28 февр. 2013 г.

Янукович: миротворець чи могильник для України?

Україна підійшла до Рубікону, після якого або почнеться пошук компромісу, або почнеться відкрите зіткнення правлячого режиму та опозиційних сил. Тому важливу роль відіграє психотип президента України – чи здатен він іти на компроміси, чи його психічні особливості штовхатимуть Януковича на ескалацію конфлікту.

Україна перебуває на межі колапсу, події у нашій державі все більше загострюються. Схоже, що вони розгортаються таким чином, що еволюційним шляхом ситуація змінитися не може. Щоправда залишається шанс зробити так, як це робили в кінці 80-их років у Польщі, Німецькій Демократичній Республіці, Болгарії, де проходили круглі столи, коли за переговорний процес сідали різні, в тому числі й антагоністичні, сили і шукали компроміс, щоб у країні не почалась громадянська, соціальна, національна війна. Фактично, зараз в Україні складаються всі умови, щоб відбувся такий круглий стіл, в якому би взяли участь люди, які мають політичні впливи, політичні структури, громадські організації, інтелектуальні кола, і шукали компроміс, як вийти із ситуації, що склалася, аби задовольнити інтереси різних соціальних груп населення. Якщо ж правляча група буде себе поводити так, як зараз, продовжуватиме вести корпоративні війни, здійснювати масові політичні репресії проти свого народу, даватиме вказівку карально-репресивним органам переслідувати своїх політичних опонентів, нав’язувати абсолютно неприйнятні для суспільства і держави рішення, наприклад, по сланцевому газу, Податковому кодексу, пенсійній реформі, позбавлення місцевих громад самоврядування, позбавлення Києва реальної самоврядності, то цього вже ніхто терпіти не зможе. Це веде до того, що ущемляються, порушуються, нехтуються права більшості населення, яке перетворюється на бідноту, жебраків. Сьогодні вже 80% населення України живе або за межею бідності, або на межі бідності. Так далі тривати не може. Отже, соціальний і національний конфлікт у нашій державі назріває, і тепер залишається питання, яких форм він набуде. Таким чином, на сьогодні є два варіанти. Перший із них – це еволюційний шлях, проведення круглого столу, пошук компромісу. Якщо ж правлячий режим не піде шляхом пошуку компромісу, то тоді єдиний конструктивний варіант - це усунення його від влади. Тоді події можуть вийти з-під контролю усіх сторін, і все більш неминучим стане силовий варіант розвитку подій. В цьому випадку, як можна припусти, правляча група намагатиметься встановити відкриту диктатуру, а парламентська та польова опозиція чинитиме цим спробам спротив. Тоді доведеться провести стерилізацію Партії регіонів, яка повинна понести повну відповідальність за свої дії. Отже, або буде досягнуто компроміс, як в усіх цивілізованих країнах, або неминуче відкрите зіткнення, яке може привести до тотальної війни.

Отже, для того, щоб був обраний все ж таки перший варіант, пошук компромісу, проведення круглого столу, величезну роль відіграють особистості лідерів. Особливо це стосується першої особи держави, саме вона несе генеральну відповідальність за те, що відбуватиметься в Україні. Якщо раніше, за часів Радянського Союзу таку відповідальність несла КПРС чи Політбюро, то в нашому випадку - це тільки фізична особа, а саме – президент Янукович, оскільки зараз все взагалі зводиться лише до однієї людини та її сім’ї і найближчого оточення. Тим паче єдності, в самій Партії регіонів навіть у Верховній Раді, на фракційному рівні, схоже, немає. Як виглядає, вона складається з п’яти сегментів. По-перше, це сегмент Льовочкіна, Фірташа, Хорошовського, по-друге, група Єфремова, по-третє, група Азарова, по-четверте, це сегмент Сім’ї Януковича. Серед них вирізняється група Ахметова, яка не є однозначно самостійною, вона намагається шукати компроміс з усіма, але найближча поки що до Сім’ї, де має свою квоту. На цьому фоні ведуться зовнішні корпоративні війни – з групами Ярославського, Коломойського, Балоги, Порошенка, Кучми-Пінчука, і групою Тимошенко, яка, по суті, майже розгромлена, принаймні її фінансово-економічна частина.

Тому величезну роль відіграє психотип лідера, його психічні, фізіологічні, моральні, духовні, професійні властивості, з якого він оточення, родовіду, які навички були у нього закладені. Якщо з таких позицій ми розглянемо Януковича, його родовід і життєвий шлях, ми побачимо негативні елементи, які є дуже небезпечними для всієї країни, нації, держави, тому що вони програмують цю людину на шлях реалізації другого варіанту розвитку подій, який приведе до ескалації насильства, зіткнення, масових розправ, репресій, терору і переходу до повномасштабної соціальної і національної війни.

Чому складається таке враження? Якщо взяти першу фазу, звідки походить сім’я Януковича? Є цілий ряд матеріалів, які ніким не були спростовані. Його родовід походить із Білоруської провінції, із маленького, глухого, відсталого села Януки, Вітебської області, ніякого стосунку до України він не має, його предки постійно жили у відсталій, провінційній частині Білорусії, це середовище не продукувало видатних особистостей. Першу згадку про рід Януковичів, як зазначає сайт UAINFO, знаходимо в історичних документах, які свідчать про те, що Мінський суд в кінці 16 століття розглядав справу Петрука Януковича, який разом зі своїм братом Якубцем Януковичем вкрали в пана Войтеха Стягловського одяг – кожухи, жупан, сорочки, тканини та інше. Отже, вже перша згадка про рід Януковича піднімає на поверхню негатив, оскільки, як свідчать ці джерела, його предками були злодії.

Сайт Vlasti.net подає інші матеріали, згідно із якими дід Януковича Володимир Петрович Янукович в роки Громадянської війни начебто очолював каральний загін білогвардійців, проводячи зачистки в українських селах, і його жорстокість, за даними сайту, вразила самого Нестора Махна. Згідно із цими матеріалами, Володимир Янукович перейшов в скорому часі на сторону більшовиків і згодом керував масовими розстрілами білогвардійських офіцерів в Житомирі і Самарі. Але з часом потрапив у немилість до комуністичної верхівки, і його було відправлено у білоруську глибинку проводити колективізацію, де він спився. Цей же сайт наводить архівні документи на підтвердження тези про те, що батько Януковича в роки Другої Світової війни був нацистським поліцаєм. Принаймні, ця версія пояснює, чому про батька Януковича немає жодних відомостей в архівних документах Радянського Союзу, хоча Янукович стверджує у своїй біографії, що той воював на боці Червоної Армії і навіть отримав поранення. Але в цьому випадку Федір Янукович мав би отримати, якщо не орден, то хоча б якусь медаль, яку отримували всі ветерани війни, але відомостей про це знайти нікому не вдалося.

Отже, чому батько Януковича Федір Володимирович опинився на Донбасі та ще й в Єнакієвому? Що являло собою це місто у 50-их роках минулого століття? Які люди там здебільшого проживали? Чи можна висловити версію, що батько Януковича від когось тікав? Чому він покинув Білорусію? Хто була ця жінка, з якою він познайомився на Донбасі – Ольга Леонова, матір нинішнього президента? Чому вона померла у 1952 році у віці 27 років, чи вона хворіла, чи загинула? В інтерв’ю виданню «Факти» Янукович розповів, що коли він був першокласником, то провалився у яму в коксохімічному заводі. Його почало затягувати на дно, він не міг вибратися і страшно перелякався, тоді Янукович подивився на небо і почав просити у мами пробачення. Отже, чи думає Янукович, що вина за смерть його матері лежить на ньому, чому він відчуває перед нею якусь провину? Адже йому на той момент було 2 роки. В тому ж інтерв’ю він розповів, що у дитинстві прийшов на могилу матері і обійняв пам’ятник, і в цей момент до його щоки доторкнулась гілка бузку, тоді Янукович вирішив, що це мама його погладила. Чому для нього були важливими такі символи? Також довгий час біографії Януковича замовчували той факт, що у нього був рідний брат, який помер у 1954 році ще немовлям. Про це широкій громадськості стало відомо лише у 2012 році, після того, як президент відвідав могили своєї матері та брата.

Після передчасної смерті Ольги батько Януковича одружився вдруге. За однією із версій, батько Януковича помер, коли тому було 5 років. Згідно з іншою версію, помер Федір Володимирович Янукович у 1991 році, але з незрозумілих причин Янукович після смерті матері більше не міг жити разом із ним, і певний час жив разом із бабцею у маленькому флігелі. Після цього Янукович проживав у дитячому будинку, в інтернаті. Що відбувалося у дитячих будинках Єнакієвого у 50-их роках? Чи панував там садизм, знущання, зґвалтування малих дітей? Чи не могла така ж трагедія статися і з Януковичем, чи не міг хтось Януковича у дитячому будинку зґвалтувати, або завдати інших знущань? Отже якщо всі ці дані вірні, то одна психічна травма Януковича накладалась на іншу. Фактично з самого початку свого життєвого шляху він вже був психічно травмованою дитиною. Смерть матері, брата, крім цього, як стверджує сам Янукович, двічі в дитинстві він мало не загинув, один раз, коли впав у ямі на коксохімічному заводі, іншого разу впав у колодязь. В обох випадках він дуже перелякався, думав, що помре. Це теж не могло минути для дитячої психіки безслідно.

Чи можна сказати, що через такі трагічні випадки у малого Януковича була деформована психіка? І що це наклало відбиток на все його подальше життя? Чи був він активним учасником підліткових злочинних зграй? Всім відомо, що Янукович двічі сидів у в’язниці, але існують різні версії, за що його судили. Зокрема, за однією із версій, Янукович потрапив за ґрати за спробу групового зґвалтування. Якщо це дійсно було так, то який відбиток такі факти біографії Януковича наклали на його психіку?

Крім цього в засобах масової інформації постійно циркулюють чутки про жорстокість Януковича у його поводженні зі своїми підлеглими. Зокрема, з’являлась інформація про застосування ним фізичного насильства до Кирпи, Кушнарьова, Лавриновича, Герман. Чи можна говорити, що в Януковича трапляються хвилеподібні приступи люті, після яких він може навіть не пам’ятати, що з ним в цей момент відбувалось?

Також в його біографії йдеться про те, що після того, як він вдруге вийшов на волю, Янукович раптом потрапив в Монако, в Монте-Карло на авторалі. Але ж як в ті комуністичні кадебістські часи хтось із двома судимостями міг потрапити у Монако? Що це означає? Як відомо, в цій маленькій країні часто збиралися злодії в законі з усього світу. Сьогодні багато представників кримінального світу має своє помешкання у Монако. Чи можна говорити, що Янукович дав згоду співпрацювати із комуністичними спецслужбами, і саме вони його відправили у Монако із якимось таємним дорученням, так би мовити, під прикриттям, як представника кримінального світу, як начебто учасника авторалі? Але якщо це дійсно так, якщо Янукович і справді дав згоду на співпрацю з «органами», то можна також припустити, що якісь компрометуючі його документи зберігаються в архівах КДБ, а, можливо, і в робочому кабінеті самого Путіна?

Варто згадати і про випадок, який трапився із Януковичем 24 вересня 2004 року в Івано-Франківську, коли у нього із натовпу жбурнули яйце і Янукович із зростом 192 см і вагою 115 кілограм, як подейкують ЗМІ, від цього яйця втратив свідомість. Згідно із висновками лікаря, Янукович потрапив у колаптоїдний стан внаслідок психогенного шоку. Як відомо, колаптоїдний стан – це легка форма колапсу, яка супроводжується зниженням артеріального тиску, головокружінням і втратою свідомості. А психогенний шок виникає під впливом раптової сильної психічної травми, яка становить загрозу існуванню. Протікає або у формі ступору, коли хворий просто ціпеніє від жаху, або ж навпаки проявляється у хаотичних безладних панічних рухах. Отже, можна висунути версію, що накладені одна на одну психічні травми, які Янукович переніс у дитинстві, те, що він пережив у молодості, призвели до невідворотних психічних відхилень у Януковича. Чи можна говорити, що він, окрім нападів люті, піддається також напливам страху? Адже вся Європа була шокована, коли український президент привіз із собою на Всесвітній економічний форум у Давосі 14 тілоохоронців, хоча мирне швейцарське містечко й так було прочесане місцевими правоохоронцями до кожного міліметру. В Україні ж вже ходять легенди, про те, що резиденцію Януковича охороняють із залученням зенітних комплексів і протиракетних військових частин. А, за повідомленням ЗМІ, 18 жовтня 2012 року, під час візиту Януковича до Донецька його кортеж складався із 30 автомобілів охорони. Найсвіжіший приклад – зустріч Януковича з дітьми 28 лютого 2013 року, на якій він був у присутності 50-ти охоронців, що не підпускали до Януковича дітей ближче, ніж на 10 метрів.

Отже, якщо всі ці припущення вірні, і дійсно характеризують психічний стан Януковича, то як людина із такою пошкодженою психікою може керувати державою, адекватно реагувати на ті виклики, які приносить із собою політична дійсність? Чи можна очікувати, що людина із такими травмами, буде шукати мирного вирішення будь-яких конфліктів?

