Луценко – політична жертва, а не політичний лідер

Луценко був помилуваний Януковичем і вийшов із в’язниці 7 квітня 2013 року, на Благовіщення, що стало справжньою несподіванкою для всіх українців, європейських держав та й інших розвинених країн світу. Але й після звільнення Луценка навколо нього продовжує зберігатися певний ореол мученика.

Однак, після його звільнення всі очікували, що він буде лікуватися, займеться відновленням свого здоров’я, адже його сім’я стверджувала, що Луценко дуже хворий. Тому всіх здивувала його активність, та наміри діяти самостійно, в якості політичного лідера. Як сніг на голову стали слова Луценка про те, що він очолить якийсь новий рух, до якого залучить так званих польових командирів Майдану. Луценко і його оточення кажуть, що вони мають благі наміри врятувати Україну та українську націю, але ж відомо, куди вистелена дорога благими намірами – в пекло. Тому в широкого загалу заяви Луценка, що він діятиме самостійно, викликали занепокоєння і певні підозри щодо справжніх його намірів.

Всім відомо, що Луценка важко назвати успішним і компетентним менеджером, тому виникають сумніви, що він спроможний ефективно протистояти криворізько-єнакіївській банді. Об’єднана опозиція, польова опозиція, громадські діячі, представники міжнародних організацій, уряди інших країн боролися за звільнення Луценка, не як політичного лідера, а як жертви політичних репресій суто з людяних, демократичних позицій, і УНКП, і інші сили, ставали на його захист лише з тих міркувань, щоб звільнити його, як людину, приватну особу. Луценка ніхто не розглядає, як політичного лідера, тому просто смішно виглядають заяви, що він буде брати участь у президентських виборах, чи формувати якісь нові рухи. Все вже сформовано: є об’єднана опозиція, є один ворог – режим Януковича, якого разом Партією регіонів треба будь-що усунути від влади.

Луценко і так звані польові командири Майдану свої шанси не використали, тепер – це люди минулого, їм вже треба займатися організацією власного дозвілля – ловити рибу, гриби збирати, бджіл розводити, тим паче їм є в кого досвід переймати, займатися власними хобі. Наприклад, у Шемчука, нинішнього голови Львівської облдержадміністрації, який пройшов до Верховної Ради у 2007 році за квотою Народної Самооборони, є хобі кататися на катерах, які коштують мільйон євро, відпочивати на Сицилії. Шемчук міг би й Луценка, Стецьківа, Безсмертного теж цьому навчити.

Отже, Луценкові слід подякувати об’єднаній опозиції і лідерам польової опозиції, громадським діячам за те, що вони його захищали, як людину, яка потрапивши за ґрати, зазнавала психічних та моральних страждань. Але він чомусь зробив висновок, що є політичним лідером, хоча глибоко помиляється, це в жодній мірі не відповідає дійсності.

В Євангелії написано, що не можна наливати нове вино у старі міхи, бо вино проллється, а міхи порвуться. Тому в Луценка є два варіанти дій. Перший варіант полягає в тому, що він повинен всіляко підтримувати об’єднану опозицію, брати участь разом з її лідерами в акціях протесту в рамках кампанії «Вставай, Україно!»і проводити лінію на їх підтримку, як людина з громадською позицією, і боротись за негайне усунення Януковича та Партії регіонів. Але в жодному випадку не формувати своїх власних громадських чи політичних організацій.

Другий варіант – зайнятись приватним життям і перетворитись на приватну особу, яка може писати якісь мемуари, давати інтерв’ю, яка просто живе спокійним особистим життям і спогадами. А якщо він почне знову лізти в політику через формування якихось нових так званих організацій на зразок Народної Самооборони, яка розпалась на атоми, то він повинен зрозуміти, що цей ореол мученика дуже швидко розтане, як березневий сніг, і від цього ореолу залишаться лише брудні калюжки. Тим паче неприпустимо, щоб він виступав проти об’єднаної опозиції, розколював її, формував якісь організації всупереч діючим опозиційним структурам.

Адже сьогодні є тільки одне генеральне завдання для всіх більш-менш демократичних сил в Україні, для організацій і партій, які сповідують національну ідею – негайне усунення від влади Януковича і його Сім’ї та Партії регіонів. І це треба зробити впродовж найближчих кількох місяців, інакше на українську державу чекатиме колапс, а на українську націю – повторення руїни 1666 року і 1921-1991 років.

Тому УНКП радить Луценкові припинити грати в ці небезпечні ігри, не треба, як дитинка, бавитися сірниками, бо може трапитися пожежа. І в нього немає бути ілюзій. Якщо він спробує формувати якусь альтернативну силу об’єднаній опозиції, то його просто змете не лише з політичної і громадської шахівниці, а може трапитися так, що і з поля життя, якщо Луценко не дослухається до дружніх порад.