4 февр. 2015 г.

Украина: пора прекратить шароварное жлобство и ратифицировать Римский статут

Почему Украина до сих пор не Ратифицировала римский статут? Ведь все страны Европы, кроме Украины, Белоруссии и России его ратифицировали. Зачем все время проявлять хитрость? Сколько можно заниматься этим жлобством? Если есть соответствующий инструмент, то надо в его рамках действовать, а не жульничать.
Установлены международные институции. Ну давайте в рамках этих институций будем действовать. В конце концов можно стать нормальным государством, а не посткоммунистическим гибридом? Это хитрование — характерная черта кланово-олигархической модели. Все время хотят кого-обмануть, что-то передернуть, сжульничать, думая, что от этого можно что-то выиграть. Сколько можно заниматься шароварным жлобством?
Это все увертки. Россия Римский статут не ратифицировала и ратифицировать не будет, ведь это по своей сути диктаторская страна. Она де факто прекратила свое участие в ПАСЕ из-за каких-то надуманных, негуманных приводов, потому что она не хочет придерживаться принятых принципов международной деятельности. Россия грубо нарушила устав ООН, не говоря о других европейских документах.
Олег Соскин, глава Украинской Национальной Консервативной партии

Справка (Вікіпедія)
Римський статут Міжнародного Кримінального Суду (англ. Rome Statute of the International Criminal Court) — міжнародний договір, що заснував Міжнародний кримінальний суд. Прийнятий на дипломатичній конференції в Римі 17 липня 1998 року і вступив в силу з 1 липня 2002 року. Станом на травень 2011 року, договір ратифікувало 114 держав, всього Римський Статут підписало 139 держав, але ратифікували угоду не всі.
Статут встановлює функції, юрисдикцію і структуру суду.

Історія

Римський статут встановлює чотири основних міжнародних злочини: геноцид, злочини проти людяності, військові злочини і злочини агресії. Проте в ході переговорів, були розглянуті для включення й інші злочини, в тому числі екоцид.[1]
Після кількох років переговорів спрямованих на встановлення постійного міжнародного трибуналу для судового переслідування осіб, звинувачених у геноциді та інших серйозних міжнародних злочинів, таких як: злочини проти людяності, воєнні злочини і нещодавно доданих, певних злочинів агресії, Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй скликала п'яти тижневу дипломатичну конференцію в Римі, в червні 1998 року, для доопрацювання і прийняття конвенції про створення Міжнародного кримінального суду.[2][3]
17 липня 1998 року, Римський статут був прийнятий шляхом голосування 120-ти держав, 7 висловилися проти, 21-на  утрималась.[4] Які саме країни проголосували проти, остаточно не відомо.[5] Але абсолютно очевидно,що серед них були такі держави як  КНР, Ізраїль і Сполучені Штати, тому що, згодом, вони публічно висловили своє негативне ставлення. Спостерігачі і коментатори роблять припущення, що серед залишившихся чотирьох невідомих країн, які висловилися проти, можуть бути  Індія, Індонезія, Ірак, Лівія, Катар, Росія, Саудівська Аравія, Судан і Ємен. Найбільше дослідники схиляються ,  що до держав які проголосували проти, можна віднести  Ірак, Лівію, Катар та Ємен, як найбільш часто ідентифікованих.[5]
11 квітня 2002 року водночас, на спеціальній церемонії, що відбулася в штаб-квартирі Організації Об'єднаних Націй в Нью-Йорку, десять країн ратифікували Статут[6], в результаті чого загальне число підписавши країн, досягло шістдесяти, що було мінімумом, необхідним для приведення Статуту до чинності, як це визначено у статті 126 [7] Договір набув чинності 1 липня 2002 року;[6] МКС може розслідувати тільки ті злочини, які були скоєні після дати набуття його чинності[8].
Римський статут являє собою результат багаторазових спроб створення національного та міжнародного трибуналу. Наприкінці 19 ст., міжнародна спільнота здійснила перші кроки до створення незмінних судів з національною юрисдикцією. Разом з Гаагською міжнародною конвенцією миру, представники найбільш великих націй спробували угодити закони війни, та ввести обмеження на використання високотехнологічної зброї. Після першої світової війни та після ще більш тяжких злочинів, скоєних під час Другої Світової війни, вона стала пріоритетним завданням для переслідування осіб, відповідальних за злочини, які вважаються настільки серйозними, що їх необхідно назвати злочинами «проти людства».
Для того, щоб відповідати основним принципам демократичної цивілізації, злочинці не були страчені на площах або відправлені в табори тортур, замість цього з ними поводяться як зі злочинцями, регулярно здійснюючи судовий розгляд, з присутністю права на захист і презумпції невинності. Нюрнберзький процес відзначився як важливий момент в історії права, після якого, були підписані деякі договори, які привели до розробки Римського статуту.
Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 260,  9 грудня 1948, Конвенція про запобігання та покарання злочину геноциду, було першим кроком на шляху до створення міжнародного постійного кримінального трибуналу з юрисдикцією на злочини, котрі, на той момент, ще не були визначені у міжнародних договорах. У резолюції була надія на зусилля від Юридичної комісії ООН у цьому напрямку.
Генеральна Асамблея, після міркувань, висловлених від комісії, створила комітет для підготовки проекту статуту і вивчення відповідних юридичних питань. У 1951 був представлений перший проект; Другий пішов в 1958, але було багато затримок, офіційно через труднощі у визначенні злочину агресії, які були вирішені тільки за дипломатичними зборами в роки після набуття статутом сили. Геополітична напруженість холодної війни також сприяла затримці.
Тринідад і Тобаго запитав Генеральну Асамблею в грудні 1989 року, щоб знову відкрити переговори про створення міжнародного кримінального суду і в 1994 році представив проект статуту. Генеральна Асамблея заснувала спеціальний комітет для Міжнародного кримінального суду, вислухавши висновки Підготовчого комітету який працював за проектом протягом двох років (1996-1998).
Тим часом, Організація Об'єднаних Націй створила спеціальні трибунали для колишньої Югославії (МТКЮ) і по Руанді (МТР), за допомогою чого, до статуту було внесено поправки, а саме, через проблеми, які виникли в ході досудового розслідування, чи вже судовій стадії розгляду, що дуже нагадує Римський Статут.
Під час своєї 52-й сесії Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення про скликання дипломатичної конференції для установи Міжнародного кримінального суду, який відбувся в Римі 15 червня - 17 липня 1998 як зазначає договір, який набув чинності 1 липня 2002 року. Ця Римська конференція була відвідана представниками  161 держави, разом зі спостерігачами інших різноманітних організацій, міжурядових організацій та агентств, та неурядових організацій (включаючи багатьох груп з захисту прав людини) та були влаштовані у штабі Продовольства та Організації Землеробства Організації Об'єднаних націй, розміщений приблизно в чотирьох км від Ватикану (однієї з представлених держав).[9][10]

