16 дек. 2008 г.

Третина України готова йти в НАТО

Третина українців, а саме 30,1% опитаних, проголосували б за вступ України в НАТО на референдумі.

Такими є результати Всеукраїнського соціологічного дослідження, проведеного Інститутом трансформації суспільства, передає Ліга.net.
Крім того, 30,2% опитаних вважають, що Україна має приєднатися до ПДЧ і в такий спосіб продовжити свій рух у напрямку євроатлантичної інтеграції.
26,5% респондентів упевнені, що вступ до НАТО стане гарантією територіальної цілісності України.

Достатньо велика частина населення усвідомлює, наскільки добросусідські відносини з Альянсом важливі для української держави.
Зокрема, понад 55% вважають, що такі відносини України з НАТО є дуже важливими, 21,3% - скоріше важливими, ніж не важливими -34% для країни.

Дослідження проводилося на замовлення Міністерства закордонних справ України за сприяння посольства Норвегії в Україні й експертної підтримки працівників-соціологів Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченко й Українського фонду "Громадська думка".
Для проведення дослідження була створена уніфікована методика вивчення зовнішньополітичних орієнтацій громадян, що дозволяє здійснювати порівняння в просторі (різні області) і часі.

Ця методика стане основою соціологічних досліджень з питань євроатлантичної інтеграції України, які надалі проводитимуться у всіх регіонах України.

Дослідження проводилося в період з 13 по 24 листопаду 2008 року. Були опитані громадяни України у віці від 18 років і більше. Обсяг вибіркової сукупності: 2000 респондентів.

12 окт. 2008 г.

Смена курса

Курс родной валюты относительно доллара всегда был в центре внимания украинцев, особенно он заботил две категории предпринимателей — импортеров и экспортеров. Чем сильнее обесценивалась гривна, тем выгоднее было экспортерам — они продавали свой товар за доллары, в то время как налоги и зарплаты платили в гривнах. Слабый доллар, в свою очередь, радовал импортеров. За проданный товар они получали хорошие барыши. Такое положение вещей существовало до тех пор, пока валютный курс не превратился в источник пополнения государственной казны.

Правительство стало крупнейшим игроком, заинтересованным в обвале гривны. Ведь, обесценив национальную валюту, оно сможет наполнить бюджет страны.

Как пояснил «Известиям в Украине» эксперт Международного центра перспективных исследований Александр Жолудь, ослабление гривны приведет к увеличению гривневых доходов. «Условно говоря, при курсе 5 грн/долл. казна с сотней экспортных долларов получает 500 грн, а при курсе в 10 грн/долл. с той же суммы в бюджет поступает 1000 грн. Выгода тут очевидна», — говорит экономист.

25 сент. 2008 г.

Парламентсько-урядова криза в Україні: як знайти вихід?

Сьогодні як представники політичного бомонду, так і експерти, ЗМІ, рядові громадяни України переймаються можливим розвитком подій у парламенті. Чи вдасться політикам створити нову коаліцію, чи Верховна Рада знову буде розпущена і вже у грудні цього року нас чекатимуть чергові позачергові вибори до парламенту. Висуваються різні прогнози виходу із вересневої парламентсько-урядової кризи. Спробую викласти власний погляд на можливий розв’язок політичної інтриги.

Найбільш примарним видається варіант відновлення коаліції між Блоком Юлії Тимошенко та Блоком „Наша Україна – Народна самооборона”. Враховуючи нинішній, досить високий ступінь антагонізму в стосунках між Президентом та Прем’єром, жоден із „непримиримих” союзників навряд чи захоче повернутись до старого формату коаліції демократичних сил.

Практично нереальним та неперспективним виглядає і другий варіант формування коаліції – за участю БЮТ, НУНС та Блоку Володимира Литвина. Не є таємницею, що ціною приєднання литвинівців до коаліції може бути лише посада спікера для їхнього лідера. Але ні для Тимошенко, ні для Ющенка немає жодного сенсу власноруч розкручувати Литвина перед президентськими виборами як ще одну можливу кандидатуру на посаду керманича держави. І взагалі, чи логічним є об’єднання демократів із основним фігурантом викривальних записів майора Мельниченка?

Третій варіант створення коаліції – у складі БЮТ і Партії регіонів – також є малоймовірним, бо це два системних противника. Через свої колосальні амбіції вони не в змозі поділити посади ні на фінансовому, ні на політичному рівнях так, щоб це влаштовувало як лідерів цих політичних сил, так і представників їх фінансово-корпоративних груп. Тож такий формат коаліції, на мій погляд, можна розглядати, скоріше, як теоретично можливий.

Існує і четвертий варіант коаліції: Партія регіонів + Блок Литвина + КПУ. Якщо вони об’єднають свої мандати, то вийде цифра 223, чого, як відомо, замало для утворення більшості в парламенті. Однак у разі домовленості між Рінатом Ахметовим, Віктором Ющенком і Віктором Балогою, група останнього зможе, не виходячи із фракції НУНС, голосувати за всі рішення щодо формування такої коаліції, а після її утворення – брати участь у прийнятті необхідних політичних та соціально-економічних законів. Такий формат коаліції міг би бути досить дієвим і дав би можливість усім політичним силам перепочити і не кидати Україну у вир виборчої кампанії перед новорічними й різдвяними святами. Подібний розвиток подій, на мій погляд, влаштовує всі політичні та фінансово-корпоративні групи України.

У разі створення такої коаліції, вірогідною є домовленість її учасників про проведення дострокових парламентських виборів, однак не пізніше червня 2009 року. Цей варіант дозволить тимчасово вирішити певні протиріччя в українському політикумі та надасть можливість усім фінансово-корпоративним групам загальнонаціонального і регіонального масштабу об’єднати зусилля проти свого головного конкурента − групи Юлії Тимошенко та її особисто. Відомо, що сьогодні найбільша кількість мільярдерів зосереджена саме навколо лідера БЮТ. Очевидно, Юлія Володимирівна усвідомлює, що втрата прем’єрського крісла загрожує і втратою підтримки мільярдерів-бютівців. Саме тому вона так жорстоко б’ється за збереження для себе посади керівника Уряду.

Якщо ж парламентську коаліцію взагалі не вдасться створити за жодним із окреслених форматів, будуть проголошені дострокові вибори до Верховної Ради. Такий варіант розв’язку політичної кризи вважаю величезним випробовування для України. Адже основні політичні сили наразі не бажають вносити зміни до виборчого законодавства, які б дозволяли провести вибори до ВРУ і місцевих рад за відкритими списками. І це зрозуміло, бо система виборів за відкритими списками цілковито змінила б політичний ландшафт в Україні, а відповідно і конфігурацію всіх загальноукраїнських і регіональних фінансово-корпоративних груп. Але ніхто з них не хоче позбутися влади. Тому про відкриті списки сьогодні говорять лише деякі політологи, а політики здебільшого замовчують цю тему. Прикро також, що ні країни ЄС, ні США – наші стратегічні партнери – не звертають увагу лідерів провідних українських партій на необхідність приведення виборчого законодавства до демократичних норм. не здійснюють тиск на лідерів провідних вітчизняних партій, щоб вони здійснили таку політичну трансформацію в Україні.

У разі ж проведення дочасних парламентських виборів (імовірно, у грудні ц.р.) за старою моделлю, головними силами, які пройдуть у Верховну Раду, безумовно, будуть БЮТ і Партія регіонів. Окрім них, шанси подолати трьохвідсотковий бар’єр мають КПУ, Наша Україна, Єдиний Центр та Блок Литвина. Інших партій, як видається, в парламенті представлено не буде.

За таких умов залишається в силі система купівлі місць у виборчих партійних списках. Можна передбачити, що місце депутата Верховної Ради істотно подорожчає і коштуватиме $20–30 млн. А це, своєю чергою, породить чималі проблеми для України, адже депутати, котрі заплатили за проходження до ВРУ, намагатимуться повернути вкладені „інвестиції” з відсотками. Тож український парламент може перетворитися на потужну корупційну машину, яка буде зайнята лише відбиванням грошей, запускаючи руку в Держбюджет та формуючи штучні монополії.

Далеко за прикладом ходити не потрібно – така модель вже діє в Київраді. Столичні депутати, незалежно від партійної приналежності, поспіхом повертають собі витрачені на вибори кошти. Як наслідок, маємо тотальне пограбування Києва, яке кожного дня збільшується в геометричній прогресії. Без сумніву, аналогічні схеми працюватимуть і у Верховній Раді.

Отже, підіб’ємо підсумки. Сьогодні можливі два реальні, хоч і обидва погані для України, варіанти виходу з політичної кризи. Найкращим із них, на мій погляд, є формування так званої регіоно-литвиновсько-комуністичної умовної більшості та уникнення тим самим дочасним виборів. Впровадження такого сценарію дозволяє українському народу більш-менш спокійно пережити зиму. А всім політичним силам, і насамперед правим, використати цей час для розвалу Блоку Юлії Тимошенко як найбільшої загрози українській державності. І підготуватись таким чином до нових політичних змагань.

10 сент. 2008 г.

Що ховає Тимошенко за політичним туманом, або провал економічної політики Уряду

У перші дні вересня провідні політичні сили України, що представляють потужні кланово-корпоративні групи (донецьку групу на чолі з Рінатом Ахметовим та групу Юлії Тимошенко), збурили в суспільстві та політикумі величезну політичну куряву. Виникає запитання: навіщо? Можливо, для того щоб за голосуванням у парламенті приховати щось більш суттєве? Поставимо інше запитання: що може бути важливішим для політичних сил, основою яких є потужний фінансово-корпоративний капітал, ніж отримання надприбутків, особливо, коли вони складають понад 1000 відсотків і їх легко отримати через розкрадання Держбюджету?

Якщо ми зайдемо на фінансово-політичну кухню, де варяться кошти Державного бюджету, то побачимо, що у серпні та вересні у країні відбулось збільшення державних витрат на низку заходів. Відомо, що на так зване усунення наслідків повені на Західній Україні виділено понад 4 млрд. грн. додаткових коштів, яких не було заплановано в Державному бюджеті. Підвищені мінімальні пенсії, а це ще понад 1 млрд. грн. На початку вересня Уряд збільшив витрати на заробітну плату працівникам бюджетної сфери майже на 1 млрд. грн., нібито прискоривши тим самим упорядкування тарифної сітки. Нещодавно Верховною Радою був прийнятий новий закон про пільги для шахтарів, який уже до кінця року може потягнути ще на додаткових 3 млрд. грн. Крім того, Кабмін підняв стипендії для студентів, які навчаються за державним замовленням, у середньому до 530 грн. (хоч це є абсолютно несправедливим відносно тих студентів, які оплачують своє навчання самотужки, і, як відомо, стипендії з Державного бюджету не отримують). При цьому прем’єр-міністр обіцяє, що будуть і подальші викиди соціальних грошей в економіку України.

