Парламентсько-урядова криза в Україні: як знайти вихід?

Сьогодні як представники політичного бомонду, так і експерти, ЗМІ, рядові громадяни України переймаються можливим розвитком подій у парламенті. Чи вдасться політикам створити нову коаліцію, чи Верховна Рада знову буде розпущена і вже у грудні цього року нас чекатимуть чергові позачергові вибори до парламенту. Висуваються різні прогнози виходу із вересневої парламентсько-урядової кризи. Спробую викласти власний погляд на можливий розв’язок політичної інтриги.

Найбільш примарним видається варіант відновлення коаліції між Блоком Юлії Тимошенко та Блоком „Наша Україна – Народна самооборона”. Враховуючи нинішній, досить високий ступінь антагонізму в стосунках між Президентом та Прем’єром, жоден із „непримиримих” союзників навряд чи захоче повернутись до старого формату коаліції демократичних сил.

Практично нереальним та неперспективним виглядає і другий варіант формування коаліції – за участю БЮТ, НУНС та Блоку Володимира Литвина. Не є таємницею, що ціною приєднання литвинівців до коаліції може бути лише посада спікера для їхнього лідера. Але ні для Тимошенко, ні для Ющенка немає жодного сенсу власноруч розкручувати Литвина перед президентськими виборами як ще одну можливу кандидатуру на посаду керманича держави. І взагалі, чи логічним є об’єднання демократів із основним фігурантом викривальних записів майора Мельниченка?

Третій варіант створення коаліції – у складі БЮТ і Партії регіонів – також є малоймовірним, бо це два системних противника. Через свої колосальні амбіції вони не в змозі поділити посади ні на фінансовому, ні на політичному рівнях так, щоб це влаштовувало як лідерів цих політичних сил, так і представників їх фінансово-корпоративних груп. Тож такий формат коаліції, на мій погляд, можна розглядати, скоріше, як теоретично можливий.

Існує і четвертий варіант коаліції: Партія регіонів + Блок Литвина + КПУ. Якщо вони об’єднають свої мандати, то вийде цифра 223, чого, як відомо, замало для утворення більшості в парламенті. Однак у разі домовленості між Рінатом Ахметовим, Віктором Ющенком і Віктором Балогою, група останнього зможе, не виходячи із фракції НУНС, голосувати за всі рішення щодо формування такої коаліції, а після її утворення – брати участь у прийнятті необхідних політичних та соціально-економічних законів. Такий формат коаліції міг би бути досить дієвим і дав би можливість усім політичним силам перепочити і не кидати Україну у вир виборчої кампанії перед новорічними й різдвяними святами. Подібний розвиток подій, на мій погляд, влаштовує всі політичні та фінансово-корпоративні групи України.

У разі створення такої коаліції, вірогідною є домовленість її учасників про проведення дострокових парламентських виборів, однак не пізніше червня 2009 року. Цей варіант дозволить тимчасово вирішити певні протиріччя в українському політикумі та надасть можливість усім фінансово-корпоративним групам загальнонаціонального і регіонального масштабу об’єднати зусилля проти свого головного конкурента − групи Юлії Тимошенко та її особисто. Відомо, що сьогодні найбільша кількість мільярдерів зосереджена саме навколо лідера БЮТ. Очевидно, Юлія Володимирівна усвідомлює, що втрата прем’єрського крісла загрожує і втратою підтримки мільярдерів-бютівців. Саме тому вона так жорстоко б’ється за збереження для себе посади керівника Уряду.

Якщо ж парламентську коаліцію взагалі не вдасться створити за жодним із окреслених форматів, будуть проголошені дострокові вибори до Верховної Ради. Такий варіант розв’язку політичної кризи вважаю величезним випробовування для України. Адже основні політичні сили наразі не бажають вносити зміни до виборчого законодавства, які б дозволяли провести вибори до ВРУ і місцевих рад за відкритими списками. І це зрозуміло, бо система виборів за відкритими списками цілковито змінила б політичний ландшафт в Україні, а відповідно і конфігурацію всіх загальноукраїнських і регіональних фінансово-корпоративних груп. Але ніхто з них не хоче позбутися влади. Тому про відкриті списки сьогодні говорять лише деякі політологи, а політики здебільшого замовчують цю тему. Прикро також, що ні країни ЄС, ні США – наші стратегічні партнери – не звертають увагу лідерів провідних українських партій на необхідність приведення виборчого законодавства до демократичних норм. не здійснюють тиск на лідерів провідних вітчизняних партій, щоб вони здійснили таку політичну трансформацію в Україні.

У разі ж проведення дочасних парламентських виборів (імовірно, у грудні ц.р.) за старою моделлю, головними силами, які пройдуть у Верховну Раду, безумовно, будуть БЮТ і Партія регіонів. Окрім них, шанси подолати трьохвідсотковий бар’єр мають КПУ, Наша Україна, Єдиний Центр та Блок Литвина. Інших партій, як видається, в парламенті представлено не буде.

За таких умов залишається в силі система купівлі місць у виборчих партійних списках. Можна передбачити, що місце депутата Верховної Ради істотно подорожчає і коштуватиме $20–30 млн. А це, своєю чергою, породить чималі проблеми для України, адже депутати, котрі заплатили за проходження до ВРУ, намагатимуться повернути вкладені „інвестиції” з відсотками. Тож український парламент може перетворитися на потужну корупційну машину, яка буде зайнята лише відбиванням грошей, запускаючи руку в Держбюджет та формуючи штучні монополії.

Далеко за прикладом ходити не потрібно – така модель вже діє в Київраді. Столичні депутати, незалежно від партійної приналежності, поспіхом повертають собі витрачені на вибори кошти. Як наслідок, маємо тотальне пограбування Києва, яке кожного дня збільшується в геометричній прогресії. Без сумніву, аналогічні схеми працюватимуть і у Верховній Раді.

Отже, підіб’ємо підсумки. Сьогодні можливі два реальні, хоч і обидва погані для України, варіанти виходу з політичної кризи. Найкращим із них, на мій погляд, є формування так званої регіоно-литвиновсько-комуністичної умовної більшості та уникнення тим самим дочасним виборів. Впровадження такого сценарію дозволяє українському народу більш-менш спокійно пережити зиму. А всім політичним силам, і насамперед правим, використати цей час для розвалу Блоку Юлії Тимошенко як найбільшої загрози українській державності. І підготуватись таким чином до нових політичних змагань.