. Схаменіться, скільки можна це терпіти, іти до прірви? Настав час вилікуватися від цієї хвороби, як зробили інші нації, наприклад, угорці, греки, де посилюються праві національні консервативні сили, де відбулося оздоровлення нації від мультикультуралізму і космополітичного лібералізму. Треба брати приклад з Ізраїлю, який захищає свої національні інтереси не лише на власній території, але й по всьому світу. Так і ми повинні діяти, щоб відродити велику Русь-Україну, як спадкоємницю арійської, скіфської держави.

Львів: Комуністична окупація відновлена

Львівський окружний адміністративний суд 7 травня 2013 року зупинив дію ухвали Львівської міської ради від 25.04.2013р. № 2294 "Про оголошення 8 травня у м. Львові Днем скорботи і вшанування пам'яті жертв тоталітарних режимів та жертв Другої світової війни" до набрання судовим рішенням законної сили.

Цей же суд 7 травня ухвалив рішення зупинити дію ухвали Львівської міської ради від 25.04.2013 року №2293 «Про заборону використання окупаційної символіки СРСР, комуністичної та нацистської символіки на території м. Львова» в частині заборони використання на території м. Львова символіки неіснуючої держави – СРСР, комуністичної символіки, на будівлях державних установ і комунальних підприємств м.Львова, під час проведення масових заходів.

В першому випадку рішення приймав суддя Кравчук Володимир Миколайович, який одночасно є доктором юридичних наук, професором кафедри цивільного права та процесу Львівського національного університету ім. Івана Франка. Друге рішення ухвалювала суддя Карп'як Оксана Орестівна. На жаль, про обох суддів нічого не відомо – де вони народились, звідки вони. Позивачем в обох справах був прокурор міста Львова Андрій Стасів, 1974 року народження, уродженець с. Ходовичі Стрийського району Львівської області.

По суті, здійснено політичний злочин проти національних інтересів українського народу. Саме в такому контексті варто розглядати рішення так званого суду і дії прокурора міста Львова. Виникає питання: що за особи працюють в цих органах влади? Це українці чи заслані козачки з Московії? Але хто оплачує їхню діяльність? Український народ, платники податків, які фінансують величезні пільги для суддів і прокурорів, що замість того, аби захищати інтереси львівської громади, ухвалюють подібні україножерські антиконституційні рішення. Тоді виникає питання: навіщо нам установи, в яких працюють особи, що ухвалюють рішення, спрямовані проти української нації?

Якщо ці судді і прокурори ухвалюють такі антиукраїнські рішення, то їм немає чого робити у Львові. Їм потрібно виїжджати до Москви і там прославляти Сталіна і Путіна. І якщо зараз в Західній Україні відбувається регенерація злочинної комуністичної ідеології та державної номенклатури, то може настав час провести люстрацію?

Після рішення цих суддів і прокурорів виникає питання: за що боролись десятки мільйонів українців, які свої життя віддали за те, щоб зламати хребет комуністичному кадебістському Радянському Союзу? За що проливали кров наші пращури? За що віддали життя Шухевич, Бандера, Петлюра, Коновалець і десятки мільйонів українців, які боролись за національний суверенітет України проти комуністичного сатанинського ладу? Щоб потім такі фігури, отримавши вищу освіту в державних університетах, обійнявши високі посади, зраджували власну націю? Мабуть, у цих осіб спрацював комплекс іуди, зрадника. Але чи усвідомлюють вони, що своїми рішеннями готують масові зіткнення на Галичині? Чи усвідомлюють судді і прокурори наслідки своїх дій?

Бо ж, як відомо, комуністична радянська символіка – це символіка чорних сатанинських сил, які на чолі з Леніним, Троцьким, Сталіним, Хрущовим, Брежнєвим та іншими ватажками комуністичного режиму творили геноцид проти української нації і нищили українську державу.

