27 дек. 2010 г.

Азарова налякали. Чи готовий Янукович до звільнень?

Янукович і його група дуже хочуть прибрати і Азарова, і Тігіпка. Тому що Янукович і ті, хто за ним стоять, і це видно неозброєним оком, приступили до створення власної класичної олігархічної Сім'ї, а Азаров і Тігіпко туди не входять.

Але як їх усунути? Азаров - голова партії, яка фактично привела Януковича до влади. Азарова потужно підтримує Росія, і поки, на сьогоднішній день, Янукович без нього не може. Тігіпко - теж лідер партії, яка користується авторитетом. За ним також стоять великі фінансові сили. І це перша причина, через яку він не може їх поки прибрати.

Друга причина полягає в тому, що зараз йде дуже потужна міжкланова війна. Й арешт Луценка, і підписка про невиїзд Тимошенко - це спроба впоратися з кланами, які можуть представляти і фінансову, й економічну, і політичну небезпеку. У цьому аспекті Януковичу Азаров і Тігіпко ще потрібні, щоб усунути конкурентів.

А от далі, - як тільки він заарештує Тимошенко і послабить ще деякі політичні сили, переключить на себе більше фінансові потоки (призначення Арбузова в цьому плані дуже серйозний крок - нахабний і агресивний) і до лютого-березня буде готовий «здати» спочатку Тігіпка, потім Азарова.

І, взагалі, будуть політичні репресії, як при Сталіні, при Івані Грозному: спочатку чужі, потім свої. Все це дуже добре знає товариш Табачник, він якраз цей період докладно вивчав.

24 дек. 2010 г.

Курс може обвалитися до 12 грн/дол.

Після новорічних свят гривня може обвалитися. Тиждень тому було прийнято рішення почати формувати золотовалютний запас у російських рублях. Це є ознакою того, що гривня якимось чином починає зливатися з російським рублем. З другого боку, ми бачимо, що людина, яка призначена головою Національного банку (С.Арбузов), не є професійним банкіром. Він, звісна річ, працював на якихось засадах, але для посади голови НБУ, я вважаю, він є абсолютно незрілою персоною. Ми не знаємо його програми, не знаємо його дій, не знаємо його портфоліо, не знаємо, які кроки він буде робити, він не оприлюднив свою програму.

На мою думку, після свят, десь наприкінці січня, може відбутися обвал гривні.

Фактично до десяти-дванадцяти вона може обвалитися. Хто понесе за це відповідальність? Цей новопризначений Арбузов, про якого взагалі нічого не відомо?

Що саме може послужити причиною обвалу національної валюти? Передумовами цього можуть стати непрофесійність та закритість нового керівництва, належність його до корпоративної сім’ї Януковича та непрозорість дій НБУ.

22 дек. 2010 г.

Україну очікує економічний дефолт і крах

Прийняття скандального Податкового кодексу, суперечлива адміністративна реформа, Житловий кодекс і пенсійна реформа, які готує уряд і проти яких вже протестують українці. Усі ці події потребують об’єктивної і незаангажованої оцінки. І в умовах, коли влада намагається показати лише позитиви від своїх реформ, оцінювати ситуацію доводиться експертам. На ці теми “Пошта” спілкувалася із політологом Олегом Соскіним, який завітав у гості до редакції.

Централізація влади

– Президент почав адміністративну реформу в державі. На Ваш погляд, чи дійсно щось змінилося в системі влади?

– Після указу Президента про адмінреформу сформувалися 16 міністерств. Але чи змінився сам принцип формування Кабміну? На жаль, ні. Просто відбулося механічне скорочення міністерств, і навіть їхні назви перенесено у старі відомства. Галузевий радянський принцип залишився, функції міністерств не змінилися. Отже, застосували механістичний підхід. Фактично відбулася дуже потужна централізація керівництва в уряді. Тепер кожен віце-прем’єр є й міністром в уряді, йому підпорядковується певна кількість державних служб і агенцій. І це означає, що за кожним віце-прем’єром закріплено відповідні фінансові ресурси і міністерств, і державних служб та агенцій. Тобто, відбувається вертикальна централізація всієї влади і ресурсів.

Ще одна ознака цієї адмінреформи – це те, що з влади фактично викинули людей, які не належали до донецького клану і були автономними, самодостатніми фігурами у команді уряду. Такі, скажімо, як Володимир Яцуба. Відбувається одо­нечення кадрової піраміди. Це дуже небезпечне явище. Витісняється один із сегментів донецької фінансово-корпоративної структури, яка підпорядкована Ринату Ахметову. Усунення міністра сім’ї, молоді та спорту Равіля Сафіуліна є ознакою цього. Також відбувається послаблення Сергія Тігіпка. За ним закріпили найбільш неприємну функцію – міністра соціальної політики.

– Якщо не помиляюся, саме він відповідатиме за такі непопулярні кроки, як пенсійна реформа, Житловий і Трудовий кодекси. Складається враження, що Сергію Тігіпку в уряді Азарова дали роль цапа відбувайла за усі непопулярні реформи. Це знизить чи підвищить його рейтинг?

– Ніхто йому вже нічого не підвищить. Народ не пробачить йому Податкового кодексу. Бо те, що він наробив, і це підтверджують місцеві вибори, його політичну силу перетворює на аутсайдера.

Бюджет повернення боргових зобов’язань

– Зараз у парламенті триває розгляд Держбюджету, який опозиційні політики вже умовно поділили на дві частини – для народу і для можновладців. На Вашу думку, яким буде головний фінансовий документ держави для нас, звичайних українців?

– За рік, який минає, державний борг України зріс до 52 млрд доларів, дефіцит Пенсійного фонду – до 70 млрд грн, облігацій внутрішньої державної позики випущено на 136 млрд грн, є великий дефіцит зовнішньоторговельного балансу. Сьогодні усі економічні і фінансові резерви вичерпані. Куди не глянь – всюди клин. Чи може бути наступного року щось позитивне? Ні.

Далі все відбуватиметься за тим же сценарієм, що й сьогодні. Борг перед МВФ досяг 14 млрд доларів. Наступного року, за словами самого Миколи Азарова, МВФ треба буде повернути близько 80 млрд грн. Звідки їх взяти? Відтак можемо говорити, що наступний бюджет буде бюджетом повернення тих боргових зобов’язань і обслуговування тих боргів, які накопичили і попередній, і теперішній уряди. Це дуже поганий бюджет для усіх громадян України. Вони будуть вимушені обслуговувати борги, які створили олігархи, аби зберегти свої мільярдні статки.

– Існує думка, що наступного року українці все ще затягуватимуть паски, а вже 2012 року влада згадає про вибори і кинеться виконувати усі обіцянки. А як вважаєте Ви?

– Щоб виконувати обіцянки, робити якісь позитивні кроки, треба мати основу для цього, а її немає. Нині ми маємо усвідомити, що в Україні немає розширеного процесу відтворення. Банки не фінансують економіку, підприємництво, фізичним особам кредити не видають узагалі, а деякі банки досі не повертають депозитів. Банківська система не просто хвора, вона не працює. Збитки банків становлять 12 млрд грн. Державний банківський сектор нині на межі банкрутства. У нас економічний дефолт, який не зникне і 2012 р. У рамках існуючої системи краще вже не буде, може бути тільки гірше.

Щоб було покращення, треба радикально міняти соціально-економічну модель розвитку із кланово-олігархічного капіталізму на модель народного капіталізму середнього класу. А правляча олігархія не буде цього робити. Податковий кодекс заклав антагоністичне протиріччя між олігархічною буржуазією та дрібною і середньою буржуазією. І це протиріччя не вирішили, а відклали на певний період. І воно вийде на поверхню не пізніше кінця цієї зими. Каталізаторами цього стануть підвищення цін на газ, виселення людей з житла, встановлення пені, подорожчання соціальних послуг і проїзду в громадському транспорті, зростання цін на пальне. Унаслідок всього цього подорожчають інші товари. Разом із тим, не зростають зарплата і пенсії. Народ убожіє. Офіційно рахункова палата визнає, що у нас майже 30% бідних – 12 мільйонів людей перебуває за межею бідності. А за експертними оцінками, на межі бідності нині живе 60% населення України. Тому звідки візьмуться позитиви у 2012 році, якщо у 2011-му нас очікує економічний дефолт і крах.

Ймовірність соціальних бунтів

– Деякі політики прогнозують навесні наступного року соціальні бунти, зокрема через ті причини, які Ви перерахували. На Вашу думку, українці досі не розчарувалися у різного роду майданах?

– Є кілька простих причин, чому це може початися: підвищення цін на комунальні послуги і проїзд у громадському транспорті, подорожчання зерна у світі. Навіть у Росії середня ціна зерна на рівні 300 доларів за тонну, а в Україні зерно продається у середньому по 150 доларів за тонну. Тобто, є розрив між світовою і внутрішньою цінами удвічі більший. Влада розуміє, що коли вона відпустить цю ціну, то це й призведе до масових бунтів. Але і тримати її вони не можуть і не мають права, бо це зерно належить приватним власникам, і ніхто не має права заборонити приватному власнику продавати своє зерно туди, де купуватимуть за реальною ціною. А реальна ціна – 300 доларів. Людям не дають можливості продати зерно за реальною вартістю.

Таким чином, зріє конфлікт, бо утискають сільську буржуазію – виробників продукції, фермерів – і не дають їм отримати реальні гроші за продукцію, яку вони виробили. Результати такої політики видно вже сьогодні – селяни засіяли озимих на 50% менше ніж торік. Якщо ціни на зерно піднімуться до реального рівня, то це призведе до швидкого зростання цін на інші товари. Виникає ситуація цухцвангу – кожен крок влади спричинятиме погіршення ситуації.

Тому вважаю, що наприкінці січня почнеться нова хвиля дрібнобуржуазної революції, яка, імовірно, співпаде з рішучими кроками зі захисту національного суверенітету, бо не секрет, що нинішня влада здає позиції національної безпеки.

– Попри все те, що Ви кажете, Європа начебто хвалить Україну, обіцяє нам безвізовий режим, а МВФ узагалі розглядає можливість виділення чергового кредиту, бо Україна виконує його вимоги. Якось не складається.

– Це все слова, обіцянка-цяцянка, а дурню радість, звичайне словоблуддя. Європа не зацікавлена в тому, аби у нас почалися серйозні збурення, бо у самій Європі не все спокійно. Там побоюються, що всі ці збурення об’єднаються в один процес. Зрозуміло, що Європа шукає можливостей знайти компроміси з українською владою. Але поле для домовленостей увесь час скорочується, бо влада донецької сім’ї Януковича постійно нарощує свій агресивний антидемократичний потенціал і промосковську залежність. Як наслідок – нині в Україні дуже швидко скорочується підтримка цієї сім’ї і донецької групи і, відповідно, Партії регіонів. Нині ця підтримка знаходиться на рівні 12%. Це падіння буде збільшуватися, у тому числі на Сході та Півдні України. Янукович опиниться в ізоляції, а Партія регіонів утратить свої впливи.

З іншого боку, Європа теж довго не буде бавитися у розмови, а вимагатиме конкретних дій і кроків із лібералізації, демократизації і приведення нашої системи у відповідність до європейських норм. А наша система йде шляхом формування диктатури, авторитаризму мафіозного типу. Період словоблуддя завершується. Європа нам грошей не дасть, бо їх у неї самої нема. А щодо МВФ, то усі його програми у різних країнах світу завершувалися потужними народними революціями. Ми й так багато взяли. Брати далі вже нема під що і віддавати вже не можемо. Цей ресурс вичерпано.

Для того, щоб взяти гроші МВФ, треба збільшити пенсійний вік на 10 років. Азаров відправив МВФ меморандум про збільшення до ринкового рівня тарифів на газ, підняття пенсійного віку, централізацію банківського капіталу, прийняття Житлового кодекс і підписання асоціації із Євросоюзом. А це неможливо, це недосяжні завдання, спрямовані проти широких верств населення. Люди зазнають великого утиску, бо вони не в змозі обслуговувати ці рішення, якщо такі будуть прийняті.

Газета "Львівська пошта"
№143 від 22.12.2010 р

20 дек. 2010 г.

Россия совершает неоколониальную экспансию в Украину?

