29 июл. 2008 г.

Для України настав час зламати російську газову монополію

Нові реалії газового ціноутворення

В 2009 році на Україну очікують нові випробування у сфері забезпечення енергоносіями і підтримання своєї енергетичної безпеки. Це стало зрозуміло після візиту в Україну голови російського Газпрому Олексія Міллера. Переговори прем’єр-міністра та інших українських посадовців із керівництвом Газпрому врешті, звелося до одного результату: Росія застосовуватиме нову формулу визначення ціни на газ для України з 2009 р. Ці розрахунки базуватимуться на ціні нафти протягом остатніх трьох місяців із певними елементами кореляції. Міллер назвав базову ціну газу для України на наступний рік: 315 дол. за 1000 кубометрів газу, який постачатиметься в Україну. Всі розрахунки пані Тимошенко і її запевнення про те, що майбутня ціна ще коригуватиметься, і ще не проведено переговори з постачальниками газу з Туркменії, Узбекистану та Казахстану не витримують жодної критики оскільки відомо, що ці азіатські країни цілком координують свою газову політику з Росією і де-факто передали право здійснювати газове ціноутворення в руки Росгазпрому. Тим паче, жодна з вищеназваних країн не буде відмовлятися від можливості одержати якомога вищі доходи від експорту свого газу. Тому можна впевнено стверджувати: газ, який Україна імпортуватиме з Росії, незалежно від його походження, не буде коштувати менше, ніж 315 дол. за 1000 кубометрів. Необхідно сказати, що такий розвиток подій передбачався фаховими українськими експертами, адже Росія відстоює свої національні інтереси і більше не йтиме на жодні поступки Україні. Власне кажучи, Україні і не потрібні ці поступки, тому що вони завжди надто дорого нам коштували, а результатами цих поступок (зокрема, нижчої ціни на газ) користувався не український народ, а правлячі фінансово-корпоративні групи. Так було за часів Л. Кучми і продовжується за президентства В. Ющенка.



Що ж Українська держава може протиставити високій ціні російського газу?

1. Головним нашим важелем впливу в перемовинах як з Росією, так і з Західною Європою, має стати тверда позиція України щодо ціни на транзит газу, що видобувається на російській території і який купують західноєвропейські країни (Німеччина, Франція, Австрія, Італія та Іспанія). Щорічно територією України в Західну Європу транспортується від 120 до 130 млрд. кубометрів газу. Це 80% від усього газу, який Росія експортує в країни ЄС. Як відомо, існує загальноєвропейська ціна транзиту газу, і вона достатньо прозора: від 4 до 6 євро за 1000 кубів на 100 км. Україна сьогодні бере за транзит газу (і то не в грошовій формі) 1,65 долара. Коли російського газ коштував 40 доларів за 1000 кубометрів, ціна транзиту складала 1,06 долара. Оскільки ця ціна зросла до 400 (для Польщі) і навіть до 500 доларів за 1000 кубометрів для західноєвропейських держав, то, відповідно, у стільки ж разів має зрости і ціна транзиту за 1000 кубів на 100 км. Отже, Україна повинна брати мінімум 6 євро з власників газу (а ними є західноєвропейські країни, що купили газ у Росії) за його транзит українською територією. Це буде справедливо і відповідатиме всім вимогам Світової організації торгівлі та європейським стандартам. Також слід підняти до європейського рівня наші розцінки на закачування, збереження і викачування газу з наших газосховищ. На сьогоднішній день ми дозволяємо використовувати свою унікальну систему газосховищ за безцінь різним фірмам і „фірмочкам”, цілковито порушуючи інтереси української національної безпеки і живлячи корупційну систему.

2. Необхідно терміново встановити відповідні вимірювальні пристрої на наших західному і східному кордонах (з Росією. Словаччиною, Польщею, Угорщиною), а також на газоперекачувальних станціях, які б відповідали європейським стандартам і чітко показували, яка кількість газу заходить в Україну для транзиту, і скільки виходить за межі України.

3. Слід також навести лад у секторі внутрішнього видобутку газу – повернути в народну власність усі газові свердловини, які режим Л. Кучми та нинішня влада пороздавали різним структурам, за якими стоять народні депутати України та інші представники системи бандократії. Газові родовища є власністю і надбанням українського народу, і вони повинні служити українській громаді.