Юлія Тимошенко у своєму зверненні до українського народу від 3 вересня відрапортувала, що Уряд досяг космічних результатів по покращенню економічної ситуації в Україні. Зокрема, вона заявила: „Я хочу просто повідомити вам, що ми за останні 8 місяців тримаємо один з найвищих показників економічного зростання серед інших країн”. Але подібні висновки не відповідають реальній економічній ситуації в Україні. Чомусь Ю.Тимошенко замовчує той факт, що інфляція за 8 місяців 2008 року, навіть за офіційними даними, знаходиться на рівні 15 відсотків. Якимось чином Держкомстату вдалось вичавити з себе цифру, що інфляція в серпні зменшилась на 0,1%. Як відомо, є три види брехні: напівбрехня, нахабна брехня та статистика. У нашому випадку ми маємо справу саме з останнім її видом. Зрозуміло, що ніякого зменшення споживчих цін у серпні не відбувалось. Інша річ, що зростання цін зменшилось порівняно з попередніми місяцями. Але треба розуміти, що це лишень затишшя перед осінньо-зимовою „бурею”.

Усі дії Кабміну були націлені на те, щоб у липні-серпні 2008 року продовжувати створювати умови для пришвидшеного збагачення своєї кланово-корпоративної групи. Адже не секрет, що навколо Юлії Володимирівни знаходиться найбільша кількість мільйонерів. Достатньо назвати такі імена, як Тігіпко, Гайдук, Тарута, брати Буряки, Жеваго, Васадзе, Губський, Хорошковський… Зрозуміло, що саме ці люди найбільше заробляють від нових віртуальних грошей, які вприскуються Урядом у видаткову частину Державного бюджету. Однак будемо реалістами, реально зароблених державою коштів значно менше, ніж тих, що зараз виділені на видатки. Отже, в липні-серпні Кабмін спрямував у систему розподілу та споживання України щонайменше 7 млрд. грн. додаткових коштів.

Що ж нас чекає восени? А восени для українського народу настане тяжка розплата за популістську політику лідера БЮТ та її Уряду.

По-перше, інфляція остаточно не подолана. У річному вимірі вона складе 34–36 відсотків. Це означає, що ціни на товари споживчого кошика восени значно зростуть.

По-друге, спостерігається серйозна депресія цілої низки галузей, а саме будівництва, галузі будівельних матеріалів, хімічної галузі, нафтопереробки та інших.

По-третє, Ю.Тимошенко замість того, щоб зменшувати дефіцит Державного бюджету, який сягає понад 20 млрд. грн., додатковими липнево-серпневими витратами цей дефіцит лише збільшує .

По-четверте, залишається проваленою урядова програма приватизації. А це додаткова дірка у Державному бюджеті, яка складає понад 10 млрд. грн.

По-п’яте, перед Кабміном наприкінці року постане велика проблема щодо обслуговування зовнішнього боргу України і пошуку коштів на виплату відсотків по ньому. Як відомо, Уряд не зібрав відповідні суми, щоб здійснити виплати по обслуговуванню зовнішніх боргів за єврооблігаціями.

По-шосте, вже сьогодні необхідно говорити, що в дуже складній ситуації опинився НАК „Нафтогаз України”. У 2009 році ця державна компанія мусить виплатити борги в сумі 2 млрд. дол. США, набрані його колишніми керівниками Івченком та Бойком. Але чи має сьогодні Уряд для цього кошти? Крім того, необхідно враховувати, що більшість боргів НАК „Нафтогаз України” вже скуплені підставними російськими структурами, які контролює РАО Газпром.

І це далеко не весь список проблем, які Кабінет Міністрів має розв’язати першочергово. Але натомість Юлія Тимошенко накопичені в Державному бюджеті кошти витрачає на соціальні популістські програми, роздаючи гроші направо і наліво для досягнення популярності серед потенційних виборців. Глибинні реформи не проводяться, основа для економічного зростання в майбутніх періодах не закладається.

Тому необхідно, щоб представники інтелігенції, всі політично свідомі, патріотичні сили України були дуже уважні до дій Ю.Тимошенко та її кланово-корпоративної групи. Їх сьогоднішні кроки можуть виявитися фатально небезпечними для національних інтересів України і можуть призвести до невиправних наслідків, а саме – політико-економічного колапсу у країні. На жаль, поки що ми бачимо, що більшість експертів займають або нейтральну позицію, або співають осанну політиці лідера БЮТ. Так само поводить себе і більша частина засобів масової інформації. Громадяни України повинні усвідомити ризики, які несе політика Юлії Тимошенко, щоб потім не сталося так, як у відомому українському прислів’ї: „Танцювали, веселились – підрахували, просльозились”.

3 сент. 2008 г.

Дострокові вибори до Верховної Ради України? Так, але за відкритими списками!

2 вересня 2008 року відкрилась третя сесія Верховної Ради України VI скликання. Як ми і прогнозували, вона ввела в дію механізм розпаду правлячої коаліції та ознаменувала перехід її розпаду зі стану де-факто у стан де-юре. У такій ситуації все більш реальною виглядає перспектива дострокових виборів до Верховної Ради України та Президента України.

До того ж поглиблюються протиріччя між Президентом та Прем’єром щодо зовнішньополітичного курсу розвитку держави. Очевидним є те, що Юлія Тимошенко та її політична сила орієнтовані на стратегічну геополітичну співпрацю з Росією. У той же час, Віктор Ющенко та партія „Наша Україна” зберігають відданість геополітичному розвитку України як євроатлантичної держави та виступають за якнайшвидший вступ України до НАТО.

Особливо рельєфно це протиріччя проявилося через агресію Росії проти Грузії, результатом якої стало фактичне розчленування території Грузинської держави. Безперечно, Україна, дотримуючись Статуту ООН, враховуючи Договір про дружбу, співпрацю і взаємодопомогу між Україною і Республікою Грузія, який був ратифікований українським парламентом у лютому 1994 року, не може зайняти іншої позиції, ніж безумовна підтримка Грузії у даному конфлікті.

В.Ющенко і партія „Наша Україна” стоять на позиції жорсткого осуду Росії як агресора, тоді як Ю.Тимошенко та блок її імені займають у цьому питанні дуже обережну позицію, яка за своєю суттю є промосковською.

Сьогодні в українському політикумі головне питання полягає в тому, коли піде у відставку Уряд Юлії Тимошенко і чи наважиться Прем’єр на спробу імпічменту Президента В.Ющенка, заручившись підтримкою Партії регіонів та КПУ.

Ситуацію підігріло й те, що конфлікт між лідером Партії регіонів Віктором Януковичем та Секретарем РНБО Раїсою Богатирьовою, другою за політичним впливом людиною у ПР, перейшов у відкриту фазу. Нещодавно Раїса Василівна критично прокоментувала заяву лідера своєї партії Віктора Януковича щодо російсько-грузинської війни, за що була позбавлена партійного квитка. Можна стверджувати, що Віктор Янукович і його група свідомо пішли на цю провокацію проти Р.Богатирьової, метою якої є послаблення позицій її групи у Партії регіонів. Поза сумнівом, Раїсі Богатирьовій, як потенційному політичному лідеру загальнодержавного масштабу, варто якнайшвидше розпочати системну і жорстку публічну критику Віктора Януковича та його групи, які узурпували владу в партії та перетворюють її, по суті, в більшовицьке-бандитське угруповання. Потрібно зробити все можливе, щоб процес селекції та розмежування в Партії регіонів переріс у її природний розпад. Очевидно, що найбільш здорова частина ПР, яка дотримується соціально-ліберальної доктрини, повинна вступити в партію Єдиний Центр і, як ми зазначали раніше, Раїса Василівна має очолити цю політичну силу. Водночас Єдиний Центр повинен чітко стати на ідеологічно-доктринальні засади соціального лібералізму.

Зрозуміло, що за такої недолугої та неефективної Верховної Ради і такого бездарного Уряду під головуванням Юлії Тимошенко не залишається нічого іншого для порятунку України, як проведення дострокових виборів до Верховної Ради наприкінці 2008 року. На наш погляд, якісно змінити політичну ситуацію вони зможуть лише в тому разі, коли будуть проведені за відкритими партійними списками, для чого необхідно внести зміни до Закону України „Про вибори народних депутатів України”. Крім того, щоб докорінно змінити склад політичної еліти, яка сьогодні знаходиться при владі, позачергові вибори до Верховної Ради України потрібно провести не пізніше першої половини грудня 2008 року. Саме такі вибори дозволять зламати хребет клановим фінансово-політичним групам, які узурпували всю владу в Україні. Лише ці кроки в умовах жорсткої агресивної позиції Росії в усіх сферах проти України, невизначеної підтримки з боку західних країн і потужних дій п’ятої, промосковської колони всередині нашої держави дадуть змогу Україні здійснити реальні економічні й політичні реформи.

І останнє. Щоб запустити в дію механізм дострокових виборів до Верховної Ради України за відкритими списками, потрібно негайно усунути з посади Прем’єр-міністра України Ю.Тимошенко. Кожен день її перебування на цій посаді несе реальну загрозу геоекономічному та геополітичному існуванню України.

29 авг. 2008 г.

Уряд Ю.Тимошенко неспроможний впливати на ціну пального в Україні

Тема цін на пальне постійно знаходиться у центрі уваги уряду, секретаріату Президента, енерготрейдерів, фінансистів, експертів та пересічних громадян. З одного боку, така увага обумовлена тим, що ціни на пальне впливають на цінові матриці всіх інших товарів, оскільки вона є їх органічною складовою і від її динаміки залежить ціна на всі товари, які виробляються і реалізуються в Україні. З другого боку – це політична тема, оскільки ті, хто сьогодні при владі в уряді, хочуть продемонструвати, що вони стабілізували ціни на пальне, а ті, хто в опозиції, хочуть показати, що уряд не досяг жодних результатів у стабілізації цін, тим паче, їх зменшення. Хотілося б висловити і свою експертну позицію стосовно нинішньої цінової ситуації на пальне в Україні.


По-перше, на сьогоднішній день ціна на бензин марок А-95 та А-98, а також на дизельне паливо фактично досягла своєї реальної ринкової межі. Ціна на ці види пального в Україні коливається в межах 1 євро. Важливо зазначити, що такий параметр ціни на пальне в Україні органічно корелюється з їх рівнем у посткомуністичних країнах.

По-друге, в рамках існуючої світової ціни на нафту ціна на бензин в Україні не може бути вищою. Це означає, що вона сформована на базі об’єктивно діючого закону вартості. Правильним буде твердження, що ціна досягла свого реального рівня.

По-третє, певне зменшення ціни на пальне наприкінці серпня обумовлено завершенням основних сільськогосподарських робіт, зменшенням потоку туристів і відпочиваючих, поверненням людей до роботи, стабілізацією курсу гривні до вільноконвертованих валют, суттєвим уповільненням темпів інфляції в липні-серпні 2008 року.

Важливими міжнародними факторами, які вплинули на ціну палива в Україні, є:

    • послаблення євро до долара, що призвело до зменшення ціни на нафту в американських доларах;
    • тенденції, що проявились у світовій економічній кон’юнктурі до Кавказької війни (серпень ц.р.).

У цьому полягають об’єктивні причини стабілізації ціни на пальне в Україні у 2008 році. Тому неправильним є висновок про те, що здешевлення пального є заслугою уряду Тимошенко.


Водночас, потрібно відзначити, що уряд Тимошенко досі не має реально розробленої стратегічної економічної політики, тому не слід очікувати подальшого зменшення ціни на пальне. Особливо з огляду на те, що частка імпортних нафтопродуктів в Україні буде збільшуватись, оскільки на українських заводах зменшуються обсяги переробки нафти. Останнє обумовлено зменшенням поставок нафти в лютому-липні 2008 року на 30% порівняно з аналогічним періодом 2007 року. Уряд до цього часу не створив стратегічних резервів нафти і нафтопродуктів, а тому він буде неспроможний впливати на кон’юнктурні коливання ціни на пальне.

До того ж треба враховувати, що агресія проти Грузії дала можливість Росії взяти під контроль поставки каспійської нафти на світові ринки. Як відомо, компанія Shell, яка видобуває нафту на Каспійському морі, припинила її транспортування залізничним транспортом через територію Грузії. Росія довела, що може контролювати нафтогони Баку – Джейхан та Баку – Супса (Поті). Одним із наслідків Кавказької війни стало подорожчання нафти на світових ринках. Сьогодні ф’ючерсні контракти укладаються за ціною від 116 до 119 дол. за барель. Таке підвищення цін на нафту відповідно призведе до подорожчання пального як у світі, так і в Україні.

Таким чином, можемо говорити про те, що нинішня стабілізація цін на пальне в Україні і навіть його невелике здешевлення обумовлено не діями Ю. Тимошенко та очолюваного нею уряду, а кон’юнктурними внутрішніми та зовнішніми причинами, на які Тимошенко не має жодного впливу.

22 авг. 2008 г.

Чи стримає В. Ющенко президентську нетерплячку Ю. Тимошенко?

Ю. Тимошенко добре усвідомлює, що їй дуже важко буде одночасно перебувати на гребені електоральної підтримки і очолювати Кабінет міністрів, щоб дочекатися на посаді Прем’єра початку офіційної президентської кампанії. Вона зараз має пройти між Сциллою і Харибдою: з одного боку, якнайдовше зберігати посаду Прем’єра, щоб члени її фінансово-корпоративної групи (ФКГ) мали доступ до всіх ресурсів, включно з держбюджетом і такими „ласими” шматками, як митниця, податкова, Комітет з державних ресурсів, міністерства фінансів, транспорту та ін., однак з другого боку вона розуміє, що чимдалі їй усе складніше буде обіймати свою посаду, оскільки економічна політика Уряду є надзвичайно нефаховою, він не має ані своєї більшості, ані програми діяльності, і не зміг сформувати навіть функціональний Державний бюджет. Таким чином, мета Ю. Тимошенко – змусити Президента відправити її у відставку, виступити в ролі ображеної і, наче з трампліна, увійти в фазу президентської гонки і перемогти, усунувши ФКГ Ющенка.


Очевидно, Ю. Тимошенко розуміє, на скільки складно буде пережити такий ще довгий період до президентської кампанії, і тому їй потрібна перемога вже сьогодні. Для цього вона має дискредитувати В. Ющенка і спровокувати потужну політичну кризу або морально-етичний конфлікт, який би призвів або до добровільної відставки Президента, або до такого загострення ситуації в державі, коли Ю. Тимошенко одержала б надзвичайні повноваження, і таким чином змогла би посунути Ющенка та його групу. Вона не може чекати, як і прокучмівські сили, що неявно підтримують її і хочуть повернутися на посади. Ці сили спільно з Росією згодні піти на стратегічний союз з Тимошенко, щоб усунути Ющенка, не чекаючи офіційних виборів.

Тому зникнення Ю. Тимошенко, її проведення, поза сумнівом, якихось таємних переговорів і з росіянами, і з кучмістами направлене лише на одне: відсторонення В. Ющенка від влади вже зараз, проведення дострокових виборів чи встановлення надзвичайного стану і прихід до влади. Така головна мета Тимошенко і її команди. Вважається, що її харизми буде достатньо.

Це і є головним лейтмотивом конфлікту, який нині набирає обертів між Ю. Тимошенко та В. Ющенком. Поза сумнівом, загострення відносин між цими двома стане ще сильнішим.

Юлія + Росія = загибель України?!

Наприкінці другої декади серпня 2008 року між В. Ющенком і Ю. Тимошенко та їх групами розпочався якісно новий етап психічно-інформаційної війни. Якщо раніше вони та члени їх команд звинувачували один одного в тому, що ті чи інші особи заважають комусь працювати (Президент говорив про неефективну роботу прем’єрки, а її представники про те, що це президент заважає Уряду), то тепер від Секретаріату Президента ми почули нову формулу, а саме: Прем’єр-міністр зрадила національні інтереси України, перейшла на бік Росії і, спираючись на РФ, почала готуватися до наступної президентської кампанії. Було заявлено, що з цією метою в Москві створено т.зв. „Комітет-2010”, роботу якого координує Віктор Медведчук, а учасниками є різні близькі до Л. Кучми та В. Медведчука люди. Звинувачення було ще більше поглиблене тим, що президентська група висловила думку про проведення Ю. Тимошенко переговорів із таємним штабом під час її відпустки на о. Сардинія, і буцім вона навіть викликала туди Л. Кучму. Зрозуміло, що Президент не міг цього терпіти і терміново відкликав Прем’єр-міністра з відпустки.


Ю. Тимошенко мала дати гідну відсіч таким атакам з боку президентського оточення, і вона, як завжди, зробила це дуже тонко та філігранно, сказавши, що взагалі не знає, про що йде мова. Вона не відпочивала в Сардинії або іншому місці, не вела переговорів і не створювала жодних штабів і комітетів для проведення передвиборчої президентської кампанії. Проте, незважаючи на всю цю завісу зі слів, треба спробувати здійснити реальний аналіз ситуації. На мою думку, він є наступним...


Не має значення, де відпочивала Ю. Тимошенко – на Сардинії, на Сицилії чи в Кацапетівці, а має значення те, що вона не сформулювала свою позицію стосовно імперіалістичної агресії Росії, її вторгнення і початку війни проти Грузії. Вона не засудила Росію і не підтримала Указ Президента про необхідність поставити під контроль дії Чорноморського флоту Росії та заборонити йому брати участь у військовій агресії проти Грузії. Тимошенко, навпаки, заявила про те, що необхідно дуже обережно ставитися до відносин з Росією і не розбалансовувати їх. Отже, Прем’єр-міністр або не розуміє, або свідомо не хоче взяти до уваги, що Росія, окупувавши Грузію, не зупиниться, а продовжить подібні дії стосовно України.



Така позиція Тимошенко є продовженням її політики блокади діяльності нафтогону Одеса-Броди в аверсному напрямку. Як відомо, саме вона зірвала його наповнення каспійською технологічною нафтою. Тепер вже стає зрозумілим, що це була не випадкова дія, оскільки Росія якраз і мала на меті паралізувати два стратегічних нафтогони, які йдуть територією Грузії – Баку-Джейхан і Баку-Супса. Захоплення Росією грузинського морського порту Поті і просування територією Грузії з тим, щоб узяти під повний контроль нафтогін Баку-Джейхан, пояснює, в чиїх інтересах діяла Юлія Тимошенко, заблокувавши підготовку до використання нафтогону Одеса-Броди за прямим призначенням – для прокачування каспійської нафти і нафти країн Перської затоки (це означало б злам російської нафтової монополії). Якщо додати спроби Ю. Тимошенко продати стратегічно важливий для української національної безпеки Одеський припортовий завод, сировина на який надходить з російського міста Тольятті через продуктопровід, що тягнеться всією територією України, а також її дії щодо послаблення української національної валюти та розкручування інфляції, а також таємні переговори з В. Путіним, в результаті яких вона отримала надзвичайно високу позитивну оцінку від нього, і до того ж її пасивну позицію щодо підготовки України до отримання ПДЧ (Плану дій щодо членства в НАТО), то картина стає більш зрозумілою.

Можна припустити, що Ю. Тимошенко насправді тісно співпрацює з Кремльовським режимом, і однією із ключових осіб, яка там для неї працює, є В. Медведчук. Проте важливо все ж таки взнати, якою є ціна підтримки Юлії Тимошенко Росією. Яка страшна плата обіцяна за президентство?

14 авг. 2008 г.

Російський бліцкриг: чи спіткає Україну доля Грузії?

Нарешті Росія скинула з себе маску миротворця й показала свою істинну хижацьку природу імперської шовіністичної великодержавної країни. Весь світ побачив, що Росія за своєю суттю є імперією, яка в будь-який момент готова до експансії, агресії, військового нападу та захоплення чужих територій. Вторгнення в Грузію вкотре засвідчило:

По-перше, з Росією неможливо будувати взаємні відносини на рівноправних партнерських засадах.

По-друге, російський бліцкриг підтвердив, що метою Кремля є знищення незалежної, непідконтрольної йому влади в Грузії.

По-третє, в наслідок цієї військової операції Росії вдалося відрізати два ласих шматки від території Грузії – Абхазію та Південну Осетію, встановивши на їх територіях своє правління.

По-четверте, бліцкриг був не випадковістю, а завчасно підготовленою багатоплановою операцією. Зокрема про це свідчить той факт, що мешканці Південної Осетії, які виявили бажання, отримали громадянство РФ. Це дало змогу Росії обґрунтувати своє вторгнення в Грузію. Подібна ситуація спостерігається й в Абхазії, де Росія утворила з місцевого населення ядро збройних сил. Саме за допомогою абхазьких військових формувань Росія захопила Кодорську ущелину, завдавши таким чином суттєвого удару територіальній цілісності Грузії.

По-п’яте, в результаті військової операції Росія розгромила грузинську армію та її військові бази.

По-шосте, Росія завдала серйозного удару політичному авторитету президента Грузії М.Саакашвілі, який продемонстрував нефаховість та авантюризм.