От экономического сотрудничества между двумя странами, в первую очередь, выигрывает Россия. По его мнению, Украина постепенно впадает в финансовую зависимость от российского бизнеса.

Сегодня значительно усилили свое присутствие в Украине российские банки: Сбербанк и ВТБ. Благодаря покупке российскими финансовыми структурами активов крупных украинских банков, российский бизнес, фактически, получил доступ к кредитным историям нашей промышленности, что дает ему возможность начать активную скупку наиболее ликвидных предприятий Украины.

Считаю неправомерной ту цену на газ, которую сегодня платит Украина России, он также напомнил о проигранном Украиной споре с «РосУкрЭнерго», 50% акций которой принадлежит «Газпрому».

Помимо этого, стоит отметить настойчивые попытки России взять под контроль украинскую авиационную и судостроительную отрасли, а также газотранспортную систему. Я считаю, что Россия сейчас совершает классическую неоколониальную экспансию в Украину.

Бюджет України потрібно розглядати, як бюджет кланової "донецької сімї"

Те, що уряд України не повідомив громадян про особливості держбюджету- 2011 свідчить про те, що посилюється втаємничення і відсторонення широких верств громади від основовного фінансового плану Української держави.

Нам відомі тільки деякі незначні факти: курс долара, відносно гривні залишиться на тому ж рівні, дефіцит не перевищуватиме 3% від ВВП, інфляція зросте не більше ніж на 7-8%. Це не поганий рівень споживчої інфляції. Але такі показники можуть виявитись штучними. Оскільки, вже зараз спостерігається інша ситуація, яку не показує уряд.

Абсолютно не відомо, яку частину приноситимуть доходи в держбюджет, яку - становитиме видаткова частина, не відомо, скільки коштів планується отримати від запозичень, навіть не відомо скільки становитиме державний борг на кінець цього року і скільки коштів потрібно буде на обслуговування цього боргу. У нас немає кількості реальних показників аби сформувати реальну картину. Не відомо структуру видатків скільки на СБУ, на вугільну промисловість на Податкову на адміністрацію президента тощо. Не відомо, скільки витрачатимуть мафіозні клани, олігархічними сімействами через державний бюджет.

Також потріно врахувати, оскільки, державний борг складе лизько 54 мільярдів доларів, а ще плюс відсотки, Україна змушені будемо виплатити, як мінімум 70 мільярдів з 281 млрд., а це 25% з усього бюджету країни.

Це знову ж таки означає, що 70 млрд. доларів нашій країні доведеться знову позичити аби виплатити цей борг.

Бюджет України, на сьогодні, потрібно розглядати, як бюджет кланової "донецької сімї", які вважають, що Україна стала для них наповнювачем їхніх гаманців.

17 дек. 2010 г.

Москва сказала Києву, куди піти

Путін з російської сторони характеризує Другу світову війну, як Велику Вітчизняну, яка в світі такою взагалі не визнається. У світі є чітко зафіксована дефініція - Друга світова війна. Вона була розв'язана двома імперіями - германською фашистською імперією і російською комуністичною імперією.

Ці дві імперії боролися між собою за життєвий простір і за перемогу своєї ідеології. До початку Другої світової війни територія України була розділена між різними державами, і коли 1 вересня 1939 року почалася війна, дві імперії, що воювали, домовилися про те, що та частина України, яка належала Польщі, приєднується до половини, що підконтрольна Росії. І цей момент якраз і є для всіх головною точкою відліку.

Коли у 1941 році Друга світова війна розширилася і перейшла на територію Росії, Україна перетворилася на поле для страшних, нелюдських бойових дій між двома імперіями.

У результаті цього Україна сильно постраждала не лише від німців, але і від комуністів, які мало того, що вивозили все з української землі, так ще й підривали підприємства та історичні цінності. Так, наприклад, від рук російських комуністичних імперіалістів постраждала Дніпровська ГЕС, був підірваний Хрещатик, Києво-Печерська Лавра, які в Україні за собою залишали зону «споленого поля».

У складі російської комуністичної імперської армії фактично дві третини офіцерського складу були представлені українцями за національністю, які чинили опір німецьким військам. Саме найжорстокіша боротьба України, яка чинила опір, і зупинила фашистську імперію від взяття Москви, тому що саме на території України провалився фашистський бліцкриг - південне угруповання Вермахту не змогло прорватися звідси до Москви.

Саме це є головною причиною того, що російській комуністичної імперії вдалося перегрупувати сили, здійснити новий набір солдатів, половина з яких знову-таки була українцями. Не варто також забувати про те, хто працював у тилу. Це знову-таки були українці, люди різних професій - інженери, майстри, яких вивезли з української території до Росії.

Так що говорити нісенітницю про те, що Росія перемогла б німців без України, враховуючи все те, про що я говорив - треба бути зовсім інтелектуально недорозвиненим суб'єктом. Чомусь він не сказав про те, що насправді Росії як такої в природі не існує. Натомість є протенаціональна держава різних етносів, що проживають на євразійській території. Основний етнос, який там зараз розвивається, називається дуже просто - угро-фінський етнос.

Тому Путіну взагалі краще не піднімати тему Росії, оскільки сьогодні навіть такого поняття, як російський етнос, немає. Є сукупність етносів під умовною назвою Росія, присвоєне, до речі, ними самими собі абсолютно незаконно. І, звичайно, у такому розрізі ні про яку Велику Вітчизняну війну мову вести не можна, а значить і не було ніякої перемоги російського народу, тому що ні самої Росії, ні її народу немає і не було.

А щодо путінських закликів про вступ кудись можу сказати тільки одне - як можна вступати до невдах? Немає там ніякого простору і союзу. Те, що сьогодні вони називають ТС - це «міжсобойчик», «організований на трьох» білоруським лебедем, казахським раком і російською щукою.

98% країн та 97% світової торгівлі припадає на СОТ; всього кілька, так званих диктаторських країн із закритою, не ринковою економікою типу Іраку / Ірану, Саудівської Аравії, які не є членами СОТ - і все! А всі ці ТЗ, ЄЕП, що ініціюється Путіним, з самого початку створюються виключно як економічна неоколоніальна структура на чолі з Москвою, де Путін і іже з ним правитимуть балом.

Навіщо Україні йти в структуру до країни, з якої за останні десять місяців ми вже встигли вторгувати собі в мінус п'ять мільярдів доларів?

14 дек. 2010 г.

Бій за оптимізацію: даєш реформи у Верховній Раді?!

У цьому питанні, насамперед, треба спиратися на Конституцію, у якій чітко зазначено, що організаційна система Ради повинна бути прописана через регламент. Оскільки у редакції Основного Закону 1996 року, до якого ми повернулися, немає як такої політичної більшості, то сьогодні ми, не перейшовши до парламентсько-президентської республіки, зупинилися якраз посередині між Радами і європейським парламентаризмом.

Звичайно, можна було б за рахунок регламенту хоча б посилити парламентську функцію Верховної Ради, але для цього необхідно передбачити структуризацію за політичними фракціями. Але, з іншого боку, на сьогоднішній день Кабінет міністрів не призначається парламентом, це робить Президент, а раз так, то він робитиме це самостійно. У такому разі потрібно вносити до Конституції якраз ті зміни, які були скасовані.

Таким чином, виходить замкнуте коло. Єдине, що можна було б зробити однозначно, це заборонити голосування чужою карткою. Для цього достатньо за регламентом ввести за це правопорушення величезний штраф. До речі, тоді це призвело б до того, що парламент дійсно почав би продуктивно працювати.

Непогано було б також категорично заборонити парламентсько-бізнесове сумісництво, залишивши у Верховній Раді тільки політиків. Це можна зробити без внесення змін до Конституції. Плюс перетворити комітети у відкриті системні обговорення; кожен закон повинен мати свого автора, і перш ніж щось приймати, це «щось» має виставлятися на широке обговорення, якого сьогодні немає.

У комітетах обов'язково повинні бути введені попередні слухання, куди могли б приходити всі бажаючі. Не можна ні за яких обставин порушувати процедуру - влаштовувати перше і друге слухання відразу. Тобто треба розвинути парламентаризм хоча б у тих обсягах, які притаманні чинним на сьогоднішній день законам і Конституції. Ось це була б серйозна реформа.

Але перше, що Президенту варто було б зробити, це розпустити нинішній бунтівний, антиконституційний український парламент і обов'язково провести вибори у наступному році на підставі закону 2001 року за змішаною системою, це відповідає Конституції 1996 року. А людей, які сьогодні сидять у незаконному парламенті, нова народна патріотична влада, яка все одно прийде, буде судити. За те, що вони разом з антиконституційним бунтівним Кабміном Азарова захопили владу в країні.

13 дек. 2010 г.

Нацбанком Украины управляют россияне

Введение рубля в золотовалютный запас Украины – это неправильное решение. Ни каких дивидендов Украина не получит, ведь рубль – нестабильная валюта. 2008 года показал, что рубль постоянно девальвируется. Нет гарантий устойчивости у российского рубля на сегодняшний день.

Украине не стоит использовать рубль в золотовалютных резервах, поскольку с Россией у Киева негативный внешнеторговый баланс, который составляет минус 5 миллиардов долларов. Поэтому это ошибочное решение НБУ.

В целом,на данный момент с уверенностью можно сказать о потере Стельмахом контролирующих функций главы НБУ.

Теперь там фактически его функции выполняет друг старшего сына Януковича – Сергей Арбузин. Этому мальчику чуть больше тридцати лет, и он абсолютно некомпетентен в этих вопросах. По сути, это означает, что резиденты России уже сидят в НБУ. То есть, украинский банк утратил функции национального банка. Это будет иметь очень плохие последствия для украинской экономики.

10 дек. 2010 г.

Бюджетні перепетії. Оптиміст чи реаліст економіст Азаров?

Коли сюжет про це показували по телебаченню, було ясно і чітко видно, як членам уряду спочатку роздали документ у роздрукованому вигляді, а потім практично тут же терміново його забрали. А чому? Тому що бояться.

Це означає, що там уже закладено щось, що вимагає оперативного доопрацювання. Тобто когось, хто побачив паперовий варіант, це вже все не влаштувало.

Таємно прийнявши документ, а потім, представляючи його, не сказали нам про головні параметри, а саме: які дохідні та видаткові частини бюджету, який реальний дефіцит.

Не сказали, як вони будуть цей реальний дефіцит (я підкреслюю - реальний) покривати. Вони не назвали суму, яку хочуть отримати у вигляді зовнішніх і внутрішніх позик. Вони не показали нам бюджет державних монополій, таких як НАК «Нафтогаз України», яка на сьогоднішній день, по суті, банкрут і величезний боржник; вони не показали нам «Автодор» і «Укрзалізницю».

Вони не показали, скільки субсидій буде виділено вугільній промисловості, через яку, наприклад, відмиваються гроші донецькими кланами і потім «чисто» розкрадаються. Вони не показали, якими будуть бюджети Міністерства оборони, міліції, прокуратури, СБУ, податкової та Мінфіну.

Вони не показали нам головні складові та структуру бюджету. Ми не знаємо, скільки грошей передбачено на гуманітарну сферу, освіту, науку і культуру. Точно так же, як ми не знаємо, які кошти закладені у бюджет на охорону здоров'я. Одним словом, ми не знаємо нічого з того, що у першу чергу кожного із нас цікавить.

Але якщо цього немає, тоді виникає питання: а що вони тоді взагалі затвердили? З самого початку уряд пішов по шляху великої брехні. Вони не сказали, як вони збираються обслуговувати державний борг, який на кінець жовтня, за їхніми власними оприлюдненими розрахунками, перевищив 51 млрд. доларів. Для порівняння: на початок 2010 року борг становив 34 млрд., сьогодні – вже 51 млрд., а до кінця року він буде ще більший.

Ми, платники податків, з самого початку не знаємо основних параметрів бюджету. А раз так, значить, те, що вчора було – примітивне лицедійство, банальне «окозамилювання». Так зване «кидалово». Якщо одним висловом, то вчорашньою презентацією бюджету «наперсточники» нам просто «втирали мізки».

Передчуття мирної революції

Про світову економічну кризу, складну соціально-економічну ситуацію в нашій країні та шляхи виходу з неї розмовляємо з директором Інституту трансформації суспільства професором Національної академії управління Олегом Соскіним.