Таким чином, Україна підійшла до Рубікону. Для того, щоб не почав втілюватися в життя найгірший варіант, щоб не почалась соціальна і національна війна, потрібно, щоб розпочались переговори у вигляді круглого столу, як це відбувалось в багатьох посткомуністичних країнах. Це повинен зробити Янукович, а коли ж він не може зробити цього в силу якихось психічних відхилень, то якщо Янукович усвідомлює свою відповідальність перед українським народом та українською державою, якщо в ньому ще діє крихта здорового глузду, ясного розуму, совісті та моралі, то він повинен негайно подати у відставку і відкрити шлях до компромісу.

Бо ж якщо розпочнеться соціальна і національна війна, вона, як каток, пройде по долях мільйонів українців та їх сімей, увірветься у життя кожного громадянина України. А може й не тільки України. Часу залишилось обмаль. Кожен можновладець повинен поставити перед собою це питання і дати на нього відповідь.

26 февр. 2013 г.

Євробаскет-2015: корупційна схема правлячого клану?


Євробаскет-2015, схоже, став новим способом для розкрадання грошей державного бюджету, які належать українському народові, та наживи для деяких олігархів і чиновників.

Принаймні, таке враження складається, якщо проаналізувати схеми, які вже фігурують навколо Євробаскету. Зокрема мова йде про проведення конкурсу на будівництво інфраструктурних об’єктів до Чемпіонату Європи з баскетболу у 2015 році.
Так, 31 травня 2012 року було оголошено переможців цього конкурсу, який проводився Комітетом Євробаскет-2015, органом, що підпорядковується Федерації баскетболу України. Конкурс проходив на безальтернативній основі, в ньому перемогли три компанії, які були допущені до його проведення. Відтак, багатофункціональну арену в Донецьку на 15 тисяч місць будуватиме Хокейний клуб «Донбас», ще одну арену в Донецьку на 6 тисяч місць будуватиме товариство з обмеженою відповідальністю «Донецьк-Баскет». Найбільше замовлення отримала компанія, зареєстрована в Києві – «Юнайтед Баскетбол Інвестментс», яка споруджуватиме арени в Києві (на 15 тисяч місць), Одесі (10 тисяч місць), Дніпропетровську (10 тисяч), Львові (10 тисяч), Івано-Франківську (6 тисяч). Як зазначає газета «Дело», засновниками компанії «Юнайтед Баскетбол Інвестментс» виступають структури, що належать бізнесменам Ігорю Коломойському та Дмитру Буряку.
13 лютого 2013 року віце-прем’єр-міністр Олександр Вілкул заявив, що держава візьме на себе зобов’язання щодо погашення відсоткової ставки по кредитам, виданим приватним інвесторам, які реалізовують проекти у сфері спортивної інфраструктури для Євробаскету-2015. За його словами, приватні інвестори вкладуть у спорудження спортивних об’єктів 4 млрд. гривень, при цьому 25% суми нададуть інвестори, а на решту 75% суми інвестору будуть надані кредити – як державних, так і приватних банків. Але чому Вілкул не розповідає, під які відсотки, на скільки років надаватимуться ці кредити? Якщо врахувати, що гривневі кредити видаються в Україні щонайменше під 17% річних, то виходить, що лише на обслуговування цих кредитів щорічно з держбюджету виділятиметься 510 млн. Але така ставка кредитування може бути лише у двох державних банків – «Ощадбанку» та «Укрексімбанку», якщо Національний банк прийме рішення про рефінансування цих банків під 9% річних, і схоже, що така оборудка була б неможливою без участі представниці правлячої «Сім’ї» – Ірини Носачової, яка одночасно очолює Державну податкову службу в місті Києві і призначена Януковичем членом наглядових рад обох державних банків. А приватні банки надають кредити щонайменше під 24% річних, в цьому випадку мова йде про мінімум 720 млн. гривень на рік. Чому Вілкул вирішив, що має право розпоряджатися грошима українських громадян для того, щоб покривати відсотки по кредитам олігархам, які будуватимуть власні баскетбольні арени? Чому він не поцікавився думкою платників податків, чи згідні вони фінансувати зі своєї кишені здійснення цієї корупційної оборудки?
Отже, приватні фірми споруджуватимуть у шести містах України, в тому числі і Львові, спортивні арени. Але кому вони після цього будуть належати? Адже відсотки по кредитам – щонайменше півмільярда гривень на рік – виплачуватимуться з державного бюджету, тобто з кишень пересічних українців? Що від спорудження такої арени отримає місто? Чи буде ця спортивна арена платити за оренду землі, яка належить громаді міста? Крім цього, як можна було проводити конкурс без участі міста, адже проект будівництва має бути узгоджений з архітектурним планом міста? І як взагалі цей конкурс міг проводити Комітет Євробаскет-2015, що є органом Федерації баскетболу України, яка, в свою чергу, є громадською організацією? Що це взагалі за Комітет, на базі чого його було створено, які функції він виконує?
І хто такий Вілкул, щоб так розпоряджатися грошима, які належать українським громадянам? Чи є в нього якась особиста зацікавленість у цих схемах? Звідки він взагалі взявся, в якому інкубаторі вирощений?
Яку роль у цих схемах відіграє президент Федерації баскетболу України Олександр Волков, депутат Верховної Ради від Партії регіонів? Чи входить він до кола наближених до «Сім’ї» Януковича, чи виконує накази старшого сина Януковича – Олександра?
А де ж народні депутати обрані в мажоритарних округах міста Львова? Де Васюник, Фаріон, Михальчишин, Хміль, які розповідали під час виборчої кампанії та у своїх програмах, як вони твердо стоять на захисті інтересів львівської громади. От зараз би і проявили свою твердість і непідкупність. Чи Васюник був обраний до Верховної Ради, щоб захищати інтереси Коломойського, що, як видається, став учасником справжньої війни із «Сім’єю» Януковича через компанію «Аеросвіт», а тепер, схоже, почалися проблеми в інших його структурах – «Приватбанку», який був змушений випустити 5-річні євро бонди на суму 175 млн. доларів з дохідністю 10,875% та агентстві «УНІАН».
Чому народні депутати, обрані в мажоритарних округах Львова, не проводять розслідування цих корупційних схем, чому не створена спеціальна група, до якої б увійшли народні депутати і депутати Львівської міської та обласної рад, в першу чергу Тягнибок, Кошулинський, Павлюк? Виглядає так, що таку корупційну оборудку не можливо було провести без участі Садового. А тому, якщо «Свобода», яка має більшість у Львівській міській раді, не відправить Садового у відставку і не розкриє корупційні афери, фігурантом яких він міг би бути, то чи може це означати, що Тягнибок напряму пов’язаний із Садовим? Чому Львівська обласна рада не займається розслідуванням, чи прикриває цю корупційну оборудку голова Львівської облдержадміністрації Костюк? Де голова обласної ради Колодій? Чому більшість в обласній раді, в першу чергу, «Свобода», нічого не роблять? Перш, ніж їхати до Києва, народні депутати, обрані в мажоритарних округах Львова, мали би розібратися із проблемами рідного міста, очистити його від ставлеників «Сім’ї» Януковича. Чи вони знову хочуть повторення такої ж афери, яка була із Євро-2012? Необхідно виносити це питання на розгляд Верховної Ради, як і питання щодо екологічних небезпек видобутку сланцевого газу в Україні. Настав час робити конкретні справи,захищати інтереси громади, яка обрала цих депутатів, а не тільки махати прапорами і воювати з пам’ятниками. Треба починати ламати корупційні схеми, за допомогою яких збагачується клан Януковича, криворізько-єнакіївська гідра, і грабується український народ. А якщо бракує фаховості, компетентності, то тоді слід звернутися до експертів, які є фахівцями в цих питаннях і можуть їм допомогти розірвати ці корупційні схеми.

25 февр. 2013 г.

Результат трьох років правління Януковича: повний провал і занепад держави


Янукович перебуває на посаді Президента України рівно три роки. Впродовж цього часу ситуація в економічній політичній, соціальній, фінансовій сферах стала просто катастрофічною, Україна перебуває на межі колапсу. Наочно продемонструвати результати трирічного президентства Януковича можуть наступні цифри та показники.

1. Упродовж цього часу населення України, попри урядові програми, спрямовані на стимулювання народжуваності, попри обіцянки самого Януковича відновити демографічний потенціал країни, скоротилося на 226 тисяч – з 45 779 тисяч станом на січень 2010 року до 45 553 тисячі станом на січень 2013 року. Отже, протягом правління Януковича десятки тисяч українців покинули межі нашої держави, по суті, це можна назвати геноцидом проти української нації.

2. Відбувається встановлення політичної диктатури, розправи над політичними суперниками за допомогою використання державного апарату. Лідери політичної опозиції Луценко і Тимошенко перебувають за ґратами. Посилюється репресивний апарат, тиск на свободу слова і незалежні засоби масової інформації. Кількість правоохоронців Україні вже майже вдвічі перевищує кількість військових – 300 тисяч, проти 180 тисяч.

Українська армія за час правління Януковича знищується, тут можна провести аналогію із діяльністю Грушевського, чиї дії призвели до знищення армії УНР, а відтак Україна без боєздатних військ втратила свою незалежність. Отже, можна припустити, що Янукович знищує українські збройні сили свідомо, як головну передумову захисту української незалежності, державності і суверенітету.

3. За офіційною інформацією, в Україні у 182 в’язницях, колоніях та слідчих ізоляторах перебуває більше 145 тисяч осіб. За підсумками дослідження лондонського королівського коледжу, наша держава – десята у світі за кількістю в’язнів. В той час, коли для розвинених країн світу нормою є показник 70-80 ув’язнених на 100 тисяч населення, у нас він становить 319 в’язнів на 100 тисяч населення. Отже, схоже, що Янукович продовжує справу Леніна і Троцького, які першими у світі створили концтабори, і намагається перетворити всю Україну на концтабір.

4. Побудована кланово-олігархічна модель державно-монополістичного капіталізму, зараз фактично встановлюється влада одного олігархічного корпоративного угрупування – «сім’ї» Януковича.

5. Україна практично доведена до банкрутства. Впродовж останніх 16 місяців золотовалютні резерви України скоротилися на 35,9% – з 38,2 млрд. доларів станом на вересень 2011 року до 24,5 млрд. доларів станом на грудень 2012 року. Сальдо платіжного балансу України у 2010 році було позитивним і складало 5,03 млрд. доларів, вже у 2011 році воно стало негативним і становило –2,45 млрд. доларів, а впродовж 2012 року погіршилося ще на 70% і становить –4,17 млрд. доларів. За три роки правління режиму Януковича державний і гарантований державою борг зріс на 63% – з 316,9 млрд. гривень (39,7 млрд. доларів) станом на 31 грудня 2009 року до 516,4 млрд. гривень (64,6 млрд. доларів) станом на 31 грудня 2012 року. При цьому заборгованість за облігаціями внутрішньої державної позики зросла у 4,5 рази – з 5,09 млрд. доларів до 23,3 млрд. доларів. А валовий зовнішній борг України впродовж 3 років зріс на 32% – з 103,4 млрд. доларів станом на кінець 2009 року до 137 млрд. доларів за експертними оцінками (реальна цифра приховується) станом на лютий 2013 року. Якщо говорити про зовнішньоекономічну діяльність, то у 2012 році експорт товарів і послуг з України склав 68,8 млрд. доларів, а імпорт товарів і послуг в Україну – 84,65 млрд. доларів, таким чином, негативне сальдо становило у 2012 році -15,84 млрд. доларів. Отже, цей показник за час правління Януковича погіршився у три рази (у 2009 році негативне сальдо складало – 5,7 млрд. доларів).

6. Якщо порівняти Державні бюджети України на 2009 і 2013 роки, то у 2009 році у бюджет було закладено дефіцит у розмірі 19,9 млрд. гривень, у 2012 році – 38,8 млрд. гривень, у 2013 – 50,4 млрд. гривень. У 2009 році на обслуговування зовнішнього і внутрішнього державного боргу з бюджету було витрачено14,2 млрд. гривень, у 2013 році закладено суму у розмірі 35 млрд.(щоправда, сюди входять також витрати на повернення громадянам втрачених заощаджень Ощадбанку СРСР). В той час, коли дохідна частина бюджету на 2013 рік на 60% перевищує дохідну частину бюджету на 2009 рік, витрати на Державне управління справами (до структури яких належать і витрати на утримання президента) зросли у 2013 році в порівнянні із 2009 роком на 69% - із 679 млн. до 1 млрд. 146 млн.

На Державну судову адміністрацію – витрати зросли на 65% - із 2,1 млрд. до 3,47 млрд., на Генеральну прокуратуру видатки з держбюджету зросли взагалі в 3,3 рази – з 967 млн. до 3,2 млрд., утримання Міністерства внутрішніх справ подорожчало на 60% - з 8,4 млрд. до 13,4 млрд.,Служби безпеки України на 68% - з 1,97 млрд. до 3,31 млрд., Служби зовнішньої розвідки на 64% – з 345 млн. до 564 млн. А, наприклад, витрати на Міністерство охорони здоров’я зросли лише на 55% – з 4,43 млрд. до 6,86 млрд., а видатки на Міністерство освіти і науки, молоді та спорту (у 2009 році було два окремих міністерства) зросли всього лише на 27% – із 13,55 млрд. у 2009 році (сумарно два міністерства) до 17,26 млрд. гривень у 2013 році.