По-сьоме, війна з Грузією показала, що Росія проводить політику подвійних стандартів. З одного боку вже понад 10 років Москва здійснює геноцид стосовно народу Ічкерії (Чечні), в наслідок якого загинули десятки тисяч людей. Як відомо, народ Ічкерії (Чечні) висловив бажання вийти зі складу Російської Федерації й будувати незалежну державу. Однак Росія не дозволила цього зробити і „вогнем та мечем” покарала Ічкерію (Чечню) за спробу відділитися від Метрополії. Варто зазначити, що сепаратистські тенденції також рельєфно виражені в таких російських автономіях, як Татарстан, Якутія та Тува. Росія дуже жорстко виступає проти будь-яких проявів сепаратизму на своїй території. З другого боку Російська Федерація не дозволяє Грузії обстоювати свою територіальну цілісність. Як відомо, ні Абхазія, ні Південна Осетія не мають правових підстав відокремлюватися від Грузії, оскільки нинішній територіальний устрій Європи та й цілого світу був закріплений після Другої Світової війни. Після розпаду Радянського Союзу була прийнята Біловезька угода, яка зафіксувала механізм роз’єднання та територіальні кордони кожної з колишніх радянських республік. Таким чином, розв’язання конфлікту в Абхазії та Південній Осетії – це внутрішня справа Грузії. Водночас зрозуміло, що й Грузія не має права використовувати військові методи проти народів Абхазії та Південної Осетії.

З огляду на вищевикладене ситуація, що склалася, для грузинської влади невтішна:
1) Грузія виявилась суттєво послабленою у військовому, політичному та економічному плані.
2) Грузинська держава втратила контроль над Абхазією та Південною Осетією.
3) Російська Федерація будь-якими засобами перешкоджатиме вступу Грузії до Північноатлантичного альянсу.
4) У Грузії розгорнеться гостра внутрішньополітична криза, в центрі якої опиниться М.Саакашвілі, оскільки саме на ньому лежатиме вся провина за поразку.

Що ж до України, то вона має засвоїти певні уроки.

По-перше, Росія є відкритим системним геополітичним та геоекономічним ворогом України. За будь-якої нагоди Москва може напасти на нашу державу, щоб перетворити її на свій неоколоніальний додаток.

По-друге, напад на Грузію – прелюдія агресії проти України. Нашими слабкими місцями є Севастополь, Кримський півострів та Закарпаття. Саме в цих українських регіонах Росія посилюватиме сепаратистські тенденції.

По-третє, Україна повинна всіляко підтримувати Грузію відповідно до підписаного між нашими державами Договору про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу між Україною та Республікою Грузія (ратифікований Постановою ВР N
4021-12 від 24.02.94 р.).

По-четверте, необхідно будь-яким чином домагатися якомога швидшого виводу Чорноморського флоту РФ з території України.

По-п’яте, для України вкрай важливо створити повноцінний, добре оснащений технічно кордон з Російською Федерацією і запровадити візовий режим для перетину українсько-російського кордону.

По-шосте, потрібно виявити, яка кількість громадян України, що мешкають у Криму та Севастополі, мають російські паспорти. Можна висловити припущення, що це сотні тисяч людей.

По-сьоме, варто пам’ятати, що в нашій країні наявна дуже потужна проросійська п’ята колона, дії якої орієнтовані на те, щоб зробити Україну частиною Російської імперії.

Що ж до Росії, то цю державу необхідно позбавити статусу військового миротворця на території Абхазії та Південної Осетії. Важливо також, що Грузія прийняла рішення про вихід з СНД. Україна в свою чергу повинна вимагати проведення засідання Глав держав СНД та поставити дуже жорсткі умови, щоб Росія припинила будь-яке втручання у справи Грузії. Наша держава має заявити, що у випадку агресивних дій РФ на будь-якій частині пострадянського простору, Україна застосує проти Росії економічну блокаду, зокрема припинить пропуск всіх вантажів і транзит російського газу, що експортується в західні країни, через нашу територію.

11 авг. 2008 г.

Підсумки липня: економічні фантазії Ю.Тимошенко

Цього тижня знову втішила Юлія Тимошенко, яка привселюдно проголосила, що в Україні у липні 2008 року розпочалася дефляція. Більшої нісенітниці годі й вигадати! Всі громадяни України протягом липня, до речі, як і у попередні місці 2008 року, дуже добре відчули на своїх гаманцях, що ніякого зниження цін не відбулося. Не кажучи вже про розрекламовану Юлією Володимирівною дефляцію. Навпаки, відбувається подальше подорожчання товарів.

Що ж до заяв Тимошенко, то вони дуже схожі на твердження ватажків комуністичної доби Ульянова (бандитське прізвисько Ленін), Джугашвілі (бандитське прізвисько Сталін), Хрущова та Брежнєва про те, що жити стає все краще та веселіше і вже найближчим часом ми побудуємо комунізм. А більшість „хомосоветікусів” вірили цьому й чекали „комуністичної манни” з неба. Фактично в Україні розпочалася нова редакція комуністичної доби. А Юлія Володимирівна схожа на комуністичних лідерів, коли розповідає про дефляцію й роздає вказівки головам обласних державних адміністрацій щодо зниження цін. Ще й закликає всіх повторювати як мантру, що ціни постійно падатимуть.

Однак, об’єктивні економічні закони неможливо відмінити. Ніякого здешевлення, а тим паче дефляції в Україні не відбувається. До речі, дефляція – таке саме негативне явище, як й інфляція. Як відомо, під час інфляції страждають гаманці пересічних споживачів, а під час дефляції уповільнюється процес розширеного відтворення і фактично застигає функція капіталотворення. Провідні українські економісти неодноразово попереджали, а події липня вкотре довели, що уповільнення росту цін не є наслідком якихось реформаторських, а тим паче трансформаційних, дій Уряду в економічній політиці. Це наслідок стагнації цілої низки галузей економіки України, а також фінансових негараздів, зокрема дефіциту зовнішньоторговельного та платіжного балансів.

Отже, які висновки можна зробити?

По-перше,
у липні 2008 року не відбулося зниження цін.

По-друге,
вислови Ю.Тимошенко свідчать про ревіталізацію в Україні ватажка комуністичного типу, такого собі симбіозу Сталіна, Хрущова та Брежнєва.

По-третє, замість переможних реляцій і гучних заяв про свої тотальні перемоги Юлії Володимирівні варто звернути увагу на повсякденні потреби пересічних українських громадян. Пані Тимошенко та її команді необхідно розпродати їх маєтки, престижні іноземні автомобілі, коштовності та модний дорогий гардероб, повернути українському народові привласненні за безцінь підприємства та інші багатства, які йому належали. А натомість пересісти до громадського транспорту й купувати продукти та одяг на ринках, з яких харчуються та одягаються десятки мільйонів українців. Ось тоді у Ю.Тимошенко є шанс наблизитися до розуміння реальної дійсності, якою живе понад 90% українських громадян. Сутність цієї дійсності – повсякденна нужденність, жебрацтво, ницість і безправ’я. Одними з тих, хто довів переважну більшість українців до такого стану, є зокрема і Ю.Тимошенко та її команда.

8 авг. 2008 г.

Чому Ю. Тимошенко зірвала план запуску нафтогону Одеса-Броди?

Набирає обертів конфлікт між Секретаріатом Президента України та Урядом України навколо використання нафтогону Одеса-Броди в аверсному режимі. Віктор Ющенко 22 травня 2008 року Указом Президента № 474 створив робочу групу, якій доручив виробити план заходів для запуску нафтогону в аверсі. Одним із результатів діяльності групи є нещодавно підписана домовленість між Україною й Азербайджаном про виділення азербайджанською стороною 0,5 мільйона тонн каспійської нафти для реалізації проекту. Позитивно цю новину зустріли як у самій Україні, так і в ЄС, адже прокачка технологічної нафти через Одеса-Броди дала б можливість уже в цьому році підготуватись до запуску нафтогону в промисловому режимі.

Однак у найбільш відповідальний момент виконання міждержавної угоди було зірване Юлією Тимошенко. Прем’єр-міністр відмовилась підписувати розпорядження про закачування технологічної нафти в нафтогон, висловивши невдоволення участю у проекті офшорних компаній та назвавши заздалегідь узгоджену схему незрозумілою і непрозорою. Таким чином система нафтогону Одеса-Броди знову паралізована.
Потрібно сказати, що де-факто Ю. Тимошенко своїми діями продовжила лінію Леоніда Кучми. Саме колишній Президент свого часу не дав можливості запустити нафтогон Одеса-Броди в аверсному напрямку, передавши через тодішнього голову НАК Нафтогаз України Юрія Бойка право користування нафтогоном Тюменській нафтовій компанії.

Чому Юлія Тимошенко блокує запуск нафтогону в аверсному напрямку? Зрозуміло, що вказані нею причини не відповідають реаліям і є лише прикриттям. Реальна причина, на нашу думку, полягає в тому, що Ю. Тимошенко має таємні домовленості й зобов’язання перед Володимиром Путіним. Саме Росія та її транснаціональні компанії найбільше зацікавлені, щоб нафтогін Одеса-Броди не працював як альтернативне джерело поставок південної нафти в Україну і через територію України в Європу.

Можна висловити версію, що однією з обіцянок Ю. Тимошенко, яку вона дала Володимиру Путіну під час візиту в Москву, є недопущення запуску нафтогону Одеса-Броди в аверсному режимі для того, щоб він не транспортував казахську, азербайджанську, а також нафту країн Перської затоки через Туреччину. Припускаємо, що Володимир Путін, у свою чергу, пообіцяв підтримку Ю. Тимошенко на президентських виборах 2010 року.

Такі дії Ю. Тимошенко є виключно популістськими та ідуть на шкоду національній безпеці України. Виходом із ситуації, яка склалася, має бути широка публічна дискусія на провідних телеканалах України щодо використання нафтогону Одеса-Броди за призначенням. Крім того, необхідно розглянути це питання на засіданні РНБО, щоб, врешті-решт, зрозуміти, чому Ю. Тимошенко зірвала план запуску нафтогону Одеса-Броди в аверсному напрямку і чиїм інтересам слугує її рішення.

Сьогодні для Україні дуже важливо припинити подібну практику, коли корпоративні інтереси політика чи його групи стають на заваді національним державним інтересам. Якщо цього не відбудеться, Україна ніколи не стане цивілізованою європейською державою.

29 июл. 2008 г.