Тому, хто дав право приймати такі антиукраїнські рішення суддям і прокурорам? Чому прокуратура оскаржує рішення Львівської міської ради, яку обирала Львівська громада, замість того, щоб боротися із наркоторгівлею, контрабандою та розкривати інші злочини? А суди мають захищати простих громадян та їх права від бюрократичної номенклатурної наруги. Однак, виглядає так, що ці установи виконують волю таких антиукраїнських структур, як Партія регіонів і КПУ. Але, як відомо, Партія регіонів і комуністи з тріском програли вибори до Верховної Ради 28 жовтня 2012 року у Львівській області. Зокрема, КПУ набрала 1,99% голосів виборців, а Партія регіонів – 4,70%. Отже, громада Галичини чітко продемонструвала своє ставлення і до правлячого режиму бандократії, і до його сателітів – комуністів.

І якщо попри народне волевиявлення суд і прокуратура ухвалюють подібні рішення, це означає, що галицька громада перебуває в окупації, що в ній встановлено антиукраїнське іго. Тоді логічно, що проукраїнські сили на Галичині повинні звільнити Гаицький край від московських окупантів, комуністичних іуд та бандитської нечисті, від всіх тих, хто хворіє на комплекс іуди, каїна.

Який тоді вихід із ситуації? Як знешкодити цю бандитську комуністичну криворізько-єнакіївську гідру? Може у Львові на кожному стовпі треба розклеїти портрети цих суддів і прокурорів, як тих, хто служить комуністам? Чи є вони послідовниками чорної справи бандита Джугашвілі (Сталіна)? Хто вони такі, хто є членами їх сімей? Зрештою, у Львові є ЗМІ, є телеканал ZIK, де працюють такі особи, як Добродомов, є лідери політичних партій. Чому вони не дають оцінки того, що відбувається? Кому служить голова Львівської ОДА? Чому немає заяв Львівської обласної ради, Львівської міської ради? Чому мовчить міський голова Садовий? Де позиція Васюника, та інших народних депутатів, обраних в мажоритарних округах Львова? Чому не чути ректора ЛНУ ім. Івана Франка, а також голови Ради ректорів Львівщини? Де позиція «Свободи», «УДАРу» і народного депутата Гінки?

Що робити? Чи можуть якісь особи, яких не обирала львівська громада, приймати такі рішення? Хто їм дав право на це? Якщо вони не усвідомлюють наслідків своїх вчинків, якщо щось трапиться 9 травня і проллється кров, то чи готові вони взяти на себе відповідальність? І що робити львівській громаді?

Настав час перебирати владу в свої руки в рамках Європейської хартії місцевого самоврядування і статті 5 Конституції України. І якщо існує Кримська автономна республіка, то, можливо, в рамках унітарної України варто говорити і про створення Галицько-Волинського автономного краю, де суддів обиратиме громада максимум на 1 рік, а не призначатиме пожиттєво межигірський диктатор, і де інституція прокуратури буде ліквідована, оскільки це, як виглядає, інструмент для здійснення комуністичних репресій проти української нації, який був вигаданий Джугашвілі (Сталіним). Де буде проведена люстрація, і всіх, хто служить правлячому режиму бандократії, буде позбавлено їхніх посад, як це здійснено в Лівії.

9 травня 1945 року – комуністично-московський міф

Україна наближається до 9 травня. Правлячий режим Януковича вже виставив вздовж зруйнованих доріг бігборди з написами: «Пишаємося Великою Перемогою», комуністи готуються до святкувань під червоними прапорами і злочинною комуністичною символікою, які заборонені у західних областях, як символи окупаційного режиму.

Тоді виникає питання: що нав’язує святкувати суверенній, незалежній Україні Партія регіонів, Компартія та режим бандократії Януковича? Логічно, що 9 травня для незалежної України це не свято перемоги, а день національної трагедії і катастрофи, коли було підтверджено окупацію України російською комуністичною імперією з центром у Москві. Зрозуміло, що у 1941-1945 роках не було ніякої «великой отечественной войни», а відбувалася кривава битва двох хижацьких імперій – фашистської Германії та комуністичної Московії за територію України.

Незаперечним є факт, що Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 року, після підписання пакту Молотова-Ріббентропа між двома бандитами диктаторами Джугашвілі (Сталіним) і Шикльгрубером (Гітлером)і поділу суверенної Польщі. Цей пакт, який був підписаний 23 серпня 1939 року, дозволив Германії поглинути відведену їй частину Польщі, а Московії – здійснити те саме із територією, яка згідно пакту була відведена їй, а також поглинути суверенні країни Прибалтики – Литву, Латвію та Естонію. Після цього перед двома диктаторами постало генеральне питання: кому належатиме Україна, як світова житниця, як держава із величезними сільськогосподарськими, природними, людськими ресурсами.