7. Суспільство остаточно поділилось на два полюси, на одному з яких перебуває 80% людей, які проживають за межею бідності, а на іншому полюсі – 1% мільярдерів та їх оточення. При цьому середній клас в Україні, як виглядає, планомірно знищується. Підписаний Януковичем Податковий кодекс призвів до закриття сотень тисяч підприємств. Янукович ввів нові податки і збори, зокрема, податок на нерухомість, збільшив податок на землю, запровадив обов’язковий продаж 50% валюти підприємствами-експортерами, вів норму щодо здійснення обміну валюти лише при пред’явленні паспорта. Такі його дії призводять до знищення будь-яких умов для функціонування малого і середнього бізнесу. Провалена також пенсійна реформа. Мінімальна пенсія в Україні становить всього 894 гривні – сума, на яку неможливо нормально прожити, коли найдешевші соціальні сорти хліба коштують 4 гривні, кілограм масла – 60 гривень, кілограм сиру 50-60 гривень.

8. Зовнішня політика Януковича зазнала повного провалу. Янукович підписав так звані «Харківські угоди», які призвели до втрати частини суверенітету України, але попри це Україна купує в Росії газ за найвищими в Європі цінами. Інтеграція України в бік Європейського союзу і НАТО практично зупинилась, у зовнішній політиці почав домінувати курс на зближення із Митним і Євразійським економічним союзами. Сам же Янукович фактично вже потрапив у міжнародну ізоляцію, лідери цивілізованих демократичних держав ігнорують його особу, найкраще тому підтвердження – повний провал поїздки Януковича на Всесвітній економічний форум в Давосі.

9. В Україні практично знищене місцеве самоврядування, міста перетворені Януковичем на банкрутів. Вони не можуть використовувати навіть власні гроші, оскільки їх фінанси узурповані казначейством. Сам же Янукович під час свого президента здійснив ревізію Конституції України і фактично узурпував владу.

Отже Україна доведена Януковичем до руїни, дефолту, банкрутства. Ми вже не в змозі обслуговувати свої зовнішні зобов’язання, для того, щоб їх обслуговувати, беруться нові запозичення. Державна монополія НАК «Нафтогаз» перебуває в стані латентного банкрутства. Чого ж ми ще чекаємо? Чого ще треба? Чому народ мовчить, на що українці чекають? Під загрозу поставлено саме існування Української соборної держави. Тому Янукович повинен негайно піти у відставку. Кожен день його перебування при владі наближає Україну до остаточного краху і руйнації.

22 февр. 2013 г.

Соціал-націоналісти повинні звільнити Львів від Садового

Соціал-Національна партія («Свобода») і львівські депутати-мажоритарники мають зосередити свої зусилля на вирішенні проблем Львова, в першу чергу вони повинні відправити у відставку міського голову Львова Садового.

Янукович і його група довели Україну до краху, розпад і руйнація нашої держави з кожним днем його перебування при владі посилюються. Вже видно, що Янукович не здатен керувати державою, погіршується економічна, політична, фінансова, соціальна і міжнародна ситуація. Україна практично потрапила у міжнародну ізоляцію. Це вже стало цілком очевидним, і я постійно на цьому наголошую, нарешті і більшість політичних лідерів це вже також зрозуміли – що Янукович і його кланова група не здатні до якихось якісних змін для покращення ситуації. Зустріч з Коморовським показала, що Янукович не хоче виконати пропозиції, які дав Європейський союз, у переговорах з МВФ – повний провал, в лютому Україна виплатила МВФ першу частину боргу у розмірі 634 млн. доларів. потрібно зазначити, що це виплата на засадах валютного СВОПу, і в обмін на валюту Україні повернули назад нічим не підкріплену гривню в розмірі майже 5 млрд. Фактично, знову пограбовано український народ. Знову зроблені запозичення, зокрема, 4 лютого через розміщення євробондів уряд запозичив 1 млрд. доларів, 19 лютого через розміщення облігацій внутрішньої державної позики було запозичено ще 127 млн. доларів. Таким чином, залишається лише один варіант.

Вже видно, що ні Янукович, ні Азаров, ні Кабінет Міністрів, ні президентська адміністрація, ні група Льовочкіна не здатні до конструктивних дій, які би врятували Україну. Оскільки закінчилися провалом переговори Януковича з польським президентом Коморовським і президентом Словаччини Гашпаровичем,оскільки Янукович взяв курс на те, щоб засудити Тимошенко до довічного ув’язнення, щоб зламати і деморалізувати Верховну Раду, і він не йде на реальні поступки, а так званий компроміс, який відбувся у парламенті 22 лютого – це лише тактичне затишшя перед бурею, то треба говорити, що десь має відбутися прорив ланцюга. І найбільш слабка ланка, як видається, це все-таки Львів, а не Київ.

Львів би вже давно прорвав цю ланку, якби не така конформістська, ренегатська позиція лідерів Соціал-Національної партії «Свобода», в першу чергу Тягнибока. Все-таки видно, що Тягнибоку не вистачає стратегічного мислення, і він чомусь зосередився на Києві, хоча треба чітко говорити, що Соціал-Національна партія «Свобода» є чужою для Києва і ніколи не зможе грати там першу скрипку, як і сам Тягнибок. Треба реально говорити, що соціал-націоналісти не зможуть мати якусь більшість в Україні на інтегральному рівні. Тому на сьогоднішній день соціал-націоналісти зі «Свободи» повинні показати приклад у Львові. Врешті-решт треба навчитись відповідати за свої обіцянки разом з тими депутатами, які пройшли від «УДАРу», «Батьківщини» у Львові до Верховної Ради.

Як ми вже неодноразово казали, не зрозуміло, чим на сьогоднішній день займаються Дубневич, Васюник, Пазиняк, Котеляк, Андрій Тягнибок. Очевидно, що в Києві їх ніхто не знає, тому потрібно працювати у Львові, а в Києві є кому вирішувати проблеми столиці. Для Києва вони є чужинцями, дилетантами, аматорами, Київ сам знає, як йому усувати тих бандитів, які перебувають при владі. А вони нехай наводять лад у Львові. І першим кроком має стати негайне усунення Садового з посади міського голови Львова. Тому що Садовий, як виглядає, сьогодні у Львові є тим осердям, навколо якого концентруються представники клану Януковича. Можна припустити, що він тут представляє інтереси «Сім’ї». Тому на сьогодні головне завдання «Свободи» на чолі із Павлюком і Тягнибоком – відправити Садового у відставку. Зрозуміло, що потрібно негайно і голову Львівської облдержадміністрації Костюка відправляти у відставку.

І ситуація навколо проведення у Львові Євробаскету-2015 – додаткове тому підтвердження. Костюк обіцяє залучення інвестицій у будівництво спортивної арени, але при цьому він збирається споруджувати арену в одному місці, а міський голова – в іншому. Тому, перш ніж говорити про інвестиції, треба визначитися з місцем будівництва. А де ж міська рада? І кому взагалі належить земля у Львові? Навіщо тоді обирали мажоритарних депутатів, якщо вони не захищають інтереси громади?Де ці мажоритарники львівської міської ради, скільки можна мовчати?

Оскільки ситуація в Україні виходить з-під контролю, на чолі держави стоять узурпатори, Конституція грубо і неодноразово порушена, то міська влада Львова сьогодні має напряму керуватися 5 статтею Конституції. Якщо вони не здатні цього зробити, якщо вони не можуть змінити систему, якщо їм бракує досвіду, компетентності, професіоналізму чи політичної волі, то вони повинні піти у відставку. В такому випадку необхідно негайно проводити народне віче у районах Львова і обрати там народних представників, які врятують місто від колапсу і руїни, та від бандитів, які сьогодні захопили владу в Україні. Тому громада Львова має поставити ультиматум Тягнибоку і «Свободі», «Фронту змін» та «УДАРу» у міській раді. Скільки вони будуть вводити в оману людей? Адже доки Садовий залишається на своїй посаді, доки більшість у міській раді не робить реальних кроків для його відставки, доти існуватимуть припущення, що депутати Львівської міської ради заодно із Садовим. А якщо вірні припущення про те, що Садовий обслуговує інтереси «Сім’ї» Януковича, то виникає питання, чи Тягнибок і «Свобода», відмовляючись усувати Садового, не захищають інтереси «Сім’ї»?

19 февр. 2013 г.

Режим Януковича йде у наступ, кількадесят опозиційних депутатів можуть просто позбавити недоторканості і заарештувати

Протягом найближчого часу в Україні може розпочатися повноцінна політична криза, яка втілиться у тому, що Верховну Раду розблокують силовим шляхом, а найбільш активних опозиційних депутатів позбавлять недоторканості і запроторять за ґрати.

Режим Януковича продовжує наступ на політичну опозицію і на весь український народ. Після того, як 18 лютого під час подій біля Гостинного двору міліція брутально побила народних депутатів, і одного з них затримала та доставила в автозаку у відділок, можна очікувати, що «Сім’я» таки дасть наказ про початок силового варіанту у стінах Верховної Ради.

Очевидно, правлячому режиму зараз потрібно захопити Верховну Раду, щоб вести засідання і приймати ті чи інші рішення. Тоді вони зможуть проголосувати за те, щоб всіх опозиційних депутатів, які вже перебувають під слідством, позбавити недоторканості. Як тільки їх позбавлять недоторканості, прокуратура має право легально їх заарештувати, як це було з Луценко і Тимошенко. Якщо дійсно події розгортатимуться за таким сценарієм, то можна припустити, що арештовано буде щонайменше 20 депутатів. І їх кинуть у в’язницю так само, як свого часу кинули Волгу – коли свого ж запроторили в карцер на 5 років. Чи бувшого голову кримського парламенту Анатолія Гриценка,який проклав дорогу Януковичу, але отримав умовний термін.

Отже, позбавити недоторканості і кинути до в’язниці можуть Кужель, Слюз і Денисову, які стали фігурантами карної справи, за те, що вони начебто заважали діяльності державної установи. Проти Авакова – також відкрита карна справа, проти тих, які начебто фальсифіковували підписи під зверненням про зібрання позачергового засідання Верховної Ради, - карна справа. Проти «свободівців», які увійшли в Київраду – карна справа. І таких кримінальних справ багато. Яскравий приклад – це те, що сталося 18 лютого, коли грубо порушуючи Конституцію України, міліція в брутально накинулася на депутатів, і одного з них затягнула в автозак та повезла у відділок.
Ще один тривожний сигнал це те, що два депутати – Балога і Домбровський – за рішенням суду взагалі позбавлені депутатських мандатів. Для чого це зроблено? Як можна припустити, тому, що сьогодні Партія регіонів не може утворити більшості, і їм потрібно будь-що встановити свій контроль над мажоритарниками. А купити цих мажоритарників вони не можуть, тому що це достатньо заможні люди. Що ж робити правлячій кліці в цій ситуації? Схоже, що вона вдалася до тактики залякування, демонструючи всім, що їх чекатиме у випадку непокори. Можна припустити, що в Партії регіонів не сподіваються на те, що комуністи її будуть підтримувати, тому їм треба зібрати своїх 226 депутатів, щоб нанести удар.

Тоді люди, які займають нижчий статус, ніж народні депутати, можуть злякатися, залягти на дно і перестати чинити відкритий спротив правлячому режиму бандократії. Якби про все це відкрито говорили Яценюк, Кличко, Тягнибок та інші лідери парламентської опозиції, то ми би більше знали, але ж вони теж не відкривають своїх карт. Хоча в цій ситуації карти треба викласти на стіл, щоб народ знав, до чого йому готуватися.

Ще одна важлива деталь, це те, що Рибак заявив, що Конституційний суд має визначити, чи законне рішення Вищого адміністративного суду про позбавлення мандатів Балоги і Домбровського. Він же знає, що Конституційний суд перебуває під контролем «Сім’ї», і тому можна припустити, що судді ухвалять таке рішення, яке їм скажуть. Тому, схоже, що цих двох депутатів готують до того, щоб їх першими принести в жертву. І це удар одразу по двох групах – Балоги і Порошенка, тобто таким чином почнеться нейтралізація двох потужних груп, які не підкорилися «Сім’ї», для того, щоб інші навіть не намагалися чинити опір.
Якщо ж у Верховній Раді дійсно правляча кліка піде на силове захоплення сесійної зали, і після цього режим Януковича вдасться до розгону опозиції, то потім він може вже і в Митний союз вступати, і всі інші речі ухвалювати. Але краще би правлячий режим в такі ігри не грав, тому що в протилежному випадку в Україні може початися справжня національна війна. Адже 8-10 західних областей України за жодних обставин не приймуть ту модель, яку насаджує «Сім’я» Януковича. І як тільки арештують якихось опозиційних депутатів, чи Конституційний суд легітимізує рішення Вищого адмінсуду про позбавлення мандатів Балоги і Домбровського, то можна очікувати, що на Західній Україні почнуть підніматися повстанські структури. Криворізько-єнакіївський «общак» просто не розуміє, які наслідки викличуть його нинішні антиконституційні дії. Масштабна політична і соціальна криза може настати протягом буквально двох найближчих тижнів. Тим паче, що грошей в державі немає, і державний бюджет і бюджети українських міст доведені до банкрутства, Україна перебуває на межі фінансової катастрофи.