Для України настав час зламати російську газову монополію

Нові реалії газового ціноутворення

В 2009 році на Україну очікують нові випробування у сфері забезпечення енергоносіями і підтримання своєї енергетичної безпеки. Це стало зрозуміло після візиту в Україну голови російського Газпрому Олексія Міллера. Переговори прем’єр-міністра та інших українських посадовців із керівництвом Газпрому врешті, звелося до одного результату: Росія застосовуватиме нову формулу визначення ціни на газ для України з 2009 р. Ці розрахунки базуватимуться на ціні нафти протягом остатніх трьох місяців із певними елементами кореляції. Міллер назвав базову ціну газу для України на наступний рік: 315 дол. за 1000 кубометрів газу, який постачатиметься в Україну. Всі розрахунки пані Тимошенко і її запевнення про те, що майбутня ціна ще коригуватиметься, і ще не проведено переговори з постачальниками газу з Туркменії, Узбекистану та Казахстану не витримують жодної критики оскільки відомо, що ці азіатські країни цілком координують свою газову політику з Росією і де-факто передали право здійснювати газове ціноутворення в руки Росгазпрому. Тим паче, жодна з вищеназваних країн не буде відмовлятися від можливості одержати якомога вищі доходи від експорту свого газу. Тому можна впевнено стверджувати: газ, який Україна імпортуватиме з Росії, незалежно від його походження, не буде коштувати менше, ніж 315 дол. за 1000 кубометрів. Необхідно сказати, що такий розвиток подій передбачався фаховими українськими експертами, адже Росія відстоює свої національні інтереси і більше не йтиме на жодні поступки Україні. Власне кажучи, Україні і не потрібні ці поступки, тому що вони завжди надто дорого нам коштували, а результатами цих поступок (зокрема, нижчої ціни на газ) користувався не український народ, а правлячі фінансово-корпоративні групи. Так було за часів Л. Кучми і продовжується за президентства В. Ющенка.



Що ж Українська держава може протиставити високій ціні російського газу?

1. Головним нашим важелем впливу в перемовинах як з Росією, так і з Західною Європою, має стати тверда позиція України щодо ціни на транзит газу, що видобувається на російській території і який купують західноєвропейські країни (Німеччина, Франція, Австрія, Італія та Іспанія). Щорічно територією України в Західну Європу транспортується від 120 до 130 млрд. кубометрів газу. Це 80% від усього газу, який Росія експортує в країни ЄС. Як відомо, існує загальноєвропейська ціна транзиту газу, і вона достатньо прозора: від 4 до 6 євро за 1000 кубів на 100 км. Україна сьогодні бере за транзит газу (і то не в грошовій формі) 1,65 долара. Коли російського газ коштував 40 доларів за 1000 кубометрів, ціна транзиту складала 1,06 долара. Оскільки ця ціна зросла до 400 (для Польщі) і навіть до 500 доларів за 1000 кубометрів для західноєвропейських держав, то, відповідно, у стільки ж разів має зрости і ціна транзиту за 1000 кубів на 100 км. Отже, Україна повинна брати мінімум 6 євро з власників газу (а ними є західноєвропейські країни, що купили газ у Росії) за його транзит українською територією. Це буде справедливо і відповідатиме всім вимогам Світової організації торгівлі та європейським стандартам. Також слід підняти до європейського рівня наші розцінки на закачування, збереження і викачування газу з наших газосховищ. На сьогоднішній день ми дозволяємо використовувати свою унікальну систему газосховищ за безцінь різним фірмам і „фірмочкам”, цілковито порушуючи інтереси української національної безпеки і живлячи корупційну систему.

2. Необхідно терміново встановити відповідні вимірювальні пристрої на наших західному і східному кордонах (з Росією. Словаччиною, Польщею, Угорщиною), а також на газоперекачувальних станціях, які б відповідали європейським стандартам і чітко показували, яка кількість газу заходить в Україну для транзиту, і скільки виходить за межі України.

3. Слід також навести лад у секторі внутрішнього видобутку газу – повернути в народну власність усі газові свердловини, які режим Л. Кучми та нинішня влада пороздавали різним структурам, за якими стоять народні депутати України та інші представники системи бандократії. Газові родовища є власністю і надбанням українського народу, і вони повинні служити українській громаді.



Висновки:

По-перше, в результаті підняття ціни транзиту й суміжних послуг Україна одержить додаткові мільярди доларів, що дозволить їй сплачувати нову ціну за російський газ і модернізувати свою газотранспортну систему.

По-друге, В результаті реалізації комплексу вищезапропонованих заходів Україна зможе, нарешті, вирішити ключові проблеми своєї газової безпеки. Це може зробити Юлія Тимошенко та її Уряд, якщо вона матиме для цього волю і захоче не лише на словах, а й на ділі боротися з корупцією та хабарництвом – спадком режиму Л. Кучми. Власне кажучи, діяльність прем’єрки у царині газової енергетики засвідчить щирість її слів намірів або їх неправдивість.

Київ має стати центром вселенського православ’я

До України приїхав вселенський патріарх Варфоломій I на запрошення Президента України Віктора Ющенка. Візит приурочений до 1020-ї річниці хрещення України-Русі. Поза сумнівом, це непересічна подія, і вона заслуговує на величезну увагу. Вже тепер можна підбити певні підсумки.



По-перше, візит Варфоломія в Україну, який має посприяти єднанню українського православ’я, таки відбувся. «Ми прибули сюди, щоб помолитися разом з вами за об’єднання усіх православних християн України в єдину церкву – церкву вашого народу, церкву вашої країни», – сказав Варфоломій I, додавши, що члени його делегації є тими, “хто прагне єдності і свободи”. А отже, патріарх приїхав помолитися за нашу церкву. Це свідчення того, що всесвітнє православ’я (зрозуміло, окрім московського патріарха) налаштоване на те, що незалежна Україна повинна мати свою повноправну кафолічну єдину соборну православну церкву.

Створення такої єдиної церкви справді відповідає всім православним канонам і положенням усіх Вселенських православних соборів. Фактично Варфоломій проголосив початок об’єднання різних гілок православ’я в Україні, і він буде це вітати й підтримувати.

По-друге, важливим сигналом є те, що Варфоломій подякував Московському патріарху Олексію і сказав, що вони будуть зустрічатися і разом молитися на землі України як частини всесвітньої православної території („ВАРФОЛОМІЙ I подякував за запрошення відвідати Україну В. ЮЩЕНКУ, а також Патріарху Московському АЛЕКСІЮ II за можливість разом відсвяткувати 1020-річчя хрещення Київської Русі.”

По-третє, Варфоломій спільно з Митрополитом України Володимиром (Сободаном) та Президентом В. Ющенком здійснив молебень в Києво-Печерській Лаврі. Це безпрецедентна подія, і вона означає, що Вселенський патріарх визнає Українську православну церкву на чолі з митрополитом Володимиром як повноправну і можливу базу для об’єднання всіх православних церков.

По-четверте, в візиті Варфоломія відсутнє спільне моління із Автокефальною церквою, Греко-католицькою, чи з Патріархом Української православної церкви Київського патріархату Філаретом. Це серйозний показник того, що патріархи Константинопольський, Олександрійський, Антиохійський, Єрусалимський – чотирьох перших православних церков – не хочуть іти на спільну молитву, а отже, на визнання інших гілок православ’я в Україні. Таким чином, необхідно шукати такий механізм формування єдиної української помісної православної соборної церкви, який би задовольнив усіх.



Висновки:

1. Поза сумнівом, процес становлення єдиної української помісної православної соборної церкви розпочався. Але не так, як передбачалося лідерами православних церков і держави в Україні. На мою думку, найбільш спокійним та еволюційним шляхом відновлення єдиної церкви може бути повернення до статусу Української православної церкви, який вона мала до 1686 року, коли н6аша метрополія шляхом продажу була перепідпорядкована від Константинопольської патріархії Московській. Як відомо, цей акт був засуджений, оголошений симонією та визнаний недійсним, тому Україна є канонічною територією Константинопольської патріархії. Отже, слід відновити статус України як канонічної території Константинопольської патріархії.

2. Необхідно організувати в Києві резиденцію Вселенського патріарха і створити для нього подвор’є.

3. Сьогодні є всі можливості для того, щоб саме Київ став новим центром вселенського православ’я і прийняв у себе Вселенський патріарший престол. Це буде найкращим виходом з ситуації. Отже, патріарх Варфоломій повинен отримати тут всі можливості для своєї церковної діяльності. І в цьому йому має допомогти Українська держава. Саме Софіївський собор (збудований по образу Константинопольського Софіївського собору) може стати резиденцією Вселенського патріарха і інших трьох патріархів – Константинопольського, Олександрійського, Антиохійського. На нашу думку, останній варіант є найбільш природним для України – спадкоємиці візантійської православної традиції, і Стамбула (Константинополя).

Підвищення пенсій: Юлія Тимошенко знову розкручує маховик інфляції

16 липня була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України № 654 ”Про підвищення пенсійного забезпечення громадян”. Нею передбачено встановлення з 1 липня 2008 року мінімальної пенсії за віком на рівні 544 грн. на місяць. У цілому реалізація цих заходів потребуватиме щомісяця додаткових витрат з боку Пенсійного фонду України у сумі 500 млн. грн. Уряд Юлії Тимошенко розраховує, що виплата по збільшенню пенсій відбудеться за рахунок зростання розмірів реальної заробітної плати.

З нашої точки зору, така політика Уряду є недалекоглядною. Як відомо, у 2008 році чисті дотації з Держбюджету Пенсійному фонду складають понад 20 млрд. грн. із запланованих 33,6 млрд. грн. на виплату пенсій. Це означає, що Пенсійний фонд апріорі є банкрутом, який без державного фінансування не спроможний виконувати свої функціональні зобов’язання. Головне завдання Юлії Тимошенко стосовно діяльності Пенсійного фонду – зробити цю структуру хоча б не збитковою. Що натомість робить Тимошенко? Вона ще більше нарощує його фінансові зобов’язання. Але чи отримує сьогодні Пенсійний фонд такі суми коштів, щоб дозволити собі обслуговувати пенсіонерів України без дотацій? Цілком зрозуміло, що таких коштів він не має.


Виникає наступне запитання: чи відбувається в Україні зростання заробітної плати у таких масштабах, які дозволили б Уряду підвищити пенсії? Справді, певне зростання спостерігалось у першому кварталі 2008 року. За даними Держкомстату, в січні-квітні 2008 року темп приросту реальної заробітної плати становив 11,9 % . Але з травня ріст реальної заробітної плати фактично зупинився і склав лише 0,9% до показника квітня. При цьому номінальна зарплата зросла лише на 2,2%. Це дає підстави стверджувати, що, починаючи з травня, тенденція є негативна. За червень Держкомстат даних не ще опублікував, хоча вже завершується липень. На нашу думку, у ІІ півріччі 2008 року відбуватиметься подальше зниження темпів приросту заробітної плати, оскільки економіка України фактично знаходиться у фазі стагнації. Вже у жовтні цього року може розгорнутись відкрита фаза економічної кризи.

Можна наводити й інші аргументи не на користь рішення Уряду щодо підвищення пенсій. Так, за перші шість місяців 2008 року уповільнились темпи економічного зростання порівняно з 2007 роком; підвищився рівень споживчої інфляції, який за січень-червень поточного року склав 14,6%, що значно більше, ніж заплановано Урядом (9,6%), а зростання оптових цін за І півріччя наближається до 30%. Доходи від приватизації знаходяться фактично на нульовому рівні й на початок липня склали лише 306,2 млн. грн., що становить 3,4% річного плану. Дефіцит Державного бюджету за результатами року може перевищити 30 млрд. грн. Продуктивність праці не зростає. Є від’ємним сальдо зовнішнього торговельного балансу.