На той час, на початку 1940-их років, Україна була окупована російською комуністичною імперією. Це сталося у 1922 році, коли незалежна Українська держава, проголошена Третім і Четвертим Універсалами Української Народної Республіки і визнана Брестським мирним договором як незалежний суб’єкт міжнародних відносин, була захоплена більшовиками. Як відомо, в результаті нападу на Україну російських комуністично-чекістських військ був повалений законний український уряд і сформовано штучне колабораціоністське утворення з центром в Харкові, де зрадники української нації за підтримки московських більшовиків, яких очолював Ульянов-Бланк (бандитська кличка Ленін) і Бронштейн (бандитська кличка Троцький)почали наступ на столицю Української Народної Республіки – Київ, і встановили свою комуністичну московську диктатуру. Але більшовицькі загарбники так боялися національного державницького спротиву, що проголосили ляльковою столицею окупованої України не Київ, а Харків. Потім комуністично-чекістський режим організував геноцид української нації, Голодомор і лише після знищення 10 мільйонів українців, коли повністю було здійснено зачистку України, столиця у 1934 році була перенесена до Києва.

Отже, про яку перемогу можна говорити? Україна стала жертвою двох кровожерливих людиноненависницьких імперій, двох вбивць, диктаторів. І ці дві імперії влаштували бійню за територію України. Їх метою було просто знищення української нації та окупація України, як житниці світу, як держави, яка володіє найкращим людським арійським ресурсом. Тому що саме українці є нащадками аріїв, спадкоємцями Русі.

Тому, що можуть відзначати українці 9 травня? Яка може бути перемога? Яка «великая отечественная война»? Що це за назва? Чиє це було «отечество»? Очевидно, що це було зовсім не українське «отчество». Все це вигадки московських шовіністів і комуністів. Для нас, українців, це – трагедія, траур, національна катастрофа, це війна, яка розколола українську націю, що є спадкоємницею Русі, арійсько-скіфської держави. І сьогодні наше завдання – дати правдиву оцінку цим подіям, зрозуміти, що в результаті війни гітлерівська фашистська окупація була замінена окупацією іншої імперії. І ми жили під цією окупацією комуністичної кадебістської Московії до 1991 року. Сьогодні ми повинні від цього очиститись і вилікуватись, бо лише це видужання дасть можливість об’єднати українську націю і відродити велич Русі-України, як потужної центральноєвропейської країни, спадкоємниці арійської, скіфської держави.

Таким чином, ніякого спільного минулого з Московією ми не маємо. І для нас це ніяка не «великая отечественная война», і ніяка не перемога. Навпаки, це наша поразка, тому що українська нація, на відміну від Польщі, Чехословаччини, Румунії, Франції, інших країн, не зуміла відстояти своєї незалежності. Ми не змогли це зробити. Прикладом для нас мають слугувати країни Балтії, які звільнились і від фашистської германської окупації, і від комуністичної московської. Тому головне завдання української духовної, інтелектуальної еліти – дати правильне знання пересічним українцям про ці події. І лише правильний погляд на Другу Світову війну – що це була боротьба за Русь-Україну з боку двох хижацьких імперій, двох чорних сил, генетично ворожих для Русі-України – може нас вивести на новий рівень розуміння сучасної геополітичної та геоекономічної реальності.

Українці мають усвідомити, що сьогодні головний наш геополітичний опонент – це спадкоємець комуністично-кадебістського Радянського Союзу – сучасна Російська Федерація, штучний фіно-угорський, тюркський конгломерат, який повинен розпастися на цілу низку фіно-угорських, тюркських, кавказьких держав. Ці протонаціональні країни, 21 республіка, мають врешті-решт пройти свій шлях національного самоствердження. А так звана Російська Федерація – це химера, яка неминуче розпадеться. І чим швидше вона розпадеться, тим краще. А швидше вона розпадатиметься в тому випадку, якщо будуть зруйновані міфи. І одним із найбільш шкідливих, некрофільних міфів є міф, що була так звана «великая отечественная война». Ми повинні нарешті усвідомити, що насправді мала місце Друга Світова війна, це була битва двох різних ідеологічних імперій, яка охопила весь світ. І ця війна на європейській території завершилась 8 травня. Всі цивілізовані європейські нації відзначають завершення цієї війни 8 травня, як пам’ять про загиблих, згадуючи цю трагедію, війну з величезними людськими жертвами, яка ніколи не повинна повторитись. А в цілому Друга Світова війна завершилась 2 вересня, після того, як була зруйнована ще й і Японська імперія.