— Олегу Ігоревичу, про світову та нашу внутрішню економічну кризу останнім часом говорять дедалі менше. Чи означає це, що вона пішла на спад?

— Криза в світі, на жаль, триває, бо має системний характер. Тобто її причина не в якомусь тимчасовому збої, а в хибності самої світової економічної системи. Провідні країни світу здійснюють її, так би мовити, косметичний ремонт, хоча б мали взятися за кардинальну перебудову, суть якої у перерозподілі багатства на користь широких верств населення. Тож криза наростатиме. Якщо Німеччина, Франція, Нідерланди, Норвегія, Швейцарія, Австрія, Словаччина ще якось тримаються на плаву, то Португалія, Іспанія, Ірландія, Ісландія, Угорщина, Литва, Латвія, Естонія, Італія, Греція — на межі дефолту. Загострюється валютна війна між США і Китаєм. Більшість країн світу не відновила свого економічного максимуму, який вони мали до 2007 року. Найменше потерпіли від кризи деякі азійські країни, бо зуміли вчасно вжити ефективних заходів. Але якщо впав попит на товари і послуги в США та Європі, то це має статися у всьому світі. Тож під час чергового витка кризи її центром може стати Азійський континент. Уже нині меншає роль Китаю у світовій економіці, а наступного року його становище, за багатьма прогнозами, ще більше погіршиться. Переживає кризу і Японія.

— А як в Україні? Чи все так добре, як розповідають нам урядовці?

– Не можу сказати нічого втішного. Ситуація в економіці нині така ж тяжка, як і 2009 року. Щоправда, темпи падіння ВВП дещо вповільнилися, але всі ознаки кризи — на поверхні. По-перше, різко зменшено внутрішнє споживання за рахунок того, що, по суті, заморожено заробітну плату. Її середній розмір на сьогодні становить 2300 гривень, тобто майже 200 євро, в той час як у Польщі — 1000 євро, в інших країнах ЄС цей показник ще вищий. По-друге, наші банки не видають кредити, отже, немає процесу відтворення, не нагромаджується банківський капітал, який має фінансувати всі економічні фази: виробництво, обмін, споживання, розподіл. Збитки банків протягом цього року становлять понад 11 мільярдів доларів. По-третє, продовжує збільшуватися дефіцит Держбюджету — зараз це близько 160 млрд. гривень. Дефіцит Пенсійного фонду — 70 мільярдів гривень. Виплата пенсій фактично фінансується з Державного бюджету. НАК «Нафтогаз України» — банкрут. За листопад цього року він сплатив Росії за спожитий газ 1 млрд. 44 млн. доларів, які йому фактично позичив уряд. Але постає запитання: куди діваються гроші, які одержує НАК від споживачів газу? Чому постійно виникає цей борг? Може, тому, що газотранспортні системи контролюються кримінальними структурами? Це, до речі, підтверджується матеріалами, розповсюдженими скандально відомим сайтом «Вікілікс».

Зростає сукупний державний борг (внутрішній, зовнішній і гарантований). Якщо на 31.12.2009 р. його сума була 36,684 млрд. доларів, то на 31.10.2010 — 51,23 млрд. дол., у подальшому вона може сягнути 55 млрд. доларів, тобто 50 відсотків ВВП. Це означає, що країна опиниться перед загрозою дефолту. А чому ніхто не б’є тривогу з приводу того, що більшість міст України в кінці бюджетного року не зможе звести кінці з кінцями? В особливо важкій фінансовій ситуації опинилися Київ, Львів, Одеса, Харків, Дніпропетровськ. Щоб утримати державний корабель на плаву, уряд мусить щомісяця робити зовнішні та внутрішні запозичення на суму понад 2 млрд. доларів. Одне з цих джерел — облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Якщо станом на 1 січня 2010 року їх було випущено на 79 млрд. гривень, то протягом наступних одинадцяти місяців — ще на 56 млрд. гривень. Причому власником майже половини з них (60 млрд. грн.) став Національний банк України.

— Роз’ясніть, будь ласка, що в цьому поганого?

— Те, що НБУ, аби врятувати державу від дефолту, вимушений постійно збільшувати грошову масу. Пригадуєте слова Попандопула з фільму «Весілля в Малинівці»: «Бери ці гроші, мені не шкода, я ще намалюю». Але від того, що чинять нинішні урядовці, Попандопулові не сміятися, а плакати треба, бо вони фактично безсоромно грабують свій народ, адже наші зарплати внаслідок їхніх операцій знецінюються.

— Але ж, мабуть, більшість соціально-економічних труднощів, яких зазнає наша країна, — це наслідок об’єктивних причин, пов’язаних зі світовою економічною кризою. Не може ж бути у нас краще, ніж, скажімо, у країнах ЄС?

— Криза у країнах ЄС і в Україні — це небо і земля. Я вже порівнював розміри мінімальної та середньої заробітної плати у нас і в них. Рівень бідності в Україні, який становить понад 30 відсотків населення, є одним із найвищих у Європі. Більшість країн ЄС має чіткий план дій в умовах кризи, проводить ефективну соціальну політику. А наш уряд виконує волю Міжнародного валютного фонду і кримінально-олігархічних кланів. Тому всі так звані реформи за змістом є не що інше, як спроба перекласти тягар кризи на плечі пересічних громадян.

Візьмемо, наприклад, так звану податкову реформу. Нехай не радіють «спрощенці», бо їхня перемога тимчасова. Податкові пільги, які їм по-царському подарував Янукович, у новому ПК — наче чужорідне тіло. Бо Кодекс створено лише для того, щоб процвітали великі холдинги, якими володіють олігархи. Він не зачіпає їхніх інтересів, незважаючи на те що вони «відмивають» мільярди доларів через офшорні зони. У цьому документі залишено тільки примітивний спрощенський рівень, хоча мале та середнє підприємництво може діяти і в рамках інших форм господарювання: кооперативів, товариств, приватних підприємств. Проте вони у новому ПК не згадуються. А тому вважаю, що влада в цьому питанні рано чи пізно візьме реванш. Передбачаю, що організатори та учасники акції у різний спосіб будуть покарані. Вже сьогодні багатьох із них під надуманими приводами притягнуто до кримінальної відповідальності. Тобто проведуть своєрідну суспільну «зачистку», аби подібне не повторилося під час наступних псевдореформ. Далі буде спроба проштовхнути Трудовий кодекс, який фактично перетворить людей праці на рабів. Після цього реформатори-олігархи наполягатимуть на ухваленні нового Житлово-комунального кодексу, в якому буде передбачено конфіскацію квартир та будинків через борги за газ та комунальні послуги. Потім уряд запропонує підвищити пенсійний вік. Уже є рішення про підвищення на 50 відсотків цін на газ для населення з квітня наступного року. Всі ці заходи я не можу назвати інакше, як геноцидом власного народу. Бо влада в Україні зосереджена в руках компрадорсько-космополітичної буржуазії, яка навіть не належить до українського етносу. Це чужинська буржуазія, так звані громадяни світу, тому вони так беззастережно нас експлуатують. Їм байдуже, хто працюватиме на їхніх фабриках. Якщо українці вимруть або виїдуть за кордон, то вони завезуть китайців, негрів, азіатів...

— Чи стане Держбюджет 2011 року дієвим антикризовим заходом?

— Я не впевнений у тому, що його взагалі можна буде сформувати на основі нового Податкового кодексу. За моїми розрахунками, надходження до центрального і місцевих бюджетів суттєво зменшаться. Міста, які внаслідок ухвалення нового ПК фактично залишилися без податкових джерел, самостійно вижити не зможуть. Проте й держава не спроможна буде їм допомогти. Надходження від митних платежів теж зміліють, бо зменшується зовнішньоторговельний оборот. Уряд хвалиться, що збільшив товарооборот з Росією. Але якщо пильніше придивимося до цього так званого успіху, то побачимо, що за січень — вересень 2010 року ми імпортували з Росії товарів на 5,65 млрд. доларів більше, ніж експортували. Бо наша братня країна закрила перед нами свій ринок. Я переконаний, що норма щодо ПДВ як не діяла з часу свого запровадження, так і не діятиме й у новому ПК. Бо вона породжує корумповані схеми. Заробітні плати і пенсії залишаться фактично на рівні 2010 року. В той же час ціни на харчі та товари широкого вжитку зростуть. Отже, на внутрішньому ринку спостерігатиметься застій. Людей «посадять» на макарони, картоплю і ковбасу «собача радість». Відтак зупиниться багато підприємств. Зросте безробіття. Вже сьогодні, згідно з розрахунками Міжнародної організації праці, його рівень становить понад 9 відсотків. У січні-лютому почнуться так звані «віяльні» відключення будинків від тепла та електрики. Словом, те, що маємо нині внаслідок кризи,— квіточки, а ягідки будуть потім.

— Що ж може врятувати нашу державу від катастрофи?

— Порятунок — у народній, дрібнобуржуазній революції. Перший її етап відбувся в жовтні-листопаді цього року, а наступний незабаром побачимо. В результаті цього мирного протесту народ має назавжди відсторонити від влади бандитсько-олігархічні групи. Адже в Україні фактично відновлено модель бандократії часів Кучми у найгіршому варіанті. Люди мусять знати, що Янукович, Азаров, Тігіпко — доларові мільйонери, мета яких — збільшити свої статки. Все решта їх не хвилює. Ця революція має вилитися у демократичні вибори всіх гілок влади. Вже сьогодні є всі законні підстави для їхньої зміни, адже Конституція 1996 року, яку було відновлено рішенням Конституційного суду, поставила поза законом і Президента, і парламент, і уряд, і регіональні органи влади. Під контролем народу слід ухвалити такий Основний Закон, в якому були б збалансовані всі гілки влади, і, найважливіше, її слід децентралізувати, передавши більшість повноважень на місцевий рівень. Самоврядування дасть державі енергію руху вперед, розбудить ініціативу і творчу енергію народу. Зверніть увагу: нинішня влада про розвиток самоврядування і не згадує. Бо воно загрожує владі олігархів, які зацікавлені в тому, щоб контролювати суспільство, наче концтабір.

Зрозуміло, не обійтися і без економічних реформ. Їхній перелік викладено у моїй програмі «Народний капіталізм», що описана у багатьох моїх наукових статтях, ознайомитися з якими можна на порталі www.soskin.info. У податковій системі слід опиратися не на вилучення податків, а на запровадження податку на купівлю, при цьому розщеплення бюджетних доходів має здійснюватися автоматично, 60 відсотків із них має йти на місцевий рівень. Слід передбачити також заходи щодо розвитку малого та середнього бізнесу, системи енергопостачання, стимулювання будівництва соціального житла. На більшість суспільних проблем ця програма реагує чіткими дієвими рецептами.

Чим швидше Україна прокинеться і позбудеться ярма, у яке її загнуздав режим Януковича—Азарова, тим швидше подолаємо кризу. Ось відповідь на запитання, коли українці стануть жити, як люди, а не як жебраки.

Газета "Сільські вісті"
№143 від 9 грудня 2010 року

9 дек. 2010 г.

Бюджетні перепетії. Оптиміст чи реаліст економіст Азаров?

Кабінет Міністрів України днями схвалив проект державного бюджету на 2011 рік і в п'ятницю, 10 грудня, подасть його до Верховної Ради. Про це повідомив міністр фінансів України Федір Ярошенко на брифінгу.

При цьому він підкреслив, що до п'ятниці документ буде доопрацьований, зокрема, будуть відкориговані витратні статті.

Коли сюжет про це показували по телебаченню, було ясно і чітко видно, як членам уряду спочатку роздали документ у роздрукованому вигляді, а потім практично тут же терміново його забрали. А чому? Тому що бояться.

Це означає, що там уже закладено щось, що вимагає оперативного доопрацювання. Тобто когось, хто побачив паперовий варіант, це вже все не влаштувало.

Таємно прийнявши документ, а потім, представляючи його, не сказали нам про головні параметри, а саме: які дохідні та видаткові частини бюджету, який реальний дефіцит.

Не сказали, як вони будуть цей реальний дефіцит (я підкреслюю - реальний) покривати. Вони не назвали суму, яку хочуть отримати у вигляді зовнішніх і внутрішніх позик. Вони не показали нам бюджет державних монополій, таких як НАК «Нафтогаз України», яка на сьогоднішній день, по суті, банкрут і величезний боржник; вони не показали нам «Автодор» і «Укрзалізницю».