Тому настав час і парламентській, і польовій опозиції, а також всім свідомим українцям, хто вважає себе патріотами своєї держави, кому не байдужа доля України, дати гідну відсіч узурпаторам, і, згідно із базовою 5 статтею Конституції, перейти до прямої моделі народовладдя, розпочавши процес очищення нашої держави від криворізько-єнакіївської гідри. Зволікати більше не можна, настає вирішальний час. Або ми збережемо та очистимо від узурпаторів Україну, або на нас знову чекатимуть довгі роки руїни, як після всіх невдалих спроб державотворення.

18 февр. 2013 г.

Суди в Україні: за крок від сталінських чекістських


Судова система України з кожним роком деградує, її діяльність стає все більше схожою на судилища і розправи, які влаштовувалися над українцями в комуністичні часи.

Яскравим прикладом цього стало рішення слідчого-судді Печерського районного суду м. Києва 13 лютого 2013 року оштрафувати Юлію Тимошенко та її захисника Сергія Власенка на 17 тисяч гривень (1000 неоподаткованих мінімумів) кожного.

Зокрема, суддя заявила, що отримала факсом заяву від Тимошенко, яка «містить явну зневагу до суду». Також вона винесла рішення оштрафувати Сергія Власенка за те, що він начебто під час засідання 13 лютого і попереднього засідання неодноразово вступав у суперечки з суддею, висловлював неповагу на адресу суддів і говорив без дозволу суду.

Водночас, згідно з кодексом про адмінпорушення, п. 3 ст. 185 (прояв неповаги до суду) тягне за собою накладення штрафу від 20 до 100 неоподатковуваних мінімумів (до 1700 гривень). Крім цього, як заявив юрист, експерт Центру політико-правових реформ Олександр Банчук в ефірі 5 каналу, по суті представниця Печерського районного суду виступила суддею у власній справі. Адже штраф було накладено за те, що нібито мало місце посягання на честь судової влади, але це порушення стосується саме її, тому рішення про накладення штрафу міг приймати лише інший суддя.

Ще одним прикладом брутальної україножерської сутності судової системи в Україні стало рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2013 року, яким було підтверджено рішення того ж таки Печерського суду, що оштрафував Юлію Тимошенко і Сергія Власенка, у справі київської вчительки Ніни Москаленко. По суті, своїм рішенням суд постановив вчительку, її неповнолітнього сина і стареньку матір викинути на вулицю. Саме ж засідання тривало всього 15 хвилин. Того ж дня відбулося засідання у кримінальній справі, де Москаленко обвинувачують у побитті рейдера.

Як відомо, Ніна Москаленко впродовж півроку воює за власне помешкання, яке у неї хочуть відібрати, пережила кілька рейдерських атак, зокрема, їй били вікна, намагалися звільнити з роботи. Як зазначає авторитетне видання «Українська правда», вчителька та її представники припускають, що за спробами відібрати у неї землю стоїть народний депутат від можновладної партії, який причетний до введення в Україні паспортів з біометричними чіпами.

Не перелічити усіх інших скандальних судових справ, де рішення виносяться як в найгірших традиціях чекістських «трійок». Чого варті лише вироки хлопцям у Сумах, які опинились у в’язниці за графіті, у Мелітополі, де хлопців за начебто спробу підпалу суду і прокуратури засудили до 6 років буцегарні. Ще один приклад – судове цькування багатодітної родини Мартиневських у смт. Івано-Франкове Яворівського району на Львівщині, де двох неповнолітніх хлопців хочуть засудити до 4 років за начебто пограбування каплички, і де суд чомусь не бажає долучити до справи докази, які підтверджують, що на момент здійснення так званого пограбування їх біля цієї каплички просто фізично не могло бути. І звичайно ж найбільш резонансна на сьогодні судова справа – це вирок сім’ї Павліченків.

Отже система судових розправ і терору в Україні все більше нагадує діяльність чекістських «трійок», сформованих сталінським комуністичним режимом, коли кілька дегенератів, без будь-якої освіти, за відсутності адвокатів, слідчих чи прокурорів, часто навіть без участі самого підозрюваного, виносили смертний вирок. Скільки мільйонів було розстріляно за рішенням таких «трійок»? Невже скоро і в незалежній Україні вироки будуть виноситися таким же методом? Зберуться депутат від можновладної партії, суддя і прокурор, і без свідків та адвокатів будуть вирішувати, в кого відібрати землю, кого оштрафувати, а пізніше, можливо, і розстріляти.
Звичайно, цього допустити не можна. Досить терпіти псевдо судове знущання над українцями. Чомусь якась купка людей, яких за різними оцінками в Україні налічується від 6 до 9 тисяч, привласнила собі право чинити розправи над мільйонами українців? А тепер ще, за ініціативи Януковича, хоче відгородитися від них турнікетами в приміщеннях, які будуть купувати за гроші державного бюджету, тобто гроші, які належать українському народу. Скільки можна мовчати? Якщо люди не зможуть знайти правди в судах, вони рано чи пізно вийдуть її шукати на вулиці зі зброєю в руках. Будь-яке терпіння має межу. Але чим довше народ терпить, тим більше у нього накопичується гніву, тим страшніший буде вибух.

Українська Національна Консервативна партія вважає, що судову систему в Україні потрібно негайно і докорінно міняти, доки ще не пізно, доки український народ ще не дійшов до межі, і не почав масові акції помсти, бо може статися так, що суддів почнуть вішати на стовпах і деревах навколо приміщень судів, або робитимуть з ними те, що зробили із суддею в Харкові, коли йому і всій його родині відрізали голови.

Судді повинні працювати лише на виборній основі. Їх має обирати громада у певних округах не більше, ніж на три роки. Не може існувати такої практики, як сьогодні в Україні, коли вперше суддю призначає президент на п’ять років, а потім Верховна Рада на безтерміновій основі. Тим більше, відомо, що Янукович двічі сидів у в’язниці, тобто, по своїй суті є рецидивістом, тому коли він призначає суддів – це виглядає просто як блюзнірство і наруга над судовою системою. Потрібно розробити критерії, згідно із якими суддю можуть обрати, за кандидатуру на посаду судді мають поручитися люди, зібрати відповідні підписи, він повинен мати відповідний досвід, юридичну освіту і бездоганну ділову та моральну репутацію. Також настав час перейти в Україні до суду присяжних для розгляду всіх важливих справ. Не допустимо в Україні жодних чекістських «трійок»!

Чому ж мовчить парламентська опозиція? Адже 13 лютого в Печерському суді знову було застосовано силу до народних депутатів, знову було порушене їхнє конституційне право депутатської недоторканості, і знову зазнали фізичного, морального, психічного насильства жінки депутати. Невже в парламентських опозиційних партій немає чоловіків, щоб захистити своїх колег жінок? Скільки вони ще терпітимуть знущання над собою і над всім українським народом?

Раду "заминируют", депутатов посадят


Силовой вариант развития событий в Верховной Раде возможен в одну из ближайших ночей.

Верховная Рада и дальше блокируется парламентскими оппозиционными силами. Поскольку правящему режиму Януковича нужно, чтобы законодательный орган Украины работал, ведь экономика и финансы государства находятся в катастрофическом состоянии, а, судя по всему, 15 февраля на совещании председателей фракций никаких договоренностей между оппозицией и Партией регионов достигнуто не было, то можно предположить, что представители режима прибегнут к тем или других методам для того, чтобы разблокировать сессионный зал.

В частности, не следует исключать силового захвата сессионного зала Верховной Рады. Причем можно ожидать, что это произойдет в ночь с пятницы на субботу, или с субботы на воскресенье. И если силовой захват действительно произойдет, то его следует ожидать темное время суток.

Еще один из возможных вариантов, которого не стоит отбрасывать - это анонимное сообщение о заминировании Верховной Рады. Тем более что подобные примеры история уже знала. Так, 27 февраля 1933 в Германии состоялся поджог Рейхстага.

Итак, если действительно произойдет один из сценариев, если действительно в тот или иной способ Верховная Рада силовым путем будет разблокирована, то нельзя исключать, что сразу после этого парламент примет решение о лишении депутатской неприкосновенности наиболее активных оппозиционеров, особенно, против которых уже возбуждено уголовные дела.

Это касается и Кужель, Слюз, Денисовой, Авакова, и депутатов, которые могут признать виновными в фальсификации подписей под обращением о созыве внеочередной сессии, и принимавших участие в штурме заседание общественного совета при Киевсовете. После чего этих депутатов могут просто арестовать, как арестовали Луценко, Тимошенко и других.


Поэтому и парламентской оппозиции, и всем сознательным украинцам нужно быть готовыми к такому сценарию развития событий, чтобы в случае реализации одного из описанных вариантов дать достойный отпор узурпаторам.

15 февр. 2013 г.

Верховну Раду можуть силоміць розблокувати однієї із найближчих ночей?

Верховна Рада і далі блокується парламентськими опозиційними силами. Оскільки правлячому режиму Януковича потрібно, щоб законодавчий орган України працював, адже економіка і фінанси держави перебувають у катастрофічному стані, а, судячи з усього, 15 лютого на нараді голів фракцій ніяких домовленостей між опозицією і Партією регіонів досягнуто не було, то можна припустити, що представники режиму вдадуться до тих чи інших методів для того, щоб розблокувати сесійну залу.

Зокрема, не слід виключати силового захоплення сесійної зали Верховної Ради. При чому можна очікувати, що це відбудеться в ніч з п’ятниці на суботу, або з суботи на неділю, після Стрітення. Якраз Януковича не буде в Україні. І якщо силове захоплення дійсно відбудеться, то його слід очікувати темну пору доби.

Ще один із можливих варіантів, якого не варто відкидати – це анонімне повідомлення про замінування Верховної Ради. Тим більше, що подібні приклади історія вже знала. Так, 27 лютого 1933 в Німеччині відбувся підпал Рейхстагу. За свідченням багатьох істориків, цей акт було здійснено за вказівкою Шикльгрубера (Гітлера) самими нацистами. Як відомо, вже наступного дня, 28 лютого, президент Гінденбург видав декрет «Про захист народу і держави», яким було скасовано свободу особистості, свободу зібрань, слова, друку, ним же було обмежено таємницю листування. Після цього в Німеччині було заарештовано більше 4 тисяч політичних активістів, в тому числі депутатів Рейхстагу, згодом були закриті опозиційні газети і вже зовсім скоро Гітлер отримав необмежену владу.

Отже, якщо дійсно відбудеться один із сценаріїв, якщо дійсно в той чи інший спосіб Верховна Рада силовим шляхом буде розблокована, то не можна виключати, що одразу після цього парламент прийме рішення про позбавлення депутатської недоторканості найбільш активних опозиціонерів, особливо тих, проти яких вже порушено кримінальні справи. Це стосується і Кужель, Слюз, Денисової, Авакова, і депутатів, яких можуть визнати винними у фальсифікації підписів під зверненням про скликання позачергової сесії, і тих, які брали участь у штурмі засідання громадської ради при Київраді. Після чого цих депутатів можуть просто заарештувати, як заарештували Луценка, Тимошенко та інших.

До того ж в Україні вже відбуваються події, схожі до тих, які відбувалися в Німеччині у 1933 році. Ми бачимо наступ на свободу слова, адже ЗМІ писали і про так звані «темники» від Арбузова, і про те, як невідомі особи за допомогою грошей намагалися переконати впливові українські медіа-ресурси зняти ті чи інші матеріали. Ми також бачимо перші спроби обмежити свободу зібрань, коли 14 лютого під Адміністрацією Президента на 20-ох активістів накинулися кілька десятків бійців «Беркуту», а одного із них, як писали журналісти, волокли до машини непритомним.

Тому і парламентській опозиції, і всім свідомим українцям потрібно бути готовими до такого сценарію розвитку подій, щоб у випадку реалізації одного із описаних варіантів дати гідну відсіч узурпаторам.

14 февр. 2013 г.

Де поділися львівські депутати-мажоритарники?


З часу виборів до Верховної Ради пройшло вже 100 днів, але чомусь не чути поки що львівських депутатів-мажоритарників, яких львівська громада підтримала та обрала для того, щоб вони захищали інтереси мешканців Львівщини.

Чому львівські мажоритарники нічого не говорять про небезпеку видобування геноцидного сланцевого газу? Чому про цю проблему говорить лише одна Ірина Сех? Адже саме Львівщина разом з Івано-Франківською областю може невдовзі стати здобиччю імперіалістичної компанії «Шеврон», якій Янукович та його «Сім’я» хочуть дозволити видобувати сланцевий газ на Галичині. Де народні депутати Хміль, Васюник, Пазиняк, Котеляк, Тягнибок, Курпіль, Ілик, Канівець? Хотілось би почути позицію Фаріон щодо ситуацію у Львові. Все-таки її обрала громада з таким величезним відривом від найближчого конкурента. Де подівся Дубневич? Де його «галицьке коло»?

У депутатів від Львівщини взагалі є якийсь план дій? Як вони збираються захищати громаду від режиму Януковича, який пішов у агресивний наступ на українців? Де вони всі сховались? Чому до цього часу не знятий Михайло Костюк з посади голови Львівської облдержадміністрації? Чому не працює обласна рада, чому вона не сформувала своє виконавче бюро? Чому депутати не цікавляться ситуацією в місті Львові? Останніми подіями, зокрема, тим, що Садовий вирішив виділити земельну ділянку для спортивної арени під проведення Євробаскету-2015, а виявилось, що на цій ділянці три дитячих футбольних поля.

