20 июн. 2008 г.

Ю. Тимошенко чи В. Ющенко? Хто залишиться?

Питання щодо відставки Уряду з кожним днем загострюється. Конфлікт вийшов у відкриту площину. Зараз вже не викликає сумнівів що все-таки відставка Тимошенко та її коаліційного Уряду станеться. Наразі стоять лише питання «коли» та «яким чином» це відбудеться.

Спробуємо дати свій проноз та оцінку цих подій. Проаналізуємо різні сценарії розвитку подій, які передбачають відставку Уряду або його збереження.

В попередньому матеріалі (http://soskin.info/material.php?pokaz=2416) ми вже казали, що основа для загострення ситуації є об’єктивною. На суб’єктивному рівні воно виокремлюється в антагоністичному протистоянні двох лідерів коаліції та їх команд а, саме – Юлії Тимошенко та Віктора Ющенка.

Отже розглянемо варіанти яким чином остаточно припиниться функціонування коаліції де-юре і це призведе до автоматичної відставки Уряду. Для того, щоб це сталося, потрібно виконати важливу норму Конституції. Як відомо, Кабінет Міністрів України (КМУ) повинен обов’язково прийняти Програму своєї діяльності. І ця Програма діяльності КМУ повинна бути прийнята конституційною більшістю Верховної Ради України (ВРУ). Згідно статті 85 п.11 Конституції України розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України належить до повноважень Верховної Ради України. КМУ також повинен діяти згідно Конституції України та в рамках затвердженої Програми. Як відомо, нинішній Уряд не надав до Верховної Ради такої Програми і вона не була схвалена. Отже, відсутність програми йде всупереч Конституції України. Зрозуміло, що ВРУ і Президент України повинні вимагати від Уряду надати таку Програму діяльності КМУ. Однак всім вже зрозуміло, після формування в рамках фракції Наша Україна – Народна Самооборона нової партійно структури під назвою «Єдиний Центр», яку контролює керівник Секретаріату Президента України Віктор Балога, а також після виходу з правлячої коаліції двох депутатів, а саме Ігоря Рибакова (БЮТ) та Юрія Бута (НУ-НС) говорити про те що є коаліційна більшість не доводиться. Зрозуміло, що Тимошенко, яка власне кажучи не має Програми діяльності і керує країною у «ручному» режимі, її уряд і врешті-решт коаліція фактично не несуть ніякої відповідальності за результати своєї роботи. А вони, потрібно сказати, є негативними за I–ше півріччя 2008 року. Але навіть якби була подана програма, то на даний момент у Тимошенко вже нема більшості, для затвердження цієї програми. Зрозуміло що неухвалення Програми автоматично призведе до того, що Тимошенко і її Уряд повинні подати у відставку. Це один із можливих сценаріїв, який може спрацювати вже вкінці червня, на початку липня.

Другий сценарій – як це і передбачалося, Тимошенко повинна подати на затвердження зміни до Державного бюджету України на 2008 рік. Їх повинна затвердити, згідно статті 85 п.4 Конституції України, Верховна Рада України. Зрозуміло, що якщо навіть Тимошенко такі зміни подасть, то вони також не будуть ухваленні ВРУ. І таким чином, відсутність Державного бюджету де-факто вимагає, щоб Уряд на чолі з Прем’єр-міністром пішли у відставку. Зміни до Державного бюджету потрібно подати ще до «депутатських канікул», щоб країна мала реальний бюджет на друге півріччя 2008 року. Отже ці два сценарії можуть бути легко реалізовані.

Зрозуміло що відставка Тимошенко призведе до формування нової коаліції або розпуску ВРУ. Шанси практично однакові. Чи може Тимошенко убезпечити себе від відставки? Є тільки один можливий сценарій. Вона повинна домовитися з керівництвом Партії Регіонів про початок процедури імпічменту Президенту України, згідно статті 111 Конституції України. Але для цього, Віктору Ющенку потрібно інкримінувати вчинення ним державної зради або іншого злочину. Згідно статті 111 Конституції України питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Фракції БЮТ та Партії Регіонів мають можливість почати реалізовувати такий варіант, оскільки в них є більшість від конституційного складу ВРУ. Це є альтернативним варіантом розвитку подій, що дає можливість Тимошенко зберегти свої позиції і не бути усунутою з верховних щаблів влади в Україні.

На мою думку, саме в рамках цих трьох сценаріїв і будуть розвиватися в найближчий місяць події в Україні. Однак, якщо ці події не стануться до «літніх канікул», вони обов’язково будуть мати місце вже починаючи з вересня. Тому що антагонізм у відносинах двох грум – Ющенка і Тимошенко з кожним днем набирає такої гостроти, що не може бути вирішеним будь якими компромісними засобами. І досягнення консенсусу між ними вже неможливо.

9 июн. 2008 г.