Вони не показали, скільки субсидій буде виділено вугільній промисловості, через яку, наприклад, відмиваються гроші донецькими кланами і потім «чисто» розкрадаються. Вони не показали, якими будуть бюджети Міністерства оборони, міліції, прокуратури, СБУ, податкової та Мінфіну.

Вони не показали нам головні складові та структуру бюджету. Ми не знаємо, скільки грошей передбачено на гуманітарну сферу, освіту, науку і культуру. Точно так же, як ми не знаємо, які кошти закладені у бюджет на охорону здоров'я. Одним словом, ми не знаємо нічого з того, що у першу чергу кожного із нас цікавить.

Але якщо цього немає, тоді виникає питання: а що вони тоді взагалі затвердили? З самого початку уряд пішов по шляху великої брехні. Вони не сказали, як вони збираються обслуговувати державний борг, який на кінець жовтня, за їхніми власними оприлюдненими розрахунками, перевищив 51 млрд. доларів. Для порівняння: на початок 2010 року борг становив 34 млрд., сьогодні – вже 51 млрд., а до кінця року він буде ще більший.

Ми, платники податків, з самого початку не знаємо основних параметрів бюджету. А раз так, значить, те, що вчора було – примітивне лицедійство, банальне «окозамилювання». Так зване «кидалово». Якщо одним висловом, то вчорашньою презентацією бюджету «наперсточники» нам просто «втирали мізки».

8 дек. 2010 г.

Строительная реформа на Украине закончится банальным переделом

Тигипко никогда не мог реализовать структурные реформы, поэтому его намерения реформировать сферу строительства вызывает только скепсис. За что бы он не брался, начиная с 94 года, это заканчивалось крахом. Еще будучи руководителем «Приватбанка» он решал все вопросы только для себя, а для страны его деятельность заканчивалась катаклизмами. Этим же закончится его реформа в строительной сфере.

Презентация проекта Закона, который предусматривает уменьшение количества разрешительных документов для строительных компаний, «на самом деле означает, что Тигипко хочет взять под личный контроль эту сферу. Простыми словами, вывести с рынка одни компании, а завести другие.

После того, как Тигипко завалил малый и средний бизнес Налоговым кодексом, он нашел себе новую тему – строительства. Но все закончится одним, когда будет перераспределение капиталов и потоков в строительной отрасли, которые, как известно, не маленькие. Для этого нужно выгнать действующие структуры, поставив подконтрольные. Именно им и будут предоставляться все те льготы и преференции, о которых говорится в плане Тигипко. По сути, очередной обман под соусом реформ.

25 нояб. 2010 г.

Бойко и Фирташ заработают на украинском газе

Украина отдаст газ "РосУкрЭнерго" из своих газовых хранилищ, что принесет финансовую выгоду представителям РУЭ.

Уже принято решение и отработан механизм того, как правительство будет возвращать газ "РосУкрЭнерго". Газ будет взят из украинских газовых хранилищ и отдан РУЭ, а РУЭ уже будет продавать его, куда захочет: то ли на внутренний украинский рынок, то ли на экспорт.

Продавать этот газ "РосУкрЭнерго" будет, скорее всего, по рыночной цене, то есть, не дешевле, чем российский газ. Думаю, это будет где-то в районе 230-250 долларов за тысячу кубометров. Может быть "РосГазпром" будет настаивать на том, чтобы часть полученного от Украины газа направить на экспорт в Европу.

По моему мнению, решение Верховного суда сыграло на руку Юрию Бойко, Дмитрию Фирташу, Сергею Левочкину и Валерию Хорошковским, которые являются представителями нынешней власти и приближенными к президенту Украины.

Понятно, почему и в Стокгольмском суде, и в Верховном суде Украины, украинская сторона фактически сдала интересы Украины. По сути, государство отдало на блюдечке Фирташу и "Газпрому" 12,1 миллиард кубометров газа плюс огромный кусок денег. Ведь в газовых хранилищах находится газ, приобретенный Украиной по одно цене – меньшей, а продавать этот газ "РосУкрЭнерго" будет по другой цене.

24 нояб. 2010 г.

Немає такого злочину, на який не підуть олігархи

Кажуть, змінюються не часи, а люди, з року в рік створюють, у піку власним лінощам, хитро скручені «передові технології», які, здається, геть-чисто відбивають пам'ять. Інакше як пояснити те, що історію, яка рухається по спіралі та яка розкладена у підручниках поетапно, сучасники воліють не помічати впритул?

Про нинішній час і необхідність нової революції в Україні в ексклюзивному інтерв'ю кореспонденту ForUm' у розповів директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін.

- Олеже Ігоревичу, нинішні події на Майдані, пікет Верховної Ради - це і є те повстання, про яке Ви казали колись?

- Ні, поки це прелюдія, увертюра процесу, який має початися, оскільки сьогодні дозріли всі умови для антиолігархічної революції. Питання тільки утому, чи готові сили, які здатні її розпочати.

- Ви говорите про дрібних буржуа?

- Так. І, на жаль, вони ще не зовсім зрілі. Ще не відбулися їх ня кристалізація та структурне оформлення, їм ще належить об'єднатися з бідними масами - не з люмпеном, звичайно, а з тими, хто перебуває у нижній частині соціальної піраміди, але вже бачить себе у середньому класі у боротьбі з кланово-олігархічною плутократією.

Сьогодні по всій країні йде осмислення, внаслідок чого виявляється, що і на Заході, і на Сході, і на Півночі, і на Півдні Україні інтереси людей, які представляють дрібну і середню національну буржуазію, однакові і їх нічого не поділяє у боротьбі з клановою олігархією. Але дуже важливо, щоб у цій боротьбі, про яку я кажу, були відсунуті кланові лідери типу Тимошенко - вони обов'язково заведуть людей у трясовину.

Тимошенко ж абсолютно точно така ж, як Азаров, Янукович, Ющенко, Кучма та інші «плющі». Вони щодня безжально висмоктують Україну - «кровосісі», як говорив Азаров. Фактично, він мав на увазі себе і собі подібних.

Олігархічні клани (спочатку кучмівські, потім ющенківські та тимошенківські, а тепер і «сім'я» Януковича) переслідують єдину мету - привласнення монопольного прибутку і пограбування широких мас населення. І дуже здорово, що дрібна буржуазія, а я сподіваюся, і середня, зараз нарешті повстануть проти них.

- Але кажуть, неправильно вони почали. Потрібно було не на штурм іти, а підприємства зупиняти.

- А одне іншому не заважає. Я думаю, буде і друга фаза - локаут, при якому будуть зупинені маса підприємств, заблоковані дороги, великі перевізники перегородять центр Києва і під'їзди до нього.

Адже зараз олігархи зовсім знахабніли і поводяться безпардонно. Достатньо почитати Тігіпка, Азарова чи цього хлопчика Хомутинника, який ніколи бізнесом не займався і лопату у руках не тримав, щоб побачити це. Ці люди настільки знахабніли, що кидають виклик усьому трудящому населенню, яке пограбували у 1992-1993 рорах, потім у 1998 – на початку 1999, у 2008-2009 роках… А тепер хочуть доконати.

Так що все, що зараз відбувається, це тільки початок. Далі будуть блокади податкових адміністрацій, люди почнуть серйозно займатися керівниками міліції, їхніми сім'ями, дружинами, з'ясовувати, хто вони і звідки беруть гроші, через яких родичів прокручують махінації. Впритул займуться усіма цими чечетовими, лук'яновими, єфремовими і азаровими, що відмовляються від родового прізвища Пахло на користь звучною прізвища дружини.

- Ви сказали , мета олігархів - грабувати, але у них же і без того достатньо грошей.

- Це їхня генетична патологія, мутований капітал, який втратив здорову сутність, який перетворився на паразитичний, монополістичний, загниваючий елемент. Капітал, який живе від трьохсот відсотків прибутку і вище, до тисячі, – розбещений, мертвий за своєю суттю, орієнтований на задоволення ницих потреб.

Немає такого злочину, на який не підуть олігархи. Навіть якщо потрібно буде зарізати власну матір і дітей, вони на це погодяться, тому що , як канібали, які раз спробували людське м'ясо, не можуть уже відмовитися від цієї страшної жаги отримання прибутку.


- Опозиція стверджує, що сьогодні влада усіма силами підштовхує українців до масової еміграції з країни.


- Так уже й виїхати нікуди! Нас фактично нікуди приймати – у світі криза. Так, працювати і жити тут буде неможливо! Це однозначно!

Влада вже чітко сказала (і Бродський, і Азаров), що хочуть перетворити українців на фабрично-заводських рабів. Вони так прямо і говорять: нічого, мовляв, бізнесом займатися. Адже справжній народний капіталізм завжди починається із дрібної торгівлі. Саме дрібний торгаш формує первинне підприємницьке середовище, і якщо його знищують, люди повинні стати робітниками. Але що таке робітники? Люди, які нічого не мають, крім своїх дітей.

Сьогодні влада хоче забрати головну основу людини - економічну, базис якої – маленька приватна власність. Вони її обкладають податками, хочуть конфіскувати, експропріювати.

Новий Податковий кодекс направлений на те, щоб пограбувати населення, позбавити його джерел існування. Він знищує дрібну буржуазію, а другий крок - позбавлення людей житла, щоб вони жили у бараках, без економічної свободи і власного будинку.

- Ну, і які ж при таких розкладах будуть люди? Біомаса ....

- Так їм потрібна біомаса! Сьогодні в Україні фактично геноцид 1933 року, тільки в іншій формі.

Сталін знищував куркулів, сільськогосподарську дрібну буржуазію, а зараз знищують одночасно сільськогосподарську буржуазію (заборона експорту зерна, примушуючи підприємців продавати його тут на 50% дешевше світової ціни), паралельно експропріюють доходи і бізнес, а наступний цвях у домовину – позбавлення людей приватного житла.

Англійці кажуть «Мій дім – моя фортеця», а у нас активно йде процес позбавлення людини навіть цієї маленької фортеці. Як тільки у людини відберуть житло, вона стане пролетарським рабом. Це те, що робили більшовики після ліквідації НЕПу. І сьогодні ми отримуємо 1933-1937 роки, але чим тоді справа закінчилася, нам відомо.

Наше сьогодення – це результат того, що суспільство не захотіло зробити люстрацію. От не зробили її, отримайте тепер повернення до страшних часів, до геноциду комуністично-КГБістської кланової номенклатури, яка обікрала народ України і створила на цьому собі мільярди.

Зараз, прагнучи зміцнити своє матеріально-фінансове панування і силове поліцейське репресивне панування, вони спеціально запросили московського попа Кирила Гундяєва , щоб доповнити свій диявольський коктейль «опіумом для народу», ввести фактично і релігійну диктатуру.

Сьогодні влада готова зробити те, що було зроблено в Ірані , – створити корпус так званих вартових православної революції у вигляді слухняного козацтва. Це буде так званий релігійно-духовний орган інквізиції проти всіх інакодумців. Саме тому у нас на державному рівні так зустрічають якогось чужого попа-КДБіста.

- Вихід: «порятунок тих, хто тоне, – справа рук самих тих, хто тоне»?


- Тільки самих! І тільки революція! Треба, щоб депутати міськрад схаменулися, їх же цей кодекс позбавив усіх джерел формування бюджету і влади. Треба забути партійні чвари і рятувати себе, свої сім'ї, своїх дітей. Не повинно бути ніяких партійних лідерів і вождів! Повин ен бути рух мас, самоорганізація мислячих індивідуумів проти бандитської кланової олігархії.

- Але кажуть, переважна кількість протестувальників – так звані «майданбайтери», демонстранти-найманці ...

- Це неправда.

- Значить, народ дійсно піднявся, а Тимошенко...

- Примазалася! Це ж видно! Вона до них лізе, а здорова течія все одно її відкидає, відриває! Тому що це вона разом з Пинзеником і Ющенком влаштувала цю гидоту – заклала основи терору, який сьогодні роблять Янукович, Азаров і Тігіпко. Це її робота! І тому здорова сила відриває її від своєї течії!