Отже, 9 травня – це міф, який є дуже шкідливим для Русі-України. І нам цю дату відзначати немає жодних підстав. Мають бажання її відзначати лише московські посіпаки і лакузи. Якщо вони є такими служками нинішньої Московії і кадебіста Путіна, то нехай їдуть до нього в Кремль, і там у нього працюють лакеями, гувернантками і швейцарами, щоб відчиняти двері Путіну, Медвєдєву та іншій московській кадебістській камарильї.

А ми – українці, українська нація, яка змогла навіть в страшних умовах консолідуватися на війну з двома імперіями. І тепер наслідки цієї страшної війни нам треба подолати. А зробити це можна лише шляхом примирення всередині самих себе, і усвідомлення, що ми є єдина, потужна центральноєвропейська країна Русь-Україна, спадкоємець арійської, скіфської, сарматської держави.

ТВі: Хто відповість за зраду?

Телеканал ТВі і скандал навколо нього продовжують бути в центрі уваги громадськості. Після того, як впродовж останніх днів з телеканалу звільнилося 33 журналіста, новий генеральний директор ТВі 2 травня в інтерв’ю виданню «Телекритика» заявив: «Ми розширимо дискурс, у якому сприймався ТВі раніше, як винятково опозиційний канал, налаштований на тотальну суцільну критику влади і більше нічого. Але ми, звісно, залишимо і критичні програми, і розслідування, але додамо також нових проектів, які покажуть, що телебачення - це більше, ніж критика».

Складається враження, що ця особа не розуміє, про що вона говорить. Як його можна ставити на такі посади, якщо він не орієнтується, що таке інформація. Телебачення має відображати певні події. Тут немає такого поняття як критика чи не критика, є лише опис події і її відповідні оцінки. І будь-які засоби масової інформації, журналісти мають показувати, чи ця подія може завдати шкоду певним колам суспільства, широкому загалу, громаді. Якщо якась подія завдає шкоду, якщо вона порушує ті чи інші усталені норми моралі, принципи, якщо чиниться зло, то обов’язок журналіста і ЗМІ, в даному випадку телеканалу, показати те, що відбувається. Він не зобов’язаний давати оцінку, але показати об’єктивно і безпристрасно те, що є і дати кілька точок зору з боку різних експертів. Це і є завдання і головна функція телеканалу, незалежно від того, хто його власник.

Тому, як виглядає, ця особа, новий генеральний директор ТВі, або поставлена під певну функцію – бути ще одною лялькою режиму, або вона просто не фахова.

Другий момент, на якому в ситуації навколо телеканалу ТВі необхідно звернути увагу, це те, що громада повинна знати, хто є власником ЗМІ. Також потрібно, щоб власник зробив заяву, чи буде він втручатися у формування редакційної політики. Окремо треба сказати про колишнього генерального директора телеканалу ТВі, а тепер народного депутата Миколу Княжицького. Якщо він винен у тому, що відбувається з телеканалом, то повинен скласти свій мандат народного депутата. І якщо телеканал опинився в руках ворогів України, зрадників національних інтересів, то необхідно з’ясувати, чи причетний до цього Княжицький. Він міг це зробити свідомо, або ж просто продемонструвати свою не фаховість. Але в обох випадках навіщо нам такі народні депутати у Верховній Раді?

Також в цих умовах виникає питання, куди поділася парламентська опозиція? Чому вона не захистила телеканал ТВі, який в умовах встановлення в Україні диктатури, демонстрував неупереджений, об’єктивний підхід до висвітлення суспільно важливих подій? Куди вони поховалися? Чому мовчать лідери парламентської опозиції – Яценюк, Кличко, Тягнибок – в умовах, коли фактично відбувається знищення свободи слова в Україні?

