Україна на межі колапсу. Настав час перезавантаження?

Україна потрапила у круговорот ентропії, безладу і хаосу. Економічний і фінансовий безлад і руйнація промисловості все більше доповнюються соціальною та політичною деструкцією. Прямим доказом цього є ситуація, яка склалася у Верховній Раді України, яку треба розглядати не просто, як орган депутатів, це – вищий законодавчий орган держави, що згідно із Конституцією здійснює дуже велику кількість повноважень. Якщо цей орган не діє, то будь-яке повноцінне функціонування держави стає неможливим. Верховна Рада на сьогоднішній день увійшла в фазу прямих зіткнень між владними групами та опозиційними, тому що кліка Януковича незаконно привласнила собі перемогу на виборах до Верховної Ради 28 жовтня 2012 року.

Ми неодноразово наголошували, що Партія регіонів на чолі з Януковичем та Азаровим програла вибори до Верховної Ради – і політично і на рівні більшості областей України. Таким чином, Партія регіонів за жодних обставин не мала права формувати керівні органи Верховної Ради та уряд, тим паче, що її власного ресурсу депутатів для цього замало, зокрема, від неї пройшло по спискам 72 депутата, і по мажоритарним округам – 113. Тому за жодних обставин Партія регіонів більшості не має, але хоче діяти так, наче у неї є ця більшість, в той же час, рейтинг Партії регіонів продовжує падати. І хоча у деяких областях на довиборах до обласних рад вони проштовхнули своїх депутатів, але відомо, що це, по суті, фальсифіковані рішення, бо там брали участь менше половини виборців. Наприклад, на довиборах до Запорізької обласної ради явка склала 17%, до Чернівецької облради в одному із округів – 28,5%, Івано-Франківської – 15,6%, 25,2%, Харківської – 33%, 35%. Такий рівень електоральної явки не можна навіть виборами назвати, це тотальна фальсифікація, і свідчення того, що місцевий соціум вже не довіряє абсолютно нікому, жодній політичній силі, і не хоче брати участь у виборах, тому що він не бачить користі від місцевих органів влади. А це – результат провалу реформи місцевого самоврядування та адмінтериторіальної реформи, яка не була здійснена ні помаранчевою владою, ні тим паче Януковичем та Азаровим. І крах місцевого самоврядування був передбачений мною та академіком Троньом ще у 2009 році.

Отже, це перша причина, чому Верховна рада не може працювати. Тому що фактично Партія регіонів зазнає поразки і зазнав поразки її заколот щодо привласнення влади у верховному законодавчому органі України. Другий фактор – це те, що у самій Партії регіонів розпочалися децентрові процеси, по суті, намітився відвертий розкол, свідченням цього є те, що фракція Партії регіонів розбита у Верховній Раді на 5 груп. Це група «Сім’ї» Януковича, група Ахметова, група Азарова, луганська група Єфремова і група Льовочкіна. Ці 5 груп все менш схильні до домовленостей, тим паче, що «Сім’я» в особі синів Януковича, як виглядає, хоче усунути Азарова з посади прем’єр-міністра і замінити його на Арбузова, який всіма своїми діями демонструє, що він готовий очолити Кабінет Міністрів і скинути Азарова, і це протиріччя наростає. Посилилось протиріччя, яке може привести до відкритого конфлікту між групою Льововчкіна, до якої входять такі фігури, як Фірташ, Бойко, Хорошковський, і групою «Сім’ї». Зрозуміло, що син Януковича готовий потіснити Фірташа, і власне кажучи, те, що Янукович пішов на відкритий конфлікт з Путіним під час переговорів 4 березня 2013 року в Завідово – це удар по Фірташу. І те, що Хорошковський віддав телеканал «Інтер» і втік з України перед загрозою арешту, але, як можна припустити, зберіг велику кількість серйозного компромату на Януковича – свідчення того, що ця група входить у відкриту фазу протистояння із «Сім’єю» і безпосередньо з Януковичем.

Єдиний, кому ще вдається лавірувати це Ахметов, який проводить свою лінію, але невідомо, як довго це йому вдаватиметься. Тому що він повинен чітко розуміти, що він є серйозним конкурентом Сім’ї, зокрема старшого сина Януковича, який рано чи пізно захоче його викинути з цього поля. Яка різниця, коли це відбудеться з Ахметовим, чи буде він першим, чи це станеться після того, як у фінальну фазу увійде зіткнення з групою Льовочкіна-Фірташа і групою Азарова. В цьому розкладі дивує позиція старої гвардії Партії регіонів, таких людей, як Єфремов, Чечетов, Рибак, Звягільський, які є плоттю від плоті партії, вони себе так поводять, наче вони мають якусь індульгенцію на те, що їх ніхто не буде чіпати. Невже вони не розуміють, що поступово їх виникне молода поросль, молоді стерв’ятники на чолі із сином Януковича із цієї гри? Так як це вчинили уже з дуже багатьма – Гриценком, Волгою, Семиноженком, Володимиром Щербанем, Кушнарьовим, Портновим, Герман, Тарасом Чорноволом. Рано чи пізно це може статися і з Колесніченком, Олійником, Богословською. Дивує, що у них немає кмітливості прорахувати такі прості задачки, та усвідомити, що вони синам Януковича і цим молодим фігурам абсолютно не потрібні. Їх можуть теж викинути, як відпрацьований матеріал. І в першу чергу, як видається, це може статися з Чечетовим і Єфремовим, які вже абсолютно не потрібні новому молодому штабу. Вони вже зайві для нього.