Висновки:

По-перше, в результаті підняття ціни транзиту й суміжних послуг Україна одержить додаткові мільярди доларів, що дозволить їй сплачувати нову ціну за російський газ і модернізувати свою газотранспортну систему.

По-друге, В результаті реалізації комплексу вищезапропонованих заходів Україна зможе, нарешті, вирішити ключові проблеми своєї газової безпеки. Це може зробити Юлія Тимошенко та її Уряд, якщо вона матиме для цього волю і захоче не лише на словах, а й на ділі боротися з корупцією та хабарництвом – спадком режиму Л. Кучми. Власне кажучи, діяльність прем’єрки у царині газової енергетики засвідчить щирість її слів намірів або їх неправдивість.

Київ має стати центром вселенського православ’я

До України приїхав вселенський патріарх Варфоломій I на запрошення Президента України Віктора Ющенка. Візит приурочений до 1020-ї річниці хрещення України-Русі. Поза сумнівом, це непересічна подія, і вона заслуговує на величезну увагу. Вже тепер можна підбити певні підсумки.



По-перше, візит Варфоломія в Україну, який має посприяти єднанню українського православ’я, таки відбувся. «Ми прибули сюди, щоб помолитися разом з вами за об’єднання усіх православних християн України в єдину церкву – церкву вашого народу, церкву вашої країни», – сказав Варфоломій I, додавши, що члени його делегації є тими, “хто прагне єдності і свободи”. А отже, патріарх приїхав помолитися за нашу церкву. Це свідчення того, що всесвітнє православ’я (зрозуміло, окрім московського патріарха) налаштоване на те, що незалежна Україна повинна мати свою повноправну кафолічну єдину соборну православну церкву.

Створення такої єдиної церкви справді відповідає всім православним канонам і положенням усіх Вселенських православних соборів. Фактично Варфоломій проголосив початок об’єднання різних гілок православ’я в Україні, і він буде це вітати й підтримувати.

По-друге, важливим сигналом є те, що Варфоломій подякував Московському патріарху Олексію і сказав, що вони будуть зустрічатися і разом молитися на землі України як частини всесвітньої православної території („ВАРФОЛОМІЙ I подякував за запрошення відвідати Україну В. ЮЩЕНКУ, а також Патріарху Московському АЛЕКСІЮ II за можливість разом відсвяткувати 1020-річчя хрещення Київської Русі.”

По-третє, Варфоломій спільно з Митрополитом України Володимиром (Сободаном) та Президентом В. Ющенком здійснив молебень в Києво-Печерській Лаврі. Це безпрецедентна подія, і вона означає, що Вселенський патріарх визнає Українську православну церкву на чолі з митрополитом Володимиром як повноправну і можливу базу для об’єднання всіх православних церков.

По-четверте, в візиті Варфоломія відсутнє спільне моління із Автокефальною церквою, Греко-католицькою, чи з Патріархом Української православної церкви Київського патріархату Філаретом. Це серйозний показник того, що патріархи Константинопольський, Олександрійський, Антиохійський, Єрусалимський – чотирьох перших православних церков – не хочуть іти на спільну молитву, а отже, на визнання інших гілок православ’я в Україні. Таким чином, необхідно шукати такий механізм формування єдиної української помісної православної соборної церкви, який би задовольнив усіх.



Висновки:

1. Поза сумнівом, процес становлення єдиної української помісної православної соборної церкви розпочався. Але не так, як передбачалося лідерами православних церков і держави в Україні. На мою думку, найбільш спокійним та еволюційним шляхом відновлення єдиної церкви може бути повернення до статусу Української православної церкви, який вона мала до 1686 року, коли н6аша метрополія шляхом продажу була перепідпорядкована від Константинопольської патріархії Московській. Як відомо, цей акт був засуджений, оголошений симонією та визнаний недійсним, тому Україна є канонічною територією Константинопольської патріархії. Отже, слід відновити статус України як канонічної території Константинопольської патріархії.

2. Необхідно організувати в Києві резиденцію Вселенського патріарха і створити для нього подвор’є.