Тимошенко – Ющенко: фаза відкритого конфлікту

Конфлікт усередині правлячої коаліції продовжує розвиватися і набувати антагоністичних форм. Питання про те, чи розколеться коаліція, буде залежати насамперед не від особистих стосунків керівників політичних сил, що входять у правлячу коаліцію, а від того, чи здатна «зв’язка» Ющенко-Тимошенко розв’язати основні стратегічні проблеми, які постали у 2008 році перед Україною.

Однією з головних проблем, яка стоїть перед нашою державою, яку потрібно не просто вирішувати, а й вирішувати успішно, є приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), це питання є дуже точно визначеним у часі. В грудні 2008 року рішення щодо приєднання України до ПДЧ буде прийматися міністрами закордонних справ країн-членів Північноатлантичного альянсу.

Як відомо, щоб рішення було позитивним, необхідна єдність між гілками влади відносно цього питання всередині країни-аспіранта. Тобто Секретаріат Президента, Кабінет Міністрів, Обласні державні адміністрації повинні зайняти однозначну і чітку позицію щодо вступу України в НАТО.

На сьогоднішній день ми бачимо, що Уряд Тимошенко та більшість міністрів фактично знаходяться в тіні й не займають активної позиції, щодо проведення широкої просвітницько-інформаційної діяльності стосовно інтеграції України в НАТО. Фактично Уряд не здійснює серйозних інформаційних заходів, ні в засобах масової інформації, ні на транспорті, ні в інших громадських місцях, з метою розширення знань пересічних українців з Євроатлантичної проблематики.

Для В. Ющенка отримання для України ПДЧ є життєво необхідною умовою збереження його авторитету як Президента України. На відміну від Ющенка, Юлія Тимошенко розглядає питання вступу України в НАТО лише з позиції сприяння цього кроку зростанню електоральних симпатиків.

Другим питанням, важливим для збереження єдності між двома частинами коаліції є питання приватизації. На сьогоднішній день дві фінансово-корпоративні групи, які представлені в правлячій коаліції, – це група, яка орієнтується на Ющенка, та група, яка орієнтується на Тимошенко, – мають різне бачення мети та засобів приватизації. Каменем спотикання стало питання навколо приватизації Одеського припортового заводу, а також навколо призначення нового Голови Фонду держмайна України. Головна розбіжність між Ющенком і Тимошенко полягає у тому, що Президент стоїть на позиціях неможливості «проїдання» коштів, отриманих від приватизації. Вони мають бути закумульовані у так званому Фонді майбутніх поколінь, за прикладом Скандинавських країн та країн Перської затоки.

На жаль, з боку групи Юлії Тимошенко і Кабінету Міністрів ми не бачимо такої позиції, про що, зокрема, свідчить несистемне і стратегічно неправильне використання коштів від приватизації «Криворіжсталі». Отже, без сумніву це те, що розколює коаліцію.

Третє питання – відносини з Росією. Тимошенко прагне домовитися з Північним сусідом та йде їм на всілякі поступки. Для цього достатньо згадати слова Прем’єра, яка обіцяла Росії сприяти пришвидшенню членства країни в СОТ. Така позиція не є далекоглядною, для нашої держави, особливо зараз, у період загострення україно-російських відносин. Поки ми не вирішимо всі «гострі» питання з Північним сусідом, не можна підписувати протокол-погодження щодо приєднання Росії до СОТ.

Серйозні розбіжності між групами Ющенка і Тимошенко існують і навколо газового питання. Тут ці два керманича також не можуть знайти «спільного знаменника».

Серйозним протиріччям між двома частинами коаліції є здійснення в Україні реформи системи місцевого самоврядування., яка наразі перебуває у глибокій кризі. Ні Ющенко, ні Тимошенко і досі не змогли виробити реальну ґрунтовну модель цієї такої важливої для нашого суспільства реформи. Перелік системних протиріч усередині коаліції можна продовжувати. У сфері економіки це питання дефіциту бюджету, курсу гривні, здійснення зовнішніх запозичень, соціальні виплати. Якщо розглянути й інші площини, то ми побачимо дуже серйозні ідеологічні розбіжності між командами Прем’єра та Президента.

З великою ймовірністю можна прогнозувати, що подібне загострення протиріч і переростання багатьох із них в антагоністичну форму завершиться відставкою Уряду. В Секретаріаті Президента вже підготовлений план на випадок переформатування коаліції. І тоді БЮТ, на чолі з Тимошенко, перейде в опозицію

Може бути декілька варіантів реалізації цього плану. Перший – пропозицію про відставку Уряду внесе Партія регіонів. За підтримки комуністів, Литвина та Єдиного центру буде висловлена недовіра Уряду. Другим варіант – Тимошенко, усвідомивши неможливість впоратися з поставленими завданнями (дефіцит бюджету, невирішене питання ціни природного газу та ін.), особливо на тлі погіршення відносин з Росією, подасть у відставку.

Можемо говорити, що сьогодні вже створена нова неформальна коаліція, лідерами якої є Богатирьова, Балога, Ахметов та Колєсніков. Питання наразі полягає лише в тому, коли саме почнеться відкрита фаза конфлікту між двома частинами нинішньої коаліції –у червні, чи у вересні.