Я дуже сподіваюся, що здорових сил все-таки вистачить для того, щоб не консолідуватися з Тимошенко. Вона тільки дискредитує рух, який має бути аполітичним, економічно осмисленим, захистом інтересів малої і середньої буржуазії від кланової олігархії.

У цьому його суть! У переході до моделі народного капіталізму, до самоврядування, до нових методів розподілу прибутку, при якому державі відводиться 10%, а 90% – тому, хто створює трудову додаткову вартість і дрібну приватну власність. Наша основа повинна бути у розвитку громад, і в цьому ж має бути уся суть руху.


Лєра Нєжина
«ForUm»

Немає такого злочину, на який не підуть олігархи

Кажуть, змінюються не часи, а люди, з року в рік створюють, у піку власним лінощам, хитро скручені «передові технології», які, здається, геть-чисто відбивають пам'ять. Інакше як пояснити те, що історію, яка рухається по спіралі та яка розкладена у підручниках поетапно, сучасники воліють не помічати впритул?

Про нинішній час і необхідність нової революції в Україні в ексклюзивному інтерв'ю кореспонденту ForUm' у розповів директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін.

- Олеже Ігоревичу, нинішні події на Майдані, пікет Верховної Ради - це і є те повстання, про яке Ви казали колись?

- Ні, поки це прелюдія, увертюра процесу, який має початися, оскільки сьогодні дозріли всі умови для антиолігархічної революції. Питання тільки утому, чи готові сили, які здатні її розпочати.

- Ви говорите про дрібних буржуа?

- Так. І, на жаль, вони ще не зовсім зрілі. Ще не відбулися їх ня кристалізація та структурне оформлення, їм ще належить об'єднатися з бідними масами - не з люмпеном, звичайно, а з тими, хто перебуває у нижній частині соціальної піраміди, але вже бачить себе у середньому класі у боротьбі з кланово-олігархічною плутократією.

Сьогодні по всій країні йде осмислення, внаслідок чого виявляється, що і на Заході, і на Сході, і на Півночі, і на Півдні Україні інтереси людей, які представляють дрібну і середню національну буржуазію, однакові і їх нічого не поділяє у боротьбі з клановою олігархією. Але дуже важливо, щоб у цій боротьбі, про яку я кажу, були відсунуті кланові лідери типу Тимошенко - вони обов'язково заведуть людей у трясовину.

Тимошенко ж абсолютно точно така ж, як Азаров, Янукович, Ющенко, Кучма та інші «плющі». Вони щодня безжально висмоктують Україну - «кровосісі», як говорив Азаров. Фактично, він мав на увазі себе і собі подібних.

Олігархічні клани (спочатку кучмівські, потім ющенківські та тимошенківські, а тепер і «сім'я» Януковича) переслідують єдину мету - привласнення монопольного прибутку і пограбування широких мас населення. І дуже здорово, що дрібна буржуазія, а я сподіваюся, і середня, зараз нарешті повстануть проти них.

- Але кажуть, неправильно вони почали. Потрібно було не на штурм іти, а підприємства зупиняти.

- А одне іншому не заважає. Я думаю, буде і друга фаза - локаут, при якому будуть зупинені маса підприємств, заблоковані дороги, великі перевізники перегородять центр Києва і під'їзди до нього.

Адже зараз олігархи зовсім знахабніли і поводяться безпардонно. Достатньо почитати Тігіпка, Азарова чи цього хлопчика Хомутинника, який ніколи бізнесом не займався і лопату у руках не тримав, щоб побачити це. Ці люди настільки знахабніли, що кидають виклик усьому трудящому населенню, яке пограбували у 1992-1993 рорах, потім у 1998 – на початку 1999, у 2008-2009 роках… А тепер хочуть доконати.

Так що все, що зараз відбувається, це тільки початок. Далі будуть блокади податкових адміністрацій, люди почнуть серйозно займатися керівниками міліції, їхніми сім'ями, дружинами, з'ясовувати, хто вони і звідки беруть гроші, через яких родичів прокручують махінації. Впритул займуться усіма цими чечетовими, лук'яновими, єфремовими і азаровими, що відмовляються від родового прізвища Пахло на користь звучною прізвища дружини.

- Ви сказали , мета олігархів - грабувати, але у них же і без того достатньо грошей.

- Це їхня генетична патологія, мутований капітал, який втратив здорову сутність, який перетворився на паразитичний, монополістичний, загниваючий елемент. Капітал, який живе від трьохсот відсотків прибутку і вище, до тисячі, – розбещений, мертвий за своєю суттю, орієнтований на задоволення ницих потреб.

Немає такого злочину, на який не підуть олігархи. Навіть якщо потрібно буде зарізати власну матір і дітей, вони на це погодяться, тому що , як канібали, які раз спробували людське м'ясо, не можуть уже відмовитися від цієї страшної жаги отримання прибутку.

- Опозиція стверджує, що сьогодні влада усіма силами підштовхує українців до масової еміграції з країни.

- Так уже й виїхати нікуди! Нас фактично нікуди приймати – у світі криза. Так, працювати і жити тут буде неможливо! Це однозначно!

Влада вже чітко сказала ( і Бродський, і Азаров), що хочуть перетворити українців на фабрично-заводських рабів. Вони так прямо і говорять: нічого, мовляв, бізнесом займатися. Адже справжній народний капіталізм завжди починається із дрібної торгівлі. Саме дрібний торгаш формує первинне підприємницьке середовище, і якщо його знищують, люди повинні стати робітниками. Але що таке робітники? Люди, які нічого не мають, крім своїх дітей.

Сьогодні влада хоче забрати головну основу людини - економічну, базис якої – маленька приватна власність. Вони її обкладають податками, хочуть конфіскувати, експропріювати.

Новий Податковий кодекс направлений на те, щоб пограбувати населення, позбавити його джерел існування. Він знищує дрібну буржуазію, а другий крок - позбавлення людей житла, щоб вони жили у бараках, без економічної свободи і власного будинку.

- Ну, і які ж при таких розкладах будуть люди? Біомаса ....

- Так їм потрібна біомаса! Сьогодні в Україні фактично геноцид 1933 року, тільки в іншій формі.

Сталін знищував куркулів, сільськогосподарську дрібну буржуазію, а зараз знищують одночасно сільськогосподарську буржуазію (заборона експорту зерна, примушуючи підприємців продавати його тут на 50% дешевше світової ціни), паралельно експропріюють доходи і бізнес, а наступний цвях у домовину – позбавлення людей приватного житла.

Англійці кажуть «Мій дім – моя фортеця», а у нас активно йде процес позбавлення людини навіть цієї маленької фортеці. Як тільки у людини відберуть житло, вона стане пролетарським рабом. Це те, що робили більшовики після ліквідації НЕПу. І сьогодні ми отримуємо 1933-1937 роки, але чим тоді справа закінчилася, нам відомо.

Наше сьогодення – це результат того, що суспільство не захотіло зробити люстрацію. От не зробили її, отримайте тепер повернення до страшних часів, до геноциду комуністично-КГБістської кланової номенклатури, яка обікрала народ України і створила на цьому собі мільярди.

Зараз, прагнучи зміцнити своє матеріально-фінансове панування і силове поліцейське репресивне панування, вони спеціально запросили московського попа Кирила Гундяєва , щоб доповнити свій диявольський коктейль «опіумом для народу», ввести фактично і релігійну диктатуру.

Сьогодні влада готова зробити те, що було зроблено в Ірані , – створити корпус так званих вартових православної революції у вигляді слухняного козацтва. Це буде так званий релігійно-духовний орган інквізиції проти всіх інакодумців. Саме тому у нас на державному рівні так зустрічають якогось чужого попа-КДБіста.

- Вихід: «порятунок тих, хто тоне, – справа рук самих тих, хто тоне»?

- Тільки самих! І тільки революція! Треба, щоб депутати міськрад схаменулися, їх же цей кодекс позбавив усіх джерел формування бюджету і влади. Треба забути партійні чвари і рятувати себе, свої сім'ї, своїх дітей. Не повинно бути ніяких партійних лідерів і вождів! Повин ен бути рух мас, самоорганізація мислячих індивідуумів проти бандитської кланової олігархії.

- Але кажуть, переважна кількість протестувальників – так звані «майданбайтери», демонстранти-найманці ...

- Це неправда.

- Значить, народ дійсно піднявся, а Тимошенко...

- Примазалася! Це ж видно! Вона до них лізе, а здорова течія все одно її відкидає, відриває! Тому що це вона разом з Пинзеником і Ющенком влаштувала цю гидоту – заклала основи терору, який сьогодні роблять Янукович, Азаров і Тігіпко. Це її робота! І тому здорова сила відриває її від своєї течії!

Я дуже сподіваюся, що здорових сил все-таки вистачить для того, щоб не консолідуватися з Тимошенко. Вона тільки дискредитує рух, який має бути аполітичним, економічно осмисленим, захистом інтересів малої і середньої буржуазії від кланової олігархії.

У цьому його суть! У переході до моделі народного капіталізму, до самоврядування, до нових методів розподілу прибутку, при якому державі відводиться 10%, а 90% – тому, хто створює трудову додаткову вартість і дрібну приватну власність. Наша основа повинна бути у розвитку громад, і в цьому ж має бути уся суть руху.


Лєра Нєжина

22 нояб. 2010 г.

Янукович вместо СП выгонит российский бизнес с Украины

Донецкий капитал Виктора Януковича будет вытеснять российских инвесторов, а создание совместных предпринимателей — всего лишь политическая риторика, которая после выборов отошла на второй план.

Создание СП в энергетической, авиа- и судостроительной отраслях между Украиной и РФ — это утопия. Это мертвые проекты с самого начала. Создавать такие предприятия на уровне государств невозможно, Мировой опыт показывает, что эти единичные проекты, как правило, прорывные, чтобы, например, освоить новый продукт или проект, который требует больших капиталоволожений. Украина и Россия самодостаточны в этих отраслях.

Янукович будет развивать бизнес с Западом, а не с Россией. О сотрудничестве можно было бы говорить, но донецкий капитал, который стоит за Януковичем, ориентирован сегодня на Запад. Фактически достигнуты договоренности с МВФ, а это подтверждает, что Украина будет ориентирована на европейские рынки. Поэтому российский капитал будет вытесняться с Украины.

Россия была нужна Януковичу до президентских выборов, а теперь — нет. Выборы на Украине закончились, поэтому политическая риторика о полномасштабном сотрудничестве вплоть до создания СП отходит на второй план, и Янукович создает вокруг себя свой семейный бизнес-клан во всех отраслях, и Россия здесь не нужна.

Ссоздание совместных предприятий между Россией и Украиной на самом деле затормозилось. Объединению «Газпрома» и «Нафтогаза» препятствуют как нормы существующих законодательств обеих стран, так и запланированный аудит активов этих компаний, который будет проводить международная консалтинговая компания, что существенно затормозит процесс газового слияния.

Что касается сотрудничества в авиационной сфере, то Минобороны Украины неожиданно решило приостанавить финансирование программ совместного с РФ создания самолета Ан-70, производство и серийный запуск которого представляются одной из главных задач развития военно-транспортной авиации РФ.

18 нояб. 2010 г.

Україна винна МВФ 14 млрд дол.

До 2001 року Україна вже взяла до 1 мільярда доларів (кредиту. - Ред.) від Міжнародного валютного фонду. Таким чином, на сьогодні загальний борг України перед МВФ перебуває десь на рівні 14 млрд доларів.

Ця сума становить 13% ВВП, і повернути ці гроші Україна не має змоги.

І виникає питання: а чи є взагалі сенс і далі брати гроші від МВФ, якщо вони нам однак нічим не допомогли, окрім збільшення державного боргу? Сьогодні державний борг України – внутрішній, зовнішній та гарантований – перевищує 56 млрд дол. А це фактично 50% від ВВП.

Таким чином, брати в борг уже абсолютно неможливо, тому що вже нема чим віддавати. Отже, мій висновок такий: треба просто припинити будь-які програми з МВФ.

15 нояб. 2010 г.

В Украине искусственно сдерживают гривну

Сейчас в Украине наблюдается искусственное сдерживание гривни.