Держави-учасники

Держави стають учасниками МКС, а злочини, скоєні їх громадянами або на їх території — підсудні йому, по факту ратифікації Римського статуту.
За станом на квітень 2013 року Римський статут ратифікувало 122 держави світу[11]. Серед 193 держав-членів ООН ратифікувало лише 121 (острова Кука не є членами ООН), 31 — підписали, але не ратифікували, а 41 — взагалі не підписали.
Російська Федерація підписала Римський статут 13 вересня 2000 року, однак ще не ратифікувала його та, таким чином, не є державою-учасником Міжнародного кримінального суду. Попри це Росія співпрацює з МКС  і бере участь у його  функціонуванні в якості спостерігача.
Деякі держави принципово негативно ставляться до самої ідеї існування МКС. На їх думку МКС обмежує суверенітет держави та має невизначено великі компетенції. Такої думки притримуються такі держави як СШАКитай, Індія, Ізраїль та Іран.
Найбільш запеклим супротивником МКС є США. По при те, що уряд США і підписав Римський статут у 2000 році, вже у 2002 відкликав свій підпис. Спочатку Білл Клінтон, підписуючи документ, пояснив, що США не збирається ратифікувати Римський статут, доки в повній мірі не ознайомиться з діяльністю МКС[12]. Пізніше, адміністрація Буша-молодшого маючи на меті захист своїх військовослужбовців повністю відмовилась від участі в Римському статуті, назвавши його таким, що порушує національні інтереси і суверенітет США. Окрім того, у 2002 році був прийнятий спеціальний Закон про захист американського персоналу за кордоном, котрий дозволив застосування військової сили для визволення будь-якого американського громадянина, або громадян країн союзників США затриманих на території якої-небудь держави за орденом [13]. Так само США уклали двосторонню угоду з державами, в котрих зобов’язали їх видавати  підозрюваних американських громадян Міжнародному кримінальному суду, а у випадку порушення цих домовленостей  США припинить надавати військову допомогу та будь-яку іншу підтримку[14][15].
Держави-учасники ратифікувавши Римський статут, поділяються на наступні регіональні групи:
  • Африканські держави;
  • Азійські держави, серед яких і держави  в районі Тихого океану;
  • Східноєвропейські держави;
  • держави Латинської Америки та Карибського басейну;
  • Західна Європа та інші держави.
За станом на квітень 2013 року 34 держави-учасниці МКС відносяться до африканських країн, 18 — до азійських держав, 18 — є представниками від Східної Європи, 27 — від Латинської Америки та Карибського басейну і 25 — від Західної Європи та інших держав

Держави учасниці.    Підписали і ратифікували    Підписали, але не ратифікували    Не підписали і не ратифікували

Комментариев нет: