8 мая 2008 г.

Навіщо нам НАТО?



Три моделі розвитку України

За критерієм ставлення до членства в Північноатлантичному альянсі українське суспільство наразі майже рівномірно поділено на три частини: третина українців виступає за вступ до НАТО, ще третина – не підтримує цей курс, решта – не визначилась.

До когорти прихильників НАТО належить молодь, інтелігенція, інтелектуали, керівники сучасних підприємств, бізнесмени, висококваліфіковані працівники, фермери, політики, які розуміють, що майбутнє України – в євроатлантичній моделі.

Маргінали, люмпени, люди, які втратили свій соціальний статус чи живуть радянським минулим, продовжуючи дотримуватися комуністично-соціалістичної ментальності, уже не здатні сприйняти нові ідеологеми й парадигми. Вони генетично не сприймають НАТО, а тому не варто докладати зусиль, аби змінити їх світогляд. Зазначеним соціальним верствам необхідно лишень пояснювати, що в разі входження до Північноатлантичного альянсу їх фінансове становище істотно покращиться.

Ту частину українського суспільства, яка ще й досі не визначилася у своєму ставленні до НАТО, становлять здебільшого люди найманої праці, особливо ті, що зайняті на підприємствах державного сектора, багато працівників бюджетної сфери. Найбільше їх проживає на сході та півдні країни. Думаю, що основна причина світоглядних коливань цієї групи населення полягає у відсутності достовірної інформації про Північноатлантичний альянс, його цілі та діяльність, а також про переваги вступу до нього. Тож саме на громадян, що наразі не визначилися, й потрібно спрямувати інформаційні та пропагандистські зусилля. Сьогодні вкрай важливо проводити відкриті дискусії щодо членства України в НАТО, надавати населенню якомога більше інформації про Альянс та його співробітництво з нашою державою.

Дискусія навколо НАТО корисна ще й тому, що Україна, зрештою, має визначитися із власним геополітичним місцем у світі. Слід визнати, що період вибору моделі розвитку нашої країни вже надто затягнувся. Сьогодні ми знову стоїмо перед дилемою: яка ж модель більш прийнятна для України – євразійська, нейтралітету чи євроатлантична?

Євразійська модель розвитку уособлює наддержавницькі, патерналістські тенденції і орієнтована на Росію. Практичним виявом реалізації цієї моделі може бути формування Євразійської конфедерації із центром у Москві. За такого варіанту Україні, Казахстану та Білорусі відводитимуться другорядні позиції. Функціонування в рамках Євразійської конфедерації для трьох названих країн згодом призведе до одного наслідку – втрати державності.

Друга можлива модель розвитку для України – дотримання нейтрального статусу. Однак чи зможемо ми втримати нейтральну позицію, беручи до уваги геополітичну ситуацію, яка нині склалася в Європі? Євроатлантична спільнота розширила свої межі, розчинивши двері країнам Східної та Центральної Європи. Сьогодні НАТО і Європейський Союз присутні на західному, південному і фактично північному кордоні України (тут від названих міжнародних організацій нас відділяє лише Білорусь).

До того ж не можна також забувати, що наша держава залишається чільним елементом Балто-Чорноморської осі, а країни, розташовані на її північній і південній частинах уже набули членства в НАТО. Досі поза Альянсом залишаються лише чотири держави, що належать до середньої та південної частин Балто-Чорномор’я, а саме: Україна, Білорусь, Молдова і Грузія.

Таким чином, євроатлантичний простір у вигляді НАТО і ЄС наразі цілковито огорнув Україну. Ми опинилися між двома потужними геополітичними системами – євроатлантичною і євразійською. Фактично, сьогодні наша країна знаходиться в сірій зоні. У такій ситуації слід сказати відверто, що Україна не має достатньо фінансових, військових, людських та інших ресурсів для утримання нейтрального статусу. Понад те, обравши нейтральну позицію, ми не зможемо повноцінно забезпечувати незалежність, територіальну цілісність і недоторканість нашої держави. Принагідно підкреслимо, що Україна протягом останніх 400 років не могла утримати свою самостійність саме тому, що орієнтувалася на нейтральний статус. Наша держава завжди виявлялася жертвою в боротьбі імперій.

Третя можлива модель розвитку для України – євроатлантична інтеграція, що передбачає вступ до НАТО. Зазначимо, що переважна більшість нинішніх 26 країн, що входять до Альянсу, протягом останнього десятиліття докладала неймовірних зусиль, аби домогтися повноправного членства. Чому ж посткомуністичні держави активно прагнули приєднатися до НАТО, подаючи заяви на вступ?

Від чого захищає НАТО

Причина єдина і досить зрозуміла: НАТО надає країнам-членам значні переваги. По-перше, у разі агресивного нападу на одну з країн Альянсу всі члени організації автоматично стають на її захист і виступають у збройній формі проти агресора. По-друге, в НАТО всі питання вирішуються консенсусом. Якщо хоч одна країна заперечує проти якогось рішення – воно не приймається.