3. Сьогодні є всі можливості для того, щоб саме Київ став новим центром вселенського православ’я і прийняв у себе Вселенський патріарший престол. Це буде найкращим виходом з ситуації. Отже, патріарх Варфоломій повинен отримати тут всі можливості для своєї церковної діяльності. І в цьому йому має допомогти Українська держава. Саме Софіївський собор (збудований по образу Константинопольського Софіївського собору) може стати резиденцією Вселенського патріарха і інших трьох патріархів – Константинопольського, Олександрійського, Антиохійського. На нашу думку, останній варіант є найбільш природним для України – спадкоємиці візантійської православної традиції, і Стамбула (Константинополя).

Підвищення пенсій: Юлія Тимошенко знову розкручує маховик інфляції

16 липня була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України № 654 ”Про підвищення пенсійного забезпечення громадян”. Нею передбачено встановлення з 1 липня 2008 року мінімальної пенсії за віком на рівні 544 грн. на місяць. У цілому реалізація цих заходів потребуватиме щомісяця додаткових витрат з боку Пенсійного фонду України у сумі 500 млн. грн. Уряд Юлії Тимошенко розраховує, що виплата по збільшенню пенсій відбудеться за рахунок зростання розмірів реальної заробітної плати.

З нашої точки зору, така політика Уряду є недалекоглядною. Як відомо, у 2008 році чисті дотації з Держбюджету Пенсійному фонду складають понад 20 млрд. грн. із запланованих 33,6 млрд. грн. на виплату пенсій. Це означає, що Пенсійний фонд апріорі є банкрутом, який без державного фінансування не спроможний виконувати свої функціональні зобов’язання. Головне завдання Юлії Тимошенко стосовно діяльності Пенсійного фонду – зробити цю структуру хоча б не збитковою. Що натомість робить Тимошенко? Вона ще більше нарощує його фінансові зобов’язання. Але чи отримує сьогодні Пенсійний фонд такі суми коштів, щоб дозволити собі обслуговувати пенсіонерів України без дотацій? Цілком зрозуміло, що таких коштів він не має.


Виникає наступне запитання: чи відбувається в Україні зростання заробітної плати у таких масштабах, які дозволили б Уряду підвищити пенсії? Справді, певне зростання спостерігалось у першому кварталі 2008 року. За даними Держкомстату, в січні-квітні 2008 року темп приросту реальної заробітної плати становив 11,9 % . Але з травня ріст реальної заробітної плати фактично зупинився і склав лише 0,9% до показника квітня. При цьому номінальна зарплата зросла лише на 2,2%. Це дає підстави стверджувати, що, починаючи з травня, тенденція є негативна. За червень Держкомстат даних не ще опублікував, хоча вже завершується липень. На нашу думку, у ІІ півріччі 2008 року відбуватиметься подальше зниження темпів приросту заробітної плати, оскільки економіка України фактично знаходиться у фазі стагнації. Вже у жовтні цього року може розгорнутись відкрита фаза економічної кризи.

Можна наводити й інші аргументи не на користь рішення Уряду щодо підвищення пенсій. Так, за перші шість місяців 2008 року уповільнились темпи економічного зростання порівняно з 2007 роком; підвищився рівень споживчої інфляції, який за січень-червень поточного року склав 14,6%, що значно більше, ніж заплановано Урядом (9,6%), а зростання оптових цін за І півріччя наближається до 30%. Доходи від приватизації знаходяться фактично на нульовому рівні й на початок липня склали лише 306,2 млн. грн., що становить 3,4% річного плану. Дефіцит Державного бюджету за результатами року може перевищити 30 млрд. грн. Продуктивність праці не зростає. Є від’ємним сальдо зовнішнього торговельного балансу.

Отже, можна констатувати, що жодних економічних передумов для підвищення пенсій з 1 липня не існує, однак попри це з вересня 2008 року Урядом заплановано чергове підвищення пенсій та надбавок. Такий крок є ще однією серйозною помилкою Юлії Тимошенко та її Уряду, оскільки щомісячний викид додаткових коштів на споживчий ринок на суму півмільярда гривень (а з вересня – ще більше), під якими немає реальних бюджетних доходів, вочевидь, призведе лише до нового стрибка інфляції.

