Юлія + Росія = загибель України?!

Наприкінці другої декади серпня 2008 року між В. Ющенком і Ю. Тимошенко та їх групами розпочався якісно новий етап психічно-інформаційної війни. Якщо раніше вони та члени їх команд звинувачували один одного в тому, що ті чи інші особи заважають комусь працювати (Президент говорив про неефективну роботу прем’єрки, а її представники про те, що це президент заважає Уряду), то тепер від Секретаріату Президента ми почули нову формулу, а саме: Прем’єр-міністр зрадила національні інтереси України, перейшла на бік Росії і, спираючись на РФ, почала готуватися до наступної президентської кампанії. Було заявлено, що з цією метою в Москві створено т.зв. „Комітет-2010”, роботу якого координує Віктор Медведчук, а учасниками є різні близькі до Л. Кучми та В. Медведчука люди. Звинувачення було ще більше поглиблене тим, що президентська група висловила думку про проведення Ю. Тимошенко переговорів із таємним штабом під час її відпустки на о. Сардинія, і буцім вона навіть викликала туди Л. Кучму. Зрозуміло, що Президент не міг цього терпіти і терміново відкликав Прем’єр-міністра з відпустки.

Ю. Тимошенко мала дати гідну відсіч таким атакам з боку президентського оточення, і вона, як завжди, зробила це дуже тонко та філігранно, сказавши, що взагалі не знає, про що йде мова. Вона не відпочивала в Сардинії або іншому місці, не вела переговорів і не створювала жодних штабів і комітетів для проведення передвиборчої президентської кампанії. Проте, незважаючи на всю цю завісу зі слів, треба спробувати здійснити реальний аналіз ситуації. На мою думку, він є наступним...

Не має значення, де відпочивала Ю. Тимошенко – на Сардинії, на Сицилії чи в Кацапетівці, а має значення те, що вона не сформулювала свою позицію стосовно імперіалістичної агресії Росії, її вторгнення і початку війни проти Грузії. Вона не засудила Росію і не підтримала Указ Президента про необхідність поставити під контроль дії Чорноморського флоту Росії та заборонити йому брати участь у військовій агресії проти Грузії. Тимошенко, навпаки, заявила про те, що необхідно дуже обережно ставитися до відносин з Росією і не розбалансовувати їх. Отже, Прем’єр-міністр або не розуміє, або свідомо не хоче взяти до уваги, що Росія, окупувавши Грузію, не зупиниться, а продовжить подібні дії стосовно України.

Така позиція Тимошенко є продовженням її політики блокади діяльності нафтогону Одеса-Броди в аверсному напрямку. Як відомо, саме вона зірвала його наповнення каспійською технологічною нафтою. Тепер вже стає зрозумілим, що це була не випадкова дія, оскільки Росія якраз і мала на меті паралізувати два стратегічних нафтогони, які йдуть територією Грузії – Баку-Джейхан і Баку-Супса. Захоплення Росією грузинського морського порту Поті і просування територією Грузії з тим, щоб узяти під повний контроль нафтогін Баку-Джейхан, пояснює, в чиїх інтересах діяла Юлія Тимошенко, заблокувавши підготовку до використання нафтогону Одеса-Броди за прямим призначенням – для прокачування каспійської нафти і нафти країн Перської затоки (це означало б злам російської нафтової монополії). Якщо додати спроби Ю. Тимошенко продати стратегічно важливий для української національної безпеки Одеський припортовий завод, сировина на який надходить з російського міста Тольятті через продуктопровід, що тягнеться всією територією України, а також її дії щодо послаблення української національної валюти та розкручування інфляції, а також таємні переговори з В. Путіним, в результаті яких вона отримала надзвичайно високу позитивну оцінку від нього, і до того ж її пасивну позицію щодо підготовки України до отримання ПДЧ (Плану дій щодо членства в НАТО), то картина стає більш зрозумілою.

Можна припустити, що Ю. Тимошенко насправді тісно співпрацює з Кремльовським режимом, і однією із ключових осіб, яка там для неї працює, є В. Медведчук. Проте важливо все ж таки взнати, якою є ціна підтримки Юлії Тимошенко Росією. Яка страшна плата обіцяна за президентство?