Класичним прикладом країни, для якої вступ до НАТО вирішив чимало гострих і складних проблем, є Литва. Саме ця маленька країна межує з агресивною та передбачуваною мілітаристською Білоруссю. Саме через Литву проходять транспортні коридори, що з’єднують Росію з її Калінінградською областю. До вступу в НАТО у Литви були складні й невизначені стосунки і з Росією, і з Білоруссю. Щойно Литва ввійшла до Північноатлантичного альянсу, всі питання щодо Калінінградського анклаву Росії були зняті. Стабілізувалися відносини і з Білоруссю. І сьогодні литовці переконані в тому, що на них ніхто не наважиться напасти. Таким чином Литва забезпечила збереження своєї незалежності. Україна також може захистити свій суверенітет, вступивши в НАТО.

Членство в Альянсі гарантує країні не тільки національну, військово-політичну, а й економічну безпеку. Приєднання України до Північноатлантичного альянсу надасть нам можливість активно залучати інвестиції з будь-яких країн – членів НАТО.

Найбільше зацікавлений у євроатлантичній інтеграції середній клас країни. Адже він найбільше потерпає від нестабільності та непередбачуваності, а НАТО – це формат стійкого розвитку. Вступивши до Альянсу, будь-яка держава мусить дотримуватися певних правил, чітко визначених критеріїв. Вона не матиме змоги прийняти рішення, які порушують свободу слова, демократію, завдають шкоди інтересам національної буржуазії та середнього класу, формують вигоди для певної кланово-корпоративної групи.

Більше того, інтегрована в НАТО держава за параметрами соціально-економічного розвитку має відповідати стандартам країн-членів. Тому країни, які нещодавно ввійшли до Альянсу, мусять постійно підвищувати свій рівень. Сьогодні, наприклад, у країнах Балтії середня заробітна плата вже становить близько 400 євро, тоді як в Україні – лише 70–80 євро. Отже, переваги вступу до НАТО очевидні.

Із набуттям Україною членства в Північноатлантичному альянсі наш військово-промисловий комплекс дістане можливість брати участь на рівних умовах в усіх тендерах із купівлі-продажу озброєння і техніки військових, морських, повітряних сил країн – членів НАТО. Тоді буде унеможливлена ситуація на кшталт тієї, що сталася на оголошеному НАТО тендері на купівлю транспортного літака, коли український „Руслан” виявився проігнорованим.

Вступ до НАТО дозволить Україні забезпечити свої національні інтереси в енергетичній сфері. Йдеться про формування в ареалі Чорного і Каспійського морів нового ринку нафти та нафтопродуктів, який, урешті-решт, дозволить активно задіяти трубопровід Одеса – Броди.

У разі утворення такого ринку Україна може виступити ініціатором формування Балто-Чорноморського економічного альянсу і відновлення шляху „із варяг у греки”, що дасть змогу ефективно реалізовувати економічні зв’язки між країнами, розташованими на геополітичній вертикалі.

Вступ до НАТО України, яка розташована у центрі осі Балтія – Чорномор’я, займаючи там центральне місце, дозволить з’єднати систему, вибудувавши вертикаль Північна Європа – Балтія – Центральна Європа – Чорноморський регіон – Каспійський басейн із виходом у Північну Африку.

Балто-Чорноморська дуга може виконувати функцію своєрідного термічного шва між євроатлантичним і євразійським просторами. До її формування необхідно залучити країни Балтійської групи, Вишеградської четвірки і ГУАМ, об’єднавши їх в єдину модель Балто-Чорноморського економічного партнерства – від Норвегії на півночі до Туреччини на півдні. До речі, ці дві країни є членами НАТО, але не входять до ЄС.

Будучи в НАТО, Україна може долучитися до другого дивізіону Європейського Союзу. Оскільки в найближчі 15 років ми не матимемо змоги потрапити до ЄС, необхідно створити другий дивізіон цієї організації, держави якого ввійдуть до валютного та економічного союзу, що допоможе досягти їм рівня середньоєвропейської країни.

Отже, НАТО є важливим інструментом становлення України як регіонального лідера на Балто-Чорноморському просторі, а також у центрально- та східноєвропейському регіонах.

Вступ до НАТО забезпечує не тільки потужні гарантії і для демократії, і для економіки, і для соціального розвитку, а й відкриває перед нашою державою можливості регіонального геополітичного та гоекономічного лідерства.

До того ж, ставши членом Альянсу, ми зможемо вести на рівних діалог із Росією, яка дедалі більше набуватиме обрисів азійської держави. Слід зазначити, що ринки нашого північного сусіда наразі знаходяться в Китаї, Індії, Японії, Кореї, Північній Америці. Найбільші поклади енергетичних ресурсів та мінеральних копалин містяться саме в азійській частині Російської Федерації.