Настав час львівським депутатам-мажоритарникам проявити себе, виправдати довіру львівської громади, стати на захист її інтересів. Саме для цього їх обирали. Депутати, які представляють в парламенті Львівщину, мають бути в авангарді і подавати приклад усім іншим представникам парламентської опозиції. Саме цього чекає від них львівська громада.

Київські вибори: дефіле певних персон та політичних сил

Вибори київського міського голови та Київради з кожним днем стають все ближчими. Практично вже розпочалось дефіле певних персон, які так чи інакше заявляють про своє бажання взяти участь в боротьбі за посаду міського голови. Виокремилась ціла низка таких фігур, які будуть брати участь у цих перегонах.

Перше, ніж давати їм характеристику, потрібно сказати, яким критеріям повинні відповідати ці особи та їхні команди.
По-перше, це мають бути кияни, які прожили в Києві не менше 30-40 років.

По-друге, це повинні бути особи, які мають великий досвід – менеджерський, політичний, громадський, і можуть показати киянам своє портфоліо, що вони зробили для Києва, для столичної громади, і що вони та їх команди мають план, як вивести Київ з руїни.

Вибори київського міського голови та Київради з кожним днем стають все ближчими. Практично вже розпочалось дефіле певних персон, які так чи інакше заявляють про своє бажання взяти участь у боротьбі за посаду міського голови. Виокремилась ціла низка таких фігур, які будуть брати участь в цих перегонах.

Перше, ніж давати їм характеристику, потрібно сказати, яким критеріям повинні відповідати ці особи та їхні команди.

По-перше, це мають бути кияни, які прожили в Києві не менше 30-40 років.

По-друге, це повинні бути особи, які мають великий досвід – менеджерський, політичний, громадський, і можуть показати киянам своє портфоліо, що вони зробили для Києва, для столичної громади, і що вони та їх команди мають план, як вивести Київ з руїни, до якої його довів правлячий режим бандократії Януковича.

По-третє, вони повинні бути жорстко критичними. Необхідно дати абсолютно реальну, правдиву оцінку діяльності в Києві Черновецького і проаналізувати ті страшні речі, які він зробив, підготувавши Київ до відкритої руїни. І діяльність Попова, як представника чужинців, мародерів, які на догоду правлячому режиму грабують Київ і нищать його. А також потрібно дати дуже жорстку характеристику Герезі, секретарю міської ради, та її сімейству, яке опікується лише своїм бізнесом. Адже вона завдає величезної шкоди місту Києву. А також лялькам-депутатам Київської міської ради, з мовчазної згоди яких чиняться злочини проти української столиці та громади Києва.

По-четверте, кандидат на посаду київського міського голови має бути людиною, яка діє відкритими прозорими, моральними методами, яка не страждає комплексом клептоманії, яка не має свого бізнесу і служитиме громаді та дасть план порятунку Києва – фінансового, економічного, соціального, гуманітарного. З того стану системної катастрофи, в яку його завела і помаранчева влада Ющенка, який підтримував Черновецького, і нинішній режим Януковича, який поставив на чолі Києва Попова та Герегу.

Як відомо, про своє бажання взяти участь у виборах заявив з нахабною впевненістю у своїй перемозі Попов, який представляє правлячий режим "Сім’ї" Януковича. Блюзнірству і нахабству цього чужинця-окупанта немає межі. Сьогодні всі кияни бачать результати діяльності Попова та його групи, яку він із собою приволік до Києва. Зрозуміло, що ця людина не має не те, що жодного морального права претендувати на посаду міського голови Києва, а взагалі є ворогом Києва та київської громади, йому треба думати не про те, щоб брати участь у виборах, а про те, що з ним буде після того, як почнуться масові виступи киян проти правлячого режиму, коли кліка Януковича буде відправлена у небуття.

Очевидно, що Попов і його група нікуди не зможуть сховатися – на них чекає народна кара. Те ж саме стосується його поплічниці Гереги, разом з її чоловіком та особами, які її підтримують. Якщо вони думають, що не ведеться облік тієї шкоди, якої вони заподіяли Києву та київській громаді, то дуже помиляються. Вони заплатять за все. І будуть відповідати дуже серйозно за те, що вони стали служками правлячого режиму і разом з ним руйнували Київ.

Зрозуміло, що правлячий режим може виставити ще кількох фігур, якими будуть відволікати киян і виконувати функції тих ляльок, які повинні завести київську громаду на манівці. Однак, поки що режим зосередився саме на цій групі, коли Попов іде на міського голову, а сім’я Герег повинна допомогти Попову виграти вибори, забезпечити відповідне фінансування і організаційні механізми. За допомогою різних політичних партій та підставних фігур спробувати захопити певні командні висоти в Київській міській раді. Крім цього, влада може виставити Луцького, Пилипишина, Поплавського, які відволікатимуть киян від головного удару, який завдаватиме дует чужинців – Попов і Герега.

Є також ціла низка кандидатів, які не мають жодного шансу виграти, але можна припустити, що вони будуть очолювати якісь політичні проекти і намагатимуться завести ці групи людей до Київської міської ради і самі братимуть участь у виборах. Серед них можна назвати Миколу Томенка, Володимира Бондаренка, зрозуміло, що не стоятиме осторонь цього процесу і Микола Катеринчук, може знову захоче стати "першим непрохідним" Анатолій Гриценко, мабуть, знову вийде на арену Лев Парцхаладзе. Можливо захоче взяти участь у виборах Олександра Кужель, яка вже неодноразово висловлювала певні асоціації, що для неї це цікаво.

Із серйозних кандидатів, які готові брати участь у виборах і вже сформували відповідні структури та мають певні фінансові, політичні й економічні впливи в Києві варто назвати Петра Порошенка. Зрозуміло, що він дуже серйозно готується до того, щоб вести битву за Київ, він хоче стати єдиним кандидатом від всіх опозиційних сил – об’єднаної "Батьківщини", партії "УДАР" і Соціал-Національної партії "Свобода". На сьогоднішній день можна припустити, що його в цьому підтримують Яценюк і Турчинов, але чи вдасться йому перемогти – це велике питання, тим паче, що Порошенко відомий киянам, як мародер першого періоду пограбування Києва, бо саме його прізвище пов’язують із руйнацією заводу "Ленінська кузня", із тим, що був зруйнований міст на Подолі, який з’єднував "Ленінську кузню" найкоротшою дорогою з містом. Він також відомий тим, що зумів привласнити собі кондитерську фабрику ім. Карла Маркса, яка стала елементом корпорації "Рошен". Також Порошенко продав банк "Мрія" російському банківському капіталу.

В ньому дуже розвинені характеристики перевертня, він шукає різні можливості, щоб захисти власний бізнес і розширити його. Ходять чутки і про зв’язки Порошенка з Росією, московським керівництвом, зокрема корпорація "Рошен" має свій завод в Липецьку. Можна висловити припущення, що він пов’язаний і з Азаровим, був одним із тих, хто формував Партію регіонів, був у дуже тісних зв’язках з Кучмою, Литвином, старою номенклатурною комуністичною гвардією і тими, лідерами, які заподіяли дуже великої шкоди Україні.

Дуже тісно був пов’язаний з Ющенком, обслуговував інтереси сім’ї Ющенка. І зробив дуже багато для того, щоб ця особа, яка завдала величезної шкоди Україні та українській нації, стала президентом і так довго втримувала свої чільні позиції. Порошенко тісно співпрацював і з нинішнім режимом, по суті став його частиною, погодившись очолити Міністерство економіки та торгівлі в уряді Азарова 23 березня 2012 року.

Отже, можна казати, що таким людям, як Порошенко – не місце в Києві, і він не має жодного морального права навіть пробувати висувати свою кандидатуру на посаду міського голови. Якщо йому хочеться стати мером, то найкраще, що він міг би зробити – спробувати свої сили у Вінниці, там якраз він би міг позмагатися з нинішнім мером Володимиром Гройсманом. Чи повернувся би у рідний Болград Одеської області і спробував підняти це містечко на ноги. В Києві цій особі немає чого робити. Якщо його висуне опозиція, то таким чином "Батьківщина", "УДАР", "Свобода" своїм вчинком просто себе зганьблять. Вони покажуть, що гроші не пахнуть, що вони фактично продались великому капіталу, і хочуть, щоб Київ очолила фігура, яка остаточно його доб’є і зруйнує. Порошенко по духу є чужинцем для Києва, і я, як корінний киянин в третьому поколінні, вважаю, що він не буде мером. І зі свого боку я зроблю все можливе, щоб така персона, не дай Боже, не окупувала мерську посаду і не довела Київ до остаточної руїни.

На жаль, поки що дуже складно назвати людину, яка могла би стати міським головою Києва. Але можна припустити, що Кличко не братиме участі у цьому процесі, тому що для нього це не є пріоритетним, він вже формує свою кампанію, як президентську, і він, власне кажучи, вже почав боротьбу за крісло президента України. Ще однією людиною, яка заявила, що хоче змагатися за посаду міського голови Києва, є Іван Салій. Це людина дуже відома в Києві, він займав низку високих посад в українській столиці, має досить продуктивне порт фоліо, з його ім’ям пов’язане відродження Андріївського узвозу, торгових рядів на Контрактовій площі, та багатьох інших об’єктів, які були в той час реставровані чи побудовані.

Салій завжди мав власну позицію, він відрізняється високими фаховими знаннями та досвідом. Але у нього є певний недолік – те, що Салій має достатньо великий вік. Але може це на даному етапі якраз не є великою перепоною для участі у змаганнях за посаду міського голови Києва, може, навпаки, це якраз така риса, яка вигідна в умовах, коли всі очікують, що міський голова не претендуватиме на одноосібне лідерство, а буде певним модератором, людиною, яка буде узгоджувати інтереси різних фінансово-корпоративних груп у місті Києві, різних соціальних груп, який буде об’єднувати громаду у виконанні дуже важкого завдання – реанімації Києва та його побудови на європейських цивілізованих засадах, як міста, яке повинне відродити статус лідера країни, яке повинне відродити власну громаду, зняти нашарування бруду і зла, які були сюди занесені криворізько-донбаською гідрою і тими перевертнями-яничарами, які сьогодні панують в місті Києві. Може він якраз стане тією фігурою, яка всіляко підтримуватиме розвиток дрібного і середнього бізнесу в Києві, дрібної і середньої національної буржуазії, що має продуктивний характер і базується на трудовій приватній власності.

Для цього він повинен виконати ряд складних завдань. Іван Салій має виступати з дуже жорсткою критикою сьогоднішнього режиму і тих людей, які цей режим представляють. Він повинен показати дуже добре розроблений план дій, з яким він іде і представити потужну команду, яка зможе вивести Київ з того занепаду і руїни, куди його завела помаранчева і біло-блакитна влада.

13 февр. 2013 г.

Садовий має відповісти за земельний скандал у Львові

Проаналізувавши причини земельного скандалу у Львові навколо ділянки, виділеної під спорудження спортивної арени для Євробаскету-2015, можна зробити висновок, що Садовий, міський голова Львова, став фігурантом гучного земельного скандалу. Мова йде про виділення земельної ділянки під спорудження спортивної арени для проведення баскетбольних матчів в рамках Євробаскету-2015. Зокрема, 7 лютого 2013 року Львівська міська рада прийняла Ухвалу № 2114, згідно якої, «погодила комунальному підприємству ЛКП «Спортресурс» місце розташування земельної ділянки та надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,7 га на вул. Липова Алея, 5 у постійне користування для будівництва та обслуговування інфраструктури багатофункціонального спортивного комплексу за рахунок земель, що не надані у власність або користування.

Але пізніше виявилось, що на цій земельній ділянці розташовані три футбольних поля, на яких тренуються діти із дитячої футбольної академії «Карпат» і юнацькі команди цього футбольного клубу. Чому ж так сталося? Як могла міська рада і мер Львова вирішити забрати у дітей ділянку?

Секретар Львівської міської ради Василь Павлюк стверджує, що депутатський корпус було введено в оману, і під час розгляду цього питання на засіданні сесії міський голова переконував депутатів, що «що між баскетбольним клубом «Галичина» і футбольним клубом «Карпати» підписана угода, що ФК «Карпати» передає ділянку, якою користувався». Також Василь Павлюк зазначив: «міський голова сказав, що якщо ми в четвер (7 лютого – ред.) не проголосуємо, то в п’ятницю в Кабміні на зустрічі із президентом Львів буде викреслений з переліку міст, які матимуть право проводити чемпіонат».

Але чому ж тоді таке важливе питання розглядалося в останній день, поспіхом, чому не був проведений аналіз, де знаходиться ділянка, що на ній розташовано, чому не було створено відповідної комісії для підготовки проекту ухвали? Адже Міжнародна федерація баскетбольних асоціацій ще 18 грудня 2011 року прийняла рішення про те, що Чемпіонат Європи з баскетболу у 2015 році буде проводитись в Україні, і вже тоді Львів, згідно із заявкою, яку подала українська сторона, потрапив в перелік міст-господарів Чемпіонату. Ще 28 березня 2012 року Кабінет Міністрів своїм розпорядженням створив організаційний комітет щодо підготовки і проведення в Україні Чемпіонату з баскетболу, до складу якого з-поміж інших увійшов також і Садовий. Цим же розпорядженням Кабмін доручив оргкомітету розробити і затвердити у двомісячний термін план заходів з підготовки і проведення Євробаскету-2015. В кінця травня 2012 року вже було оголошено результати конкурсу і затверджено, які саме структури будуватимуть спорткомплекси у шести містах-господарях Чемпіонату. І 10 липня 2012 року Садовий заявив, що департамент Євро-2012 буде займатися документацією по Євробаскету-2015. Чому ж Садовий не виніс це питання одразу на розгляд сесії Львівської міської ради, чому не було створено робочу групу, для підготовки міста до чемпіонату і пошуку земельної ділянки?