Такі дії Юлії Тимошенко та Уряду, що вона очолює, на наш погляд, можна розглядати виключно як популізм і соціальну демагогію. Не викликає сумнівів, що підвищення пенсій зроблене з метою покращення рейтингу Юлії Володимирівни перед президентськими виборами 2010 року. І це є єдиним логічним поясненням, чому Уряд прийняв постанову про підвищення пенсій. Будь-яких економічних причин, як зазначено, для цього не існує.


Громадяни України, для яких призначене підвищення – пенсіонери з низьким рівнем доходів – отримані кошти спрямують, перш за все, на придбання продуктів харчування та предметів повсякденного вжитку. В умовах, коли Уряд не створив необхідного підприємницького середовища для збільшення товарної пропозиції та ведення бізнесу, подібні кроки можуть викликати лише додатковий тиск грошової маси на ринок споживчих товарів. У результаті ціни на них зростуть, а економічна ситуація в Україні лише погіршиться. Такий результат є найбільш очікуваним від підвищення пенсій Урядом з 1 липня, і постраждають від нього передусім пенсіонери.

Варшавська Східноєвропейська Конференція

15–18 липня 2008 року у Варшаві (Польща) відбулася щорічна п’ята сесія Варшавської Східноєвропейської Конференції, яка мала назву „Свобода і сила”. Захід був організований Центром Східноєвропейських досліджень Варшавського Університету. На конференції я виступив із доповіддю „Європейська економічна інтеграція України: можливості та реалії”.

Подробицi читайте у понедiлок.

„Єдиний Центр” – старий казан для нових галушок. Пiдсумки.

Підіб’ємо деякі підсумки:

У нинішньому форматі проект „Єдиний Центр”, сформований Віктором Балогою та Віктором Ющенком, є провальним. Він не має шансів отримати відчутну підтримку в українських громадян та набрати на виборах принаймні прохідні 3 відсотки.

Єдиний варіант порятунку для ЄЦ – це спроба його оживити, схиливши на свій бік ліберально-опортуністичне крило Партії регіонів на чолі з Ахметовим, Колесніковим, Звягільським та Богатирьовою. Це дало б Єдиному Центру змогу долучити до кола своїх прихильників частку електорату Донбасу і Півдня України. Для цього керівники ЄЦ повинні поставити собі за мету розколоти Партію Регіонів. Якщо це їм вдасться, то Віктор Янукович буде відкинутий у маргінес, а олігархічне крило ПР приєднається до партії Віктора Балоги.

Крім того, Єдиному Центру потрібно будь-що поглинути регіональні осередки СПУ, СДПУ(о) а потім приступити до поглинання Народної партії України Володимира Литвина. Саме електорат трьох зазначених партій і становить потенційні голоси ЄЦ. Якщо Єдиний Центр успішно зробить вищеназвані кроки, тоді у нього з’явиться примарна електоральна перспектива, якої сьогодні немає.

Поза сумнівом, партія Єдиний Центр є на 100 відсотків штучною структурою, яку, висловлюючись медичною термінологією, „запліднили з пробірки”. І в цьому криється для неї величезна небезпека. Фінал таких недолугих структур відомий: партія Віктора Балоги може стати Франкенштейном української політики, що, напевно, відомо як керівництву партії, так і, власне, громадянам України.

Дуже важливо, щоб в українській практиці такого роду політичні партії більше не створювались, і Єдиний Центр став останньою спробою кланово-бюрократичних сил взяти під контроль розвиток проєвропейського громадянського суспільства в Україні. Вожді кланово-олігархічних груп повинні, врешті-решт, усвідомити, що єдиним способом утворення політичної партії повинен бути шлях знизу, шлях формування первинних клітин та ідеологічної програми конкретних дій для реалізації інтересів української громади через соціал-демократичну, ліберал-демократичну або націонал-консервативну складову. Іншого шляху для незалежної демократичної України не існує.

„Єдиний Центр” – старий казан для нових галушок.