Як наблизитися до мети


Аби окреслена модель набула реальних обрисів, Україні потрібно прискорити процес входження до НАТО. На наш погляд, найкращим механізмом реалізації інтенсифікованого діалогу з Альянсом для нас сьогодні є входження до Вільнюської десятки, яка була започаткована Литвою і Словенією у 2000 р. Колективний підхід до втілення в життя політичної волі 10 країн дав відчутні результати – більшість з них (окрім Македонії, Хорватії та Албанії) за чотири роки набули членства в НАТО. Сьогодні Литва, Польща і Словенія готові виступити головними лобістами інтересів України в НАТО.

Проте ми наразі знову демонструє невизначеність щодо вступу в НАТО, не висуває євроатлантичну інтеграцію як першочерговий пріоритет. Адже, щоб вступ в НАТО перейшов у площину реальної підготовчої роботи, потрібно, аби правляча політична сила на чолі з її лідером – Президентом України в. Ющенком – задекларували свою офіційну позицію стосовно членства. Нинішня політична опозиція – Партія регіонів України, СДПУ(о) – публічно, а також у свої програмах відкрито виступили проти входження України до НАТО, підтримали федералізацію України, державний статус російської мови, вступ до Єдиного економічного простору (по суті, до євразійської конгломерації). Було б логічно, якби такі політичні сили, як Народний Союз „Наша Україна”, партія „Батьківщина”, Народна партія, Партія промисловців і підприємців, Соціалістична партія України та інші парламентські партії, які фактично представляють нову владу, виступили з програмними заявами про наміри держави інтегруватися до Північноатлантичного альянсу. На жаль, поки що такого кроку вони не здійснили.

Доводиться констатувати, що сьогодні здійснюється дезорієнтація українського суспільства щодо НАТО. Оприлюднюються сфальсифіковані результати різних досліджень громадської думки, в яких зазначається, що лише 15% громадян України підтримують ідею приєднання до НАТО, а решта 85% – проти або не визначились. Подібні висновки суперечать ідеям та ідеалам „Помаранчевої революції”, які привели В. Ющенка до влади в грудні 2004 р. Адже він, будучи кандидатом у Президенти, виступав за членство України в НАТО, і його підтримало понад 50% виборців.

Наразі в Україні на рівні вищої виконавчої влади не сформовано координаційний комітет із вступу до НАТО, не призначені відповідальні особи в міністерствах, не вироблено реального плану дій. Нинішнє керівництво Міністерства оборони України не демонструє прихильності ідеї євроатлантичної інтеграції, заявляючи, що її впровадження не на часі, головне – досягнути європейських стандартів. Однак аксіоматичним є той факт, що коли країна не наближається до НАТО, то вона не наближається й до європейських стандартів.

Сьогодні всередині військового відомства України згортається діяльність структурних одиниць, відповідальних за підготовку країни до вступу в Північноатлантичний альянс. Новий міністр оборони України А. Гриценко поїхав в Росію для підписання двосторонньої угоди про військове співробітництво, однак не виявив наміру відвідати штаб-квартиру НАТО для обговорення питання щодо координації дій між Україною та Альянсом у військовій сфері.

Україна повинна мати сучасні потужні Збройні сили, спроможні захистити суверенітет і територіальну цілісність нашої країни. Вони мусять бути інструментом державної політики мирного часу та відігравати важливу роль у підтримці стабільності в Чорноморському регіоні. Тому Міністерству оборони наразі необхідно припинити скорочення ЗС. Україна повинна володіти професійною і мобільною армією чисельністю не менше 250 тис. чол., здатною захистити країну від будь-якої загрози.

Позиція міністра оборони України щодо крейсера „Україна”, на мою думку, є помилковою. Не можна майже готовий до експлуатації потужний корабель відправляти на брухт. Крейсер має стати ядром української військової ескадри, щоб піднести на міжнародний рівень Військово-Морські сили України. Його доцільно використовувати як могутній військовий засіб для досягнення балансу в Чорному та Середземному морях чи Перській затоці. Нам варто відновити будівництво сучасних підводних човнів.

Слід якнайшвидше вирішувати питання про перебування російської військової бази в Севастополі, де фактично здійснюється окупація міста російськими військовими та економічними колами, чиниться інформаційна агресія. Якщо ми не захищатимемо свою національну територію, то зрадимо власне ідею української національної державності.

Формат Інтенсифікованого діалогу України з НАТО, до якого ми нещодавно приєдналися, має передувати поданню Україною заявки на входження до Альянсу.

1 комментарий:

Ukrainian science e-Newsletter on international relations and European studies комментирует...

Шановний Олегу Івановичу,
мене зацікавила Ваша діяльність щодо створення Центрів НАТО у регіонах України. Пропоную співпрацю та активну підтримку Ваших ініціатив у нашому регіоні. Повну інформацію я надіслав на офіційну елек.пошту ІТС. Моя адреса a-shynkaruk[at]ukr.net
Сподіваюсь на плідну співпрацю,
З повагою, Антон Шинкарук