Мы деформируем внутреннюю систему ценообразования, и разговоры о том, что сейчас нужно ввести ограничение цен на все потребительские товары первой необходимости, является свидетельством того, что курс гривни уже точно сдерживается, но курс гривны - это следствие, это не является первопричиной. Первая причина - это то, что не работает экономика. Сегодня нет процесса воспроизводства, фактически не задействованы механизмы и инновации. Если мы так будем дальше делать - не развивать предпринимательство, малый и средний бизнес, не организовывать местного самоуправления, - то у нас будет и не восемь, а уже десять и двенадцать гривен за доллар.

Если сейчас "отпустить", то будет десять, а если и дальше будем сдерживать, то может так качнуть, что вплоть до двенадцати подскочит. Во избежание подобных последствий, необходимо прекратить печатать гривню, немедленно сократить дефицит государственного бюджета и прекратить делать заимствования.

12 нояб. 2010 г.

Вслед за Лебедевым «регионалы» могут вытеснить из Крыма других российских инвесторов

Заявление российского олигарха Александра Лебедева о прекращении инвестиций в экономику Украины из-за давления правоохранительных органов на бизнес в Крыму – свидетельство того, что Партия регионов не выполняет свое обещание о создании благоприятного инвестиционного климата.

У нас крупный капитал теперь сможет работать только под крышей Партии регионов. В Крыму «регионалы» взяли подавляющее большинство мест, поэтому теперь там они считают, что зачем им Лебедев и другие иностранные инвесторы? Очевидно, они думают, что сами смогут построить отели, создать нормальную инфраструктуру и так далее. Но это невозможно.

Этого и следовало ожидать. Теперь «регионалы» будут вытеснять всех инвесторов, даже российских. Хотя именно российский бизнес и власть помогли «регионалам» устранить их конкурентов, –– и Ющенко, и Тимошенко. А теперь «регионалы» говорят: «Спасибо! И всем –– пока!», вытесняя россиян с крымского поля, ведь именно в Крыму можно было получать большие доходы.

10 нояб. 2010 г.

Борг держави перевищив річний обсяг ВВП

На сьогоднішній день дефіцит зовнішнього торговельного балансу становить 1,6 млрд. дол., а сума зовнішнього державного боргу та зовнішнього корпоративного боргу перевищила річний обсяг ВВП і склала на кінець жовтня поточного року 110 млрд. дол. Державний борг України (внутрішній, зовнішній та гарантований) склав 56 млрд. дол. і перевищив 50% ВВП.

Це означає, що заяви уряду про зниження інфляції і зростання економіки не відповідають дійсності. Попри заявлені прем'єр-міністром Миколою Азаровим 3% інфляції, за даними експерта, реальне зростання цін становить мінімум 5%. А те, що видають за інвестиції, насправді пов'язане з банками з іноземним капіталом. Фінустанови просто збільшують свої статутні фонди.
Україна та українські корпорації не можуть обслуговувати зовнішні борги. І як результат – дефолт, який настане через півроку. Для забезпечення зростання України в місяць необхідно мінімум 2 млрд дол., яких немає.

Необхідно зміцнювати гривню

Я вважаю за необхідне зміцнювати гривню.
За останні два роки грошова маса була збільшена на 20 мільярдів гривень. Оскільки ці кошти не забезпечувалися економічними показниками, це призвело до знецінення гривні на 60%.

Зовнішній борг держави з 40 млрд доларів на кінець 2009 року збільшився до 48,3 млрд дол на 1 серпня поточного року. Однак уряд випускає держоблігації і таємно позичає більше 500 млн дол, що є кримінальним злочином.

4 нояб. 2010 г.

Перемога Садового – заслуга олігархів з Партії регіонів

Перемога Андрія Садового на виборах міського голови певною мірою була обумовлена підтримкою олігархічної верхівки Партії регіонів.

Андрій Садовий, поза сумнівом, є представником верхівки Партії регіонів, губернатора Горбаля і президентської адміністрації. Ми знаємо, що і віце-прем’єр Колесніков до цього теж певним чином причетний.

Садовий влаштовує олігархічну верхівку Партії регіонів. Якщо треба буде, він буде розмовляти російською мовою. Він буде робити все, що потрібно цьому донецькому клану.

Тому, на мою думку, перемога Садового суперечить інтересам львівської громади, оскільки він представляє космополітичну буржуазію у Львові.

Це може призвести до дуже серйозних негативних наслідків. І, в першу чергу, від цього програє Партія регіонів.

2 нояб. 2010 г.

Політична карта країни. Перефарбували?

Забарвлення, поза сумнівом, змінилося, оскільки не можна сказати, що «регіонали» по всій країні однорідно взяли 36%, тому що тут ще треба враховувати 50% мажоритарну складову.

Там пройшло багато людей, які будуть вільні в своєму виборі, незалежно від того, хто їх висував. Їх прибрати не можна, тому що повністю кореспондуються і пов'язані з виборцями, які проголосували за них. Цей момент абсолютно новий у порівнянні з усіма виборами, які були останніми роками.

Забарвлення змінилося ще й тому, що фактично зійшли зі сцени багато партій, представлених сьогодні у Верховній Раді. Це і «Наша Україна», і партія Литвина, блок «НУ-НС». Це вже мертві партії, які не відновляться.

Крім того, істотно завдано величезного удару по так званому лівому руху. На місцевих виборах практично немає лівих партій - ні за партійними списками, ні, тим більше, за мажоритаркою. Це також відмітний момент, який впливатиме на ситуацію.

І останнє - нинішні місцеві вибори показали, що необхідно негайно проводити нові вибори у Верховну Раду, оскільки той склад і структура, які є зараз, абсолютно не відповідають сьогоднішнім настроям, що панують в українському суспільстві.

Таким чином, нинішній парламент ні за відновленою Конституцією 1996 року, ні тим більше за результатами місцевих виборів не має вже жодного мандата довіри у народу. Тепер уже всім видно, що це абсолютно незаконний і вже можна говорити реально - узурпаторський орган влади, який потрібно прибрати якнайшвидше.

І, безумовно, негайно має бути відправлений у відставку існуючий Кабінет міністрів, так званий, коаліційний, оскільки місцеві вибори показали, що як такої правлячої коаліції більше немає. Є деяка умовна перевага - відносно Партії регіонів, але не більше.

Уже не може бути уряду у складі «Народної партії» Литвина, комуністів і якихось перебіжчиків. Вони вже нікого не представляють, і ось це Президент повинен зрозуміти.

Нинішній уряд потрібно негайно відправляти у відставку, як такий, що провалився, нікчемний, непрофесійний, найшкідливіший за всі роки незалежності України.

Перемога Садового – заслуга олігархів з Партії регіонів

Перемога Андрія Садового на виборах міського голови певною мірою була обумовлена підтримкою олігархічної верхівки Партії регіонів.

Андрій Садовий, поза сумнівом, є представником верхівки Партії регіонів, губернатора Горбаля і президентської адміністрації. Ми знаємо, що і віце-прем’єр Колесніков до цього теж певним чином причетний.

Отже Садовий влаштовує олігархічну верхівку Партії регіонів. «Якщо треба буде, він буде розмовляти російською мовою. Він буде робити все, що потрібно цьому донецькому клану.

Тому, на мою думку, перемога Садового суперечить інтересам львівської громади, оскільки він представляє космополітичну буржуазію у Львові.

Це може призвести до дуже серйозних негативних наслідків. І, в першу чергу, від цього програє Партія регіонів.

22 окт. 2010 г.

Формування інституціональної основи економічної моделі України

У статті запропоновано новий методологічний підхід до аналізу інституціональної системи як основи економічної моделі країни, визначено базові інститути економічної моделі, розкрито інституціональний зміст та структуру відносин власності в Україні, які визначають тип економічної моделі, що впроваджується у країні, показано необхідність зміни економічної моделі розвитку України з державно-монополістичної на модель народного капіталізму, яка має реальний потенціал для забезпечення економічного зростання країни в посткризовий період.
Ключові слова: економічна модель, модель народного капіталізму, інституціональна система, відносини власності, політична система.

Постановка проблеми. Постійне збільшення економічних здобутків євроатлантичної цивілізації спричинено низкою чинників, найважливішими серед яких є розвиток формальних і неформальних інститутів та інституціональних структур, які виникли у ході соціальної еволюції й наразі утворюють складну систему певних умов, обмежень та правил функціонування зовнішніх і внутрішніх ринків. Очевидно, що в сучасних умовах рівень ефективності соціально-економічної моделі будь-якої країни значною мірою визначається станом сформованого в національному масштабі інституціонального середовища. Його розвинутість є необхідною умовою прогресу господарської системи, а слабкість – стримування розвитку економіки і перетворення її в неефективно діючий організм. Відтак можна говорити про те, що інституціональна система є моделеутворюючою структурою, основою економічної моделі країни.

Інституціональна система, яка склалася в Україні, не забезпечує позитивно-результативну реалізацію економічних функцій суб’єктів господарювання, у тому числі держави. Нашій країні не вдалося адекватно вмонтувати ринкові механізми в національну економіку, аби вони діяли в інтересах більшості українських громадян (що відповідає моделі народного капіталізму), а не обмеженого числа кланово-корпоративних груп (модель державно-монополістичного, кланово-корпоративного капіталізму). Економіка України виявилася нестійкою відносно сучасних цивілізаційно-глобалізаційних викликів, інформаційно-інноваційно-технологічних зрушень, світової фінансово-економічної кризи та інших трансформаційних процесів. Таким чином, формування сучасної інституціональної системи України є нині актуальним завданням економічної науки і практики.


Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інституціональний напрям в економічній теорії розвивали представники інституціоналізму (Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл та ін.) та неоінституціоналізму (Р. Коуз, Д. Норт, Г. Саймон, О. Уільямсон та ін.). Останні доводили, що процес становлення і зміни інститутів справляє глибокий, а подеколи й визначальний вплив на функціонування будь-яких економічних систем. Цей науковий підхід ми цілковито поділяємо і вважаємо його методично базовим в нашому дослідженні. Слід також відзначити, що різні аспекти функціонування інституціональної системи, у тому числі в контексті розвитку ринкової інфраструктури в умовах перехідної економіки України, були предметом розгляду ряду українських та російських учених, серед яких: Л. Абалкін, В. Базилевич, П. Бєлєнький, Г. Волощук, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Задоя, А. Ілларіонов, Р. Капелюшніков, Б. Кваснюк, Т. Ковальчук, К. Кривенко, Д. Львов, П. Макаренко, В. Мау, К. Микульський, Р. Нуреєв, Ю. Пахомов, В. Савчук, В. Тамбовцев, А. Ткач, А. Чухно, О. Яременко та ін. Водночас, аналіз особливостей і шляхів формування інституціонального середовища в Україні в період становлення моделі її економічного розвитку (цей процес досі триває й до того ж потребує змістовних змін) недостатньо висвітлений у науковій літературі, хоч є вкрай актуальним.

Мета статі – проаналізувати стан вітчизняної інституціональної системи та її відповідність економічній моделі, що нині склалася в Україні, а також шляхи трансформації і механізми формування основних інститутів, які мають відповідати економічній моделі народного капіталізму як найбільш прийнятній для країни, що прагне інтегруватися у глобальний простір на конкурентоспроможних засадах.

Основні результати дослідження. Інституціональна система (або середовище), сформована у країні, має вирішальне значення для становлення та ефективного функціонування певної моделі економічного розвитку. Саме сукупність інститутів, до яких належать: формальні правила, що складаються і змінюються державою та організаціями, неформальні обмеження (загальноприйняті умовності й кодекси поведінки), що складаються у процесі історичного розвитку та накопичення людського знання, а також механізми їх примусового здійснення [1, с. 18] створює необхідні базові умови і забезпечує регулювання процесу реалізації стратегічних та короткострокових цілей економічної моделі розвитку держави. Понад те, Дуглас Норт – видатний американський економіст, який отримав Нобелівську премію в галузі економіки саме за розвиток неоінституціональної теорії, вважає, що „Институты влияют на тип экономической системы, на тот путь, по которому развивается экономика” [2, с. 18]. В економічній літературі формальні інститути зазвичай поділяють на три групи: 1) економічні інститути; 2) політичні інститути; 3) системи контрактації (способи й порядок укладання контрактів, що регулюються певними законами і нормами). Формальні обмеження, правила та інститути в галузі економіки фактично запроваджуються на базі вже існуючих неформальних правил, які склалися в реальній практиці господарювання й були викликані до життя логікою утворення раціональних та вигідних способів отримання максимального доходу за мінімальних витрат. Політичні інститути визначають владну ієрархічну структуру суспільства, способи прийняття рішень і контролю.
У кожній країні світу функціонує особлива інституціональна система, що має певну структуру. Головним інститутом будь-якої національної економіки є власність, навколо якої складаються відносини володіння, розподілу, перерозподілу, розпорядження, використання, споживання, а також створення, отримання, розподілу та привласнення прибутку від власності як джерела росту добробуту населення країни або, навпаки, зубожіння його основної маси і збагачення лише олігархічного прошарку.