Отже, і Садовий, і Львівська міська рада вже 18 грудня 2011 року знали про те, що у Львові проводитиметься Чемпіонат з баскетболу. Для чого ж було чекати до 7 лютого 2013 року – 14 місяців – щоб виділити земельну ділянку? Як можна розглядати таке питання протягом одного засідання, тим більше, якщо питання не підготоване і фальсифіковане? Це говорить про непрофесіоналізм, дилетантство, провінційність міської влади у Львові.

Українська Національна Консервативна партія вважає, що Садового потрібно негайно усувати з посади міського голови Львова. І скандал навколо земельної ділянки, виділеної під Євробаскет-2015, ще одне підтвердження того, що кожен день перебування Садового на посаді мера веде місто Львів до ще більшого занепаду. А депутатському корпусу Львівської міської ради, більшість в якій має Соціал-Національна партія («Свобода»), «Фронт змін» та «УДАР», як ми вже неодноразово зазначали, настав час дорослішати, демонструвати професіоналізм і відданість інтересам громади міста. Якщо ж депутатам бракує компетентності, професійних навичок, то тоді їм би доцільно було звернутися до серйозних, професійних консультантів, які б допомогли їм освоїти непросту науку ефективного стратегічного управління містом. І Інститут трансформації суспільства, та я, як його директор, готові депутатам у цьому допомогти.

12 февр. 2013 г.

Ставицький відповість за сланцевий геноцид проти української нації!

Ставицький, міністр енергетики та вугільної промисловості має відповісти за сланцевий геноцид, який він, під патронатом «Сім’ї» Януковича влаштував для української нації.

Ставицький, міністр енергетики та вугільної промисловості, 11 лютого в ефірі телеканалу ICTV заявив, що початок видобутку сланцевого газу українській екології не загрожує. Зокрема, він сказав: «Я хочу акцентувати увагу на тому, що ніяких екологічних проблем з питанням видобутку сланцевого газу або газу за сучасними технологіями (в Україні) не існує». Крім того, Ставицький розповів, що у світі є понад 1 млн. сучасних свердловин з видобутку сланцевого газу і ще на жодній не було зафіксовано виникнення екологічної проблеми.
Але хто такий Ставицький, щоб давати оцінку екологічним загрозам, пов’язаним із видобутком сланцевого газу? З його офіційної біографії випливає, що народився він в 1972 році у маленькому провінційному містечку Лебедин Сумської області, населенням 26 тисяч. Про те, в яку школу він ходив, коли закінчив і з якими оцінками всі його офіційні біографії мовчать, як і про те, з якої він сім’ї. Нічого невідомо про те, хто його батьки, звідки його сім’я походить. Далі в біографії зазначається, що у 1994 році Ставицький закінчив Державну гірничу академію в Дніпропетровську за фахом гірничого інженера, але інформації про те, яку він отримав спеціалізацію, з якими оцінками вчився також немає. В його біографії сказано, що після закінчення гірничої академії Ставицький одразу пішов працювати у ЗАТ «Науково-виробниче об'єднання „Екологічне паливо України“», в Олександрії Кіровоградської області. Спочатку – 8 років менеджером, а потім – з 2002 до 2006 років – головою правління. Але що це за структура, чим вона займається, хто її засновник, кому вона належить? І які функціональні обов’язки виконував там Ставицький? Як відомо, Олександрія – це теж невелике провінційне місто. То ж можна зробити висновок, що до 2006 року ніхто в Україні Ставицького не знав, це була пересічна людина. І раптом, без відповідної кваліфікації, досвіду, навичок у віці 34 років він став у 2006 році радником міністра охорони навколишнього природного середовища, Василя Джарти, який, як кажуть, мав кличку «Вася біта». Чим же відзначився Ставицький, що його раптом підняли на рівень радника міністра? За які заслуги, досягнення він зайняв цю посаду?

Про те, чим Ставицький займався на цій посаді разом з Джарти існують різні версії. Але нехай би краще сам Ставицький пролив світло на ці події і розповів, чи має він причетність до зникнення з рахунків державного підприємства на користь ТОВ «Енергоресурс» 7,7 мільйонів гривень, чи мав він відношення до продажу 10 працюючих газо-нафтових свердловин за 30 мільйонів доларів та цілої Установки комплексної підготовки газу (УКПГ) за 5 мільйонів доларів, коли на рахунок підприємства надійшло за свердловини всього 242 847 грн., а УКПГ взагалі списали з балансу як металобрухт?

Не менш важливо дізнатися, чим займався Ставицький на посаді голови НАК «Надра України», з якої його тричі звільняли і тричі призначали впродовж 2007-2010 років. Наприклад, що йому відомо про викрадення з архівів підприємства геологічної карти Криму, яка становить державну таємницю і про продаж її англійській компанії «Регал Петролеум»? Яка його роль в оборудці, що дозволила Януковичу захопити «Межигір’я»? Чому за часів, коли Ставицький очолював НАК «Надра України», а Янукович був прем’єр-міністром, з балансу НАК «Надра України» зникли дві спокусливих споруди в самому центрі Києва (вул. Володимирська, 34, і Золотоворітський провулок, 9)? А також нехай Ставицький розповість українській громаді, чи видавав він незаконно ліцензії на розробку родовищ нафти і газу людям, близьким до оточення Януковича? Чи не було у нього конфліктів із Юлією Тимошенко, і якщо були, то чим вони викликані? Важливо дати відповідь на питання, хто патронує Ставицького, чиї накази він виконує, на кого працює? Чи патронує його старший син Януковича, а може безпосередньо сам Янукович?

Без таких пояснень виникає закономірне питання, чи не є Ставицький елементом величезних корупційних схем? Тільки отримавши всі відповіді, можна буде дати більш об’єктивну характеристику Ставицькому, як менеджеру. А поки що виглядає так, що його аргументи про необхідність для України видобувати сланцевий газ, що це буде корисно для українського народу, виглядають сумнівними, дилетантськими і, м’яко кажучи, не викликають довіри. Тим паче, коли він каже, що у світі є понад 1 млн. сучасних свердловин з видобутку сланцевого газу, і чомусь не уточнює, що мова йде не про весь світ, а про США і Канаду, по суті, єдині країни в світі, де сланцевий газ добувається в промислових об’ємах. А якщо говорити про Європу, то заборона на видобуток сланцевого газу діє у Франції, Чехії, Болгарії, Ірландії. В Польщі компанією Exxon Mobil було здійснено буріння всього 30 свердловин, після чого проект припинив існування. В Румунії, Німеччині спроби розпочати буріння свердловин для видобутку сланцевого газу викликали величезний спротив активістів екологічного руху і пересічних громадян. Невже в цих європейських країнах люди якісь не такі, чому ж тоді вони протестують, якщо Ставицький всіх переконує, що видобування сланцевого газу не становить екологічної небезпеки? Також близько 20 свердловин пробурили у Китаї, ще одну – в Аргентині. Тобто, в усіх країнах світу, окрім США і Канади, мова поки що йде про розвідку, а не промислове освоєння покладів сланцевого газу. А щодо США і Канади, то це держави з величезною площею і невеликою густотою населення, де є безлюдні, пустельні території, на яких земля непридатна до продуктивного використання, немає водних пластів.

Якщо ж Ставицький стільки всього знає про сланцевий газ, то нехай розповість, де у світі його добувають на території із щільною густотою населення, такою, як в Донецькій і Харківській областях, поблизу великих міст, наприклад, Краматорськ (165 тисяч мешканців), Слов’янськ (118 тисяч), Дружківка (61 тисяча), Красний Лиман (23 тисячі), Сіверськ (12 тисяч), Ізюм (52 тисячі), Балаклія (30 тисяч), Барвінкове (10 тисяч), на найбільш родючих у світі ґрунтах – чорноземах звичайних, де стільки річок (наприклад, Сіверський Донець), озер, водосховищ?! Чи можливо десь сланцевий газ видобувають на такій території, як Львівська та Івано-Франківська області, де розташовані Карпати, де сейсмічна нестабільність, де дуже багато річок і джерел, які просто ідеальні для створення зон рекреації? Нехай Ставицький скаже, що буде, якщо в таких місцях пробурити свердловини і закачати у них токсичну водну суміш, що трапиться, якщо ця отруйна суміш потрапить у водні пласти, річки, озера?

Отже, чиї інтереси переслідує Ставицький, на чиє замовлення він захищає імперіалістичні транснаціональні корпорації «Шеврон», якій планується віддати на поталу Львівську та Івано-Франківську області, і «Роял Датч Шелл», яку вже запустили у Донецьку і Харківську області? Про що домовлявся 21 січня Янукович під час особистої зустрічі із віце-головою банку «Ротшильд Європа» Клаусом Мангольдом? Бо зв’язку з цією зустріччю виникає історична аналогія, що з Ротшильдами був пов’язаний кат українського народу Ульянов-Бланк з бандитською кличкою «Ленін». І багато істориків вказує, що саме родина Ротшильдів на пару із Рокфеллерами були одними із найбільш активних спонсорів Бронштейна (Троцького), Ульянова-Бланка (Леніна), за однією із версій, саме ці родини фінансували криваву революцію більшовиків, коли ротшильдівська «Роял Датч оіл» боролась із рокфеллерівською «Стандарт оіл» за нафтові родовища, розташовані на території більшовицької імперії. Фактично, ці родини фінансували режим, який здійснював геноцид проти українців, піддав нашу націю Голодомору. Отже, якщо імперіалісти Ротшильди вирішили тепер підтримати Януковича, керівника режиму бандократії в Україні, то чого нам слід очікувати? Тоді зрозуміло, яку роль відіграє Ставицький, що реалізує та захищає інтереси правлячої «Сім’ї». Як відомо, такі ж «червоні менеджери» були у Бронштейна (Троцького), Джугашвілі (Сталіна), Ульянова-Бланка (Леніна). Саме вони нищили Україну та українців, вчиняли масові розправи і звірячі катування, а пізніше будували нікому не потрібні величезні металургійні комбінати, коксохіми, гірничо-збагачувальні комбінати, отруювали українські річки, поля, землі, ліси, озера і самих українців. Саме вони потім продовжили цю лінію і будували гідроелектростанції, затоплюючи вздовж течії Дніпра десятки українських сіл. А вже за часів Брежнєва ці більшовицькі ватажки наполегливо переконували, що від спорудження Чорнобильської АЕС для українців буде одна лише користь, а тепер ці ватажки померли, а навколо атомної станції - мертва радіоактивна зона відчуження. І вона ще досі становить небезпеку для життя і здоров’я українців, буквально 12 лютого на Чорнобильській АЕС сталася аварія - завалилася крівля машинного залу. У непрацюючому машинному залі, який раніше обслуговував енергоблоки, з боку 4-го блоку біля 7-го турбогенератора обрушилося кілька підвісних бетонний панелей. Площа обвалу становить 500-600 метрів.

А тепер Янукович піднімає нову зграю яничар-манкуртів, які хочуть добити Україну і кинути нас у новий вир геноциду на початку ХХІ століття. Тепер Ставицький затято переконує українців, що видобування сланцевого газу не становить жодної небезпеки і принесе українцям лише користь, що буде дуже добре, якщо імперіалісти нищитимуть Україну, що для нас буде дуже добре, якщо нашу державу перетворять на пустельну резервацію по видобутку сланцевого газу. Чи можна припустити, що такі, як Ставицький ставлять собі за мету знищити Україну? І чи не отримав Ставицький завдання від «Сім’ї» Януковича розпочати новий геноцид проти українців? Взагалі, до якої національності він сам себе відносить? Інтереси якої нації він захищає?
Як зупинити таких, як Ставицький? Один із можливих варіантів – спитати його, чим він готовий заплатити за істинність своїх тверджень, що видобуток сланцевого газу є великим благом для українців. Чим готовий він поручитися? Чи готовий він закласти на підтвердження істинності своїх слів своє життя, чи життя своїх дітей, близьких? Як українська нація зможе його притягнути до відповідальності? Якщо його слова не справдяться, як ми з нього спитаємо? Бо ж сьогодні він – міністр, а завтра вже може ним і не бути, сьогодні він в Україні, а завтра може бути в Монако чи десь на тихоокеанських островах. Чи Ставицький думає, що йому вдасться втекти? Українська Національна Консервативна партія вважає, що не вдасться, і що Ставицький відповідатиме перед нацією за той геноцид, який він сьогодні під патронатом Януковича здійснює проти українців, і ні син Януковича, ні сам Янукович його не захистять.

Навіщо нам взагалі сланцевий газ? Сьогодні Україні треба думати не про відсталі технології видобутку газу, а про сучасні технології використання сонячної, вітрової енергії, біопалива. Хто повинен цим займатися, захищати інтереси місцевих громад? УНКП вважає, що представники органів місцевого самоврядування. Чому ж мовчать голови українських міст, які віддані на поталу імперіалістичним компаніям? Чому мовчать міські, селищні, районні, обласні ради? Де позиція голів Харківської, Донецької облрад – Сергія Чернова, Андрія Федорука? Вони готові відповідати своїм здоров’ям і життям, за ті знущання, які сьогодні здійснює правлячий режим Януковича проти української нації?