У суботу, 12 липня відбувся перший з’їзд партії Єдиний Центр. Спробуємо оцінити значення цієї події з точки зору можливої трансформації політичного поля України:
  1. В Україні створена ще одна бюрократично-адміністративна структура, яка буде функціонувати під назвою політична партія Єдиний Центр.
  2. Ця структура сформована в найгірших традиціях посткомуністичного періоду України. Вона є продовжувачем справи таких провладних бюрократичних проектів, якими були „Громада” Павла Лазаренка, СДПУ(о) Віктора Медведчука, Народно-демократична партія Валерія Пустовойтенка, Партія промисловців і підприємців Анатолія Кінаха. Апофеозом подібної комуно-бюрократичної діяльності, як відомо, був блок Леоніда Кучми „За Єдину Україну”, що в народі дістав назву „За Єду”.

Єдиний Центр – того ж поля ягода. Який може бути результат від його діяльності? Апріорі, такий самий, як і в попередників, нульовий.

  1. На наш погляд, ЄЦ не має чітко визначеної ідеології. Загальновідомо, що існує три класичні ідеології: соціал-демократична, ліберальна та консервативна. Єдиний Центр не підпадає під жодну з них. Настільки розмитої політичної платформи і програми, яку затвердили на з’їзді, напевно, не мала жодна провладна українська партія.
  2. Дуже слабким є і кадровий потенціал ЄЦ. Ми не бачимо там жодного відомого політика, який мав би широку підтримку населення чи принаймні користувався б повагою серед інших політичних гравців. Аналіз списків делегатів та гостей з’їзду свідчить про те, що переважна більшість з них − новачки в публічній політиці, які, з упевненістю можна сказати, не володіють високим рівнем знань у політико-економічній царині та достатньою інтелектуальною базою, щоб сформувати конкретні механізми дій, мету та план її досягнення політичними засобами для Єдиного Центру.
  3. Новостворена політична сила має відкрито бюрократичну природу. Адже всі її головні керівники − члени Президії і Політради – здебільшого є заступниками голів державних обласних адміністрацій або представляють інші ланки владного апарату. Це люди, діяльність яких де факто не стосується публічної політики, і навіть понад те − які за складом своєї роботи не мають права займатись нею. Тож створення такої партії порушує поділ функцій між політичною персоною і бюрократом-адміністратором. Кадрове підґрунтя Єдиного Центру може перетворити його на виключно корпоративно-кланову структуру.
  4. Не викликає сумнівів, що ЄЦ як політичний проект створений під наступні президентські вибори для підтримки Віктора Ющенка. Сьогодні він як Президент України має лише 5 відсотків підтримки населення і відповідно його шанси взяти реальну участь у виборах 2010 року є завідомо програшними. І навіть партія, створена Віктором Балогою, має дуже незначні можливості підсилити В. Ющенка як майбутнього кандидата в президенти політичним ресурсом.
  5. Цілком очевидно і те, що Єдиний Центр не діятиме відкритими політичними методами. Скоріш за все, він буде використовувати фінансовий ресурс своїх засновників, представників кланово-олігархічних груп Віктора Ющенка та його родичів. У переважній більшості це люди, що зараз знаходяться при владі волею Президента чи глави його секретаріату Віктора Балоги.
  6. На наш погляд, у ЄЦ закладено протиріччя між самим Ющенком та партійцями, які ввійшли в цей проект. Наприклад, в програмі партії чітко не сказано, що вона підтримує вступ України до НАТО чи приєднання до Плану дій щодо членства в цій організації. Єдиний Центр не має чіткої позиції й стосовно визнання Голодомору актом геноциду українського народу, ОУН-УПА – воюючою стороною у Другій Світовій війні. Віктор Андрійович послідовно виступає за підтримку даних кроків. Тому розмитість позиції пропрезидентської партії щодо зазначених питань не може позитивно позначитись як на рейтингу Віктора Андрійовича, так і на рейтингу ЄЦ.

Жванія – нова жертва в політичній катівні Ющенка? Коли у патріотів урветься терпець?