Янукович вступає в клан диктаторів Путіна, Лукашенка, Назарбаєва

Янукович 28-29 травня 2013 року в Астані зустрінеться з президентами країн-членів Митного союзу, диктаторами Путіним, Лукашенком, Назарбаєвим. Раніше 5 квітня Янукович заявив, що Україна має намір отримати статус спостерігача в Митному союзі, тому, ймовірно, саме це питання може стати предметом переговорів. Але що являє собою ця організація, і чому Янукович так хоче з нею співпрацювати?

Митний союз – це збіговисько диктаторів, які поневолили власні народи і нації, це спільна буцегарня Путіна, Назарбаєва і Лукашенка. Зараз вони хочуть приєднати до себе четвертого диктатора –Януковича, який схоже, вслід за ними прагне перетворити Україну на «зону» і бути тут «паханом». Про те, що цей процес перетворення України на концтабір є незворотним, свідчать дані Freedom House, згідно з якими рейтинг свободи України у 2012 році впав ще на один бал, після того, як у 2011 році він впав одразу на 3 бали. Тепер Україна розділяє 131–133-є місця з Замбією і Південним Суданом серед 197 країн світу. Ці три держави стали останніми з числа частково вільних держав, одразу після них в рейтингу вже йдуть повністю невільні, серед яких і три члени Митного союзу – Російська Федерація, Білорусія, Казахстан. По суті, у них формуються такі режими, як в Ірані, Північній Кореї.

Треба відзначити, що диктатори, зазвичай, є неповноцінними людьми, до диктатури найчастіше тяжіють особи, які в дитинстві зазнали психічних травм, для всіх них характерний комплекс неповноцінності. Швидше за все, такі фігури піддавалися в дитинстві тортурам, були забитими дітьми, які всього боялися. Для них також характерний комплекс величезної ненависті і люті. Таких людей взагалі навіть близько до влади не можна підпускати, адже серед диктаторів зустрічається дуже багато садистів, педофілів та інших збоченців. Втім, для простору, на якому розташовується Митний союз, садизм – характерна риса, яка притаманна багатьом правителям. Саме на території Білорусії, фіно-угорської тюркської конгломерації під назвою Російська Федерація і Казахстану довгі століття існував царат, а як відомо, дуже багато князів і царів Московії були садистами.

Зокрема, Іван IV, так званий «Грозний», був садистом, психічно хворою особою, який вбив навіть власного сина, отримував насолоду від того, що вбивав, катував, ґвалтував. В одному лише Новгороді у 1569-1570 роках опричники Івана Грозного вбили і закатували до смерті 15 тисяч людей. Відомо, чим закінчилося це царювання – Великою смутою, внаслідок якої Московія розвалилась і була перезаснована династією Романових. Але і з числа представників цієї династії так само було багато садистів і неповноцінних осіб. Наприклад, Петро Перший власну сестру піддав тортурам, спочатку її розтягнули на дибі, а потім пороли батогом, після цього її тримали під вартою в монастирі, особисто брав участь у катуваннях, а власного сина вбив за те, що той його критикував за жорстокість і розпусту. Катерина Друга вбила свого чоловіка, а її сина Павла Першого вбили табакеркою за відома внука Катерини Другої і сина Павла Першого – Олександра Першого.

Як ми бачимо, князі і царі Московії весь час вбивали один одного – то власних дітей, то батьків, то своїх чоловіків, то дружин. Схоже, що для них це була характерна генетична риса. Тому, як ми бачимо, на цьому просторі, який зараз формує Митний союз, якраз і культивувався садизм, людиноненависницькі схильності. Такими ж кровожерливими були і більшовики-комуністи.

Отже, будь-яка диктатура – це масові вбивства, пролиття крові. На жаль, в Україні до влади прийшла така ж популяція, яка орієнтована на пролиття крові і формування диктатури. Але генетично це не українці, це чисті манкурти, яничари. Вони вирвалися із криворізько-єнакіївської сатанинської резервації, спочатку знищили Донбас, здійснили його моральну, духовну, інтелектуальну кастрацію, а тепер хочуть зробити це і по всій Україні.