Тому УНКП вимагає негайної відставки Ставицького з посади міністра енергетики та вугільної промисловості, як людини, чий рівень освіченості, професіоналізму і компетентності не відповідає такій високій посаді. Ми вважаємо, що його перебування на посаді міністра становить загрозу національній безпеці і суперечить національним інтересам України. Також УНКП звертається до парламентських опозиційних сил та їх лідерів – Яценюка, Кличка, Тягнибока – зробити все для того, щоб зупинити сланцевий геноцид проти України та українців, притягнути до відповідальності осіб, причетних до підписання угоди між Україною та компанією «Роял Датч Шелл», якщо будуть виявлені факти особистої зацікавленості державних посадовців чи прямого підкупу, а також провести розслідування діяльності Ставицького на посадах радника Василя Джарти і голови НАК «Надра України» та притягнути його до відповідальності, якщо він дійсно причетний до корупційних схем і розкрадання державного майна та пограбування українського народу.

«Приватбанк» пытается успокоить панику среди клиентов: «Причин для банкротства нет!»

Война Коломойского и Семьи идет не первый день. Поэтому «Приват» постигнет та же участь, что и «Аэросвит». Поэтому Коломойский такой «джинсой» в СМИ о том, что с «Приватом» все окей, показывает хорошую мину при плохой игре. Семье не нужен «Приват», она и так управляет банковской сферой через Украинский банк развития, через, по сути, захваченные Семьей государственные банки – «Ощадбанк» и «Эксимбанк». В этой ситуации, когда нужно установить тотальный контроль над банковским сектором, они заинтересованы в том, чтобы убрать мощного конкурента – «Приват», который работает с металлургами, с химиками, а это огромный капитал. «Приват» однозначно разрушат, как и «Проминвестбанк». Банк является сердцевиной ФПГ Коломойского.

Банки – очень хрупкие институты, их стабильность очень зависит от мнения людей, поэтому разрушение запущено. В «Привате» очень большое количество физических вкладчиков, которые сразу же реагируют на колебания. И тут никакая «джинса» не спасет. И сохранить Коломойскому «Приват» не удастся. Для этого нужны очень мощные политические игроки, а даже в оппозиции таких, кто мог бы вступиться за Коломойского, нет. Его ждет поражение.

11 февр. 2013 г.

Євробаскет-2015 – нова афера Януковича, Колеснікова і Садового?!

Колесніков, колишній міністр інфраструктури, та Садовий, міський голова Львова, під егідою Януковича задумали, схоже, нову оборудку у вигляді проведення Чемпіонату Європи з баскетболу у 2015 році.

Зокрема, 8 лютого у Києві за участі Януковича, ключових міністрів, а також Колеснікова та Садового, відбулося засідання Координаційного комітету з підготовки та проведення в Україні фінального турніру чемпіонату Європи 2015 року з баскетболу. При цьому Колесніков звернувся до Януковича з пропозицією створити центральний орган виконавчої влади, який би безпосередньо займався підготовкою до чемпіонату – Національне агентство Євробаскет-2015.

Нагадаємо, що Україна 18 грудня 2011 отримала право приймати у себе чемпіонат Європи з баскетболу серед чоловічих збірних у 2015 році. Приймаючі міста – це міста, де відбувалися матчі Євро-2012, а також Дніпропетровськ та Одеса. На підготовку до Євробаскету планується виділити 7,07 млрд. гривень бюджетних грошей, а також залучити 4 млрд. гривень приватних інвестицій.

При цьому у Львові вже розгорівся скандал навколо земельної ділянки, виділеної під Євробаскет. Так, 7 лютого 2013 року Львівська міська рада прийняла Ухвалу № 2114, згідно якої, «погодила комунальному підприємству ЛКП «Спортресурс» місце розташування земельної ділянки та надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,7 га на вул. Липова Алея, 5 у постійне користування для будівництва та обслуговування інфраструктури багатофункціонального спортивного комплексу за рахунок земель, що не надані у власність або користування».
Мова йде про земельну ділянку, що входить до території комплексу «Україна», на якій у вересні 2012 року ФК «Карпати» урочисто відкрив три сучасні футбольні поля з трав`яним покриттям, на яких тренуються понад 700 дітей шкільного віку з карпатівських шкіл та Академії, а також юнацька та молодіжна команди клубу. При цьому ще минулого року на цьому місці було сміттєзвалище, яке львівський клуб виключно власним коштом перетворив на футбольний комплекс для дітей, за що отримав спеціальну відзнаку Федерації Футболу України.

Аналізуючи цю ситуацію, на думку спадають комуністичні часи, коли комсомольці, які хотіли зробити кар’єру, мали гаряче бажання проявляти ініціативу і давати так званий комсомольський почин. Це могли бути якісь абсолютно нереальні плани, подібні до міражів у пустелі, але давати цей комсомольський почин було необхідно для кар’єрного зростання. Тож можна провести аналогію із тим, що зараз відбувається в Україні. Такі люди, як Колесніков, Садовий разом з наставниками – Януковичем та Азаровим раз по раз проявляють ініціативу і малюють для українців нові міражі. Черговим таким міфом після Євро-2012 має стати Євробаскет-2015. Якщо припустити, що Садовий не є самостійною фігурою і лише отримує вказівки криворізько-єнакіївської групи, то складається враження, що він виконує наказ «общака» щодо формування нового міфу.

Адже що отримали львів’яни від Євро-2012? Стадіон, на утримання якого з бюджету треба платити щороку 20 млн. гривень, і на якому вже впродовж півроку не проводилося жодного футбольного матчу. Сяк-так асфальтовані дороги, які вже починають вкриватися ямами. Дорога Київ-Львів і до кордону – і далі розбита. Також ми отримали корейські «Хюндаї», які раз по раз виходять з ладу і просто не придатні до нормального функціонування в українських умовах. Але при цьому реальний борг Львова складає 332 млн. гривень, а з врахуванням потенційних боргів, ця сума вже перевищує 1,1 млрд. гривень. І у всіх цих схемах фігурує то Колесніков, то Садовий, або ж вони обоє разом.

Хто взагалі проводитиме цей чемпіонат з баскетболу в умовах фінансово-економічної, соціальної і політичної катастрофи? Коли економіка України падає, дефіцит бюджету перевищує 50 млрд. гривень, золотовалютні запаси розграбовані. Чи захочуть європейці приїхати до України на чемпіонат з баскетболу, якщо в Україні усталюється бандитська диктатура, якщо у в’язницях тримають лідерів опозиції, якщо у нашій державі відбуваються репресії і масові політичні переслідування?

Хто захоче приїхати на Чемпіонат з баскетболу до Львова, де над містом стоїть сморід, де вулиці переповнені жебраками і «бомжами», де зруйновані фасади будинків і розписані графіті стіни, де розбиті дороги і повсякчасні корки, де, зрештою, ціни в готелях дорожчі, ніж в багатьох європейських містах, де на вулицях сміття, де не придатна для споживання вода, відсутня сучасна система громадського транспорту, містом курсують старі трамваї та переповнені маршрутки?
Чому львівська громада продовжує терпіти ці знущання? Невже львів’яни перетворилися на карнавальних біоістот, на персонажів твору Герберта Уелса – бандерлогів?

Українська Національна Консервативна партія звертається до центрального керівництва опозиційних партій – скільки будете терпіти? Настав час усунути Садового із посади міського голови Львова і взяти на себе відповідальність за стан справ у місті. А якщо не спроможні до цього, то розпускайте міську раду, тоді треба, щоб прийшли ті, хто зможе змінити ситуацію у Львові на краще.

Позиція УНКП незмінна – Садовий не просто гальмує розвиток Львова, а вже становить небезпеку для життєдіяльності Львова і його подальшого існування, тому його потрібно негайно усувати від влади. Кожен день перебування Садового на посаді зменшує шанси Львова вийти з цієї ями, наближає його до занепаду і посилення депресивного стану. Досить порожніх балачок. Настав час працювати і виконувати свої передвиборчі обіцянки.

Янукович та Азаров: три роки фінансового геноциду проти України

Три роки правління Януковича та Азарова ознаменувалися для українців фінансовим геноцидом.Янукович та Азаров довели Україну до фінансового банкрутства. Невдовзі виповниться три роки з того моменту, коли вони стали на чолі держави. Показово, що напередодні цієї сумної річниці Міністерство фінансів опублікувало звіт, який свідчить про те, що на Єдиному казначейському рахунку держави залишилось всього 500 млн. гривень, тобто сума, якої достатньо лише на 12 годин функціонування держави.

Отже, це яскраве свідчення, що у державі грошей немає, і це результат економічної політики уряду та монетарної політики Нацбанку. Які ж підсумки можна підбити за 3 роки правління Азарова та Януковича?
1. Розграбовані золотовалютні запаси. У порівнянні з вереснем 2011 року їх обсяг станом на кінець 2012 року знизився з 38,2 млрд. доларів до 24,5 млрд. доларів, або на 35,9%.

2. Від’ємне сальдо платіжного балансу. Ще у 2010 воно році було позитивним і складало 5,03 млрд. доларів, вже у 2011 році воно стало негативним і становило –2,45 млрд. доларів, а впродовж 2012 року погіршилося ще на 70% і становить –4,17 млрд. доларів.
3. Пенсійний фонд по суті банкрут, це результат так званої пенсійної реформи, авторами якої є Тігіпко та Азаров, і яку освятив Янукович. Так, у червні 2012 року Кабмін збільшив плановий дефіцит Пенсійного фонду на 57% - з 9,7 млрд. гривень до 15,3 млрд. гривень. У 2011 році цей показник склав 30,1 млрд. гривень.

4. Запровадження Податкового кодексу привело до того, що лише у 2011 році 245 тисяч приватних підприємців закрили свій бізнес. А 2012 році кількість тих, хто був змушений припинити підприємницьку діяльність уже обчислювалась мільйонами.

5. Українські міста стали банкрутами. Так, борг Києва на кінець 2012 року складав 10,5 млрд. гривень, після цього з’явилося повідомлення про те, що місто взяло в борг ще 3 млрд. гривень під 15,25% річних. Борг міста Львова разом з комунальними підприємствами становить 476 млн. гривень, борг Харкова становить 395 млн. гривень. Практично усі міста є банкрутами і не можуть самотужки виконувати дохідну частину бюджету.
6. Нацбанк лише у 2012 році викупив облігацій внутрішньої державної позики уряду на суму 28 млрд. гривень, тобто, по суті, покривав дефіцит держбюджету.

7. У 2012 році чистий дефіцит державного бюджету, нічим не закритий, становив 53 млрд. гривень, тобто це – невиконані зобов’язання уряду перед різними суб’єктами. Ще гірша ситуація у 2013 році, вже при прийнятті бюджету на 2013 рік у ньому було закладено дефіцит у розмірі 50,5 млрд. гривень.

8. За три роки правління режиму Януковича та Азарова державний і гарантований державою борг зріс на 71% – з 301,4 млрд. гривень станом на 31 грудня 2009 року до 516,4 млрд. гривень (64,6 млрд. доларів) станом на 31 грудня 2012 року. А валовий зовнішній борг України впродовж 3 років зріс на 29,5% – з 103,4 млрд. доларів станом на кінець 2009 року до 134 млрд. доларів станом на вересень 2012 року, майже зрівнявшись із річним ВВП нашої держави.
9. З України тікають іноземні інвестори, зокрема, пішла або ж до мінімуму скоротила свою присутність низка європейських банків.

10. Грошова гривнева маса весь час збільшується.
11. В Україну запускають імперіалістичні транснаціональні корпорації, такі як «Роял Датч Шелл» та «Шеврон». Компанії «Шелл» вже віддано на поталу 8 тисяч кілометрів квадратних суверенної української території, яка внаслідок видобування сланцевого газу рано чи пізно перетвориться на безлюдну пустелю із підвищеним ризиком землетрусів.

Отже, Янукович та Азаров свідомо здійснюють фінансовий геноцид проти України та української нації. А тепер, віддавши компанії «Роял Датч Шелл» 8 тисяч кілометрів квадратних нашої території, знищують українську землю і ставлять під загрозу здоров’я і навіть життя людей, що проживають в межах так званої Юзівської ділянки, а також вздовж річок, які протікають по цій території.

То ж настав час, щоб уряд Азарова і президент Янукович негайно йшли у відставку. Їх перебування при влади призводить до знищення України, наша держава під їхнім ігом буде неспроможна далі функціонувати. Тому усунути правлячу кліку Януковича-Азарова від влади - це завдання міських голів, голів обласних рад, депутатів органів місцевого самоврядування. Вони всі будуть відповідати за ситуацію в державі. Якщо хтось думає, що мерам чи депутатам селищних, міських, районних чи обласних рад вдасться сховатися, що вони відмовчаться, будуть тихенько сидіти, то це їх глибока помилка, тому що народ рано чи пізно спитає з них, чому вони не виконували свій моральний і конституційний обов’язок, і не захищали громади від свавілля правлячої кліки.