4 июн. 2008 г.

Деякі роздуми, щодо результатів виборів депутатів Київської міської ради

Чим далі, тим більше питань викликає післявиборча ситуація в місті Києві. М’яко кажучи, дуже дивно поводить себе Київська міська територіальна виборча комісія (КМТВК), яку очолює Білик Галина Іванівна (Народна партія України). Сьогодні вже 4 червня, КМТВК вже прийняла постанову № 37/3 «Про реєстрацію депутатів Київської міської ради» від 31 травня 2008 року. Але відсутня постанова про результати виборів. Взагалі, повним абсурдом є той факт, що КМТВК не має свого сайту, а відомості про її роботу розташовані на сайті Київської міської ради (http://kmr.gov.ua/). Це є порушенням всіх законодавчих норм, оскільки цей орган (ТВК) є незалежним від Київської міської ради. Для висвітлення своєї діяльності, ходу голосування, результатів виборів Київська ТВК повинна мати свій власний Інтернет-ресурс.

Відсутні результати виборів, щодо того, яка кількість виборців прийняла участь на кожній виборчій дільниці. Неоприлюднено офіційних результатів, щодо загальної явки виборців. Немає розгорнутого результату, щодо того, яку кількість голосів отримала кожна політична сила, яка кількість бюлетенів була визнана недійсними, скільки голосів було віддано «проти всіх» кандидатів. Хоча за попередніми даними відомо, що саме «проти всіх» було віддано більш як 3% голосів.

Отже можемо зробити такий висновок: Київська ТВК є дуже залежним органом від Київської міської адміністрації, вона не хоче надавати міській громаді міста всю правду про перебіг та результати виборів. Виникає риторичне запитання, на 21 годину в день голосування явка складала менше 48%, то звідки ж тоді остаточна явка була оприлюднена - понад 53%?

Можна припустити, що 5% голосів було «дописано», щоб «протягнути» до міської ради такі політичні структури як Партію Регіонів та Блок Катеринчука. Адже за даними екзитполів саме ці політичні сили, або не потрапляли до міськради, або були на межі (не забуваємо про похибку в 2%) .

Дуже дивує поведінка Комітету виборців України (КВУ). Це недержавна громадська організація, основною функцією якої є подача саме об’єктивного аналізу цих процесів. Незрозумілою є поведінка Блоку Юлії Тимошенко, який проводив свій власний паралельний обрахунок голосів. Чому вони не оприлюднили свої результати? Можливо немає що оприлюднювати? Можливо були досягнуті якісь сепаратні домовленості в ході переговорів з Леонідом Черновецьким? Отже ми бачимо, що питань набагато більше, ніж відповідей.

Виникає багато запитань і до найбільш потужних засобів масової інформації, складається враження, що вони зайняли позицію «страуса, що ховає голову у пісок». Вони не бажають донести до киян реальну картину результатів волевиявлення. Особливо це стосується провідних телеканалів України. Це є дуже дивна і необ’єктивна позиція, яка абсолютно не відповідає принципам незалежних мас-медіа, коли мас-медіа вважаються четвертою гілкою влади. Отже українські провідні ЗМІ показують необ’єктивний підхід у висвітленні політичної ситуації у столиці.

Тепер проаналізуємо можливість розвитку подій у найближчий час у Київраді. Як ми і передбачали, Блок Черновецького не отримав більшості мандатів у міськраді від її чисельного складу. Сьогодні інші політичні сили, що потрапили до Київради, мають можливість створення більшості, яка буде протистояти міському голові. Таку більшість можуть утворити: БЮТ, Блок Кличка, Блок Катеринчука і Блок Литвина. Якщо зазначені блоки об’єднаються, то вони матимуть 63 голоси. Це дасть змогу обрати «свого» Секретаря міськради, а також сформувати та обрати керівний склад постійно діючих комісій Київської міської ради. Саме таким чином створена коаліція зможе стати дуже серйозним опонентом Черновецькому та його групі.

Задля формування такої коаліції необхідно, щоб блоки Тимошенко і Кличка пішли на поступки блоку Литвина, а саме його лідеру в Києві – Віктору Пилипишину. В такому випадку, задля створення вищезазначеної коаліції, необхідно, щоб БЮТ, Блок Кличка та Блок Катеринчука, запропонували Віктору Пилипишину посаду Секретаря Київради. Це було б компромісним кроком. Тільки таким чином вбачається можливість зупинки Черновецького і його сили. Якщо не буде сформована опозиційна більшість до Чорновецького це призведе до ще більшого хаосу і безладу у столиці, до розкрадання землі й ресурсів Києва.

Організатором і лідером переговорів, щодо створення такої більшості має виступити Юлія Тимошенко. Саме її авторитет має відіграти ключову роль. Якщо Тимошенко зможе створити таку більшість проти чинного мера, то це буде свідченням того, що вона вже стає зрілим політиком міжнародного рівня.

Отже нам залишається чекати, що все-таки здоровий глузд у Київраді переможе і таким чином Київ буде врятований від Черновецького і його політичних соратників.