Окрім того, інституціональна система (передусім розглядаючи її стосовно України) складається, на наш погляд, із таких важливих груп елементів: 1) Конституція, закони, постанови, нормативно-правові акти тощо; 2) монополія, конкуренція, мотивація, підприємницьке та інвестиційне середовище, ринкова інфраструктура; 3) кредитна, валютна і податкова системи, бюджет, механізми державного фінансового контролю, дозвільна система; 4) контрактні відносини між суб’єктами господарювання; 5) ділова етика, звичаї, традиції та ін.

Інститути можуть забезпечувати пріоритетний розвиток однієї економічної моделі й, навпаки, обмежувати можливості розгортання будь-якої іншої моделі, навіть якщо вона є більш прийнятною для країни і відповідає інтересам переважної частини суспільства. Визначальною у цьому процесі є роль держави, яка може бути інституціонально активною чи пасивною. Інституціональна активність держави зазвичай посилюється в періоди зміни влади у країні, настання суспільних катаклізмів, катастроф, світових фінансово-економічних криз та інших ризиків. Інституціональна бездіяльність держави або ж тривале підтримання нею неефективних інститутів, особливо в зазначені періоди, може штовхнути країну на межу економічного краху, внутрішнього, а іноді й зовнішнього дефолту.

Підтвердженням вищевикладеного є кризова економічна та фінансова ситуація, у якій опинилися деякі європейські країни у 2010 році – у той час, коли в інших державах світу спостерігається певне економічне пожвавлення після світової кризи 2008–2009 рр. Якщо, спираючись на дані Європейської Комісії (станом на 4.06.2010 р.), проаналізувати поквартальну динаміку обсягу валового внутрішнього продукту країн ЄС за період від IV кв. 2008 р. до І кв. 2010 р., то можна зробити висновок, що вона була вирівняна від негативної до позитивної: падіння ВВП на 1,9% у IV кв. 2008 р. та на 0,2% у ІІ кв. 2009 р. змінилося ростом на 0,6% у І кв. 2010 р. [3]. У представленому в червні 2010 р. Світовим банком дослідженні "Перспективи світової економіки на 2010 рік" міститься прогноз, що ріст економік розвинених країн у 2010 р. становитиме від 2,1 до 2,3% [4], що, звичайно, є недостатнім для перекриття їх спаду у 2009 р. на 3,3%, але все ж таки є обнадійливим свідченням виходу більшості країн світу із фази падіння.

Водночас національні економіки ряду європейських країн через інституціональну слабкість держави, що здійснює економічну владу в країні, виявилися надто вразливими в умовах кризи. Зокрема Греція, Іспанія, Ірландія, Італія, Португалія, Ісландія, Угорщина, Болгарія, Румунія, Латвія, Литва, Україна нині демонструють негативну динаміку головного макроекономічного показника – ВВП країни (див. табл. 1). До того ж у Латвії, Литві, Україні, а також Казахстані виплати по загальному зовнішньому боргу, як очікується, у 2010 р. перевищать 8% ВВП [4].

Таблиця 1
Динаміка валового внутрішнього продукту деяких країн світу, 2007–2010 рр.(на січень кожного року), %

Джерело: Побудовано автором на основі даних: Trading Economics: Global Economics Research, 2010 (www.tradingeconomics.com),
Іndex Mundi (www.indexmundi.com), Державного комітету статистики України (www.ukrstat.gov.ua)

Таким чином, ми схильні припустити, що антикризові (фактично – інституціональні) стратегії (а в Україні такої стратегії взагалі не було прийнято) та дії країн, що й досі демонструють негативну динаміку ВВП, яка наразі не вирівнюється, а погіршується, містили хибні державні фінансово-економічні пріоритети: необґрунтоване завищення обсягу державних витрат та кількості соціальних програм, переслідування фіскальних цілей, звуження рамок економічної діяльності через підтримку великих підприємств і нехтування інтересами малого бізнесу, надання надмірної свободи банківському сектору, відтермінування процесу реструктуризації економіки з урахуванням нових потреб ринку тощо. Як наслідок, у цих країнах почалися масові банкрутства підприємств, особливо малого бізнесу, згортання приватної діяльності, зменшення доходної бази державного та місцевих бюджетів, труднощі зі сплатою внутрішніх і зовнішніх боргів держави, а відтак – відчутне зменшення рівня суспільного добробуту. Очевидно, що подібні антикризові стратегії не відповідають потребі економічного зростання, не відбивають інтересів більшості громадян, а є, найчастіше, результатом лобіювання з боку вузького кола осіб – керівників великих фінансово-промислових груп.

У цьому контексті доречно навести й досі актуальну тезу, висловлену Д. Нортом: «Институты не обязательно – и даже далеко не всегда – создаются для того, чтобы быть социально эффективными; институты или, по крайней мере, формаль­ные правила, создаются скорее для того, чтобы служить интересам тех, кто занимает позиции, позволяющие влиять на формирование новых правил» [1, с. 33].

За таких нестійких, кризових умов неуспішні, вразливі країни мали б докласти зусиль, аби скоригувати свої моделі економічного розвитку (і насамперед їх інституціональну основу). Якщо ж держава в умовах системної кризи, попри нагальну необхідність змін, продовжує бути пасивною, фактично виконуючи роль традиційного інституціонального інструмента в руках олігархії, що використовує державну машину як сукупність інституцій у своїх вузькокорисних цілях, то суспільство змушене перебрати на себе її функції й продукувати інституціональні форми, які створюють основи для власного життєзабезпечення. Відтак поступово з’являються нові мотиваційні механізми для поширення неформальної, тіньової фінансово-економічної діяльності, які зазвичай діють у позаправовому полі й розвиваються стихійно.

Українська трьохсекторна економічна модель та перспективи її розвитку. Головною складовою інституціональної системи, що становить основу будь-якої моделі економічного розвитку, є відносини власності, які склалися і діють у певній країні. Формальні економічні інститути (економічні правила) „устанавливают права собственности, то есть пучок прав по использованию и получению дохода от собственности и ограничению доступа других лиц к имуществу или ресурсу» [1, с. 68]. Якщо у країні переважають неефективні права власності, то це свідчить про те, що держава створювала формальні економічні інститути в інтересах тих корпоративних груп, які її контролюють, що не відповідає інтересам більшості суспільства.

Виходячи з розмежування та співвідношення публічної, приватної або змішаної форм власності, формується структура економіки. В Україні вона структурно складається із трьох великих секторів – державного, приватного і натурального, кожний із яких базується на певній формі власності. Соціально-економічною основою державного сектору економіки є публічна власність (у двох різновидах - державної та комунальної), приватного та натурального секторів – приватна власність (особиста, сімейна, кооперативна, партнерська, акціонерна та змішані форми).
Зазначені сектори економіки мають між собою досить слабкі зв’язки і різні механізми управління, а відтак не становлять цілісного фундаменту господарської системи країни. Понад те, між наявними секторами української економіки посилюються суперечності. Річ у тім, що в кожному секторі економіки діють різні суб’єкти власності та господарювання, але всі вони мають одну головну мету – отримання прибутку. При цьому, згідно з об’єктивною економічною логікою, власники капіталу хочуть вкласти його якомога менше, а отримати прибутку якомога більше. Різниця між витратами й доходами, зрештою, визначає ефективність застосування грошового, людського і матеріально-речового факторів та функціонування капіталу загалом. Саме навколо реалізації головної мети – отримання прибутку – у відносинах між індивідуальними, груповими та державними суб’єктами власності й господарювання формуються основні протиріччя, які потім, зінтегрувавшись, піднімаються на рівень сукупних антагоністичних протиріч між трьома секторами економіки [5, с. 6].

Природа державного сектору є паразитичною за умов соціалізму і соціально витратною з елементами паразитизму – за умов капіталізму. Носії цього сектору у своїй діяльності керуються не об’єктивними законами, а суб’єктивно-волюнтаристськими імпульсами, націленими на задоволення потреб правлячого класу – по суті, кланової олігархії. Державний сектор не спроможний швидко й адекватно реагувати на зміни кон’юнктури ринку, створювати та збільшувати прибуток на основі підвищення ефективності виробництва. На системному рівні держсектор породжує монополію і загнивання.

У період після відновлення незалежності в 1991 р. в Україніуправління об’єктами державної власності здійснювалося вкрай незадовільно, а діяльність більшості з них була неефективною, що негативно позначається, зокрема, на стані надходжень податку на прибуток від державного сектору економіки в державний бюджет країни. За оцінкою Міністерства економіки України, у 2007 році ефективно працювало лише 25,8% державних підприємств (724), задовільно – 25,5% (716), неефективно – 48,7% (1 368) [6]. Сьогодні ситуація ще більш погіршилася.

Зрозумiло, що державна система виробництва та вiдтворення повинна поступитися місцем приватній економiці, яка спроможна ефективно функціонувати в будь-якій сфері, перетворюючи ентропійну систему на прибуткову. Соціально-економічна природа приватного сектору економіки є капіталотворчою. На відміну від державного сектору головними принципами його функціонування є мінімізація витрат і максимізація прибутку. Приватний сектор діє на основі об’єктивних економічних законів: закону попиту і пропозиції, закону максимізації прибутку, закону вартості тощо. Приватна власність породжує на системному рівні свободу бізнесу, широку, відкриту та жорстку конкуренцію і прагнення змін, формує середній клас та національну буржуазію, надає широкому колу громадян мотивацію до успіху, поширює ареал індивідуальної заможності, що створює реальне підґрунтя для збільшення національного багатства.

Утримання державного сектору обходиться українському суспільству в десятки мільярдів гривень, а прибуток державних підприємств, насамперед енергетичної, металургійної, вугільної, хімічної, цукрової галузей, привласнюється правлячими фінансово-промисловими групами. Відтак державна власність трансформується в державно-монополістичну капіталістичну власність і зосереджується в руках добре організованих, фінансово потужних кланових структур, які у своїй діяльності керуються переважно не законами, а неформальними, часто вкрай жорстокими методами та засобами.

У таких умовах практично припиняється формування і розвиток основних ринкових інститутів, а натомість створюються надмонополії горизонтально-вертикального типу, які, по суті, є державно-монополістичними об’єднаннями. Ідеться насамперед про акціонерні товариства, які попри дію в Україні антимонопольного законодавства монополізують сферу зв’язку, виробництво вугілля, газу, нафти, металу, цукру, залізничних перевезень (НАК "Нафтогаз України", ДК "Укртрансгаз", ВАТ "Укртранснафта", Укрзалізниця, "Укрбуд", "Укртрансбуд", "Укрвантажспецбуд" тощо).

Сьогодні державно-монополістичний сектор є найвагомішим, найпотужнішим гравцем в українській економіці. Саме він має індульгенцію на формування правил гри в Україні, оскільки в ньому зосередилася міць державної машини та потенціал фінансово-економічних кланових груп. Обидві сили об'єдналися в державно-монополістичному секторі, доповнюючи і використовуючи одна одну для реалізації головної мети – отримання монопольного прибутку в інтересах кланово-корпоративних груп. Владні та господарські суб'єкти цього сектору не дають змоги розвиватися вільній конкуренції, перешкоджають вільному переливу капіталу з однієї галузі економіки в іншу, з одного сектора – в інший. Головними економічними інститутами, які вони застосовують для досягнення своєї мети і володарювання в економічній сфері, є кланова монополія, державна монополія та синтез цих двох монополій. Головними фіскальними інститутами є державний бюджет і податкова система, за допомогою яких здійснюється перерозподіл сукупного доходу, сформованого в українській економіці, на користь фінансово-корпоративних груп. Головними організаційними інститутами володарювання державно-монополістичного сектора та його носіїв в Україні є Державна податкова адміністрація, відповідні підрозділи в СБУ та Міністерстві внутрішніх справ, прокуратура, суддівський корпус та державні адміністрації. Усі зазначені державні установи просякнуті корупцією та хабарництвом. За даними Transparency International, Україна у 2009 році за рівнем корупції в органах влади посіла 146-е місце (поділивши його з Камеруном, Зімбабве. Кенією, Еквадором, Сьєра Леоне та Росією) серед 180 країн світу, що досліджувалися. При цьому наша країна погіршила цей показник порівняно з 2008 роком, коли вона займала 134-е місце [7]. Рейтинг України за рівнем корупції кореспондується і з її місцем у рейтингу країн (за даними Звіту Світового банку за 2010 рік) за таким показником, як легкість ведення бізнесу, – тут ми на 142-у місці [8].