Тому Українська Національна Консервативна партія вимагає, щоб в областях почали збиратися депутати місцевих громад і міські голови для обговорення цієї страшної катастрофічної фінансово-економічної ситуації. Представники органів місцевого самоврядування повинні зробити все можливе для того, що Янукович, Азаров, Рибак та їх правляча група були негайно усунуті зі своїх посад. Їхня відставка кардинально необхідна для того, щоб врятувати Україну та українську націю від знищення, руїни та геноциду. Часу вже немає, всі ліміти вичерпано. Питання треба ставити руба: або – або.

9 февр. 2013 г.

Попов і Герега знову демонструють свою безпорадність


Попов, голова Київської міської державної адміністрації, та Герега, виконуюча обов’язки міського голови Києва, вкотре продемонстрували свою безпорадність.

9 лютого Київ засипало снігом, вулиці знову не розчищені, автомобілі і громадський транспорт застрягли у корках. Така незначна природна стихія знову підтвердила, що комунальне господарство Києва перебуває у розпачливому стані через неефективність діючої міської влади, опричників Януковича – Попова та Гереги.

Кияни, скільки будемо терпіти цих чужинців? Невже цих знущань над київською громадою не достатньо? Бездіяльність Попова та Гереги веде Київ до занепаду. Окупанти перетворюють українську столицю, європейське місто на африканські задвірки.
Українська Національна Консервативна партія вимагає негайно призначити дату виборів міського голови Києва та Київради, яка не спроможна захистити киян від мародерів.

Владу в Києві – киянам! Владу в Києві – професіоналам! Геть окупантів з української столиці!

Сланцевий газ – це шлях до екологічної катастрофи!

Депутати місцевих рад та міські голови мають стати на захист своїх громад і не допустити видобування сланцевого газу на території України. В цьому їм має допомогти парламентська опозиція.

Сланцевий газ продовжує бути однією з найгостріших тем в українському суспільстві. Після того, як Янукович та уряд Азарова, зрадивши національні інтереси і знехтувавши національною безпекою, підписали угоду з імперіалістичною компанією «Роял Датч Шелл» щодо видобутку сланцевого газу на території так званої Юзівської ділянки в межах Донецької і Харківської областей, в ряді українських міст пройшли акції протесту. Зокрема, люди вийшли на вулиці в Донецьку, Горлівці, Балаклії.
На жаль, в цьому контексті треба констатувати кілька сумних факторів, які наштовхують на песимістичні висновки. По-перше, це пасивність членів більшості громад, це проявилося в тому, що люди не вийшли на вулиці в усіх містах, на території яких заплановано видобувати сланцевий газ. Чому мовчить Краматорськ, Слов’янськ, Дружківка, Красний Лиман, Сіверськ, Ізюм, Барвінкове? Де позиція депутатів місцевих рад, міських голів, чому вони активно не виступають на захист своїх громад? Невже бояться Януковича і його правлячої кліки? Але тоді нехай подумають про свої сім’ї і близьких, чиє здоров’я і життя може скоро опинитися в небезпеці через видобуток сланцевого газу. А також про реакцію своїх громад, адже якщо їхні домівки опиняться в епіцентрі екологічної катастрофи, в першу чергу спитають з місцевих депутатів і міських голів, чому вони їх не захистили, бо ж саме для цього їх обирала громада.

По-друге, на жаль, на людському горі намагаються спекулювати деякі політичні сили. Зокрема, акції протесту в Балаклії 9 лютого і в Донецьку 6 лютого проходили під знаменами Комуністичної партії. Але яке моральне право мають комуністи вкотре ошукувати людей? Адже саме вони дали можливість криворізько-єнакіївській гідрі захопити всі владні висоти в Україні, саме комуністи у Верховній Раді попереднього скликання приєдналися до Партії регіонів і голосували синхронно з представниками кланового олігархату. Те ж саме відбувається і зараз, і тільки завдяки комуністам вдалося обрати Рибака головою Верховної Ради і призначити новий уряд Азарова. То ж комуністи, ставши на бік Партії регіонів, перетворились на складову режиму бандократії.

По-третє, Українська Національна Консервативна партія вітає позицію парламентських опозиційних сил, які налаштовані проти видобування на території України сланцевого газу і перетворення наших чорноземів на безплідну, безлюдну та отруєну пустелю. Добре, що у Верховній Раді Аваков, Кожем’якін і Томенко внесли законопроект щодо запровадження тимчасового мораторію на пошук, розвідку і добування нетрадиційних вуглеводнів. Але ж треба розуміти, що угода вже підписана, що 8 тисяч кілометрів квадратних суверенної української території практично вилучено зі складу нашої держави. Ця територія віддана на поталу імперіалістам, хижацькій транснаціональній корпорації «Шелл», і згідно з умовами договору, на цій українській території практично не діятимуть закони України.

Тому одного законопроекту недостатньо для вирішення проблеми. Тим паче в умовах, коли робота парламенту заблокована, та й невідомо, коли дійде черга до розгляду цього законопроекту, крім цього, дуже сумнівно, що він набере 226 голосів. Тому парламентські опозиційні партії, які і в Донецькій, і в Харківській областях мають у місцевих радах своїх представників, повинні піднімати своїх партійців на захист громадян України, на захист національних інтересів і національної безпеки. Тим більше, що в лавах «Батьківщини» офіційно налічується 600 тисяч членів, «Фронту змін» 21 тисяча, «Свободи» 15 тисяч, «УДАРу» 10 тисяч.
Тому УНКП звертається до парламентських опозиційних сил та їх лідерів – Яценюка, Кличка, Тягнибока – захистити громадян України, домогтися розірвання угоди між Україною та компанією «Шелл» та створити парламентську слідчу комісію для розслідування всіх обставин підписання цієї угоди, з’ясування, хто у вищих ешелонах влади мав особисту зацікавленість при підписанні цієї угоди чи отримував хабарі від компанії «Шелл», діяльність якої, як відомо, супроводжувалася низкою страшних екологічних катастроф геноцидного характеру в країнах, що розвиваються, та притягнути усіх винних до кримінальної відповідальності. А також з’ясувати, яку роль в цьому процесі відіграв Ротшильд, з яким незадовго до підписання угоди зустрічався Янукович. Якщо для цього потрібно вивести людей на вулиці, то виводьте. Досить зволікати, завтра вже може бути пізно.

Також УНКП ще раз звертається до депутатів місцевих рад і міських голів, які представляють громади, розташовані в межах Юзівської ділянки: проявіть мужність і продемонструйте свою громадянську позицію, захистіть свої громади від геноциду, який здійснює на ваших теренах правляча кліка Януковича-Азарова разом з імперіалістами із компанії «Шелл». Те ж саме стосується і громад, які проживають у межах Олеськівської ділянки, на яку поклала око компанія «Шеврон». Настав час проводити спільні сесії, збиратися міським головам, об’єднувати зусилля усіх громад і приймати рішення про недопустимість видобутку сланцевого газу на їх територіях.

8 февр. 2013 г.

Києву – негайні вибори міського голови та депутатів Київради!

Янукович та його режим своїми діями веде Україну до повного колапсу і руїни. Найбільш яскравими проявами цього є те, що в Україні почалась дестабілізація політичного та громадського життя в трьох столичних містах – Києві, Львові та Харкові. Це обумовлено як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками.

Об’єктивні чинники – це, по-перше, суттєве погіршення соціальних та економічних умов життя в цих містах, по-друге, це фінансове банкрутство цих міст та їх занепад. По суті, Київ і Львів перетворено на абсолютних боржників. Так, борг Києва складає 10,5 млрд. гривень, а 4 лютого стало відомо про те, що Київ взяв у борг ще 3,06 млрд. гривень під 15,25% річних. Борг Львова складається з трьох частин – реальний борг 332 млн. гривень, потенційний борг, щодо якого прийняті ті чи інші ухвали 143 млн. гривень і 680 млн. – це потенційний борг, щодо якого є гарантії міста, але позики поки що реально не отримані. Харків ніяк не може розрахуватися із боргами за будівництво стадіону у розмірі 300 млн. гривень, загальний же борг міста складає 395 млн. гривень. Але крім цього, по суті, правлячий режим грабує ці міста. Так Львову вже в цьому році казначейство заблокувало 7 млн. гривень. При формуванні бюджету Києва, Азаров вирішив вилучити із міського бюджету на 2013 рік 8 млрд. гривень.

По-третє, повністю зруйноване все комунальне господарство. Наприклад, Київ фактично перебуває під загрозою екологічної катастрофи, очисний колектор у Бортничах чи насосна станція у Святошині в будь-який момент можуть вийти з ладу і залити українську столицю нечистотами. У Львові досі не вирішено ні питання смороду, ні сміттєзвалища. Харків же зіткнувся із проблемою повної руйнації комунальної сфери раніше, ніж інші міста, ще у 1995 році, коли сталась аварія на Диканівських очисних спорудах, наймасштабніша екологічна катастрофа в Україні після Чорнобиля. В усіх цих містах великі проблеми з питною водою, яку просто небезпечно пити, проблеми з громадським транспортом, постійними корками, жахливим станом повітря.

Суб’єктивні чинники полягають у тому, що в усіх трьох містах, а надто в Києві, влада не компетентна, корумпована і перебуває під контролем єнакіївського кланово-олігархічного угрупування. Місцеве самоврядування фактично вже відсутнє, всередині міст триває мародерство, розграбовуються земельні ділянки. В Києві весь час люди повстають проти незаконних забудов, останній яскравий приклад – це війна за Гостинний двір. У Львові теж відбуваються сутички мешканців із забудовниками, які знахабніли до такої межі, що хотіли брутально забрати у львів’ян частину Снопківського парку. Схожа ситуація була і в Харкові у 2010 році, коли в центральному міському парку проводилась незаконна вирубка столітніх дерев. Тому, можна зробити висновок, що у столичних українських містах відсутня європейська модель управління.

Отже, треба говорити, що для того, аби врятувати ці міста, потрібно повністю замінити місцеву владу. В Харкові необхідно поміняти і міського голову, і міськраду. По суті, Харків – це головний бастіон диктаторського режиму, в цьому місті, як в резервації, утримується головний лідер політичної опозиції Юлія Тимошенко, а харківська громада мовчить і продовжує терпіти. До речі,неодноразово в українській історії саме в Харкові починалися розправи над українськими інтелектуалами, політиками. Наприклад, саме в Харкові у 1930 році відбувався показовий процес над начебто діячами так званої Спілки визволення України. Схоже, що Юлія Тимошенко стала жертвою подібного процесу, розправ над політичними опонентами, знову в Харкові відродилося це чекістське кадебістське зміїне кубло. Виглядає так, що нічого не змінилося з 1930 року, тому що в Україні так і не було проведено люстрацію. Окрім цього, в Харкові раз по раз трапляються зухвалі злочини – вбивства, пограбування, які залишаються нерозкритими. Це і вбивство сім’ї харківського судді Володимира Трофимова, і харківського журналіста Василя Климентьєва, і вбивство та пограбування у 2009 році трьох інкасаторів, і вбивство підприємця посеред білого дня вже у 2013 році.
У Львові міський голова, схоже, вже повністю себе вичерпав – професійно, інтелектуально, політично, він не спроможний створити сучасну концепцію розвитку Львова, дати його нове бачення, як частини австрійського спадщини. Адже Львів - це одна із перлин австрійського золотого намиста міст, які були окрасою імперії – Відня, Праги, Кракова, Братислави, Будапешта.

Але зараз головний напрям удару всіх опозиційних сил має зосередитися в Києві. У столиці влада захоплена окупантами, чужинцями, Київська громада потерпає від їх свавілля і зухвалості, її потрібно негайно рятувати, звільнити від мародерів-чужинців. Головна перешкода для очищення Києва, його відродження і піднесення до європейського рівня – це небажання правлячої кліки призначити у місті вибори згідно із Конституцією та нормами закону «Про місцеве самоврядування». Тому Верховній Раді потрібно негайно проголосити вибори київського міського голови і Київради.

Адже київська влада на сьогодні - це прогниле, корумповане середовище, і врешті-решт, київська інтелігенція, її інтелектуально-духовна частина і підприємницька складова, робітники, освітяни, працівники культури, активна частина громади не повинні більше терпіти цю окупацію. Київ потребує оновлення київської еліти. Сьогодні криворізько-донбаський спрут перетворив Київ на Авгієві стайні, вони заповнили українську столицю своїми відходами, і тепер місто потребує очищення, щоб розвантажити Київ від людей, які його розглядають лише як привокзальний дешевий готель чи гуртожиток.

Українська Національна Консервативна партія звертається до всіх киян. Потрібно починати діяти і звільняти Київ від мародерів-окупантів. Ми вимагаємо негайно призначити вибори міського голови Києва і Київради. УНКП звертається до всіх небайдужих членів київської громади згуртуватися і розпочати очищення Києва. Наше гасло має звучати: «Києву – київську владу!» І одне з першочергових наших завдань – виокремити людей, які стануть серйозними кандидатами до Київської міської ради, потрібно провести роботу, щоб всі опозиційні сили об’єдналися навколо одного кандидата-киянина на виборах міського голови, і щоб всіх чужинців, таких, як Попов, Герега, її чоловік, мародерів, окупантів негайно викинути з Києва. Ми звертаємося до всіх, хто до цього готовий, з пропозицією брати участь у нашому русі за очищення влади в Києві, за відновлення місцевого самоврядування в районах столиці, за перетворення Києва на справді європейське місто, за повернення влади київській громаді.