Сьогодні ще більше розгортається конфлікт між Давидом Жванією та Віктором Ющенком, у який втягуються нові персони. Одні говорять про те, що оприлюднені Жванією факти відповідають дійсності, інші – що Ющенко насправді був отруєний. Спробуємо сформулювати власну версію.
По-перше, Віктор Ющенко не мав права розпочинати політично-моральну війну проти Давида Жванії та позбавляти його громадянства. Адже він був серед осіб, найближчих до Ющенка, в найбільш складні для нинішнього Президента часи. Фактично Жванія формував для Ющенка первинну фінансову базу й витягував його на верхівку правлячої піраміди. Отже, дії президента України щодо Жванії є абсолютно аморальними і не відповідають християнським принципам поведінки. А Віктор Ющенко, як відомо, позиціонує себе послідовним православним християнином. Його неадекватна реакція на заяву Жванії свідчить про те, що він не вміє володіти своїми почуттями і пам’ятає всі образи. Так може себе поводити лише манірна панночка, що схильна до істерик та екзальтації.

По-друге, що стосується Давида Жванії, то його можна зрозуміти. Адже його зрадив не просто колишній бос, а товариш і навіть друг, з яким він був у найважчі часи. Жванію знищують не тільки фінансово та політично, а й морально-психологічно. З огляду на грузинську національність Давида Жванії, йому завдають одного з найболючіших ударів – по гідності. Для людини з Кавказу – це одна з найбільших образ. Тому Жванія, що зараз загнаний Ющенком та його найближчим оточенням у глухий кут, буде битися до кінця.

По-третє, щодо суті питання – було чи не було отруєння В.Ющенка, – то жодних переконливих доказів того, що отруєння справді було, суспільству не відомо. Абсолютно дикунською виглядає версія про отруєння Віктора Андрійовича керівником спецслужб на дачі. Таких дилетантських дій не дозволив би собі навіть лейтенант (ні КГБ, ні СБУ). Причини того, що сталося з Ющенком, потрібно шукати в іншому.

Існують різні версії ушкодження організму Ющенка, які висувають як лікарі, так і політики. Це й загострення хронічних хвороб під впливом стресів, і невдале омолодження у клініці „Рудольфіннерхаус”, яке негативно вплинуло на його організм. Було б добре, якби зараз Д.Жванія розповів, на чому спеціалізується ця клініка, чи відвідував її Ющенко до свого „отруєння”, і чому саме „Рудольфіннерхаус” була обрана для його лікування після „отруєння”. Адже ця інформація є дуже важливою для наших громадян.

Висновок

За будь-яких обставин, було „отруєння” чи ні, або просто сталося щось з ряду причин, названих Жванією, спровокований Ющенком конфлікт є свідченням не гідної для людини поведінки. Пішовши на брутальне зіткнення зі Жванією, Ющенко сплюндрував себе морально і продемонстрував суспільству, що він вичерпав свій потенціал як демократ. Нинішньому Президенту України потрібно знайти собі нове місце в політиці. Взагалі, практика, коли президент розправляється із найближчим оточенням і людьми, що вирощували його як професіонала та політика, є абсолютно аморальною й неприйнятною для суспільства. Думаю, що скандал із Д.Жванією вбив останній цвях у мрію В.Ющенка про другий президентський термін.

Чи існує змова між Тимошенко і Яценюком, щоб залишитися при владі?



Події 7-8 липня 2008 року свідчать про явну змову Арсенія Яценюка і Юлії Тимошенко, щоб зберегти свої високі посади. Ми бачимо, що А.Яценюк фактично зриває засідання Верховної Ради України і не дає можливості фракціям поставити на голосування питання щодо обрання заступників Голови ВРУ. Це яскраве свідчення того, що Яценюк фактично перетворюється на парламентського диктатора, що діє поза Конституцією України. Якщо він і надалі поводитиме себе таким чином, то незабаром може позбутися посади Голови Верховної Ради. Така поведінка А.Яценюка була спрогнозована нами раніше, адже ця людина переймається одним – отриманням посад і влади. Нинішнє молоде покоління „ерзац-політиків” дуже небезпечне для України. Посаду Голови Верховної Ради України має обіймати людина виважена і толерантна. На мою думку, в критичній ситуації, що склалася в українському парламенті й політикумі загалом, найкраще посаді спікера відповідає Іван Плющ.