Отже, можна констатувати, що жодних економічних передумов для підвищення пенсій з 1 липня не існує, однак попри це з вересня 2008 року Урядом заплановано чергове підвищення пенсій та надбавок. Такий крок є ще однією серйозною помилкою Юлії Тимошенко та її Уряду, оскільки щомісячний викид додаткових коштів на споживчий ринок на суму півмільярда гривень (а з вересня – ще більше), під якими немає реальних бюджетних доходів, вочевидь, призведе лише до нового стрибка інфляції.

Такі дії Юлії Тимошенко та Уряду, що вона очолює, на наш погляд, можна розглядати виключно як популізм і соціальну демагогію. Не викликає сумнівів, що підвищення пенсій зроблене з метою покращення рейтингу Юлії Володимирівни перед президентськими виборами 2010 року. І це є єдиним логічним поясненням, чому Уряд прийняв постанову про підвищення пенсій. Будь-яких економічних причин, як зазначено, для цього не існує.


Громадяни України, для яких призначене підвищення – пенсіонери з низьким рівнем доходів – отримані кошти спрямують, перш за все, на придбання продуктів харчування та предметів повсякденного вжитку. В умовах, коли Уряд не створив необхідного підприємницького середовища для збільшення товарної пропозиції та ведення бізнесу, подібні кроки можуть викликати лише додатковий тиск грошової маси на ринок споживчих товарів. У результаті ціни на них зростуть, а економічна ситуація в Україні лише погіршиться. Такий результат є найбільш очікуваним від підвищення пенсій Урядом з 1 липня, і постраждають від нього передусім пенсіонери.

Варшавська Східноєвропейська Конференція

15–18 липня 2008 року у Варшаві (Польща) відбулася щорічна п’ята сесія Варшавської Східноєвропейської Конференції, яка мала назву „Свобода і сила”. Захід був організований Центром Східноєвропейських досліджень Варшавського Університету. На конференції я виступив із доповіддю „Європейська економічна інтеграція України: можливості та реалії”.

Подробицi читайте у понедiлок.

„Єдиний Центр” – старий казан для нових галушок. Пiдсумки.

Підіб’ємо деякі підсумки:

У нинішньому форматі проект „Єдиний Центр”, сформований Віктором Балогою та Віктором Ющенком, є провальним. Він не має шансів отримати відчутну підтримку в українських громадян та набрати на виборах принаймні прохідні 3 відсотки.

Єдиний варіант порятунку для ЄЦ – це спроба його оживити, схиливши на свій бік ліберально-опортуністичне крило Партії регіонів на чолі з Ахметовим, Колесніковим, Звягільським та Богатирьовою. Це дало б Єдиному Центру змогу долучити до кола своїх прихильників частку електорату Донбасу і Півдня України. Для цього керівники ЄЦ повинні поставити собі за мету розколоти Партію Регіонів. Якщо це їм вдасться, то Віктор Янукович буде відкинутий у маргінес, а олігархічне крило ПР приєднається до партії Віктора Балоги.

Крім того, Єдиному Центру потрібно будь-що поглинути регіональні осередки СПУ, СДПУ(о) а потім приступити до поглинання Народної партії України Володимира Литвина. Саме електорат трьох зазначених партій і становить потенційні голоси ЄЦ. Якщо Єдиний Центр успішно зробить вищеназвані кроки, тоді у нього з’явиться примарна електоральна перспектива, якої сьогодні немає.

Поза сумнівом, партія Єдиний Центр є на 100 відсотків штучною структурою, яку, висловлюючись медичною термінологією, „запліднили з пробірки”. І в цьому криється для неї величезна небезпека. Фінал таких недолугих структур відомий: партія Віктора Балоги може стати Франкенштейном української політики, що, напевно, відомо як керівництву партії, так і, власне, громадянам України.

Дуже важливо, щоб в українській практиці такого роду політичні партії більше не створювались, і Єдиний Центр став останньою спробою кланово-бюрократичних сил взяти під контроль розвиток проєвропейського громадянського суспільства в Україні. Вожді кланово-олігархічних груп повинні, врешті-решт, усвідомити, що єдиним способом утворення політичної партії повинен бути шлях знизу, шлях формування первинних клітин та ідеологічної програми конкретних дій для реалізації інтересів української громади через соціал-демократичну, ліберал-демократичну або націонал-консервативну складову. Іншого шляху для незалежної демократичної України не існує.

„Єдиний Центр” – старий казан для нових галушок.

У суботу, 12 липня відбувся перший з’їзд партії Єдиний Центр. Спробуємо оцінити значення цієї події з точки зору можливої трансформації політичного поля України:
  1. В Україні створена ще одна бюрократично-адміністративна структура, яка буде функціонувати під назвою політична партія Єдиний Центр.
  2. Ця структура сформована в найгірших традиціях посткомуністичного періоду України. Вона є продовжувачем справи таких провладних бюрократичних проектів, якими були „Громада” Павла Лазаренка, СДПУ(о) Віктора Медведчука, Народно-демократична партія Валерія Пустовойтенка, Партія промисловців і підприємців Анатолія Кінаха. Апофеозом подібної комуно-бюрократичної діяльності, як відомо, був блок Леоніда Кучми „За Єдину Україну”, що в народі дістав назву „За Єду”.

Єдиний Центр – того ж поля ягода. Який може бути результат від його діяльності? Апріорі, такий самий, як і в попередників, нульовий.

  1. На наш погляд, ЄЦ не має чітко визначеної ідеології. Загальновідомо, що існує три класичні ідеології: соціал-демократична, ліберальна та консервативна. Єдиний Центр не підпадає під жодну з них. Настільки розмитої політичної платформи і програми, яку затвердили на з’їзді, напевно, не мала жодна провладна українська партія.
  2. Дуже слабким є і кадровий потенціал ЄЦ. Ми не бачимо там жодного відомого політика, який мав би широку підтримку населення чи принаймні користувався б повагою серед інших політичних гравців. Аналіз списків делегатів та гостей з’їзду свідчить про те, що переважна більшість з них − новачки в публічній політиці, які, з упевненістю можна сказати, не володіють високим рівнем знань у політико-економічній царині та достатньою інтелектуальною базою, щоб сформувати конкретні механізми дій, мету та план її досягнення політичними засобами для Єдиного Центру.
  3. Новостворена політична сила має відкрито бюрократичну природу. Адже всі її головні керівники − члени Президії і Політради – здебільшого є заступниками голів державних обласних адміністрацій або представляють інші ланки владного апарату. Це люди, діяльність яких де факто не стосується публічної політики, і навіть понад те − які за складом своєї роботи не мають права займатись нею. Тож створення такої партії порушує поділ функцій між політичною персоною і бюрократом-адміністратором. Кадрове підґрунтя Єдиного Центру може перетворити його на виключно корпоративно-кланову структуру.
  4. Не викликає сумнівів, що ЄЦ як політичний проект створений під наступні президентські вибори для підтримки Віктора Ющенка. Сьогодні він як Президент України має лише 5 відсотків підтримки населення і відповідно його шанси взяти реальну участь у виборах 2010 року є завідомо програшними. І навіть партія, створена Віктором Балогою, має дуже незначні можливості підсилити В. Ющенка як майбутнього кандидата в президенти політичним ресурсом.
  5. Цілком очевидно і те, що Єдиний Центр не діятиме відкритими політичними методами. Скоріш за все, він буде використовувати фінансовий ресурс своїх засновників, представників кланово-олігархічних груп Віктора Ющенка та його родичів. У переважній більшості це люди, що зараз знаходяться при владі волею Президента чи глави його секретаріату Віктора Балоги.
  6. На наш погляд, у ЄЦ закладено протиріччя між самим Ющенком та партійцями, які ввійшли в цей проект. Наприклад, в програмі партії чітко не сказано, що вона підтримує вступ України до НАТО чи приєднання до Плану дій щодо членства в цій організації. Єдиний Центр не має чіткої позиції й стосовно визнання Голодомору актом геноциду українського народу, ОУН-УПА – воюючою стороною у Другій Світовій війні. Віктор Андрійович послідовно виступає за підтримку даних кроків. Тому розмитість позиції пропрезидентської партії щодо зазначених питань не може позитивно позначитись як на рейтингу Віктора Андрійовича, так і на рейтингу ЄЦ.

Жванія – нова жертва в політичній катівні Ющенка? Коли у патріотів урветься терпець?

Сьогодні ще більше розгортається конфлікт між Давидом Жванією та Віктором Ющенком, у який втягуються нові персони. Одні говорять про те, що оприлюднені Жванією факти відповідають дійсності, інші – що Ющенко насправді був отруєний. Спробуємо сформулювати власну версію.
По-перше, Віктор Ющенко не мав права розпочинати політично-моральну війну проти Давида Жванії та позбавляти його громадянства. Адже він був серед осіб, найближчих до Ющенка, в найбільш складні для нинішнього Президента часи. Фактично Жванія формував для Ющенка первинну фінансову базу й витягував його на верхівку правлячої піраміди. Отже, дії президента України щодо Жванії є абсолютно аморальними і не відповідають християнським принципам поведінки. А Віктор Ющенко, як відомо, позиціонує себе послідовним православним християнином. Його неадекватна реакція на заяву Жванії свідчить про те, що він не вміє володіти своїми почуттями і пам’ятає всі образи. Так може себе поводити лише манірна панночка, що схильна до істерик та екзальтації.

По-друге, що стосується Давида Жванії, то його можна зрозуміти. Адже його зрадив не просто колишній бос, а товариш і навіть друг, з яким він був у найважчі часи. Жванію знищують не тільки фінансово та політично, а й морально-психологічно. З огляду на грузинську національність Давида Жванії, йому завдають одного з найболючіших ударів – по гідності. Для людини з Кавказу – це одна з найбільших образ. Тому Жванія, що зараз загнаний Ющенком та його найближчим оточенням у глухий кут, буде битися до кінця.

По-третє, щодо суті питання – було чи не було отруєння В.Ющенка, – то жодних переконливих доказів того, що отруєння справді було, суспільству не відомо. Абсолютно дикунською виглядає версія про отруєння Віктора Андрійовича керівником спецслужб на дачі. Таких дилетантських дій не дозволив би собі навіть лейтенант (ні КГБ, ні СБУ). Причини того, що сталося з Ющенком, потрібно шукати в іншому.

Існують різні версії ушкодження організму Ющенка, які висувають як лікарі, так і політики. Це й загострення хронічних хвороб під впливом стресів, і невдале омолодження у клініці „Рудольфіннерхаус”, яке негативно вплинуло на його організм. Було б добре, якби зараз Д.Жванія розповів, на чому спеціалізується ця клініка, чи відвідував її Ющенко до свого „отруєння”, і чому саме „Рудольфіннерхаус” була обрана для його лікування після „отруєння”. Адже ця інформація є дуже важливою для наших громадян.