Все більше посилюється крило групи сина Януковича, яке, схоже, штовхає президента до відкритого зіткнення, щоб захопити всю повноту влади, не ховаючись, не використовуючи легітимні процедури, до відкритого путчу і насильства. Янукович, як можна припустити, стає все більше схильним до такого варіанту, у нього теж здають нерви, тому що він розуміє, що шлях компромісів, криворізько-донбаської гри в наперстки вже не дає очікуваного результату.

Це все відбувається на тлі зовнішньої ізоляції Януковича і його групи, тому що він відкрито ошукав лідерів Європейського Союзу, з другого боку, це його особистий конфлікт із Путіним, про наявність якого засвідчили негативні результати його поїздки в Росію 4 березня 2013 року і фактична втеча із Завідово в стані переляку.

Вся держава поступово входить в стан ступору, законодавчий орган не працює, посилюється конфлікт всередині виконавчих органів влади, в тому числі і Кабінеті міністрів – між Азаровим та Арбузовим . Арбузов спирається на сина Януковича, до його групи входить Клименко, Захарченко, голова СБУ Якименко, Міністр оборони Лєбєдєв, Ставицький, Прасолов, Колобов. Фактично, в Азарова вже немає своїх людей в уряді. Він поступово потрапляє в ізоляцію, тому він стає балакучим, робить різні прес-конференції, він майже немає важелів впливу на ситуацію. Грищенко, як виглядає, теж став на сторону «Сім’ї», тому йому доручили представляти нового голову Львівської обласної державної адміністрації Шемчука, який, схоже, теж відноситься до «Сім’ї», принаймні, про це свідчить те, що його першим публічним кроком стала зустріч із представником компанії «Шеврон» в Україні, під час якої він став обстоювати підписання контракту, і сказав, що буде його реалізовувати, хоча будь-якій незаангажованій людині, зрозуміло, що добувати сланцевий газ у Львівській та Івано-Франківській області становить небезпеку для екології Галичини. Ці кроки можуть свідчити про те, що Шемчук захищає інтереси «Сім’ї», зокрема сина Януковича.

Абсолютно недолугою є програма уряду під назвою «Програма активізації економіки на 2013-2014 роки», вона нікому не потрібна, вона бездарна, від неї тхне державним соціалізмом і нафталіновим комунізмом, вона антиринкова і антинародна, спрямована лише на посилення влади кланової олігархічної правлячої верхівки. Замість того, щоб писати нові фантазії, Азаров разом з Арбузовим повинні відзвітувати за ті провали, які відбувалися впродовж трьох років, в результаті діяльності Арбузова на чолі Національного банку, і керування Азаровим Кабінетом Міністрів. Вони повинні відповісти за зростання державного і гарантованого державою боргу на 63%, до 65 млрд. доларів, підрив стабільності гривні, скорочення золотовалютних резервів на 34%, до 24,7 млрд. доларів, зростання валового зовнішнього боргу на 33%, майже до 140 млрд. доларів, дефіцит державного бюджету, який у 2013 році закладений на рівні 50 млрд. гривень, за розкрадання бюджетних ресурсів, за провал програми реконструкції доріг і залізниці, за те, що знищена ціла низка високотехнологічних укладів, машинобудування, кораблебудування, ракетобудування, авіаційна галузь. За те, що міста стали банкрутами, за те, що зруйнована система місцевого самоврядування, за те, що при Арбузові Нацбанк почав купувати боргові зобов’язання уряду. Чому зменшилася майже вдвічі присутність європейських банків в Україні, чому до цього часу не вичищена помийна яма збанкрутілих банків, чому ставка кредитування доходить до 30%, якщо гривня стабільна і базова ставка Нацбанку не перевищує 7,5%? Хто на цьому наживається? Чому майже доведені до банкрутства державні банки, чому Арбузов увів репресивну адміністративну машину обміну гривні, чому він змусив підприємства силовим директивним методом продавати половину валютної виручки? Чому банки не займаються кредитування реального бізнесу? Як Арбузову та його мамі вдалось зробити сина Януковича, по суті, одним із найбагатших людей в Україні, як Український банк розвитку Януковича став таким шалено популярним та успішним на фоні депресії, в якій перебуває банківський сектор України? Все це результат провальної діяльності Арбузова.