Тому головне на сьогодні завдання української громади – одним вилікуватися від цієї хвороби, іншим – не заразитися, щоб самим собі довести, що ми – європейці, цивілізована нація, яка здатна до саморозвитку, компромісів, демократії, багатоманітності і плюралізму. Українці повинні не допустити сповзання своєї держави до диктатури, а щоб цього не сталось, треба зробити все можливе і неможливе, щоб згідно 5 статті Конституції режим Януковича пішов у небуття. Це наше генеральне завдання, яке потрібно реалізувати впродовж 50 днів після Великодня. Для цього є всі правові підстави, адже 30 квітня Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що у справі з арештом Юлієї Тимошенко мало місце порушення статті 5 § 1 (право на свободу та особисту недоторканність) Європейської конвенції з прав людини; порушення статті 5 § 4 (право на швидку оцінку законності тримання під вартою); порушення статті 5 § 5 (право на компенсацію за незаконне тримання під вартою); порушення статті 18 (межі застосування обмежень прав). Суд вирішив, зокрема: що тримання під вартою пані Тимошенко як запобіжний захід було свавільним; що законність її тримання під вартою не було належним чином оцінено; а також що у неї не було можливості вимагати компенсації за незаконне позбавлення волі. Суд також постановив, що, з огляду на обґрунтування у судовій постанові необхідності взяття заявниці під варту твердженням про перешкоджання з її боку проведенню засідань та прояв зневаги до учасників судового засідання та суду, її право на свободу було обмежено з інших підстав, ніж передбачено статтею 5.

Отже, Тимошенко було заарештовано незаконно, а відтак і вирок їй було винесено теж незаконно, а ті особи, які здійснювали над нею суд і арешт, діяли протиправно, а отже порушували статтю 60 Конституції України, яка передбачає, що за відання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. Отже, всі ті прокурори і судді, які були причетними до незаконних дій відносно Юлії Тимошенко мають бути затримані і постати за свої дії перед судом. А саму Тимошенко потрібно негайно звільнити. Більше того, зникли усі перешкоди для того, що партія «Батьківщина» та соратники і прихильники Тимошенко застосовували будь-які активні дії для її звільнення, а якщо міліція чи інші правоохоронні органи чинитимуть цьому супротив, то це варто розцінювати, як незаконні дії і свавілля. І якщо Янукович хоче спокійно піти у відставку, він повинен негайно звільнити Юлію Тимошенко. Адже після рішення Європейського суду з прав людини дорога до її визволення відкрита, і будь-які дії щодо визволення Юлії Тимошенко лежатимуть в площині європейського правосуддя. Звільнення Юлії Тимошенко має стати лакмусовим папірцем для того, щоб перевірити, чи Україна може стати європейською, цивілізованою державою, чи це – диктаторський анклав Московії, де живе дикунська біомаса.

Арбузов розповідає брюссельські казки?

Арбузов, перший віце-прем’єр-міністр України, 29-30 квітня 2013 року здійснив поїздку до Брюсселя, де він зустрівся з кількома єврокомісарами, іншими європейськими політиками, бізнесменами. Сам Арбузов в інтерв’ю телеканалу «Інтер» 28 квітня зазначав: «Ми їдемо в Європу для того, щоб достойно представити нашу країну… Розповімо про наші досягнення, наші проблеми, а також поділимося своїм досвідом і отримаємо досвід з Європи».

Однак, візит Арбузова до Брюсселя виглядає доволі жалюгідним, тому що за своїми фаховими якостями, за освітою, яку він здобував заочно, за професійними навичками ми бачимо, що це особа не компетентна, без видатних менеджерських здібностей. Всі показники його діяльності свідчать, що це фігура, яка, м’яко кажучи, не спроможна до ефективного управління складними системами. У нього немає ні відповідної біографії, ні порт фоліо, щоб займати посаду першого віце-прем’єр-міністра. Можна висловити версію, що Арбузов отримав цю посаду тому, що так розпорядився старший син Януковича. Схоже, що Сім’я вирішила виростити з Арбузова урядовця вищого рівня. Тому взагалі не зрозуміло, що ця особа робила в Брюсселі. За чиї гроші він їздив? Якщо за бюджетні, то в Україні зараз криза, і вже за перший квартал 2013 року дефіцит держбюджету складає більше 4 млрд. гривень, гроші на виплати вчителям і багатодітним матерям ледве знаходять. То ж виникає питання: в яку суму українським платникам податків обійшлися авіа перельоти Арбузова та інших членів делегації, їхнє перебування у Європі, проживання в готелях?