Висновок

За будь-яких обставин, було „отруєння” чи ні, або просто сталося щось з ряду причин, названих Жванією, спровокований Ющенком конфлікт є свідченням не гідної для людини поведінки. Пішовши на брутальне зіткнення зі Жванією, Ющенко сплюндрував себе морально і продемонстрував суспільству, що він вичерпав свій потенціал як демократ. Нинішньому Президенту України потрібно знайти собі нове місце в політиці. Взагалі, практика, коли президент розправляється із найближчим оточенням і людьми, що вирощували його як професіонала та політика, є абсолютно аморальною й неприйнятною для суспільства. Думаю, що скандал із Д.Жванією вбив останній цвях у мрію В.Ющенка про другий президентський термін.

Чи існує змова між Тимошенко і Яценюком, щоб залишитися при владі?



Події 7-8 липня 2008 року свідчать про явну змову Арсенія Яценюка і Юлії Тимошенко, щоб зберегти свої високі посади. Ми бачимо, що А.Яценюк фактично зриває засідання Верховної Ради України і не дає можливості фракціям поставити на голосування питання щодо обрання заступників Голови ВРУ. Це яскраве свідчення того, що Яценюк фактично перетворюється на парламентського диктатора, що діє поза Конституцією України. Якщо він і надалі поводитиме себе таким чином, то незабаром може позбутися посади Голови Верховної Ради. Така поведінка А.Яценюка була спрогнозована нами раніше, адже ця людина переймається одним – отриманням посад і влади. Нинішнє молоде покоління „ерзац-політиків” дуже небезпечне для України. Посаду Голови Верховної Ради України має обіймати людина виважена і толерантна. На мою думку, в критичній ситуації, що склалася в українському парламенті й політикумі загалом, найкраще посаді спікера відповідає Іван Плющ.

20 июн. 2008 г.

Ю. Тимошенко чи В. Ющенко? Хто залишиться?

Питання щодо відставки Уряду з кожним днем загострюється. Конфлікт вийшов у відкриту площину. Зараз вже не викликає сумнівів що все-таки відставка Тимошенко та її коаліційного Уряду станеться. Наразі стоять лише питання «коли» та «яким чином» це відбудеться.

Спробуємо дати свій проноз та оцінку цих подій. Проаналізуємо різні сценарії розвитку подій, які передбачають відставку Уряду або його збереження.

В попередньому матеріалі (http://soskin.info/material.php?pokaz=2416) ми вже казали, що основа для загострення ситуації є об’єктивною. На суб’єктивному рівні воно виокремлюється в антагоністичному протистоянні двох лідерів коаліції та їх команд а, саме – Юлії Тимошенко та Віктора Ющенка.

Отже розглянемо варіанти яким чином остаточно припиниться функціонування коаліції де-юре і це призведе до автоматичної відставки Уряду. Для того, щоб це сталося, потрібно виконати важливу норму Конституції. Як відомо, Кабінет Міністрів України (КМУ) повинен обов’язково прийняти Програму своєї діяльності. І ця Програма діяльності КМУ повинна бути прийнята конституційною більшістю Верховної Ради України (ВРУ). Згідно статті 85 п.11 Конституції України розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України належить до повноважень Верховної Ради України. КМУ також повинен діяти згідно Конституції України та в рамках затвердженої Програми. Як відомо, нинішній Уряд не надав до Верховної Ради такої Програми і вона не була схвалена. Отже, відсутність програми йде всупереч Конституції України. Зрозуміло, що ВРУ і Президент України повинні вимагати від Уряду надати таку Програму діяльності КМУ. Однак всім вже зрозуміло, після формування в рамках фракції Наша Україна – Народна Самооборона нової партійно структури під назвою «Єдиний Центр», яку контролює керівник Секретаріату Президента України Віктор Балога, а також після виходу з правлячої коаліції двох депутатів, а саме Ігоря Рибакова (БЮТ) та Юрія Бута (НУ-НС) говорити про те що є коаліційна більшість не доводиться. Зрозуміло, що Тимошенко, яка власне кажучи не має Програми діяльності і керує країною у «ручному» режимі, її уряд і врешті-решт коаліція фактично не несуть ніякої відповідальності за результати своєї роботи. А вони, потрібно сказати, є негативними за I–ше півріччя 2008 року. Але навіть якби була подана програма, то на даний момент у Тимошенко вже нема більшості, для затвердження цієї програми. Зрозуміло що неухвалення Програми автоматично призведе до того, що Тимошенко і її Уряд повинні подати у відставку. Це один із можливих сценаріїв, який може спрацювати вже вкінці червня, на початку липня.

Другий сценарій – як це і передбачалося, Тимошенко повинна подати на затвердження зміни до Державного бюджету України на 2008 рік. Їх повинна затвердити, згідно статті 85 п.4 Конституції України, Верховна Рада України. Зрозуміло, що якщо навіть Тимошенко такі зміни подасть, то вони також не будуть ухваленні ВРУ. І таким чином, відсутність Державного бюджету де-факто вимагає, щоб Уряд на чолі з Прем’єр-міністром пішли у відставку. Зміни до Державного бюджету потрібно подати ще до «депутатських канікул», щоб країна мала реальний бюджет на друге півріччя 2008 року. Отже ці два сценарії можуть бути легко реалізовані.

Зрозуміло що відставка Тимошенко призведе до формування нової коаліції або розпуску ВРУ. Шанси практично однакові. Чи може Тимошенко убезпечити себе від відставки? Є тільки один можливий сценарій. Вона повинна домовитися з керівництвом Партії Регіонів про початок процедури імпічменту Президенту України, згідно статті 111 Конституції України. Але для цього, Віктору Ющенку потрібно інкримінувати вчинення ним державної зради або іншого злочину. Згідно статті 111 Конституції України питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Фракції БЮТ та Партії Регіонів мають можливість почати реалізовувати такий варіант, оскільки в них є більшість від конституційного складу ВРУ. Це є альтернативним варіантом розвитку подій, що дає можливість Тимошенко зберегти свої позиції і не бути усунутою з верховних щаблів влади в Україні.

На мою думку, саме в рамках цих трьох сценаріїв і будуть розвиватися в найближчий місяць події в Україні. Однак, якщо ці події не стануться до «літніх канікул», вони обов’язково будуть мати місце вже починаючи з вересня. Тому що антагонізм у відносинах двох грум – Ющенка і Тимошенко з кожним днем набирає такої гостроти, що не може бути вирішеним будь якими компромісними засобами. І досягнення консенсусу між ними вже неможливо.

9 июн. 2008 г.

Тимошенко – Ющенко: фаза відкритого конфлікту

Конфлікт усередині правлячої коаліції продовжує розвиватися і набувати антагоністичних форм. Питання про те, чи розколеться коаліція, буде залежати насамперед не від особистих стосунків керівників політичних сил, що входять у правлячу коаліцію, а від того, чи здатна «зв’язка» Ющенко-Тимошенко розв’язати основні стратегічні проблеми, які постали у 2008 році перед Україною.

Однією з головних проблем, яка стоїть перед нашою державою, яку потрібно не просто вирішувати, а й вирішувати успішно, є приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), це питання є дуже точно визначеним у часі. В грудні 2008 року рішення щодо приєднання України до ПДЧ буде прийматися міністрами закордонних справ країн-членів Північноатлантичного альянсу.

Як відомо, щоб рішення було позитивним, необхідна єдність між гілками влади відносно цього питання всередині країни-аспіранта. Тобто Секретаріат Президента, Кабінет Міністрів, Обласні державні адміністрації повинні зайняти однозначну і чітку позицію щодо вступу України в НАТО.

На сьогоднішній день ми бачимо, що Уряд Тимошенко та більшість міністрів фактично знаходяться в тіні й не займають активної позиції, щодо проведення широкої просвітницько-інформаційної діяльності стосовно інтеграції України в НАТО. Фактично Уряд не здійснює серйозних інформаційних заходів, ні в засобах масової інформації, ні на транспорті, ні в інших громадських місцях, з метою розширення знань пересічних українців з Євроатлантичної проблематики.

Для В. Ющенка отримання для України ПДЧ є життєво необхідною умовою збереження його авторитету як Президента України. На відміну від Ющенка, Юлія Тимошенко розглядає питання вступу України в НАТО лише з позиції сприяння цього кроку зростанню електоральних симпатиків.

Другим питанням, важливим для збереження єдності між двома частинами коаліції є питання приватизації. На сьогоднішній день дві фінансово-корпоративні групи, які представлені в правлячій коаліції, – це група, яка орієнтується на Ющенка, та група, яка орієнтується на Тимошенко, – мають різне бачення мети та засобів приватизації. Каменем спотикання стало питання навколо приватизації Одеського припортового заводу, а також навколо призначення нового Голови Фонду держмайна України. Головна розбіжність між Ющенком і Тимошенко полягає у тому, що Президент стоїть на позиціях неможливості «проїдання» коштів, отриманих від приватизації. Вони мають бути закумульовані у так званому Фонді майбутніх поколінь, за прикладом Скандинавських країн та країн Перської затоки.

На жаль, з боку групи Юлії Тимошенко і Кабінету Міністрів ми не бачимо такої позиції, про що, зокрема, свідчить несистемне і стратегічно неправильне використання коштів від приватизації «Криворіжсталі». Отже, без сумніву це те, що розколює коаліцію.

Третє питання – відносини з Росією. Тимошенко прагне домовитися з Північним сусідом та йде їм на всілякі поступки. Для цього достатньо згадати слова Прем’єра, яка обіцяла Росії сприяти пришвидшенню членства країни в СОТ. Така позиція не є далекоглядною, для нашої держави, особливо зараз, у період загострення україно-російських відносин. Поки ми не вирішимо всі «гострі» питання з Північним сусідом, не можна підписувати протокол-погодження щодо приєднання Росії до СОТ.

Серйозні розбіжності між групами Ющенка і Тимошенко існують і навколо газового питання. Тут ці два керманича також не можуть знайти «спільного знаменника».

Серйозним протиріччям між двома частинами коаліції є здійснення в Україні реформи системи місцевого самоврядування., яка наразі перебуває у глибокій кризі. Ні Ющенко, ні Тимошенко і досі не змогли виробити реальну ґрунтовну модель цієї такої важливої для нашого суспільства реформи. Перелік системних протиріч усередині коаліції можна продовжувати. У сфері економіки це питання дефіциту бюджету, курсу гривні, здійснення зовнішніх запозичень, соціальні виплати. Якщо розглянути й інші площини, то ми побачимо дуже серйозні ідеологічні розбіжності між командами Прем’єра та Президента.