Ще одним фактором є повна внутрішня деградація третьої гілки влади – судової, – яка практично перетворюється на лялькову, на інструмент «Сім’ї», вона все більше нагадує сталінські трійки періоду масових репресій в комуністичному Радянському союзі, коли за рішенням так званих суддів були вбиті десятки мільйонів громадян СРСР, в тому числі мільйони українців. І головним виконавцем цього масового терору і вбивств були якраз оці так звані судді, тому що саме вони виносили вироки. І ми бачимо, що зараз судді, до того ж, на жаль молоді, в Україні почали робити те саме, що робили їхні чекістські та енкаведистські пращури. Зрозуміло, що судова гілка влади в Україні повністю себе дискредитувала, особливо після винесення вироку по справам Власенка, Тимошенко, Луценка, Іващенка. Зрозуміло, що цю гілку за будь-яких обставин потрібно буде розформувати, і кожному із суддів треба буде проходити через процедуру підтвердження свого суддівського статусу. Так само доведеться розформовувати систему адвокатури, частина керівних органів якої теж перейшла на лакузьке обслуговування «Сім’ї». Така ж ситуація склалася і з прокуратурою і міліцією, ці органи теж загнили і рано чи пізно доведеться здійснювати їх люстрацію, санацію, і стерилізацію. Без цього вже не обійтись.

Якщо додати до цього ще й повну руїну місцевого самоврядування і некомпетентність і деморалізацію міських голів, а в Україні, як відомо, є 457 міст, і в містах проживає понад 70% населення України, та обласних і районних рад, то ми повинні говорити, що всі інституції держави в Україні сьогодні перебувають у стані відкритої кризи, руїни, деградації, депресії, по суті, вся державна машина зігнила. Виглядає так, що вже не можна здійснити її реновацію, її просто потрібно відкинути геть. Тоді потрібно говорити про те, що настав час робити перезавантаження держави. Як ми неодноразово наголошували, необхідно переходити до виконання 5 статті Конституції України. Настав час формувати паралельні органи народної влади прямим шляхом народовладдя. І це потрібно починати робити у всіх містах і перебирати владу у свої руки. Зволікати більше не можна, тому що зрозуміло, що існуюча державна машина вже не може виконувати свої зобов’язання щодо зовнішніх розрахунків. Свідченням тому є те, що уряд не розрахувався остаточно із МВФ, адже в лютому треба було виплатити 1,4 млрд. доларів, з яких було виплачено лише 900 млн. доларів. Також не зрозуміло, чи виплатив уряд гроші «Росгазпрому» за лютий, чи платіж у розмірі 162 млн. доларів – це лише аванс, і чи остаточно розрахувався за січень. В глухий кут зайшли відносини «Газпрому» та «Нафтогазу», який є банкрутом, як і «Укравтодор», якому, наприклад, уряд дозволив під державні здійснити запозичення у розмірі 14 млрд. гривень під 16,3% річних. А НАК «Нафтогаз» функціонує лише за рахунок того, що його статутний фонд поповнюється внутрішніми борговими зобов’язаннями уряду, які ця компанія потім закладає банкам. Отже, «Нафтоагз» вже давно є банкрутом.

Таким чином, оскільки уряд Азарова-Арбузова не хоче йти у відставку, і не відкриває шлях до формування тимчасового уряду, оскільки голова Верховної Ради Рибак не хоче йти у відставку і дати можливість сформувати керівні органи Ради опозиції, і оскільки Янукович та члени його сім’ї теж не збираються відмовитися від влади, то це означає, що настає ситуація, яку в шахах називають «цугцвангом». Будь-який хід кожного із гравців веде до тотального погіршення в цілому загальної ситуації. Тому, якщо народ залишатиметься осторонь, то це закінчиться повним безладом, і щоб цього не сталось, потрібно переходити до системних дій і генерального плану. І єдиним прийнятним варіантом в цій ситуації може бути тільки перехід до застосування 5 статті Конституції через модель народних віче, але треба швидше перебирати владу у свої руки в містах, в селищах, в районах і областях, потрібно формувати нові виконавчі органи і висувати делегатів, які сформують нові Національні збори, як вищий законодавчий орган перезаснованої України, яка буде спадкоємцем, правонаступником Української Народної Республіки. І це стає зараз єдиним виходом із ситуації, чекати вже немає чого, очікування веде лише до колапсу, і внутрішніх резервів для розвитку всередині країни не залишилось, а зовнішні не прийдуть, навпаки треба гасити величезні боргові фінансові зобов’язання. А правляча кліка Януковича перекладає фінансові зобов’язання – як внутрішні, так і зовнішні, повністю на українських громадян.