Для економічної моделі державно-монополістичного капіталізму характерні деформації не тільки інституту власності, а й таких ринкових інститутів, як фондовий і валютний ринки, ринок робочої сили через привласнення панівною клановою олігархією як додаткового, так і необхідного продукту, що спрямовується на відновлення фізичних потреб працівників (невиплата заробітної плати або мізерний її розмір).
Водночас матеріально та фінансово виснажується приватний сектор економіки, і особливо малий та середній бізнес, для розвитку якого створені несприятливі умови: діють ускладнена процедура реєстрації та звітності юридичних та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, надмірне податкове навантаження, нестабільне законодавство, яке повсякчас змінює умови для бізнесу, і до того ж не в кращий бік. Подібне становище можна пояснити тільки однією причиною: наша держава як головний суб’єкт економічної та законодавчої влади просуває насамперед інтереси фінансово-промислових груп, які зазвичай є монопольними об’єднаннями, незацікавленими в розвитку вільного підприємництва та конкуренції. Зрозуміло, що за функціонування моделі державно-монополістичного капіталізму малому та середньому бізнесу відводиться другорядна роль і принизливий статус [9, с. 48].

Функціонування трьох вищеназваних секторів – державного, приватного, натурального – уже ледве забезпечує процес відтворення в економіці України, який є запорукою існування та розвитку країни. Але виникає питання: на якій основі – сталій чи розширеній – відбувається процес відтворення в кожному з економічних секторів? У натуральному секторі господарювання він здійснюється на простій або навіть звуженій основі, і дельта (тобто прибуток) формується дуже незначний. У приватному секторі процес відтворення йде на розширеній основі, і відповідно зростає дельта. Натомість процес відтворення в державно-монополістичному секторі за своєю глибинною суттю не є ефективним, позаяк він сформований та функціонує в інтересах отримання владно-фінансово-корпоративними групами максимального монопольного доходу за рахунок виснаження натурального та приватного секторів, перерозподілу створеного тут прибутку за допомогою податкових інструментів, адміністративних і фіскальних обмежень, контрольних механізмів, преференцій, пільг тощо.

Для того щоб розв’язати протиріччя між трьома секторами, необхідно, на наш погляд, насамперед реформувати відносини і структуру власності, тобто інституціональну основу економічної моделі, що дасть змогу змінити в Україні чинну модель економіки на модель народного капіталізму, за якої 75% суспільства повинні становити реальні, а не номінальні приватні власники, розвиватиметься конкурентне, ринкове середовище. Головною метою реформування системи власності в контексті переходу до нової економічної моделі має бути перерозподіл і закріплення титулів власності серед значної частки населення, активізація та поширення приватної (особистої і колективної) форми власності. Я б виділив такі основні шляхи досягнення зазначеної мети:
1) скорочення частки державної власності через прискорення та завершення приватизації із долученням до цього процесу широких верств населення, що мають вільні кошти, а не тільки юридичних осіб (фінансово-корпоративних груп – до того ж неукраїнського походження) та фінансових посередників. У такий спосіб можна позбавити державу статусу найбільш потужного економічного гравця в системі виробництва і процесі відтворення загалом. При цьому одночасно має здійснюватися трансформація управління об’єктами державного сектору і реформа державного управління в бік децентралізації. Слід зазначити, що у цій царині вже почалися деякі позитивні зрушення [10];
2) корпоратизація підприємств, перетворення ЗАТ у ВАТ шляхом здійснення відкритої процедури випуску і продажу акцій, утримувачі яких зможуть економічно реалізуватися як приватні власники у ході вільної купівлі-продажу акцій та отримання відповідних дивідендів. При цьому повинна одночасно відбуватися зміна ідеології і методології корпоративного управління;
3) створення у країні активного й ліквідного вторинного фондового ринку, чому має передувати широкомасштабне методологічне та загальнотеоретичне моделювання національного ринку цінних паперів;
4) закріплення на законодавчому рівні функціонування в Україні приватної власності як первинної і недоторканної та кримінальної відповідальності за завдання їй будь-якої шкоди; формування на законодавчому рівні механізм реалізації права фізичних осіб, які є українськими громадянами, на приватну власність на землю, без чого неможливий розвиток підприємництва та економічні реформи загалом; здійснення де-юре акту реституції приватної власності, об’єкти якої були знищені або відібрані державою за радянських часів;
5) чітке, за європейськими стандартами, визначення прав власності, що дає змогу ефективно реалізувати відносини власності безпосередньо через ринок, без адміністративного втручання і за мінімальних трансакційних витрат (це відповідає теоремі американського вченого Р. Коуза, основоположника теорії прав власності) [11];
6) здійснення деконцентрації власності, тобто недопущення її зосередження в одних руках; створення умов для вирівнювання рівня багатства серед українських громадян та переривання процесу формування олігархії;
7) відокремлення інституту власності від політичних інститутів: суб’єкт власності не може бути одночасно діючим капіталістом і діючим політиком, бо такий симбіоз є основою корупції.
Зміни в системі відносин власності повинні узгоджуватися з логікою цивілізаційного процесу, його гуманізацією, підпорядкованістю інтересам людини, її всебічному розвитку [12].


Висновки

У цілому можна стверджувати, що в Україні наразі склалася ситуація, що потребує якісної зміни економічної моделі розвитку та відповідних глибинних зрушень у структурі власності та інших інститутів, у тому числі політичних. Щоб уникнути поглиблення економічної, фінансової та соціальної кризи з потенційними серйозними наслідками для економіки і добробуту, економічну модель України має бути переорієнтовано зі стимулювання та фінансової підтримки великого фінансово-промислового капіталу на розвиток конкуренції, оптимізацію регулятивних функцій держави та її ролі в національному процесі відтворення, усіляку активізацію малого і середнього бізнесу. Фактично це означає зміну економічної моделі розвитку України: з моделі державно-монополістичного, кланово-олігархічного капіталізму на модель народного капіталізму, що має реальний потенціал для того, щоб краще і швидше подолати проблеми, пов'язані з перманентним дефіцитом державного бюджету та стрімким збільшенням державного зовнішнього і внутрішнього боргу, збалансувати попит та пропозицію, стимулювати розвиток внутрішніх ринків капіталу і вийти на траєкторію економічного росту. Ствердження у країні недеформованих ринкових інститутів, що становлять інституціональну основу моделі народного капіталізму, дасть змогу побудувати сучасну національну економіку, яка функціонуватиме на засадах економічної свободи та в інтересах усіх громадян, зробить країну конкурентоспроможною й органічно інтегрується у глобальний простір.

Ми переконані, що такий підхід відповідає не тільки національним інтересам України, а й загальносвітовим тенденціям, які, зокрема, були оприлюднені Світовим банком у Дослідженні „Перспективи світової економіки на 2010 рік”, де говориться, що наслідки сучасної світової кризи призведуть до зміни моделі фінансування та економічного зростання протягом найближчих 10 років [4].

Література
1. Норт Д. Институты, институцианальные изменения и функционирование экономики / Пер. с англ. А. Н. Нестеренко. Предисловие и научное редактирование Б. З. Мильнера. – М.: Фонд экономической книги «НАЧАЛА», 1997. – 156 с.
2. Норт Д. Вклад неоинституционализма в понимание проблем переходной экономики [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.finansy.ru/publ/nort/htm
3. Selected Principal European Economic Indicators, 04.06.2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://epp.eurostat.ec.europa.eu/portal/page/portal/eurostat/home
4. Global Economic Prospects Summer 2010. –http://siteresources.worldbank.org/INTGEP2010/Resources/GEPSummer2010MainReport.pdf
5. Соскін О. Розрив процесу відтворення на національному рівні як основна причина виникнення проблеми легалізації капіталу // Економічний часопис-ХХІ. – 2002. – № 5. – С. 5–7.
6. Держава несе збитки від власних управлінців, 25.11.2008 р. // Офіційний сайт Рахункової палати [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/1287942;jsessionid=8244215236CDD4BB3C5C1F1FADD5DE84
7. Corruption Perceptions Index 2009. – http://www.transparency.org/policy_research/surveys_indices/cpi/2009/cpi_2009_table
8. Economy Rankings. DoingBusiness2010 Report. – http://www.doingbusiness.org/economyrankings
9. Соскін О. Чому “тіньова економіка” перебуває в тіні?// Економічний часопис. – 1998. – № 1. – С. 48–49.
10. Послання Президента України Віктора Януковича до Українського народу, 03.06.2010 р. // Офіційне Інтернет-представництво Президента України[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/17307.html
11. Коуз Р. Проблемасоциальных издержек // Фирма, рынок и право / Пер. с англ. Б. Пинскера; Науч. ред. Р. Капелюшников. – М.: Дело ЛТД, 1993. – 192 с.
12. Гальчинський А.Власність, яка вона є. Чи зможемо подолати глибоку деформованість? // Міжнародний суспільно-політичний тижневик „Дзеркало тижня”. – № 39. – 6 жовтня 2003 р. – С. 12–16.


Науковий журнал "Галицький економічний вісник",
№2(27), 2010 рік

12 окт. 2010 г.

Выборы без наблюдателей. Скандал?

Это может вылиться в очень серьезный конфликт, поскольку ПАРЕ и ОБСЕ сейчас находятся в сложном положении – им нужно успеть сформировать группы, потому что МИД фактически торпедировал приглашения именно европейских наблюдателей.

Я думаю, это делалось специально и сознательно. Но поскольку Янукович сегодня старается позиционировать себя как человека, который встречается с европейскими лидерами, он понимает, что если будет сорван процесс приглашения наблюдателей, естественно, это станет первым вопросом к нему со стороны ведущих европейских государств.

Поэтому, скрежеща зубами, они уже выслали эти приглашения, рассчитывая, что приедет как можно меньшее количество наблюдателей, поскольку собираются фальсифицировать эти выборы. Уже сейчас по всей стране мы слышим стоны кандидатов о том, как их прессуют руководители областных и районных администраций, которые являются представителями «донецких».

Если этот процесс сейчас не будет прерван, и не приедут хотя бы несколько тысяч наблюдателей от стран ЕС и международных организаций, можно будет говорить о фальсификации и будет более жестко поставлен вопрос об Украине на заседаниях ПАРЕ и Венецианской комиссии.

Янукович этого очень боится, поскольку прекрасно понимает, что с ним могут поступить также как с Лукашенко – ему и остальному руководству, а также их детям и женам запретят посещать страны Европейского Союза. А как же тогда им свои деньги со счетов доставать?

Поэтому они, с одной стороны, конечно, стараются фальсифицировать выборы и проставить на местах своих кукол, а с другой – им надо за «приличным лицом» спрятать свой хищный оскал, чтобы в Европе их приняли за тех, кто хочет вроде бы реформы делать.

К сожалению, многие европейские руководители пока почему-то находятся под каким-то совершенно непонятным «наркозом» от Януковича и никак не могут понять, что тюремная власть всегда будет строить в стране тюрьму и концлагеря, поскольку на другое она не училась.

Я думаю, отрезвление Европы наступит как раз после этих выборов, а нас ожидает очень серьезная полоса испытаний. И это будет не конец, а только начало очень сложного процесса. А пока Янукович старается не дать возможности приехать этим наблюдателям, но при этом сделает вид, что они открыты. А потом скажет: «Мы же не виноваты, что они не приехали, мы же послали приглашения». Но это приглашение как раз из категории пригласить так, чтобы не приехать.