З великою ймовірністю можна прогнозувати, що подібне загострення протиріч і переростання багатьох із них в антагоністичну форму завершиться відставкою Уряду. В Секретаріаті Президента вже підготовлений план на випадок переформатування коаліції. І тоді БЮТ, на чолі з Тимошенко, перейде в опозицію

Може бути декілька варіантів реалізації цього плану. Перший – пропозицію про відставку Уряду внесе Партія регіонів. За підтримки комуністів, Литвина та Єдиного центру буде висловлена недовіра Уряду. Другим варіант – Тимошенко, усвідомивши неможливість впоратися з поставленими завданнями (дефіцит бюджету, невирішене питання ціни природного газу та ін.), особливо на тлі погіршення відносин з Росією, подасть у відставку.

Можемо говорити, що сьогодні вже створена нова неформальна коаліція, лідерами якої є Богатирьова, Балога, Ахметов та Колєсніков. Питання наразі полягає лише в тому, коли саме почнеться відкрита фаза конфлікту між двома частинами нинішньої коаліції –у червні, чи у вересні.

4 июн. 2008 г.

Деякі роздуми, щодо результатів виборів депутатів Київської міської ради

Чим далі, тим більше питань викликає післявиборча ситуація в місті Києві. М’яко кажучи, дуже дивно поводить себе Київська міська територіальна виборча комісія (КМТВК), яку очолює Білик Галина Іванівна (Народна партія України). Сьогодні вже 4 червня, КМТВК вже прийняла постанову № 37/3 «Про реєстрацію депутатів Київської міської ради» від 31 травня 2008 року. Але відсутня постанова про результати виборів. Взагалі, повним абсурдом є той факт, що КМТВК не має свого сайту, а відомості про її роботу розташовані на сайті Київської міської ради (http://kmr.gov.ua/). Це є порушенням всіх законодавчих норм, оскільки цей орган (ТВК) є незалежним від Київської міської ради. Для висвітлення своєї діяльності, ходу голосування, результатів виборів Київська ТВК повинна мати свій власний Інтернет-ресурс.

Відсутні результати виборів, щодо того, яка кількість виборців прийняла участь на кожній виборчій дільниці. Неоприлюднено офіційних результатів, щодо загальної явки виборців. Немає розгорнутого результату, щодо того, яку кількість голосів отримала кожна політична сила, яка кількість бюлетенів була визнана недійсними, скільки голосів було віддано «проти всіх» кандидатів. Хоча за попередніми даними відомо, що саме «проти всіх» було віддано більш як 3% голосів.

Отже можемо зробити такий висновок: Київська ТВК є дуже залежним органом від Київської міської адміністрації, вона не хоче надавати міській громаді міста всю правду про перебіг та результати виборів. Виникає риторичне запитання, на 21 годину в день голосування явка складала менше 48%, то звідки ж тоді остаточна явка була оприлюднена - понад 53%?

Можна припустити, що 5% голосів було «дописано», щоб «протягнути» до міської ради такі політичні структури як Партію Регіонів та Блок Катеринчука. Адже за даними екзитполів саме ці політичні сили, або не потрапляли до міськради, або були на межі (не забуваємо про похибку в 2%) .

Дуже дивує поведінка Комітету виборців України (КВУ). Це недержавна громадська організація, основною функцією якої є подача саме об’єктивного аналізу цих процесів. Незрозумілою є поведінка Блоку Юлії Тимошенко, який проводив свій власний паралельний обрахунок голосів. Чому вони не оприлюднили свої результати? Можливо немає що оприлюднювати? Можливо були досягнуті якісь сепаратні домовленості в ході переговорів з Леонідом Черновецьким? Отже ми бачимо, що питань набагато більше, ніж відповідей.

Виникає багато запитань і до найбільш потужних засобів масової інформації, складається враження, що вони зайняли позицію «страуса, що ховає голову у пісок». Вони не бажають донести до киян реальну картину результатів волевиявлення. Особливо це стосується провідних телеканалів України. Це є дуже дивна і необ’єктивна позиція, яка абсолютно не відповідає принципам незалежних мас-медіа, коли мас-медіа вважаються четвертою гілкою влади. Отже українські провідні ЗМІ показують необ’єктивний підхід у висвітленні політичної ситуації у столиці.

Тепер проаналізуємо можливість розвитку подій у найближчий час у Київраді. Як ми і передбачали, Блок Черновецького не отримав більшості мандатів у міськраді від її чисельного складу. Сьогодні інші політичні сили, що потрапили до Київради, мають можливість створення більшості, яка буде протистояти міському голові. Таку більшість можуть утворити: БЮТ, Блок Кличка, Блок Катеринчука і Блок Литвина. Якщо зазначені блоки об’єднаються, то вони матимуть 63 голоси. Це дасть змогу обрати «свого» Секретаря міськради, а також сформувати та обрати керівний склад постійно діючих комісій Київської міської ради. Саме таким чином створена коаліція зможе стати дуже серйозним опонентом Черновецькому та його групі.

Задля формування такої коаліції необхідно, щоб блоки Тимошенко і Кличка пішли на поступки блоку Литвина, а саме його лідеру в Києві – Віктору Пилипишину. В такому випадку, задля створення вищезазначеної коаліції, необхідно, щоб БЮТ, Блок Кличка та Блок Катеринчука, запропонували Віктору Пилипишину посаду Секретаря Київради. Це було б компромісним кроком. Тільки таким чином вбачається можливість зупинки Черновецького і його сили. Якщо не буде сформована опозиційна більшість до Чорновецького це призведе до ще більшого хаосу і безладу у столиці, до розкрадання землі й ресурсів Києва.

Організатором і лідером переговорів, щодо створення такої більшості має виступити Юлія Тимошенко. Саме її авторитет має відіграти ключову роль. Якщо Тимошенко зможе створити таку більшість проти чинного мера, то це буде свідченням того, що вона вже стає зрілим політиком міжнародного рівня.

Отже нам залишається чекати, що все-таки здоровий глузд у Київраді переможе і таким чином Київ буде врятований від Черновецького і його політичних соратників.

30 мая 2008 г.

Юля сдала Киев. Как Кутузов Москву?

Директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін дав інтерв’ю журналісту Володимиру Заманському щодо результатів позачергових виборів Київського міського голови та депутатів Київради для друку в українських ЗМІ та розміщення на сайті.
− Олег Игоревич, в одном из своих интервью бывший министр обороны Анатолий Гриценко привел отрывок из разговора с Юлией Тимошенко. Он сказал: «Юля, ты поставила две задачи. Первая – это снять Черновецкого. Вторая – это провести своего демократического кандидата. Попытайся выполнить хотя бы одну задачу».
И что же ответила Юлия Владимировна?
− Ее ответ был изумителен: «Толя, ты даже не представляешь, какой блестящей будет наша победа».
− Ну что ж, это совершенно правильный ответ. Юля одержала блестящую, я бы сказал, стратегическую победу в битве, которая, правда, еще не завершена. Дело в том, что Тимошенко вовсе не стремилась победить в Киеве. Киев – это не ее цель. Ее цель – пост Президента Украины, и руководить столицей ей без надобности.
− Давайте разбираться. Снять Черновецкого не удалось. Завоевать большинство в Киевраде БЮТу будет непросто. Юлия Владимировна инициировала выборы, не проведя закон о втором туре, не выдвинув победоносного кандидата. Это дало повод говорить что результаты киевского голосования стали для Тимошенко холодным душем. Более того, сказано даже, что это не холодный душ, а ванна с формалином.
− Глупости! Неужели не понятно, что взять власть в Киеве значит взвалить на себя колоссальные проблемы, которые Черновецкому не решить. А ведь он пообещал много, и его обещания четко зафиксированы в печатном и электронном виде. А тем временем городу некуда девать горы мусора. Имеющиеся полигоны заполнены выше всякой меры, и как создавать новые, неизвестно. Метрополитен на грани коллапса, городской транспорт задыхается, и через несколько месяцев Киев может превратиться в громадную автостоянку. А развязки, обходные дороги, мосты через Днепр не строятся. В городе то и дело отключается электроэнергия. Киев переполнен бомжами, бездомным собаками и крысам. Вот почему Тимошенко не собирается возлагать на свою политическую силу чужие неисполнимые обещания и неразрешимые проблемы. Пусть их не выполняет Черновецкий и его команда.
Еще до того, как выборы состоялись, эксперты заговорили о том, что в случае поражения Юли она будет снята с поста премьер-министра.
− А как ее снять? Допустим, НУНС проголосует «за», и демократическая коалиция окончательно развалится. Но у Блока Юлии Тимошенко будут развязаны руки, и он «ситуативно» вместе с нынешней оппозицией будет создавать для Ющенко такие проблемы, что мало не покажется. В таком случае, так же, как и в случае с киевскими выборами, Юлия Владимировна получает замечательную возможность наблюдать со стороны, как страна катится вниз, и говорить народу: смотрите, что происходит. А ведь я предупреждала. А ведь я обещала. Меня не послушали, и вот результат.
− Считается, однако, кто владеет столицей, тот владеет страной. Победа Черновецкого расценивается людьми, как поражение Тимошенко. После выборов ее рейтинг, конечно же, упал.
− Если за несколько недель рейтинг ее кандидата Турчинова, которого киевляне по сути и не знали, она сумела поднять практически с нуля до второго места, то неужели же Юлия Владимировна не сможет поднять свой рейтинг за несколько месяцев? Ведь она не просто подняла Турчинова, она сокрушила Кличко. Куда теперь ему с его третьим местом? Теперь Юля может говорить с Президентом с позиции силы. «За вас, Виктор Андреевич, сколько киевлян проголосовало? Нисколько. Ваша партия ни одного депутата в Киевраде не имеет. За регионалов сколько проголосовало? А сколько за меня?»
− Вы полагаете, что могут состояться досрочные выборы Президента?
− А вы полагаете, что Юля этого не хочет? Ей долго ждать не выгодно. Чем она дольше у власти, тем на ней больше ответственности. А к лету инфляция всегда уменьшается, ближе к осени может и вовсе остановиться. Туристы приезжают, село собирает урожай, не расходуются средства на отопление, много других факторов. И к осени можно будет рапортовать народу о коренных изменениях к лучшему. А вот сентябрь будет для Тимошенко уже трудным месяцем, в октябре-ноябре необходимо ждать серьезных событий.
− Если бы выборы киевского городского головы проходили в два тура, Черновецкий потерпел бы поражение. Ющенко это понимал, но, тем не менее, изменения в закон о выборах столичного мэра внесены не были. Ющенко фактически обеспечил победу Черновецкому. Зачем?
− Затем, чтобы нанести поражение Юле. Но она оказалась более расчетливой.
То есть, эта женщина сдала Киев, как Кутузов Москву?
− Конечно. В 1812 году многие тоже решили, что, войдя в столицу, Наполеон победил. На самом деле это было его страшное поражение. Кутузов перехитрил французского императора. Правда при этом маршалу пришлось спалить Москву, а император ее разграбил. Не хотелось бы, чтобы подобное случилось в Киеве, все-таки живем мы все в этом городе.
Бесіду провів Володимир Заманський