Протягом перебування Арбузова у Брюсселі, ЗМІ рясніли його оптимістичними коментарями щодо євроінтеграції України. Але про яку євроінтеграцію він говорить, якщо в переговорах з Єврокомісією – повний провал. Зрозуміло, що провалом завершилися і переговори Януковича з чотирма міністрами закордонних справ країн-членів ЄС 25 квітня 2013 року, і всі вже усвідомлюють, що підписання Угоди про асоціацію майже зірвано. Тим більше на тлі рішення Європейського суду з прав людини, оголошеному 30 квітня, який визнав арешт Юлії Тимошенко незаконним. Цьому рішенню передував фарс у вигляді зсіданні комісії при президентові щодо помилування, яка 27 квітня у своєму висновку не знайшла підстав для внесення пропозицій про застосування помилування до екс-прем'єра Юлії Тимошенко. Цей фарс нагадує, як свого часу судили академіка Сахарова, коли його засуджували навіть свої, а після того, як комуністична диктатура була повалена, він став совістю країни.

Після зустрічі з Арбузовим Комісар Євросоюзу з питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле заявив: «Ми побачили, що в Україні запущено ряд процесів назустріч очікуванням ЄС і відповідно до зобов'язань українського уряду, і ми з нетерпінням чекаємо, щоб побачити відчутний прогрес у таких питаннях, як вибіркове правосуддя, Виборчий кодекс і судова реформа».

Однак, після рішення так званої комісії при президентові щодо помилування стає зрозуміло, що правлячий режим бандократії не збирається демонструвати ніякого прогресу, особливо в площині вибіркового правосуддя. Тому все більш очевидно, що підписання Угоди про Асоціацію буде зірвано, особливо після рішення Європейського суду з прав людини, якщо Янукович все ж таки не випустить на волю Юлія Тимошенко. Тоді виникає питання, що робив два дні Арбузов у Брюсселі? Для чого він витрачав гроші платників податків на цей візит, якщо Янукович і його правлячий режим лише грають в донбаські наперстки з представниками Європейського Союзу, але, як виглядає, не збираються здійснювати жодних реформ і не виконують рекомендацій ЄС?

Вже видно, що ця поїздка в Брюссель, як і всі дії Арбузова, закінчиться нічим. Так само він їздив 12 жовтня 2012 року в Токіо на переговори з МВФ, але й тоді ця поїздка нічого не дала. Натомість, як відомо, Україна у 2012 році повернула МВФ 3,74 млрд. доларів боргу, а в 2013 році має сплатити 5,8 млрд. доларів, з них заплачено 1,33 млрд., а наступний транш необхідно повернути до 8 травня 2013 року в розмірі 1,4 млрд. доларів.

Арбузов весь час тільки щось обіцяє і малює повітряні замки, чим дуже нагадує героя «Мертвих душ» Гоголя Манілова, який весь час озвучував грандіозні мрії, але все завершувалося пшиком. Наведемо одну характерну цитату з твору класика, в якій Гоголь описує Манілова: «Глядя с крыльца на двор и пруд, говорил он о том, как бы хорошо было, если бы вдруг от дома провести подземный ход или через пруд выстроить каменный мост, на котором бы были по обеим сторонам лавки, и чтобы в них сидели купцы и продавали разные мелкие товары, нужные для крестьян».

Тому Українська Національна Консервативна партія може порадити Арбузову якомога швидше разом з Азаровим піти у відставку. Як він вийшов з донбаських териконів, так нехай туди і повернеться. Хіба він не розуміє, що Київ його не прийняв, що він тут чужий, і його мати тут чужа? Тому він повинен забрати Клименка, Носачову, і всіх інших вихідців з криворізько-єнакіївського ареалу, і разом з ними виїхати з Києва, повернутися до рідних териконів. Чим швидше вони це зроблять, тим буде краще для нього і для інших чужинців, які сьогодні окупували Київ.